Мета, цілі та принципи діяльності.

Низка характерних рис робить Організацію Об'єднаних Націй унікальним міжнародним інститутом, що має неабияке значення для сучасної системи міжнародних відносин.

На етапі заснування Організації міркування держав з приводу обсягу її компетенції не збігалися.

Статут ООН як багатосторонній міжнародний договір має особливе значення. У ст. 2 Статуту ООН закріплені принципи сучасного міжнародного права — загальновизнані норми поведінки суб'єктів міжнародних відносин з найважливіших питань міжнародного життя. Відповідно до зазначеної статті, Організація "заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів"; її члени ретельно виконують передбачені Статутом зобов'язання; "вирішують свої міжнародні суперечки мирними засобами так, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість"; утримуються "від загрози силою або її вживання як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з метою Об'єднаних Націй"; всебічно надають допомогу Організації "у всіх її діях у відповідності до Статуту і утримуються від надання допомоги будь -якій державі, проти якої ООН чинить дії превентивного або примусового характеру". Крім перерахованих, ст. 2 Статуту фіксує принцип невтручання у внутрішні справи.

Усе це робить Статут основою сучасного міжнародного права. Принципи міжнародного права, закріплені в Статуті, отримали подальший розвиток у резолюціях і деклараціях Генеральної Асамблеї ООН, у першу чергу, в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співпраці між державами відповідно до Статуту ООН (1970 р.), а також у Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам (1960 р.), Визначення агресії (1974 р.), Декларації про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах (1987 р.) та ін.

Можна стверджувати, що принципи, які відображені в Статуті ООН, закріпили ті відносини, які склалися в результаті політичної боротьби наприкінці Другої світової війни. Результати цієї боротьби знайшли своє втілення і в побудові ООН. У цьому виявилася як сильна сторона діяльності Організації, так і її слабкість. Закономірно, що структура організації та норми, на яких базується її діяльність, неминуче входять у суперечність з міжнародно- політичним "ландшафтом", що стрімко змінюється. Саме тому з найперших кроків діяльності ООН було висунуто питання щодо необхідності її реформування з тим, щоб вона відповідала сучасним реаліям. Після закінчення "холодної війни" проблема реформування стала ще більш актуальною.

Досить широкий спектр цілей ООН, закріплених Статутом, також робить її унікальною міжнародною організацією. Виходячи з цього, ООН з повним правом можна назвати універсальною організацією не тільки з огляду членства, а й за обсягом сфер взаємодії держав.

Стаття 1 Статуту проголошує наступні цілі діяльності ООН:

—підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання і усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру і досягати мирними засобами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного права, залагоджування або розв'язання міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру;

—розвивати дружні стосунки між націями на основі пошани принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру;

—здійснювати міжнародну співпрацю в розв'язанні

міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, заохочувати й виявляти пошану до прав людини, її основних свобод, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

Варто також звернути увагу на те, що ООН наділена виключно важливою компетенцією вирішувати питання війни і миру, у тому числі й шляхом застосування військової сили.

Універсальне членство держав у ООН робить цю Організацію найбільш представницьким форумом для обговорення і ухвалення рішень з актуальних проблем міжнародних відносин. Якщо засновниками ООН була 51 держава (50 держав, що брали участь у конференції в Сан-Франциско, а також Польща), то в 2006 р. їх налічувалося вже 192. На загальнонаціональному референдумі 3 березня 2002 р. громадяни Швейцарії висловилися за приєднання до ООН. Прийом нових членів, а також припинення прав і привілеїв та виключення з організації регламентується розділом ІІ (ст.. 3 - 6) Статуту.