Історія Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо.

У 1942 р. в розпал Другої світової війни уряди європейських країн, що боролися з нацистською Німеччиною, і їх союзники зібралися у Великобританії на Конференцію міністрів освіти (КМОС) країн-союзників. Війна ще тривала, але країни вже турбувалися про відновлення систем освіти з настанням миру. У дуже короткий термін проект набуває всесвітнього масштабу. Всі нові держави, у тому числі Сполучені Штати Америки, виявляють бажання брати участь в цій роботі. За пропозицією КМОС, в Лондоні відразу після закінчення війни 1 - 16 листопада 1945 р. проходить Конференція Організації Об'єднаних Націй зі створення Організації з питань освіти та культури (ЕКО / Конф), в роботі якої беруть участь представники приблизно 40 держав. За пропозицією Франції та Сполученого Королівства, які перенесли всі тяготи військових років, делегати приймають рішення створити організацію, покликану встановити справжню культуру в усьому світі.

За їхнім задумом, нова організація покликана сприяти забезпеченню «інтелектуальної і моральної солідарності людства» і тим самим перешкоджати розв'язанню нової світової війни.

На заключному етапі конференції 37 держав підписали Статут, що проголошував народження Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Статут був підписаний 16 листопада 1945 р. і набув чинності 4 листопада 1946 р. після його ратифікації 20 державами: Австралією, Бразилією, Грецією, Данією, Домініканською Республікою, Єгиптом, Індією, Канадою, Китаєм, Ліваном, Мексикою, Новою Зеландією, Норвегією, Саудівською Аравією, Сполученими Штатами Америки, Сполученим Королівством, Туреччиною, Францією, Чехословаччиною та Південноафриканською Республікою.

Подібно Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО утворилася в результаті важких випробувань Другої світової війни, і список її держав-засновників служить тому наочним підтвердженням. Японія і Федеративна Республіка Німеччина стали членами Організації в 1951 р., а Іспанія у 1953 р. На діяльності ЮНЕСКО позначилися такі найважливіші історичні події, як «холодна війна», процес деколонізації і розпад СРСР. СРСР став членом ЮНЕСКО в 1954 р., а в 1992 р. його правонаступником стала Російська Федерація. У 1960 р. до складу Організації увійшли 19 африканських держав. В результаті розпаду СРСР в період з 1991 по 1993 рр. 12 колишніх республік Радянського Союзу стали державами - членами ЮНЕСКО. УРСР (також і Білоруська РСР) стала членом ЮНЕСКО 12 травня 1954.

З 1971 р. Китайська Народна Республіка є єдиним законним представником Китаю в ЮНЕСКО. У 1990 р. відбулося возз'єднання Федеративної Республіки Німеччини і Німецької Демократичної Республіки, яка була державою - членом ЮНЕСКО з 1972 р.

Деякі країни виходили зі складу ЮНЕСКО з політичних міркувань у ті чи інші періоди часу, але на сьогоднішній день всі ці країни знову в рядах ЮНЕСКО. Південна Африка була відсутня з 1985 р. по 2003 р., США - з 1985 р. по 2003 р., Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії - з 1986 р. по 1997 р. і Сінгапур з 1986 р. по 2007 р.

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програм і здійснюється за такими головними напрямами:

- Велика програма I — Освіта.

- Велика програма II — Природничі науки.

- Велика програма III — Соціальні та гуманітарні науки

- Велика програма IV — Культура.

- Велика програма V — Комунікація та інформація.

Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для ХХІ століття тощо.

Для координації міжнародної співпраці з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить встановлена кількість представників тих країн- членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. В країнах-членах діють національні органи із зазначених програм.

У галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:

- сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;

- розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно- технічної та вищої освіти;

- сприяння проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;

- підготовку освітянських кадрів;

- сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

У галузі науки, окрім згаданих вище довгострокових міжнародних наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній співпраці з розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді у розвитку суспільства, питань багатоетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.

Діяльність ЮНЕСКО в галузі культури охоплює такі сфери:

- збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини;

- розвиток мистецтв;

- сприяння розвитку сучасних культур;

- сприяння поверненню втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження;

- поширення книг і читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;

- розвиток індустрії культури та розробка політики в галузі культури;

- захист авторських і суміжних прав;

- аналіз взаємозв'язку між культурою та розвитком, врахування культурного фактора у розвитку суспільства;

- розвиток культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

У галузі комунікації та інформації ЮНЕСКО покликана сприяти вільному поширенню інформації, розвитку плюралізму та незалежності засобів інформації, зміцненню та модернізації інформаційних інфраструктур і служб документації (бібліотек, архівів) у країнах-членах, застосуванню нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, підготовці кадрів у цій галузі.