2.1. Структура міжнародного договору

З того, про що йшлося раніше, випливає, що тер­мін "міжнародний договір" є родовим визначенням, внаслідок чого конкретна домовленість держав може мати будь-яку назву, або взагалі цієї назви не мати.

В теорії міжнародного права пануючою є думка про те, що об'єктом міжнародного договору є відно­сини суб'єктів міжнародного права стосовно майнових та немайнових благ, дій або утримань від дій. Тому, в принципі, будь-який об'єкт міжнародного права може стати об'єктом відповідного міжнародного договору, а його вибір у кожному конкретному випадку - це ви­ключна прерогатива тих суб'єктів міжнародного пра­ва, які прагнуть досягти домовленості щодо зазначе­ного об'єкту та оформити її письмово (у випадку Ві­денської конвенції 1969 р.).

Мета (цілі) міжнародного договору - це те, що саме зазначені суб'єкти бажають здійснити або досяг­ти. Тобто, розглядаючи міжнародний договір як яви­ще, слід розмежовувати зміст домовленості суб'єктів міжнародного права, тобто - певну субстанцію, най­більш повне уявлення про яку дають об'єкт та мета (цілі) договору, та форму відповідного договору, а са­ме - те чи інше письмове викладення наслідків зазна­ченої домовленості чи конкретних засобів, у які дані суб'єкти міжнародного права прагнуть досягти визна­чених ними цілей щодо обраного предметом узго­дження своїх воль об'єкту.

Слід підкреслити принципову значимість даного розрізнення: якщо його не проводити та змішувати зміст домовленості (-ей) з їх конкретною письмовою формою, тоді цілий ряд питань права міжнародних до­говорів (наприклад - тлумачення тексту договору) стають або невирішуємі, або такі, під якими відсутні належні логічні обґрунтування. Якщо ж усвідомлюва­ти, що зміст і його викладення у міжнародному дого­ворі підкоряються загальній діалектиці форми та зміс­ту, з'являється можливість зрозуміти, що перша може не завжди адекватно відтворювати другий, а це від­криває перспективу оцінювання недоліків форми та пошуку шляхів їх усунення без обов'язкового пере­гляду самих домовленостей.

З урахуванням зазначеного ще раз наголосимо, що об'єкт та мета (цілі) договору повинні завжди бути відтворені в тексті будь-якого міжнародного договору, проте, тільки в ідеалі зміст досягнутих домовленостей і текст міжнародного договору співпадають. У зв'язку з цим, з'являється можливість перейти до розгляду пи­тання про текст міжнародного договору як такого.

Раніше зазначалось, що питання, пов'язані зі складанням тексту міжнародного договору, продов­жують вирішуватись за допомогою міжнародного зви­чаю. Наслідки ознайомлення з договірною практикою держав свідчать, що зазвичай структура тексту міжна­родного договору підкоряється наступній схемі:

■ назва (найменування) договору;

■ преамбула до нього;

■ основна частина договору;

■ заключна частина та

■ підписи сторін.

Загальне призначення назви міжнародного дого­вору полягає у відтворенні його об'єкту. І тепер стає зрозумілим, що хоча кожен міжнародний договір має свій об'єкт, відсутність відображення цього об'єкту у назві відповідного договору ніяким чином не впливає на зміст досягнутої домовленості, внаслідок чого Ві­денська конвенція 1969 р. не надає даному компонен­ту тексту вирішального значення.

У преамбулі міжнародного договору (зрозуміло, що в тих випадках, коли вона у цьому договорі є), як прави­ло, викладаються ті цілі, яких договірні сторони нама­гаються досягти.

Основна частина міжнародного договору саме то­му й зветься основною, що в ній відтворюється зміст тих домовленостей, яких було досягнуто при укладен­ні відповідного договору. Інколи це всього декілька конкретних або навіть одна стаття договору, хоча нерідко зміст домовленостей потребує викладення у ба­гатьох статтях, які можуть угруповуватись у розділи, глави, частини і т. ін. До того ж, цим угрупуванням можуть надаватись конкретні назви або здійснюватись у самі різні засоби інші форми рубрикації. Ніяких обов'язкових процедурних вимог щодо основної час­тини не вироблено, за виключенням того, що вона завжди має бути присутньою у будь-якому міжнарод­ному договорі.

Обов'язковими елементами тексту кожного між­народного договору є також його заключна частина і підписи сторін. Питання про підписання міжнародних договорів буде спеціально розглянуто у наступному параграфі. Щодо заключної частини договору, то в ній зазвичай містяться положення, які стосуються умов набуття цим договором чинності, його скасування, мов, на яких викладається текст міжнародного догово­ру тощо. Знов-таки, загальних вимог до складення цієї частини тексту договору практично не вироблено.

Слід мати на увазі, що міжнародні договори до­сить часто мають різні додатки (протоколи, додаткові протоколи, правила і т. ін.). Ці додатки:

■ або є невід'ємною частиною міжнародного до­говору (за умови, що в тексті договору міститься спе­ціальна вказівка про це)

■ або вони носять лише пояснювальний, суто технічний, процедурний і т. ін. характер.

В останньому випадку було б помилкою нехтува­ти додатками і не тільки зі змістовних міркувань. Справа в тому, що у п. 2 статті 31 Віденської конвенції 1969 р. спеціально зазначено, що контекст міжнарод­ного договору (тобто - зміст домовленості суб'єктів міжнародного права) охоплює його текст, включаючи преамбулу, а також додатки до договору.