Класифікація буттєвих прав і свобод людини

З обґрунтовуваного мною розуміння буттєвих прав і сво­бод людини випливають додаткові аргументи і щодо класифі­кування таких прав і свобод. З усіх різноманітних їхніх класи­фікацій основною видається така, підставою (критерієм) якої слугують різні види (групи, комплекси) індивідуальних потреб, які задовольняються здійсненням, використанням людиною її певних буттєвих прав і свобод.

Ця класифікація набуває практичного значення, зокрема, при творенні конституції та інших законів держави, оскільки вона здатна сприяти забезпеченню повноти й обґрунтуванню послідовності викладу таких прав і свобод у цих актах, а також врахуванню їхніх видових особливостей при встановленні за­собів забезпечення.

Розмежовувати буттєві права і свободи людини на певні групи слід насамперед за змістом (характером) людських пот­реб, які цими правами і свободами забезпечуються. Тоді «потре- бова» класифікація прав і свобод матиме такий вигляд:

1) фізичні (інакше кажучи, вітальні, життєві) права і сво­боди - це можливості людини, необхідні для її фізичного існу-

вання, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема, права на життя, фізичну недоторканність, безпечне природне довкілля, житло, належний рівень матеріального за­безпечення, власність на предмети споживання, безоплатне ме­дичне обслуговування та інші види соціального забезпечення);

2) особистісні права і свободи - це можливості збережен­ня, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальнос­ті людини, її світогляду та духовності (зокрема, права на честь і гідність, ім’я, свободу світогляду і віросповідання, вираження своїх переконань);

3) культурні (гуманітарні) права і свободи - це можливо­сті збереження та розвитку своєї етнічної самобутності, досту­пу до здобутків духовної та матеріальної культури нації, наро­ду, людства, їхнього засвоєння, використання та участі у пода­льшому їхньому збагаченні (зокрема, права на освіту і вихо­вання; користування надбаннями культури і мистецтва; науко­ву, технічну та художню творчість);

4) економічні права і свободи - це можливості людини ре­алізовувати свої здібності і здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зок­рема, права на власність щодо засобів виробництва, на здобут­тя професії, вибір і здійснення трудової або іншої діяльності, сприятливі умови та справедливу оплату праці);

5) політичні права і свободи - це можливості людини брати участь у державному та громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також гро­мадських об’єднань політичного спрямування (зокрема, права на юридичну правосуб’єктність та громадянство, участь у формуванні представницьких органів державної влади та міс­цевого самоврядування, участь у державному управлінні сус­пільством, участь у створенні і діяльності громадських об’єд­нань, державний захист від порушень буттєвих прав і свобод людини).

Тут слід відзначити, що прийнята на Всесвітній конферен­ції з прав людини 25 червня 1993 р. у Відні Віденська деклара­ція і Програма дій наголосила, що всі права людини універса­льні, неподільні, взаємозалежні і взаємопов’язані. Міжнародне

співтовариство повинно ставитися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Хоча значення національної та релігійної специфіки і різних історичних, культурних і релігійних особливостей необхідно мати на увазі, держави, незалежно від їхніх політичних, еконо­мічних і культурних систем, зобов’язані сприяти і захищати усі права людини та основні свободи.

Не заперечуючи визнаного на міжнародному рівні прин­ципу єдності та взаємозалежності усіх груп буттєвих прав і сво­бод людини, не можна, однак, вважати, що як необхідний ін­струмент задоволення її потреб усі вони є цілком рівноцінними для її існування і розвитку. Тому, скажімо, послідовність їхньо­го викладу в Основному Законі держави не повинна бути дові­льною, випадковою: вона має, так чи інакше, відображати і певну нерівнозначність таких прав і свобод (відповідно до пев­ної нерівнозначності людських потреб).

У 1966 р. ООН одночасно прийняла два міжнародні пакти: про права «економічні, соціальні і культурні», а також про пра­ва «громадянські і політичні». Стосовно таких назв (різновидів) прав необхідно відзначити, по-перше, те, що всі буттєві права і свободи людини є соціальними у тому сенсі, що вони зумовлені соціумом - як за конкретним змістом, так і за конкретними засобами їхнього здійснення. З огляду на це, «несоціальних» прав і свобод людини взагалі існувати не може. А по-друге, так звані громадянські права (зважаючи на таку їхню назву) асоці­юються радше з правами саме громадян тієї чи іншої держави (тобто правами не всіх, не будь-яких людей). Тому в цьому по­сібнику щодо деяких видів буттєвих прав і свобод вжито інші терміни.

Крім наведеної вище класифікації, всі права і свободи лю­дини можуть бути розподілені на певні види ще й за іншими критеріями.

1) за характером, способом здійснення -

- активні (свобода «для», тобто для вчинення активних дій), і

- пасивні (свобода «від», тобто від втручання, від переш­коджання з боку інших суб’єктів);

2) за суб'єктним складом здійснення -

- індивідуальні (здійснюються лише одноособовими дія­ми, наприклад: право на свободу вираження поглядів, на вихо­вання своєї дитини);

- колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права, наприклад: право на утворення гро­мадських об'єднань, проведення мітингів, демонстрацій), та

- «змішані» (здійснюються як індивідуальними, так і ко­лективними діями).

Ще раз наголошу: пізнавальна цінність наведених кла­сифікацій вбачається у тому, що вони відображають певні специфічні особливості різноманітних людських прав і сво­бод. А такі особливості мають неодмінно враховуватися при конструюванні засобів (гарантій) забезпечення, охорони та захисту буттєвих прав і свобод, а також при застосуванні таких гарантій.

7.