<<
>>

Плагіат у науковій сфері

Відповідно до ст. 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання.

Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

Однією зі сфер творчої, інтелектуальної діяльності, яка вражена плагіатом, на превеликий жаль, є саме наукова. Негативні наслідки від наукового плагіату полягають у: порушенні прав та інтересів творців; погіршенні якості наукової діяльності, відсутності нових наукових досягнень; зниженні якості навчальних матеріалів, що може впливати і на якість підготовки майбутніх фахівців; зневажливому ставленні до чужої інтелектуальної, творчої праці, нівелюванні етичних норм у науковій сфері; негативному впливі на репутацію наукового закладу, в якому працює плагіатор.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

Регулювання відносин у сфері захисту від наукового плагіату здійснюється на декількох рівнях: законодавчому (Конституція України, закони України «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти» та ін.); локальному (положення про академічний плагіат вищих навчальних закладів; вимоги до публікації статей у наукових журналах); етичному (Етичний кодекс вченого України, Рекомендації Всесвітньої асоціація медичних редакторів щодо принципів етики публікаційної практики).

У науковій сфері плагіат може бути присутній, починаючи від підготовки наукових статей і закінчуючи підготовкою дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів кандидатів та докторів наук. І, напевно, найбільш прикрим є той факт, що плагіат виявляється у наукових роботах авторів-правників. Саме тих осіб, які повинні вживати заходів, спрямованих на його попередження. А це свідчить про те, що проблема плагіату є не суто юридичною, а й етичною. Як слушно відмічає Є.О. Алісов, моральний бік проблеми плагіату в правовій науці є суттєвим чинником формування світогляду та правової культури правників, суттєвою ознакою якого є правовий нігілізм. Звідси і низький професійний рівень науковців, які сприяють у подальшому прийняттю недолугих законів, видання

.. . ... 312

низькоякісної наукової та навчальної літератури, корупції тощо .

Майбутнє науки в цілому і науково-публікаційної сфери залежить багато в чому не тільки від дотримання законодавства та нормативних актів, але також і від дотримання принципів етики взаємовідносин учасників наукової та видавничої спільноти. У цьому запорука підвищення кількості якісних наукових

312*

Алісов Є. О. Про деякі негативні тенденції правової науки в Україні /Є. О. Алісов //Державне будівництво та місцеве самоврядування. - 2009. - Вип.18. - С. 63 -71.

публікацій, а також успішного розвитку взаємного співробітництва авторів, видавців і читачів наукових публікацій .

С.У. Гончаренко визначає етику вченого як, «галузь професійної етики, яка визначає моральні стосунки вченого з його колегами і учнями, його ставлення до досліджень інших вчених, а також до своїх власних.

У «моральний мінімум вченого» входить передусім обов'язковість посилань на чужі ідеї при точному цитуванні джерела, недопустимість плагіату, толерантність у відносинах з опонентами. Морально неприйнятним у науці є нав'язування своїх ідей і теорій

• • 314

адміністративними методами» .

Досліджуючи сучасні завдання кримінально-правової науки, Є.В. Фесенко зауважує, що історія юридичної науки, професійна діяльність її творців - юристів попередніх поколінь - дають взірець дотримання науковцями етичних вимог під час наукових дискусій, поваги до думки опонента, неухильне дотримання положень авторського права. На жаль, на сьогодні в цьому плані ситуація погіршилась. Дедалі більш поширеним стає у кримінально-правовій науці

315

плагіат.

На жаль, плагіат стає поширеним не лише у кримінально-правовій науці. В умовах сьогодення вкрай важко знайти галузь науки, яка б не була вражена плагіатом.

Всесвітня асоціація медичних редакторів (WAME) в рекомендаціях щодо принципів етики публікаційної практики (WAME Publication Ethics Policies for Medical Journals, http://www.wame.org/resources/publication-ethics-policies-for- medical-joumals study) акцентує увагу на таких проявах недобросовісної практики наукових досліджень: [311] [312] [313]

- фальсифікація даних, яка варіює від підробки результатів до виборчого опублікування, яке вводить в оману, і відмови від оприлюднення суперечливих даних або навмисне приховування та /або перекручення даних;

- плагіат як присвоєння слів, ідей чи думок іншого автора без вказівки справжнього джерела і подання як своєї власної оригінальної роботи;

- неправильне зазначення авторства, недостовірні відомості в розділі «Подяки», наприклад, не зазначення про всіх осіб, включення у співавтори осіб, які не зробили істотного внеску в опубліковану роботу, подання публікації без згоди всіх осіб, зазначених як автори;

- дублюючі публікації - представлення одного і того ж матеріалу як оригінального в більш ніж одній публікації;

- порушення загальноприйнятих правил дослідження вважається серйозним відхиленням від прийнятих правил при проектуванні або проведенні дослідження;

- неналежне виконання експериментів з метою отримання зміщених результатів, що вводять в оману статистичні або аналітичні маніпуляції, або неточне повідомлення результатів;

- фактичне невиконання законодавчих та регуляторних вимог, що стосуються досліджень; включає (але не обмежується ними ) повторні, навмисні серйозні порушення місцевих інструкцій та законів, включаючи правила проведення досліджень на тваринах, людях, використання фінансових засобів, лікарських препаратів, рекомбінантних продуктів, нових приладів або радіоактивних, біологічних чи хімічних матеріалів;

- навмисне спотворення характеристик, подій або результатів дослідження з метою прискорення просування дослідницької програми, отримання фінансової підтримки або професійного просування316.

Порушення етичних норм у наукових дослідженнях призводить до суттєвих негативних наслідків.

По-перше, опублікування неякісних наукових робіт, які можуть містити недостовірні відомості. Використання таких результатів іншими науковцями, практичними працівниками може призводити до різних, не завжди передбачуваних наслідків. Наприклад, недобросовісно завищений показник результативності певного методу дослідження може спонукати інших дослідників до його використання. Однак на практиці це може призвести до зайвих матеріальних та часових затрат, без досягнення бажаного результату.

По-друге, негативно позначатись на взаємовідносинах у колективі науковців, коли порушення етичних норм полягає у плагіаті, примусовому співавторстві або, навпаки, незазначенні всіх співавторів тощо.

По-третє, зменшення довіри до результатів наукових досліджень у суспільстві.

Дотримання етичних норм має важливе значення для будь-якої галузі науки. Разом з тим особливе значення має дотримання етичних норм представниками юридичної науки. Пов’язано це з тим, що порушення етичних норм доволі часто є і порушенням норм законодавства. Прикладом якраз і є плагіат, який визнається одним із найпоширеніших випадків недобросовісної практики наукових досліджень.

Як слушно зазначає О.Ф. Скакун, «від ефективності наукової діяльності учених-правознавців залежить якість нормотворчості, а звідси - й правовідносин у суспільстві. Рівнем розвитку юридичної науки визначається якість пояснення, прогнозування і управління правовими процесами, що базуються на її положеннях. Адже юридична наука не зводиться лише до механізму добування

http://www.umj.com.ua/article/2771/format-sovremennoj-zhurnalnoj-publikacii-po-rezultatam-

klinicheskogo-issledovaniya-chast-6-nedobrosovestnaya-praktika-nauchnyx-issledovanij

нового знання. Вона виконує ще й низку важливих соціальних функцій, які роблять її важливим елементом будь-якого цивілізованого суспільства.» .

Ураховуючи важливість дотримання етичних норм у науці, дедалі більше уваги приділяється розробленню етичних кодексів, в яких закріплюються норми поведінки, порушення етичних норм тощо.

Відповідно до Етичного кодексу вченого України учений зобов’язаний протидіяти конформізму в науковому співтоваристві, протидіяти присудженню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповідають сучасним досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики, зокрема, рішуче викривати факти плагіату й інших форм порушень авторського права. Тільки реальний творчий внесок у наукову роботу може слугувати критерієм авторства. Поступатися авторством на наукову роботу іншій особі, приймати авторство або співавторство та, особливо, вимагати його є неприпустимим. Учений не повинен повторювати свої наукові публікації з метою підвищення їх кількості. Якщо для пропаганди наукових досягнень доцільна публікація однієї і тієї ж роботи в різних журналах, редактори останніх повинні бути поінформовані про факт публікації в

• 318

інших виданнях .

Відповідно до Кодексу етики наукових публікацій, розробленому Комітетом з етики наукових публікацій, автор (або колектив авторів) усвідомлює, що несе первісну відповідальність за новизну і достовірність результатів наукового дослідження, що передбачає дотримання таких принципів.

Автори повинні гарантувати, що результати дослідження, викладені в наданому рукописі, повністю оригінальні. Запозичені фрагменти або твердження повинні бути оформлені з обов'язковим зазначенням автора і першоджерела. Надмірні запозичення, а також плагіат в будь-яких формах, включаючи неоформлені цитати, перефразування або присвоєння прав на результати чужих [314] [315]

досліджень, неетичні і неприйнятні. Співавторами статті повинні бути вказані всі особи, які зробили істотний внесок у проведення дослідження. Серед співавторів неприпустимо вказувати осіб, які не брали участь у дослідженні. Якщо автор виявить істотні помилки або неточності у статті на етапі її розгляду або після її опублікування, він повинен якнайшвидше повідомити про це редакцію

319

журналу .

Ураховуючи, що основні результати наукових досліджень опубліковуються у наукових журналах, важливе значення для запобігання випадкам порушення етичних норм має приділення належної уваги етиці публікацій безпосередньо редакціями друкованих видань.

Так Тернопільський національний економічний університет як видавець «Журналу європейської економіки» дотримується принципів видавничої етики видавництва Elsevier. Г оловні етичні норми, яких дотримується редколегія ЖЄЕ, полягають у такому: недопустимим є плагіат у будь-якій формі. Це стосується як подання до опублікування під своїм іменем раніше опублікованих або неопублікованих праць інших авторів, так і привласнення чужих ідей; у разі запозичення фрагментів чужих праць автор повинен вказати джерело; редколегія не співпрацює з авторами, які будь-коли допустили випадки плагіату у статтях, поданих до ЖЄЕ або до інших видань, якщо таке стане відомим; серед вимог, які ставляться до рецензентів, є визначення наявності елементів плагіату; редколегія використовує програмне забезпечення для виявлення плагіату з праць, які є у мережі Інтернет; редколегія із вдячністю прийматиме інформацію читачів щодо виявлених ними елементів плагіату та порушення авторами моральних норм і публікуватиме її на сторінках журналу[316] [317].

Подібні вимоги щодо дотримання етичних норм під час надання статті для опублікування висуваються й іншими науковими виданнями.

Наведені положення етичних кодексів, етичних вимог до публікацій свідчать про те, що одним із порушень етичних норм виділяється плагіат та самоплагіат. Зменшення випадків плагіату можливе лише за умови прийняття комплексних заходів, які будуть ґрунтуватись на нормах закону та етики.

Боротьба з плагіатом стала не лише справою уповноважених органів державної влади. Активну участь у боротьбі з науковим плагіатом в умовах сьогодення беруть: науковці, чиї твори були неправомірно використані, які звертаються до редакцій журналів, видавництв та повідомляють про факт плагіату; вищі навчальні заклади, які розробляють положення про протидію плагіату, запроваджують використання спеціальних програм виявлення плагіату у роботах студентів тощо; пересічні громадяни, які виявляють факти плагіату та повідомляють про них, розміщуючи відповідну інформацію переважно у мережі Інтернет.

Один із найбільш активних учасників обговорень випадків наукової непорядності в Польщі Марек Вронський пропонує принцип «трьох кроків», які повинен здійснити декан, якщо на його факультеті виявлено плагіат. Першим є створення комісії, до складу якої мають увійти професори та наукові співробітники, які вважаються найбільш порядними. Протягом 14 днів члени комісії повинні розглянути справу і скласти протокол, у якому мають бути вказані розмір й процентне відношення запозичення. Отримавши формальний протокол, що доводить плагіат, декан повідомляє ректора навчального закладу, який після цього бере на себе відповідальність за розгляд справи та дисциплінарне покарання плагіатора. Другим його кроком має бути сповіщення ради факультету про факт плагіату, який було встановлено деканською комісією. Цей крок має забезпечити осуд науковця, який вдався до шахрайства, з боку наукового середовища. Своїм третім кроком декан має простежити, аби про плагіат було повідомлено редакції часописів, наукові редакції збірників, видавництва, де було опубліковано статтю чи книгу, в якій виявлено запозичення, і їх вилучили з наукового обігу. Загалом, автор зауважує, що цей принцип повинен використовуватися у випадку, коли

плагіат є очевидним. Якщо виникають сумніви щодо допущеного запозичення, справу слід передавати до ректора, дії якого у подібних випадках визначені

321

законом про вищу освіту .

У Положенні про академічний плагіат ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» сформульовано визначення академічного плагіату, під яким розуміється навмисне відтворення викладачем, докторантом, аспірантом або студентом у письмовій або електронній формі чужого твору, опублікованого на паперовому або офіційно оприлюдненого на електронному носії, повністю або частково, під своїм іменем без посилання на

322

автора .

У західному світі склалась своєрідна класифікація академічного плагіату. У найбільш концентрованому вигляді її суть представлена у документі під назвою «A Top 10 List» (Перелік 10 головних видів). Перелік інтелектуальних крадіжок відкриває CLON - дослівне копіювання чужої роботи. Наступним типом плагіату є CTRL-C, де у письмовому фрагменті міститься значна частка тексту з одного джерела без жодних змін. За ним йде FIND-REPLACE, що передбачає заміну ключових слів та фраз, але основний зміст джерела залишається незмінним. Порушення, що має назву REMIX, представляє собою парафрази інших джерел, упорядкованих таким чином, щоб їх зміст виглядав цільним, «безшовним». Плагіат під назвою RECYCLE передбачає значні запозичення з попередніх робіт самого автора без цитування, тобто «самоплагіат». Для варіанту HYBRID характерно досконале комбінування в одній роботі цитованих праць та скопійованих уривків без посилань. Плагіат під назвою MASHUP являє собою мікс запозичених матеріалів з декількох джерел без відповідного цитування. [318] [319]

Останнє з перелічених порушень - «40 ERROR» - це письмові фрагменти з посиланнями на неіснуючу або неточну інформацію .

З прийняттям Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. на законодавчому рівні закріплено визначення академічного плагіату.

Відповідно до ч.6 ст. 69 Закону «Про вищу освіту» академічний плагіат - це оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворення опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання.

Виходячи із наведеного визначення, академічний плагіат може бути вчинено двома способами: по-перше, оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження; по-друге, відтворення опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання.

Відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», науковий результат - це нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Виходячи із визначення, науковий результат може бути виражено як об’єкт авторського права - твір науки (наукова праця, наукове повідомлення, монографічне дослідження); наукове відкриття. Такий поділ має важливе значення, адже зміст прав, способи охорони вказаних результатів суттєво відрізняються. Так, якщо у автора твору науки виникають майнові та немайнові права, то у автора наукового відкриття виникають немайнові права - право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву (ст. 458 ЦК України). Крім [320] того, форми вираження наукового результату лише об’єктами авторського права та науковим відкриттям не обмежуються, що слідує безпосередньо з його визначення.

Отже, порівняно зі звичайним плагіатом, академічний плагіат полягає у неправомірному обнародуванні наукових результатів, авторство на які привласнено.

Слід звернути увагу, що у визначенні академічного плагіату не акцентується увага на тому, що науковий результат має бути обнародувано під ім’ям певної особи, яка його не створювала, хоча саме в цьому полягає суть привласнення авторства. Пояснено це може бути тим, що науковий результат може належати одній особі або колективу авторів. Так, під час складання звіту про результати роботи кафедри за темою фундаментальних досліджень, неправомірно запозичуються дані із наукових звітів, наукових праць, які не належать працівникам кафедри. Фактично відбувається привласнення авторства на чужий науковий результат. Однак, науковий результат приписується не якійсь певній фізичній особі, а колективу кафедри, який працював над темою фундаментальних досліджень. Відповідно постає питання, хто саме має визнаватись винним в академічному плагіаті? Напевно, відповідальність має покладатись на особу, яка підписує такий звіт. Однак якщо інші працівники знають про такий плагіат, вони також є порушниками прав інтелектуальної власності.

Отже, академічний плагіат може допускатись як однією особою, так і науковим колективом. У зв’язку з цим, на нашу думку, відповідальність має наставати для кожного члена колективу, яким допущено привласнення авторства на чужі наукові результати, якщо така особа не доведе, що не знала і не могла знати про академічний плагіат.

На особливу увагу заслуговує законодавчий підхід до визнання академічним плагіатом дій, які передбачають відтворення опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Право на відтворення є одним із майнових прав. Відповідно до ст. 9 Бернської конвенції автори літературних і художніх творів, охороняються цією Конвенцією, користуються виключним правом дозволяти відтворення цих творів будь-яким чином і в будь-якій формі. За законодавством країн Союзу зберігається право дозволяти відтворення таких творів у певних особливих випадках за умови, що таке відтворення не завдає шкоди нормальному використанню твору і не зачіпає будь-яким необгрунтованим способом законні інтереси автора. Будь-який звуковий або візуальний запис визнається відтворенням для цілей цієї Конвенції .

Одним із можливих способів відтворення твору є його розміщення в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання .

Однак для того, що б відтворення тексту без відповідного посилання було кваліфіковано як плагіат, важливе значення має, щоб автором відтвореного тексту була зазначена особа, яка його не створювала. Якщо ж особа відтворить чужий текст, наприклад, розмістивши його в мережі Інтернет, при цьому не зробить посилання на автора та джерело, в якому стаття надрукована, та при цьому не вкаже себе в якості автора статті, таке відтворення не може бути визнано плагіатом. Такі дії мають кваліфікуватись як порушення майнових та немайнових прав, однак за відсутності привласнення авторства вони не можуть бути визнані плагіатом. У зв’язку з цим, на нашу думку, визначення академічного плагіату [321] [322] потребує уточнення. Плагіатом може бути визнано відтворення тексту без відповідного посилання на автора та джерело походження під іменем особи, яка не є його автором.

Щодо опублікованого тексту спеціальних критеріїв у Законі «Про вищу освіту» не виділено. Відповідно, допускається, що внаслідок наукового плагіату можуть бути порушені права не лише на наукові результати, а й інші об’єкти інтелектуальної власності.

Текст - це єдність речень, розташованих у певній послідовності й пов'язаних між собою за змістом, інтонацією, стилем, спрямованістю за допомогою різних мовних можливостей. У мовленні - це висловлювання, що складається із сукупності речень, тим самим утворюючи змістову й структурну цілісність[323] [324].

Тексти, з якими доводиться мати справу вченому, умовно можна розділити на дві групи: тексти, що він створює, і тексти, які йому доводиться використовувати у своїй діяльності або піддавати експертизі. Усі ці тексти створюють своєрідний текстовий простір, у якому перебуває вчений. При цьому ефективність науковця виміряється здатністю створювати власні оригінальні тексти, поширювати їх і опановувати, застосовувати, переробляти й оцінювати

327

інші тексти .

Для того щоб певна група речень сприймалася як зв'язне висловлювання, текст, необхідне дотримання певних ознак.

Першою ознакою тексту є тема - про що йдеться в тексті - яка охоплює всі його частини.

Необхідною ознакою тексту є його основна думка - з якою метою створюється текст.

Характеристикою тексту є також змістовий зв'язок між реченнями та їх послідовність у викладенні змісту.

У науковій доктрині тексти класифікуються за різними критеріями (залежно від форми, змісту) на наукові, художні, юридичні; усні та письмові тощо. Кожний вид тексту має свої особливості побудови, викладення матеріалу тощо.

Тексти, які використовуються під час наукової діяльності можуть мати як науковий, так і ненауковий характер. Наприклад, у наукових працях може використовуватись інформація про певні події, наведена в засобах масової інформації.

Однак незалежно від характеристики тексту, ключовою його ознакою є те, що текст виступає об’єктом права інтелектуальної власності. Такий акцент має важливе практичне значення, адже відтворення не кожного тексту може бути визнано академічним плагіатом. Визначити це можливо на прикладі використання юридичних текстів.

Юридичний текст - одна з найважливіших життєвих форм вираження права. Юридичний документ, інший письмовий носій юридичної інформації мають текстові особливості, своєрідний мовний вираження.

В.Ю. Туранін юридичну мову поділяє на три основні функціональні різновиди: мову юридичної науки, мову юридичної практики і юридичну розмовну мову. Мова юридичної практики, у свою чергу, може існувати як мова нормативно-правових актів, що включає мову законів і підзаконних актів, та мова

• 328

актів правозастосування .

Юридичний науковий текст, наприклад наукова стаття, у свою чергу може включати текст нормативно-правових актів, текс судових актів, текст інших наукових праць. Юридичні тексти становлять клас об'єднаних спільною комунікативною метою текстів, що використовуються в типових ситуаціях [325]

спілкування, мають однакову прагматичну установку та спільні лінгвостилістичні риси. Юридичні тексти залежно від сфери їх застосування поділяються на такі види: тексти законотворчої діяльності (текст нормативно-правового акта); тексти правозастосувальної діяльності; тексти юридичної науки; тексти правової публіцистики.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не є об’єктами авторського права видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади. Відповідно, використання тексту закону чи його частини шляхом відтворення не буде визнано академічним плагіатом. Інший випадок, якщо відтворюється текст юридичної науки. Такі тексти відповідають принципу фаховості, містять нові для користувачів знання, є інформаційно актуальними й достатніми, пізнавально цінними, доступними за змістом та обсягами інформації, обов'язково зразковими прикладами з точки зору норм сучасної української літературної мови. Об'єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад правової інформації у цих текстах має впливати на розум і свідомість адресата . Прикладом тексту юридичної науки є наукові статті, монографії тощо. Такі тексти є результатами інтелектуальної, творчої діяльності, права на які належать їх авторам. У зв’язку із чим відтворення текстів юридичної науки без відповідного посилання на автора та джерело запозичення інформації, із привласненням авторства на відтворений текст може бути визнано академічним плагіатом.

Таким чином академічним плагіатом може бути визнано неправомірне відтворення тексту, який підлягає охороні як об’єкт права інтелектуальної власності. [326]

Виходячи з визначення академічного плагіату, можна виділити дві ключові ознаки тексту, що неправомірно відтворюється: по-перше, це опублікований текст; по-друге, текст, який належить певному автору, а отже до таких текстів не належать нормативно-правові акти, акти органів судової влади, органів державної виконавчої влади тощо.

Щодо першої ознаки слід зауважити таке. Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» охороні підлягають усі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Відповідно привласнення авторства на необнародуваний текст також є порушенням авторського права. Однак неправомірне використання неопублікованого твору не визнається академічним плагіатом, що, на нашу думку, є важливим недоліком визначення академічного плагіату.

Ураховуючи зазначене, вважається необхідним вести уточнення до визначення категорії «академічний плагіат», у зв’язку з чим частину шосту ст. 69 Закону України «Про вищу освіту» пропонується викласти в такій редакції: «Вищі навчальні заклади вживають заходів із запобігання академічному плагіату - оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих або неопублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання, під іменем особи, яка не брала інтелектуальної, творчої участі в їх створенні з метою виконання вимог освітньої (наукової) програми, досягнення наукового результату».

Крім способу вчинення та об’єктів, права на які привласнюються внаслідок академічного плагіату, його відмінність від інших видів плагіату полягає в правовому статусі суб’єкта - плагіатора.

Виходячи з положень закону, академічний плагіат може бути допущений:

науково-педагогічними працівниками - особами, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність;

педагогічними працівниками - особами, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.

науковими працівниками - особами, які за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання;

здобувачами освіти - особами, які навчаються у вищому навчальному закладі на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації.

Також для академічного плагіату передбачено спеціальні наслідки його допущення. Відповідно до Закону «Про вищу освіту» система забезпечення вищими навчальними закладами якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості) передбачає, зокрема, забезпечення ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату у наукових працях працівників вищих навчальних закладів і здобувачів вищої освіти. У свою чергу вищі навчальні заклади зобов’язані вживати заходів, у тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх технологій, щодо запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах наукових, науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників і здобувачів вищої освіти та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Питання притягнення до дисциплінарної відповідальності потребує подальшого доопрацювання з метою чіткого визначення, яка саме дисциплінарна відповідальність має застосовуватись залежно від особи суб’єкта -плагіатора та самого порушення (плагіат, допущений вперше, повторно, у науковій статті, монографії, навчальному посібнику тощо).

Отже, негативні наслідки за академічний плагіат можуть наставати у випадку його виявлення у наукових працях як працівників, так і здобувачів вищої освіти (студентів, курсантів, тощо).

Однак у законі чітко визначено наслідки виявлення академічного плагіату в дисертаціях (наукових доповідях). Відповідно до Закону «Про вищу освіту» (ч.6. ст. 6) до захисту допускаються дисертації (наукові доповіді), виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Виявлення в поданій до захисту дисертації (науковій доповіді) академічного плагіату є підставою для відмови у присудженні відповідного наукового ступеня. Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.

Відповідно до Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника (далі Порядок), у разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело, дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту. Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело, є підставою для прийняття

330

рішення про позбавлення його наукового ступеня.

Хоча слово плагіат у зазначеному Порядку не вживається, використання наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело якраз і є плагіатом. Слід звернути увагу, що підставою для зняття дисертації з розгляду є, зокрема, використання ідей інших авторів без посилання на джерело.

Плагіат, який допускається у навчальних посібниках, науково-практичних коментарях, монографіях є не менш небезпечним. Актуальною проблемою сьогодення є плагіат у роботах студентів. Однак наслідки виявлення плагіату у зазначених роботах у законі належним чином не визначено.

Дослідження академічного плагіату дозволяє визначити його відмінні риси. По-перше, це сфера інтелектуальної, творчої діяльності, в якій він допускається, а саме наукова сфера. По-друге, категорія об’єктів, права на які порушуються. Слід звернути увагу, що у визначенні академічного плагіату передбачено не лише два способи вчинення плагіату, а й дві категорії об’єктів, які неправомірно використовуються - це наукові результати та опублікований текст. По-третє, це особи, які допускають академічний плагіат. По-четверте, способи вчинення академічного плагіату. По-п’яте, правові наслідки допущення та виявлення академічного плагіату.

Важливою умовою зменшення плагіату в наукових роботах є проведення заходів, спрямованих на запобігання йому, серед яких вважається необхідним виділити такі. [327]

По-перше, це підвищення рівня правової культури, формування поважливого ставлення до прав творців, негативного ставлення до неправомірного використання чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності, у тому числі й до плагіату. Перші кроки доцільно починати ще зі шкільних років. Доцільним є запровадження практики викладання у вищих навчальних закладах спецкурсів, присвячених захисту авторських прав від плагіату, в межах якого буде висвітлено й умови правомірного використання об’єктів авторського права, і негативні наслідки плагіату.

По-друге, це запобігання випадкам «ненавмисного плагіату». Починаючи наукову діяльність, вступаючи до аспірантури, не всі майбутні здобувачі достатньо добре обізнані з усіма правилами оформлення посилань, цитат тощо. Відсутність належного досвіду роботи з науковими джерелами призводить до суттєвих помилок при оформленні посилань. Іноді окремі джерела взагалі не вказуються свідомо, щоб уникнути складностей з їх оформленням. Неправильне оформлення посилань може стати причиною порушення авторських прав авторів, чиї роботи використані у науковому дослідженні, але належним чином не зазначені. Фактично це може призвести до плагіату.

У зв’язку з цим вкрай необхідним вважається проведення спеціальних методичних семінарів для аспірантів, здобувачів, за такою тематикою: по-перше, загальні положення авторського права, зміст авторських прав, умови правомірного використання творів, випадки та межі вільного використання творів; по-друге, вимоги до правильного оформлення посилань, цитат, списку використаних джерел тощо.

По-третє, активізація діяльності авторів у сфері виявлення та припинення плагіату. Всесвітня мережа Інтернет, з однієї сторони, суттєво ускладнює можливість авторів завадити неправомірному використанню їхніх творів, однак з іншої - збільшує шанси не лише виявити порушення їхніх прав, у тому числі й плагіат, а й поширити інформацію про такі випадки. Зокрема, чимало наукових журналів розміщують у вільному доступі повні версії наукових статей, крім того

електронні версії наукових журналів, які віднесені до фахових видань в Україні, розміщуються на офіційному сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Реалізований Національною бібліотекою України імені В.І. Вернадського проект «Наукова періодика України» являє собою, по-перше, репозитарій наукових статей, а по-друге, ефективний інструмент для їх аналізу. Як основний пошуковий засіб в репозитарії обрано такий сервіс системи Google, як «користувацький пошук». Він забезпечує повнотекстовий пошук у межах зібрання електронних копій наукової періодики України шляхом уведення відповідних термінів у "вікно" пошуку Google, розміщене на головній веб- сторінці депозитарію (http://www.nbuv.gov.ua/portal/). Цей сервіс забезпечує повнотекстовий пошук документів і надає прозору можливість перевірки текстів на наявність у них фрагментів публікацій інших авторів і виявлення плагіату. Зокрема, за період існування репозитарію до НБУВ надійшло кілька офіційних звернень від авторів про вилучення статей, в яких неправомірно використовувалися матеріали їх наукових публікацій. Ці звернення підтверджувалися рішенням вчених рад установ, де працюють автори-плагіатори, з визнанням порушення Закону України щодо охорони інтелектуальної власності їх працівниками. Таким чином відкритий доступ до електронних версій наукових журналів дозволяє довести до максимально широкого кола зацікавлених користувачів останні результати досліджень та забезпечує процедуру публічної

• 331

оцінки наукових результатів .

Ознайомлення зі статтями, які опубліковані за тематикою дослідження автора, може дозволити не лише виявити випадки неправомірного запозичення його наукових праць без належних посилань, а й ужити заходів із метою захисту порушених прав. Зокрема, автор може звернутись до автора-плагіатора з вимогою надрукувати у тому ж виданні інформацію про допущені ним порушення [328]

авторських прав, звернутись до редакції журналу з проханням відреагувати на виявлений факт плагіату або звернутись за захистом до суду.

По-четверте, це приділення належної уваги виявленню плагіату редакціями наукових журналів. Як уже відзначалось, дедалі частіше поряд із вимогами щодо оформлення наукових статей (кількості сторінок, структури, оформлення посилань тощо) у наукових журналах розміщується інформація щодо етики публікацій. Однак належне інформування майбутніх авторів про недопустимість плагіату, на жаль, не гарантує належне дотримання вказаних вимог всіма авторами. У зв’язку з цим важливе значення має добросовісне та уважне ставлення редакторів, а також рецензентів до проблеми виявлення плагіату у наукових статтях, які подаються для опублікування. Так, у Кодексі етики наукових публікацій зазначено, що редактор не повинен допускати до опублікування інформацію, якщо є достатньо підстав вважати, що вона є плагіатом. Редактор спільно з видавництвом не повинен залишати без відповіді претензії, які стосуються розглянутих рукописів або опублікованих матеріалів, а також при виявленні конфліктної ситуації вживати всіх необхідних заходів для

332

відновлення порушених прав .

Всесвітньою асоціацією медичних редакторів запропоновано з метою припинення порушень прав осіб, а також етичних норм застосовувати такі заходи: лист авторам із роз'ясненнями та порадами, якщо передбачається нерозуміння етичних принципів і правил журналу; лист авторам із наріканнями і попередженням на майбутнє, якщо нерозуміння не здається зовсім невинним; офіційне повідомлення, у тому числі й письмовий запит до закладів, які здійснюють контроль та проводять розслідування виявлених порушень, з письмовим повідомленням журналу результатів такого розслідування; інформаційне повідомлення в журналі про дублюючі публікації або плагіат; детальна редакційна стаття про факт недобросовісної практики наукових [329] публікацій; відмова приймати протягом певного часу матеріали від відповідальних за недобросовісну публікацію осіб, структурних підрозділів або установ; офіційне вилучення вже опублікованої статті з журналу з оповіщенням редакторів інших видань і індексуючих організацій (Національна медична бібліотека США та ін.), у випадку офіційного підтвердження факту недобросовісної наукової практики відповідною організацією. Такі публікації не потребують згоди автора, про них мають бути повідомлені роботодавці, вони повинні бути чітко виокремлені у журналі; повідомлення Головної медичної ради чи іншої аналогічної організації, яка в змозі розслідувати порушення та вжити

• 333

відповідних заходів.

Зазначений перелік заходів боротьби з виявленими випадками недобросовісної наукової практики розроблено для медичних журналів, однак вони можуть застосовуватись як відправні засади боротьби з плагіатом і в інших сферах.

По-четверте, застосування спеціальних програм, які дозволяють виявити плагіат у наукових роботах. Комп’ютерні програми мають свої переваги та недоліки. Складність може полягати в тому, що програма буде виділяти всі випадки збігу, однак не всі вони є плагіатом. Тому з усіх випадків збігу текстів необхідно виділяти саме ті, які дійсно становлять плагіат. Однак перевагами таких програм є швидке виявлення та доведення випадків неправомірного запозичення чужого матеріалу та привласнення авторства.

Серед програм, які застосовуються з метою виявлення плагіату, можна виділити такі.

Anti-Plagiarism - програмне забезпечення призначене для ефективного виявлення і таким чином запобігання плагіату. Це універсальний інструмент для [330]

боротьби з World Wide Web копіюванням-вставкою інформації з присвоєнням авторства. Відповідно до даних, розміщених в мережі Інтернет, програма Anti-

334

Plagiarism використовується у 384 університетах, понад 30 з яких українські.

eTXT Антиплагиат - перевірити текст за допомогою вказаної програми можна двома способами: скачавши програму або скориставшись Онлайн-

335

сервісом .

Advego Plagiatus - програма пошуку в Інтернеті часткових або повних копі й текстового документа з інтуїтивним інтерфейсом. Плагіатус показує ступінь унікальності тексту, джерела тексту, відсоток збігу тексту. Також програма перевіряє унікальність зазначеногоПРЛ[331] [332] [333].

Боротьба з науковим плагіатом повинна мати комплексний характер. При цьому особлива увага повинна приділятись розробленню ефективних механізмів попередження плагіату у колі суб’єктів інтелектуальної власності, які не пов’язані з юриспруденцією та не мають юридичної освіти. Адже вони, як правило, не завжди володіють необхідним рівнем знань ні щодо захисту власних інтересів, ні щодо умов використання чужих результатів творчої діяльності.

3.5.

<< | >>
Источник: УЛЬЯНОВА Галина Олексіївна. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ВІД ПЛАГІАТУ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Плагіат у науковій сфері:

  1. 3.3. Правова регламентація надання інших послуг у сфері освіти
  2. ЗМІСТ
  3. ВСТУП
  4. Загальнотеоретичні аспекти поняття категорії «плагіат»
  5. Правова політика цивільно-правового захисту прав від плагіату: методологічний аспект
  6. Поняття плагіату за законодавством України
  7. Привласнення авторства як ознака плагіату
  8. Неправомірне використання твору при плагіаті
  9. Класифікація плагіату
  10. Плагіат в авторському праві
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -