<<
>>

Методологічні засади цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату

Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Реалізація особистих немайнових і майнових прав не можлива без надійного правового механізму охорони і захисту. Завдяки охороні можна отримати гарантію недоторканості результатів творчих пошуків, інтелектуальної праці та отримати прибуток від використання результатів інтелектуальної діяльності, що також сприяє подальшій творчій та господарській діяльності. За допомогою захисту особа може визнати за собою права інтелектуальної власності, відшкодувати збитки, заподіяні порушенням цих прав, та попередити подальші посягання на об’єкт права власності[392].

Від ефективності захисту прав інтелектуальної власності, який забезпечується в державі, багато в чому залежить не лише розвиток творчого, інтелектуального потенціалу громадян, а й визнання країни повноправним учасником міжнародного ринку інтелектуальної власності.

Захист цивільних прав та інтересів охоплює комплекс норм як матеріального, так і процесуального характеру, спрямованих на забезпечення належної реалізації права на захист, що є важливою складовою будь-якого суб’єктивного права .

Як слушно зауважує Н.С. Кузнєцова, активну позицію законодавця в питанні формування ефективних правових норм для якісного захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення всебічної реалізації інтелектуальних прав слід розглядати як невід’ємну складову найпріоритетніших завдань сучасної

398

держави .

Неповнота та недосконалість (внаслідок відсутності теоретичних напрацювань) цивільного законодавства у сфері захисту від плагіату, в свою чергу зумовлює існування проблем теоретичного характеру, пов’язаних із визначенням природи правовідносин, які виникають при таких порушеннях[393] [394] [395].

Визначення природи відносин, які виникають у сфері захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення, адже дозволяє визначати механізм захисту порушених прав (підсудність справ, можливість захисту в адміністративному порядку, способи захисту тощо).

Відповідно до сформульованих у науковій доктрині підходів правовідносини, які виникають у зв’язку з порушенням цивільних прав та здійсненням їхнього захисту, віднесено до охоронних правовідносин.[396]

Так Д.М. Кархалєв охоронне цивільне правовідношення визначає як самостійний правовий зв'язок, що виникає на основі охоронних норм права між

потерпілою особою і правопорушником при порушенні (або створенні загрози порушення) права, змістом якого є суб'єктивне право на захист і суб'єктивний охоронний обов'язок, який реалізується з метою забезпечення захисту порушеного суб'єктивного права (або відновлення правового положення)[397].

О.І. Харитонова зауважує, що охоронні відносини виникають у випадку порушення цивільних прав учасників цивільних відносин, а отже й норм цивільного законодавства. Таким чином вони виступають як втілення реакції правоможного суб’єкта (в межах норм цивільного законодавства, забезпечених підтримкою публічної влади) на негативну з її точки зору, відображену в правовій нормі поведінку учасника цивільних відносин[398].

Н.М. Батанова підкреслює державно-владний характер охоронних відносин. Охоронні відносини виникають перш за все внаслідок неправомірної поведінки суб'єктів як негативна реакція на це з боку держави. Потреба в них виявляється кожного разу, коли права та інтереси учасників правовідносин, окремої особи або суспільства в цілому, або сама Конституція потребують державно-правового захисту. Вони завжди виступають як владовідносини. За допомогою цих відносин реалізуються міри юридичної відповідальності, міри захисту суб'єктивних прав і законних інтересів, превентивні заходи державного примусу[399].

Ю.Ю. Томілова розглядає охоронні правовідносини як один із найважливіших структурних елементів механізму правової охорони. Значення охоронних правовідносин обумовлено такими чинниками: виникають внаслідок різного роду правопорушень; визначають коло суб'єктів, на яких поширюється в конкретній ситуації дія конкретних охоронних правових норм; індивідуалізують поведінку конкретних суб'єктів у механізмі правової охорони шляхом конкретизації правових норм; виступають необхідною умовою приведення в дію правових засобів захисту суб'єктивних прав і юридичних обов'язків; без них не може бути реалізовано багато охоронних правових норм[400].

Ураховуючи загальні положення про охоронні правовідносини, охоронні правовідносини інтелектуальної власності можна охарактеризувати як такі, що виникають у зв’язку з порушенням майнових та (або) немайнових прав інтелектуальної власності. Особливостями охоронних правовідносин інтелектуальної власності, які дозволяють виокремити їх з-поміж інших правовідносин є: по-перше, підстави виникнення - порушення прав інтелектуальної власності або створення загрози такого порушення; по-друге, учасниками таких правовідносин є суб’єкт права інтелектуальної власності, права якого порушено, особа, яка такі права порушила, орган державної влади, уповноважений на захист прав інтелектуальної власності; по-третє, охоронні правовідносини інтелектуальної власності завжди є відносними, оскільки їх суб’єктами є конкретно визначені особи (правовласник, особа, яка порушила права); по-четверте, можуть бути спрямовані на поновлення порушених прав, відшкодування збитків[401].

Слід зауважити, що попри назву «охоронні правовідносини», вони виникають внаслідок порушення приписів законодаства та порушення цивільних прав та інтересів.

В межах охоронних відносин здійснюється захист порушених цивільних прав. Таке уточнення обумовлено тим, що у науковій доктрині категорії «охорона» та «захист» не розглядаються як тотожні.

Усталеною є точка зору, відповідно до якої «охорона» є категорією більш широкою та визначається як система заходів, які вживаються з метою створення належних умов для реалізації правовласниками належних їм прав, недопущення їх порушень. Захист прав передбачає застосування заходів, спрямованих на припинення порушень та відновлення порушених прав.

Так В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко під «охороною прав» розуміють встановлення всієї системи правових норм, спрямованих на дотримання прав авторів та їхніх правонаступників, тоді як «захист прав» визначається як сукупність заходів, метою яких є відновлення і визнання цих прав у разі їх порушення[402].

О. Штефан зазначає, що охорона цивільних, у тому числі й авторських, прав та інтересів має місце на етапі до їх порушення, а цивільно-правовий захист - після їх порушення. Таким чином, поняття «охорона прав» та «право на захист» не є тотожними, при цьому останнє виступає гарантією реалізації цивільних прав суб’єктами зазначених правовідносин [403].

Охорона прав і законних інтересів досягається за допомогою використання правових засобів, що забезпечують нормальний хід реалізації права, перетворення закладених у суб’єктивному праві можливостей на реальність. Тобто охорона прав і законних інтересів полягає у вжитті правових заходів, що сприяють вільному здійсненню уповноваженою особою своїх прав і тим самим запобіганню правопорушенням та усуненню обставин, які їх спричинили[404].

До способів цивільно-правової охорони прав інтелектуальної власності належать: закріплення відповідних прав у законодавстві, встановлення законодавчого регулювання певних видів господарської діяльності та приєднання України до відповідних міжнародних угод. Охорона прав інтелектуальної власності також забезпечується шляхом встановлення законодавством відповідальності за порушення цих прав - цивільної, кримінальної та

• • -409

адміністративної .

Отже охорона прав інтелектуальної власності - це нормативно-правове та організаційне забезпечення розвитку інтелектуальних, творчих відносин, створення умов для реалізації творцями (їх правонаступниками) прав та забезпечення інтересів, запобігання порушенням прав інтелектуальної власності.

Захист права інтелектуальної власності - це система правових засобів, які вживаються спеціально уповноваженими на це державними органами (органи виконавчої влади, адміністративні органи, суди) для захисту суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності[405] [406].

За допомогою правового захисту відбувається: 1) відновлення первинного стану потерпілого; 2) припинення порушення шляхом позбавлення акту (події) сили «регулятивного» юридичного факту; 3) охоронно-забезпечувальна дія шляхом створення додаткових правових умов для безперешкодного здійснення порушених прав і інтересів; 4) еквівалентна компенсація порушених прав. При цьому якнайповніше і всеохоплююче захист цивільних прав і законних інтересів досягається за допомогою цивільно-правових способів[407].

О.П. Орлюк захист прав розглядає у двох значеннях: в широкому та вузькому. У вузькому значенні мова йде лише про процес захисту порушених прав інтелектуальної власності. У такому випадку не має значення, які форми та методи захисту обираються - юрисдикційні чи неюрисдикційні. Однак якщо йдеться про широке визначення, то слід говорити не лише про реалізацію самого процесу захисту, а й про весь правовий механізм реалізації прав інтелектуальної власності, його легалізації в установленому законом порядку, використання (будь- яким способом, передбаченим законом) та, відповідно, захисту, за умов що такі права інтелектуальної власності будуть порушені[408] [409] [410].

Ю.Д. Притика визначає захист прав як юридичну діяльність, спрямовану на усунення перешкод на шляху здійснення суб’єктами своїх прав та припинення

413

правопорушення, відновлення положення, що існувало до порушення .

Під захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності слід розуміти передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів, перш за все правоохоронних і контролюючих та їх посадових осіб, щодо поновлення порушеного права на об’єкт інтелектуальної власності, припинення таких порушень, а також створення необхідних умов для притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у скоєнні протиправних дій, наслідком яких стає

414

завдання шкоди правам та законним інтерес .

Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату полягає у застосуванні передбачених чинним законодавством способів припинення порушення, відновлення порушених прав правоволодільців, притягнення порушників до відповідальності за привласнення авторства.

При визначенні категорії «захист прав» традиційно виділяється й дві його форми, а саме: юрисдикційна - яка передбачає звернення автора за захистом прав до органів державної влади, та неюрисдикційна - вжиття особисто правовласником заходів, спрямованих на припинення порушення, відновлення порушених прав, відшкодування завданої шкоди. Враховуючи достатньо повну обґрунтованість та усталеність такого підходу до визначення форм захисту порушених прав у науковій доктрині, не зупиняючись на їх поглибленій характеристиці, зауважимо, що цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату також може здійснюватись в юрисдикційній або неюрисдикційній формі.

У наукових підходах до визначення категорії «захист прав» переважно акцентується увага на діяльності уповноважених державних органів, яка спрямована на припинення правопорушень, відновлення порушених прав.

Разом з тим специфіка плагіату, його поширення в різних сферах інтелектуальної творчої діяльності обумовлюють необхідність формулювання нового методологічного підходу до визначення цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності, відповідно до якого важливою складовою захисту прав є діяльність суб’єктів, чиї права порушено, спрямована на виявлення неправомірних дій з порушення немайнових прав та неправомірного використання об’єктів права інтелектуальної власності, запобігання їх повторному вчиненню, сприяння державним органам у забезпеченні захисту порушених прав та інтересів.

Крім того, залежно від суб’єкта, який вживає заходів з виявлення та припинення плагіату, та правових наслідків таких дій цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату може бути поділено на: безпосередній та опосередкований захист.

Безпосередній захист здійснюється творцем або його правонаступниками, право авторства якого порушено внаслідок плагіату.

Сучасний інформаційний простір, розміщення на офіційних сайтах видавництв повних версій наукових журналів дозволяють науковцям відстежувати публікації за темою їх наукових інтересів та виявляти факти привласнення наукових робіт. У випадку виявлення фактів плагіату автори можуть вживати заходи з інформування редакцій журналів, спеціалізованих вчених рад, в яких має захищатись дисертація, наукових установ, в яких працює плагіатор.

У випадках, передбачених законом, захист прав автора можуть здійснювати його представники. Якщо автор твору опублікував свій твір анонімно або під вигаданим ім'ям, на захист його прав і інтересів, що охороняються законом, може виступати видавництво, інший користувач твору чи організація колективного управління.

Якщо у випадках, передбачених частиною четвертою ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права», видавець твору виступає як представник автора і захищає права останнього, суд не вправі повернути позовну заяву з мотивів відсутності в ній справжнього імені автора і неподання довіреності від автора. При поданні такої заяви видавцеві достатньо надати суду примірник твору, на якому зазначено ім'я чи найменування цього видавця. Справжнє ім'я автора та умови додержання анонімності зазначаються в договорі, яким визначено відносини між автором і видавцем. Такий договір не є предметом спору про використання твору, опублікованого анонімно чи під псевдонімом, і не підлягає дослідженню в судовому розгляді. У разі якщо автор відповідного твору не розкриє своє ім'я або не заявить про своє авторство до вирішення спору по суті, господарський суд приймає рішення про задоволення позову на користь видавця.

Ураховуючи природу авторських немайнових прав та можливість їх грубого порушення після смерті автора, законодавством передбачено, що у разі смерті автора недоторканість твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваженого недоторканість твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Законодавець та суди не відносяться до об’єктивованих немайнових благ фізичних осіб, після смерті останніх, як юридично абсолютно байдужим явищам. Вони продовжують захищатися, а їх використання можливе тільки за згодою осіб,

•415

вказаних у законі .

Після смерті автора твору вимоги, що випливають з порушення його права авторства, неправильного зазначення імені автора, недоторканності твору, можуть бути заявлені спадкоємцями автора твору, особою, на яку автор у своєму заповіті поклав охорону своїх творів після його смерті.

Заходи, які вживає творець у випадку виявлення плагіату його робіт, в першу чергу спрямовані на захист належних йому прав інтелектуальної власності.

Враховуючи, що плагіат є порушенням не лише приписів законодавства та суб’єктивних прав осіб, чиї твори привласнено, а й негативно впливає на суспільні та державні інтереси, заходи з його виявлення та запобігання вживаються не лише правоволодільцями, у зв’язку з чим вбачається доцільним виділити опосередкований захист.

Опосередкований захист прав інтелектуальної власності від плагіату здійснюється уповноваженими суб’єктами без відома автора і спрямований переважно на недопущення порушень вимог законодавства у сфері наукової діяльності. На відміну від безпосереднього захисту опосередкований захист не передбачає застосування способів цивільно-правового захисту, спрямованих на відшкодування правоволодільцю шкоди, та застосування інших способів цивільно-правового захисту прав творця, оскільки його метою є припинення порушення вимог законодавства, забезпечення публічних інтересів у науковій сфері. Попри це внаслідок припинення незаконних дій плагіатора з неправомірного привласнення чужих результатів інтелектуальної, творчої, наукової діяльності припиняється і порушення прав правоволодільців.

При цьому суб’єкти, які здійснюють опосередкований захист, можуть бути поділені на дві категорії. Суб’єкти приватного права - редакції наукових видань, які проводять рецензування наукових публікацій та у випадку виявлення плагіату мають право відмовити в опублікуванні статті; засоби масової інформації, які виявляють факти плагіату в творах літератури, мистецтва та надають їм широкого розголосу та розкривають інформацію про дійсних творців, чиї твори було привласнено; громадські спілки, об’єднання художників, письменників. Зокрема, це виключення недобросовісного творця з такої громадської організації, що негативно позначається на його діловій репутації, викликає недовіру серед колег та негативне ставлення прихильників творчості.

Другу категорію суб’єктів, які застосовують заходи з виявлення та припинення плагіату, становлять уповноважені державні органи та установи. Основним з них є Міністерство освіти і науки України щодо контролю за якістю дисертаційних робіт. Крім того, окремо слід виділити спеціалізовані вчені ради, які вживають заходів щодо здійснення контролю за недопущенням фактів неправомірного запозичення у дисертаційних роботах чужих ідей, матеріалів без належного зазначення авторства їх творців. У випадку знаття дисертаційної роботи з розгляду або скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата, доктора наук, порушення прав інтелектуальної власності припиняється, хоча сам автор, робота якого була привласнена плагіатором, може взагалі не знати про такий випадок.

Таким чином з урахуванням різних наукових підходів та специфіки відносин у сфері інтелектуальної власності, цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату може бути визначено як діяльність, спрямовану на вжиття заходів з виявлення, доведення, припинення плагіату та унеможливлення його подальшого здійснення плагіатором, відновлення порушених прав та інтересів, яка здійснюється правоволодільцями (творцями, їх спадкоємцями) як самостійно, так і шляхом їх звернення до відповідних суб’єктів приватного права (редакцій наукових видань, засобів масової інформації, професійних творчих об’єднань, наукових діячів, громадських спілок тощо) або до державних органів.

Незважаючи на те, що особам надано достатньо можливостей для захисту порушених прав, на сьогодні найбільш поширеною с судова форма цивільно- правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату.

Одним із конституційних прав громадян є право на судовий захист. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Важливого значення в умовах сьогодення набуває принцип забезпечення та гарантованості судового захисту у всіх випадках порушення цивільних прав. Будь-яке цивільне право у разі його порушення має бути забезпечене судовим захистом. У такому контексті значно підвищується значення і роль суду як необхідної складової громадянського суспільства. Хоча судовий захист не вичерпує собою всіх способів захисту порушеного цивільного права, проте займає

416

серед них центральне місце .

Необхідність судової влади обумовлюється покладенням на неї особливої функції - захисту прав і законних інтересів осіб. Суд у процесі здійснення правосуддя повинен забезпечити захист усього комплексу соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини. В такому розумінні судовий захист уявляється як найвища гарантія забезпечення прав і свобод громадян та юридичних осіб, оскільки суд посідає визначене конституційними приписами

417

положення в системі органів державної влади .

На сьогодні в Україні сформувалося кілька видів закріплених процесуальними кодексами процедур здійснення судової влади (форми судочинства), а саме: цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та

418

конституційне судочинство .

До господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю

господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають право звертатися підприємства, установи, [411] [412] [413] організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а також державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, у випадках, передбачених законодавчими актами України (ст. 1 Г осподарського процесуального кодексу України). У сфері права інтелектуальної власності у господарських судах розглядаються спори, пов'язані з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності[414]. У сфері захисту прав промислової власності від неправомірного використання об’єктів промислової власності найбільш поширеною є категорія справ про визнання охоронних документів недійсними та заборону використання спірних об’єктів у господарській діяльності.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій (ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України). У сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства розглядаються справи про захист прав суб’єктів інтелектуальної власності від їх порушення внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльність органів державної влади (зокрема, оскарження рішень Державної служби інтелектуальної власності України про відмову у видачі охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності; оскарження рішень Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності тощо).

Слід зауважити, що на сьогодні серед справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності які розглядаються в адміністративних судах, чисельну категорію займають справи про оскарження рішень Міністерства освіти і науки України про скасування рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня кандидата, доктора наук. В обґрунтування позовних вимог позивачі наголошують на порушенні встановлених строків розгляду матеріалів атестаційної справи[415].

Так позивачем позовні вимоги про скасування наказу Міністерства освіти і науки молоді та спорту обґрунтовано тим, що після публічного захисту дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, рішення вченої ради направлено до Міністерства освіти і науки молоді та спорту для присвоєння вченого звання та видачі відповідного диплома. Проте, з порушенням строку Міністерством не видано відповідний наказ, а навпаки винесено наказ про скасування рішення спеціалізованої вченої, без запрошення на засідання позивача. З огляду на дані порушення, позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним. Отримавши вищезазначені документи, Міністерство направило дисертації позивача для додаткового розгляду спеціалізованій вченій раді Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Згідно висновку спеціалізованої вченої ради по дисертації позивача, на підставі таємного голосування, спеціалізована вчена рада дійшла висновку, що дисертаційне дослідження не відповідає п.13 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння звання старшого наукового співробітника, а її автор не заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук. На підставі вищезазначеного висновку, Міністерством прийнято пункт 4 наказу «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», яким скасовано рішення спеціалізованої вченої ради про присудження позивачу наукового ступеня кандидата юридичних наук.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 29 Порядку Міністерство, у разі потреби, запрошує на засідання експертної ради здобувача, наукового керівника, керівника спеціалізованої вченої ради, де проводився захист дисертації. Тобто, Міністерством не було порушено вимоги пункту 29 Порядку, на чому наполягає позивач, оскільки зазначена норма передбачає право Міністерства, а не обов'язок запрошувати здобувача на засідання експертної ради. Суд зазначає, що Порядком не передбачено повідомлення здобувача про проведення додаткового розгляду (колективного рецензування), оскільки додатковий розгляд (колективне рецензування) є одним із етапів проведення експертизи дисертацій, що стосується виконання Міністерством виключно своїх функцій. У зв’язку з зазначеним посилання позивача на порушення відповідачем строків розгляду дисертації та атестаційної справи здобувача наукового ступеня не приймаються судом, з огляду на їх безпідставність[416].

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний[417].

В порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист немайнових прав авторів, справи про захист прав інтелектуальної власності, сторонами яких є фізичні особи, а також інші справи у сфері права інтелектуальної власності, якщо їх розгляд не повинен проводиться за правилами іншого судочинства.

Ураховуючи, що внаслідок плагіату в першу чергу порушується немайнове право автора - право авторства, справи про захист авторських прав від плагіату

розглядаються в порядку цивільного судочинства. Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», при визначенні судової юрисдикції судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права» автором вважається фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, усі спори щодо визнання авторства на твір належать розгляду в порядку цивільного судочинства, в тому числі в разі набуття юридичною особою права суб'єкта права інтелектуальної власності на твір, який створений у зв'язку з виконанням трудового договору або який створено за замовленням. Згідно зі ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам, вони охороняються безстроково. У зв'язку з наведеним судам слід ураховувати, що автор твору є належним позивачем за позовом про заборону дій щодо використання твору, що порушують його особисті немайнові права, незалежно від того, що майнові права передано (відчужено) чи передано право на

^•423

використання твору іншій особі .

Актуальним питанням захисту прав інтелектуальної власності під час розгляду справ в судовому порядку є доведення самого факту плагіату.

В першу чергу це обумовлено специфікою творчої, інтелектуальної діяльності. Право на зайняття творчою, інтелектуальною діяльністю належить кожному, тому ніхто з творців не може бути застрахований від випадків так званої «паралельної творчості», коли ідеї щодо створення однакових об’єктів інтелектуальної власності приходять до різних творців. Якраз найчастіше майже тотожні об’єкти інтелектуальної власності трапляються у сфері авторського права і суміжних прав. Адже в основу будь-якої музичної композиції покладено 7 нот, і лише їх оригінальна послідовність дозволяє створити новий твір, однак не [418]

виключає повністю можливості перегуків із уже існуючими мелодіями. Повсякденне життя, історичні події описуються різними авторами. Звісно двом авторам навряд чи вдасться зі стовідсотковим збігом описати однаково якусь подію чи історичний факт в художньому стилі. Однак сюжетна лінія, розвиток подій, доля головних героїв цілком можуть збігатися. За таких умов вкрай важко визначитися з тим, що є причиною появи двох однакових творів - збіг чи плагіат.

У праві промислової власності, ураховуючи реєстраційний порядок набуття виключних майнових прав на результати інтелектуальної діяльності, питання узгодження інтересів винахідників, які володіють тотожними об’єктами інтелектуальної власності, вирішено шляхом закріплення права попереднього користувача. Право попереднього користувача - це право особи, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою. Наприклад, необхідною передумовою визнання права попереднього користувача промисловим зразком є факт використання саме зареєстрованого промислового зразка (виготовлення виробу з використанням усіх його суттєвих ознак). Право попереднього користувача у суб'єкта господарювання може бути лише у тому випадку, коли він до дати подання до відповідної установи заяви, або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використав в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснив

424

значну і серйозну підготовку для такого використання . [419]

В основі виникнення та реалізації права попереднього користувача - добросовісність створення, використання чи підготовки до використання об’єкта промислової власності . Відповідно, якщо буде доведено, що об’єкт права промислової власності створено з порушенням прав та інтересів третіх осіб, власника охоронного документу (наприклад, внаслідок повного копіювання - плагіату зареєстрованого промислового зразка), право попереднього користувача не виникне.

Враховуючи, що практично однакові об’єкти права інтелектуальної власності можуть створюватись як в результаті паралельної творчої, інтелектуальної діяльності, так і в результаті неправомірного привласнення об’єктів, на практиці актуальною є проблема виявлення та доведення плагіату.

Збільшення уваги до плагіату, активізація діяльності щодо його виявлення стали вагомим аргументом для плагіаторів приділяти більше уваги його приховуванню. Текст зазнає не завжди суттєвих змін за змістом, однак за формою він відрізняється від оригіналу. Нажаль, такі зміни не стільки приховують факт плагіату, скільки порушують цілісність викладення матеріалу, його ідейне, інформаційне наповнення.

Ключовим моментом плагіату є те, що запозичена інформація не зазнає ніяких змін. Але запозичений текст може зазнавати змін. Найпростіше - це перестановка слів у реченні, речень в абзаці чи абзаців у документі, звісно так щоб не втрачався початковий зміст. Деякі фрагменти можуть бути викинуті чи навпаки - своя вставка посеред скопійованого тексту. Даний спосіб модифікації допомагає надати більш унікальний вигляд.[420] [421]

Способи виявлення та доведення плагіату можуть бути поділені на два види. По-перше, це механічний, який передбачає проведення перевірки текстів за допомогою спеціальних комп’ютерних програм. Слід зауважити, що такий спосіб виявлення плагіату не позбавлений вад, у зв’язку з чим результати перевірки не можуть вважатись остаточними.

Слід зазначити про недосконалість спеціальних програм (які вважається за можливе об’єднати під спільною назвою «Антиплагіат»), спрямованих на виявлення плагіату. Жодним чином не ставлячи під сумнів корисність таких програм, слід зауважити, що в переважній більшості випадків виділяються всі збіги в текстах, у тому числі в тій частині, яка не є результатом творчої діяльності, а містить загальнодоступну інформацію. Наприклад, при перевірці двох дисертацій з права інтелектуальної власності, може бути чимало збігів за текстом в частині наведення положень чинного законодавства або прикладів судової практики. Не слід виключати звернення кожним з авторів до аналізу однакових наукових джерел, посилання на які в роботах будуть оформлені належним чином.

Крім того, відносно перших програм, практично одразу було знайдено спосіб унеможливлення виявлення однакових текстів, завдяки заміні символів кирилиці на символи з латиниці, що мають ідентичний вигляд. Також може здійснюватися заміна слів на їх синоніми, заміна цифр літерами (і навпаки), повних назв - абревіатурами (і навпаки).

Отже, негативними сторонами перевірки робіт на наявність плагіату є: механічне порівняння тексту без можливості оцінки правомірності використання текстових запозичень; можливість уникнення виявлення збігів у тексті завдяки внесенню змін, які програма не розпізнає; можливість розробки програми, яка унеможливить виявлення однакових фрагментів в тексті, який підлягає перевірці; передбачена для перевірки обмеженої категорії об’єктів права інтелектуальної власності.

Таким чином програми з виявлення плагіату можуть використовуватись як основа для проведення подальшої перевірки текстів фахівцями.

По-друге, це інтелектуальна перевірка об’єктів творчої, інтелектуальної діяльності з метою виявлення неправомірних запозичень та встановлення факту плагіату. Відмінність від механічної перевірки полягає в тому, що інтелектуальна проводиться фахівцями та полягає в детальному аналізі спірних об’єктів права інтелектуальної власності щодо встановлення спільних ознак та відмінностей.

Враховуючи, що при встановленні факту плагіату необхідним є проведення порівняння частин, які збігаються, є тотожними, важливе значення має проведення судової експертизи, до якої залучаються експерти - фахівці з різних галузей знань.

При визначенні поняття об’єкта інтелектуальної власності як об’єкта судово-експертного пізнання необхідно виходити із загальновизнаного постулату - будь-який об’єкт інтелектуальної власності має бути виражений (представлений, відображений) в об’єктивній, тобто матеріальній, формі.

Можна виділити три основні форми «відображення» таких об’єктів і, відповідно, три групи об’єктів інтелектуальної власності.

У деяких випадках матеріальний носій і об’єкт інтелектуальної власності представляють настільки нерозривну, органічну єдність (живопис, фотографія та ін.), що розглядаються як єдине, нероздільне ціле. Більш того, іноді властивості носія можуть визначати властивості твору. Таким чином першу групу об’єктів інтелектуальної власності складають предметні об’єкти.

Матеріальні (речовинні) моделі об’єктів інтелектуальної власності - це матеріальні об’єкти, що відтворюють основні ознаки об’єктів інтелектуальної власності в наочній формі. До них можуть бути віднесені, наприклад, фотографія картини, зразок (виріб) або його складові, в яких реалізовано винахід.

Ідеальні моделі об’єктів інтелектуальної власності - це зафіксовані на матеріальному носієві знакові або інші системи, які є, по суті, інформаційними моделями об’єктів інтелектуальної власності .

Залучення висновків судових експертиз як одного з доказів під час розгляду спорів із порушення прав інтелектуальної власності передбачено усіма процесуальними кодексами, що діють в Україні. Значне збільшення правопорушень призвело до різкого збільшення експертиз, що призначаються ухвалами, поставами компетентних органів. Судові експертизи можуть здійснювати судові експерти, атестовані в установленому порядку та внесені до реєстру судових експертів, що ведеться Міністерством юстиції України.

При цьому чинне законодавство України (як процесуальне, так і спеціальне, зокрема Закон України «Про судову експертизу») не містить обмежень щодо того, експерт якої установи може бути залучений до проведення експертизи, основою призначення виступають факт його легалізації (внесення до державного реєстру), компетентність і професійний рівень, компетенція, яка визначається, зокрема, спеціалізацією атестації такого експерта[422] [423].

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС)[424] процедури, які стосуються захисту прав інтелектуальної власності, не повинні бути безпідставно ускладнені або вартість їх здійснення не повинна бути високою або супроводжуватися значними матеріальними затратами, містити безпідставні часові обмеження або невиправдані затримки.

З огляду на зазначені приписи важливим є дотримання судами норм чинного законодавства щодо порядку призначення і проведення судових експертиз, у зв'язку із чим судам необхідно мати на увазі таке.

Призначаючи судову експертизу з питання про те, чи може частина літературного письмового твору (у тому числі й оригінальна назва твору) використовуватися самостійно або чи є твір похідним суд у відповідній ухвалі має точно навести уривки з літературного твору, які за доводами заінтересованої сторони спору можуть використовуватись самостійно, наприклад, у передачах (програмах) організацій мовлення чи як об'єкт торговельної марки або комерційне найменування тощо. При цьому для експертного дослідження, крім фахівців у сфері інтелектуальної власності, можуть залучатися й фахівці у галузі літературознавства. Для роз'яснення питання про те, чи використано чужий твір без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), зокрема, у формі плагіату чи піратства у сфері авторського права і (або) суміжних прав, судам необхідно призначати судову експертизу із залученням до її проведення фахівців у галузі літературознавства, мистецтвознавства тощо залежно від об'єкта авторського права і (або) суміжних прав.

У розгляді справ про порушення авторських та суміжних прав судовому експерту можуть бути орієнтовно поставлені для роз'яснення такі питання: "Чи є текстовий матеріал (його фрагменти), розміщений (розміщені) у монографії, статті, брошурі або іншому виданні чи веб-сайті, повним чи частковим відтворенням літературного твору..., авторські права на який належать..."; "Чи є зображення, розміщене на сторінці газети, журналу або іншому виданні чи веб- сайті, відтворенням фотографічного твору..., авторські права на який належать..."

430

тощо [425]

Таким чином цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату передбачає діяльність правовласника, спрямовану на виявлення, попередження незаконного привласнення результатів творчої діяльності, а також звернення за захистом до державних органів та установ.

4.2.

<< | >>
Источник: УЛЬЯНОВА Галина Олексіївна. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ВІД ПЛАГІАТУ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Методологічні засади цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Загальнотеоретичні аспекти поняття категорії «плагіат»
  4. Правова політика цивільно-правового захисту прав від плагіату: методологічний аспект
  5. Методологічні засади цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату
  6. ВИСНОВКИ
  7. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -