<<
>>

Текст Кодексу

Вступний розділ — Загальні правила

Стаття 1. Іноземці, які належать до громадянства однієї з Договірних держав, на території решти користуються тими самими цивільними правами, які надані місцевим громадянам.

Кожна Договірна держава може за мотивами публічного порядку відмовити громадянам інших Договірних держав у здійсненні деяких цивільних прав або підпорядкувати їх здійснення особливим умовам. У такому випадку ці держави також можуть відмовити у здійсненні тих же прав громадянам першої держави або підпорядкувати таке здійснення особливим умовам.

Стаття 2. Іноземці, які належать до громадянства однієї з Договірних держав, на території решти будуть рівним чином користуватися тими ж гарантіями особистості, що й місцеві громадяни, з обмеженнями, встановленими конституцією і законодавством кожної держави.

Однаковість гарантій особистості не поширюється на здійснення публічних функцій, виборче право та інші політичні права, окрім випадків, коли внутрішнім законодавством спеціально встановлене інше.

Стаття 3. Щодо здійснення цивільних прав і користування однаковими гарантіями особистості закони і правила, що діють у кожній із Договірних держав, розглядаються як такі, що належать до однієї з наступних трьох категорій:

1) такі, що стосуються осіб у силу їх доміциля або громадянства та слідують за особами, навіть за переміни країни; вони називаються нормами особистими або внутрішнього публічного порядку;

2) такі, що зобов’язують однаково всіх осіб, які знаходяться на території, чи то громадян чи ні; вони називаються нормами територіальними, місцевими або міжнародного публічного порядку;

3) такі, що застосовуються лише за волевиявленням, тлумаченням або презумпції волі сторін або однієї зі сторін; вони називаються нормами автономними або приватного порядку.

Стаття 4. Конституційні постанови стосуються міжнародного публічного порядку.

Стаття 5. Всі норми про охорону особистості або колективу, що встановлені державним і адміністративним правом, стосуються також міжнародного публічного порядку, окрім випадків, коли є постанови про зворотнє.

Стаття 6. У всіх випадках, що не передбачені цим Кодексом, кожна з Договірних держав буде застосовувати свої власні кваліфікації до правових інститутів і відносин, що відповідають групам законів, вказаним у статті 3.

Стаття 7. Кожна Договірна держава буде застосовувати як особисті закони (закон доміциля або закон громадянства) або ті, які вже прийняті її внутрішнім законодавством.

Стаття 8. Права, надані згідно з правилами цього закону, мають повну екстериторіальну дію у Договірних державах, окрім випадків, коли будь-який з їх результатів або наслідків суперечить нормі міжнародного публічного порядку.

Книга I. Міжнародне цивільне право Частина I. Про особи Глава I. Громадянство і натуралізація

Стаття 9. Кожна Договірна держава застосовуватиме своє власне право до визначення громадянства будь-якої фізичної і юридичної особи до набуття, втрати і відновлення згодом цього громадянства, незалежно від того, чи мали місце відповідні обставини на території даної держави чи поза нею, якщо одне з громадянств, що зіштовхується, є громадянством цієї держави. В інших випадках будуть застосовуватися положення інших статей цього розділу.

Стаття 10. До питань, що стосуються громадянства за народженням, у яких не зацікавлена держава, де вони обговорю- ються, застосовуватиметься той закон про громадянство, у країні дії якого має свій доміциль особа, про яку йде мова.

Стаття 11. Якщо такого доміциля немає, то до випадку, передбаченого попередньою статею, застосовуватимуться правила, встановлені у законі суду.

Стаття 12. Питання щодо індивідуального набуття нового громадянства вирішуються за законом про громадянство, набуття якого передбачається.

Стаття 13. До колективних натуралізацій з огляду на проголошення незалежності якоїсь держави застосовуватиметься закон новоствореної держави, якщо вона визнана державою, де розглядається спір [про громадянство]; в іншому випадку застосовуватиметься закон попередньої держави, без шкоди в усіх випадках для договірних умов між обома зацікавленими державами, які завжди матимуть вирішальне значення.

Стаття 14. До втрати громадянства має застосовуватися закон [країни] втраченого громадянства.

Стаття 15. Відновлення громадянства регулюється законом країни, що відновлюється.

Стаття 16. Національність корпорацій і приватних установ з правами юридичної особи визначається законом держави, яка їх дозволяє або схвалює.

Стаття 17. Національністю товариств є національність країни, де вони створені і в яких вони мають бути зареєстровані і заявлені, якщо це вимагає місцеве законодавство.

Стаття 18. Цивільні, торговельні і промислові товариства — не акціонерні — мають національність, визначену їх засновницькими договорами, у випадку потреби, таку, що визначається за місцем звичайного перебування їх адміністрації або головного правління.

Стаття 19. Національність акціонерних товариств визначається стосунками або, у випадку необхідності, законом місця, де зазвичай збираються загальні збори акціонерів або ж, якщо таких немає, законом місця знаходження головного керівного або адміністративного органу.

Стаття 20. Зміна національності корпорацій, установ, товариств і партнерств, окрім випадків зміни територіального суверенітету, має збігатися з умовами, що вимагаються законом їх попередньої або нової національності.

У випадку зміни територіального суверенітету з огляду на проголошення незалежності застосовуватиметься правило статті 13 про колективні натуралізації.

Стаття 21. Положення статті 9, оскільки вони не стосуються юридичних осіб, і положення статей 16-20 не застосовуються в тих Договірних державах, які не надають національності юридичним особам.

Глава II. Доміцилій

Стаття 22. Поняття, набуття, втрата і відновлення загального або спеціального доміциля фізичних або юридичних осіб визначається територіальним законом.

Стаття 23. Доміцилем дипломатичних агентів і осіб, які тимчасово проживають за кордоном з оглядцу на посаду, яку вони посідають, або на мету виконання доручення їх уряду, або з науковими чи художніми заняттями, буде останній доміциль, який вони мали на їх національній території.

Стаття 24. Законний доміциль глави сім’ї поширюється також на його дружину та неемансипованих дітей, а доміциль опікуна або піклувальника — на довірених їм неповнолітніх або недієздатних, окрім випадків наявності положень, що суперечать цьому в особистому законі тих, кому присвоєно доміциль іншої особи.

Стаття 25. Питання, що стосуються зміни доміцилю фізичних або юридичних осіб, вирішуються згідно із законом суду, якщо це закон однієї із зацікавлених держав, а якщо ні, то згідно із законом місця, де цими особами, за їх твердженням, було набуто останній доміциль.

Стаття 26. За відсутності у будь-яких осіб доміцилю їх перебування або знаходження розглядається як їх доміциль.

Глава III. Виникнення, припинення і значення цивільної

особи

Розділ I. Фізичні особи

Стаття 27. Правоздатність і дієздатність фізичних осіб визначається їх особистим законом, окрім випадків обмеження його застосування, встановлених цим Кодексом або місцевим правом.

Стаття 28. Особистий закон застосовується до роз’язання питань про те, чи створює факт народження особистість та чи слід розглядати зачату дитину як таку, що народилася, до всього, що відповідає її інтересам, також до життєздатності та до наслідків першості народження за подвійними та багатоплідними родами.

Стаття 29. Презумпція переживання [однієї особи іншою] або презумпція одночасної смерті осіб за відсутності доказів встановлюються щодо відповідних спадщин законом кожного з померлих.

Стаття 30. Кожна держава застосовує своє власне законодавство для оголошення юридичної особи такою, що припинилася, у випадку природної смерті фізичних осіб та зникнення або офіційного розпуску юридичних осіб, а також до розв’язання питань, чи є неповноліття, божевільність або ідіотизм, глухонімота, марнотратство та накладення цивільної заборони лише обмеженнями цивільної особи, що дозволяє мати права і деякі обов’язки.

Розділ II. Юридичні особи

Стаття 31. Кожна Договірна держава у якості юридичної особи має здатність набувати і здійснювати цивільні права та набувати зобов’язання того ж характеру на території інших держав з тими ж обмеженнями, які встановлені місцевим правом.

Стаття 32. Поняття і визнання юридичних осіб визначаються територіальним законом.

Стаття 33. Із встановленими в попередніх статтях обмеженнями цивільна правоздатність корпорацій визначається законом, яким вони створені або визнані: правоздатність приватних установ з правом юридичної особи визначається актами їх створення, схваленими, якщо національне право того вимагає, відповідною владою, а правоздатність товариств — статутами під тією ж умовою.

Стаття 34. З тими ж обмеженнями правоздатність цивільних, торговельних або промислових товариств визначається положеннями, що стосуються договору товариства.

Стаття 35. Місцевий закон застосовується за розділу майна юридичних осіб, які припинили існування, якщо інше не передбачено їх статутами, засновницькими грамотами чи чинним правом про товариства.

Глава IV. Про шлюб і розлучення Розділ I. Юридичні умови, які мають бути наявними для укладення шлюбу

Стаття 36. Особи, що беруть шлюб, підпорядковуються їх особистому закону в усьому, що стосується їх здатності до вступу в шлюб, згоди або поради батьків, перепон до шлюбу і їх усунення спеціальним дозволом.

Стаття 37. Іноземці до вступу в шлюб мають довести, що ними виконані умови, передбачені їх особистими законами відповідно до положень попередньої статті. Вони можуть зробити це шляхом пред’явлення посвідчення, виданого їх дипломатичними або консульськими агентами або іншим способом, який знайде достатнім місцева влада, яка зберігає повну свободу оцінки в усіх випадках.

Стаття 38. Місцеве законодавство застосовується до іноземців щодо перепон, які встановлюються ним та не усуваються щодо форми згоди, обов’язковості або не обов’язковості або необхідності заручення, перепон до шлюбу, зобов’язуваності заяви про перепони і цивільні наслідки неправдивих заяв, форми попередньої процедури і органу влади, компетентного реєструвати шлюб.

Стаття 39. Особистий загальний закон, а якщо його немає, — місцеве право, — регулюють питання про сплату чи несплату відшкодування за порушення обіцянки одружитися і за публікацію об’яв у цьому випадку.

Стаття 40. Договори держави не зобов’язані визнавати шлюб, укладений в одній з них їх громадянами або іноземцями, якщо цей шлюб суперечить їх узаконенням щодо необхідності розірвання попереднього шлюбу, щодо ступенів спорідненості або властивості, що становлять абсолютну перепону до шлюбу, щодо заборони шлюбу для винних у прелю- бодійстві, яке викликало розірвання шлюбу, щодо заборони особі, винній у замаху на життя одного з подружжів, брати шлюб з іншим з подружжя, яке пережило, та щодо будь-якої іншої причини недійсності шлюбу, що не усувається спеціальним дозволом.

Розділ ІІ. Форма шлюбу

Стаття 41. Шлюб буде скрізь вважатися дійсним щодо його форми, якщо його було укладено в тій формі, яка визнається дійсною законами країни, де він укладений. Але держави, законодавство яких вимагає виконання релігійного обряду, можуть відмовити у визнанні дійсності шлюбів, укладених їх громадянами за кордоном без дотримання цієї форми.

Стання 42. У країнах, де це дозволено законом, шлюби, що укладаються перед дипломатичними або консульськими агентами обох з подружжя, виконуються згідно з їх особистим законом із збереженням можливості застосування до цих шлюбів положень статті 40.

Розділ ІІІ. Наслідки шлюбу для особистості подружжя

Стаття 43. Особистий закон подружжя, а якщо в нього різні особисті закони — особистий закон чоловіка застосовується до всіх питань щодо обов’язків заступництва і покори, обов’язку дружини слідувати чи можливості не слідувати за чоловіком за зміни ним місця перебування, щодо розпорядження і управління спільним майном та інших спеціальних наслідків шлюбу.

Стаття 44. Особистий закон дружини застосування до розпорядження і управління її власним майном і до права її подавати позов та бути відповідачем у суді.

Стаття 45. Обов’язок подружжя жити разом, берегти вірність і надавати допомогу один одному регулюється місцевим правом.

Стаття 46. Місцеве право, що відкидає цивільні наслідки шлюбу з двома жінками, застосовується безумовно.

Розділ IV. Недійсність шлюбу та її наслідки

Стаття 47. Недійсність шлюбу визначається за тим же законом, внутрішні або зовнішні умови якого викликають цю появу.

Стаття 48. Насильство, залякування або викрадення як причини недійсності шлюбу визначаються місцем його вчинення.

Стаття 49. Щодо правил залишення за собою дітей від недійсного шлюбу у випадках, коли батьки не змогли або не захотіли якось про це домовитися, застосовується особистий закон подружжя, якщо він є для них спільним; якщо його немає, то закон того з них, хто діяв добросовісно; якщо ж обоє діяли не добросовісно — закон чоловіка.

Стаття 50. Той же особистий закон має застосовуватися до інших цивільних наслідків недійсного шлюбу, за винятком наслідків щодо майна подружжя, до якого застосовується закон про шлюбний майновий режим.

Стаття 51. Норми що визначають судову значимість клопотання про визнання шлюбу недійсним, стосуються міжнародного публічного порядку.

Розділ V. Розставання і розлучення

Стаття 52. Право на розставання подружжя або на розлучення регулюється законом подружнього доміцилю, але воно не може бути обгрунтоване причинами, що виникли до набуття доміцилю, якщо особистий закон обох з подружжя не визначає за цими причинами тих же наслідків.

Стаття 53. Кожна договірна держава має право підтвердити або визнати, або ж відкинути розлучення чи новий шлюб осіб, що розлучилися за кордоном, з наслідками і за причинами, які не допускаються особистим їх правом.

Стаття 54. Причини розлучення і розставання подружжя визначаються законом заяви клопотання про це від моменту доміцилювання подружжя у цьому місці.

Стаття 55. Закон суду, в якому порушено процес, визначає судові наслідки клопотання і постанову суду щодо подружжя та його дітей.

Стаття 56. Розставання подружжя і розлучення, одержані відповідно до попередніх статей, тягнуть в інших Договірних державах цивільні наслідки відповідно до закону суду, який прийняв постанову про них, із збереженням значення положення статті 53.

Глава V. Батьківство і встановлення батьківства

Стаття 57. Норми, що стосуються презумпції законного походження і його умов, а також такі, що надають право на прізвище, встановлюють закони батьківства і спадкові права дитини, є норми внутрішнього публічного порядку, причому підлягає застосуванню особистий закон дитини, якщо цей закон відмінний від закону батька.

Стаття 58. Норми, що надають узаконеним дітям права спадкування, мають той же характер, але в цьому випадку застосовується особистий закон батька.

Стаття 59. Норма, що надає дитині право на аліменти, належить до міжнародного публічного порядку.

Стаття 60. Здатність узаконити визначається особистим законом батька, а здатність бути узаконеною — особистим законом дитини; але узаконення вимагає суміщення умов, передбачених обома законами.

Стаття 61. Заборона на узаконення інших дітей, окрім простих позашлюбних, належить до міжнародного публічного порядку.

Стаття 62. Наслідки узаконення та позов про оспорювання визначаються за особистим законом дитини.

Стаття 63. Відшукування батьків або походження від матері і заборона на таке відшукування регулюються місцевим правом.

Стаття 64. Норми, які встановлюють умови визнання і зобов’язують до нього у певних випадках, регулюють відповідні позови, надають право на прізвище або відкидають таке право, дають перелік умов недійсності [визнання дитини] визначаються особистим законом дитини.

Стаття 65. Спадкові права позашлюбної дитини підпорядковані особистому закону батька, а такі ж права батьків тієї дитини, — її особистому закону.

Стаття 66. Форма і оточення визнання позашлюбної дитини підпоря ковані місцевому праву.

Глава VI. Аліментні зобов’язання родичів

Стаття 67. Правове поняття обов’язку оплачувати аліменти, порядок їх вимоги, спосіб виплати аліментів і погашення аліментних прав визначаються за особистим законом особи, яка правоуповноважена вимагати сплату аліментів.

Стаття 68. Належать до міжнародного публічного порядку положення, що регламентують обов’язок давати аліменти, їх розмір, збільшення та зменшення, обставини, за якими слідують аліменти, форму їх видачі, а також обставин, що перешкоджають відмові від права на аліменти чи переуступка цього права.

ГлаваVII. Батьківська влада

Стаття 69. За особистим законом дитини визначається існування і обсяг батьківської влади щодо особистості і майна дитини, причини припинення і відновлення цієї влади і обмеження права покарання у випадку повторного шлюбу.

Стаття 70. Таким же чином визначаються за особистим законом дитини існування права користування і нормування різних видів виділеного дитині особистого майна (пекулію), у чому б майно не полягало і де б воно не знаходилося.

Стаття 71. Правило попередньої статті застосовується і на іноземній території без шкоди для наданих місцевим законом прав третіх осіб і для місцевих положень про особливий характер і публічність іпотечних забезпечень.

Стаття.72. Належать до міжнародного публічного порядку положення, що визначають природу і межі батьківського права на виправні заходи і покарання і надають право на звернення до властей, а також положення про втрату батьківської влади у випадку нездатності до її здійснення, відсутності безвісті або засудження.

Глава VIII. Усиновлення

Стаття 73. Здатність усиновлювати і бути усиновленим, умови і обмеження усиновлення визначаються за особистим законом кожної із зацікавлених осіб.

Стаття 74. Наслідки усиновлення регулюються особистим законом усиновлювача щодо його майна, а особистим законом усиновлюваного — щодо прізвища, прав і зобовязань, які він зберігає щодо своєї рідної сімї, а також щодо майна, яке він передає усиновителю.

Стаття 75. Кожна із зацікавлених осіб може оспорювати усиновлення відповідно до положень свого особистого закону.

Стаття 76. Належать до міжнародного публічного порядку положення, які регулюють права на аліменти у взаємних відносинах усиновлених і усиновителів та встановлюють для усиновлення урочисті форми.

Стаття 77. Положення чотирьох попередніх статей не застосовуватимуться до держав, законодавство яких не визнає усиновлення.

Глава IX. Відсутність без вісті

Стаття 78. Попередні заходи, що використовуються у випадку відсутності без вісті належать до міжнародного публічного порядку.

Стаття 79. Як виняток з правила попередньої статті представництво особи, відсутність якої призумується, організовується відповідно до особистого закону цієї особи.

Стаття 80. Особистий закон відсутнього визначає, кому належить право на позов з метою досягти оголошення особи

відсутньою і визначення порядку і умов призначення адміністраторів майна.

Стаття 81. До вирішення питання про те, коли здійснюється і набуває сили оголошення особи відсутньою та коли і як має припинитися управління майном відсутнього, а також до питання про зобов’язання і спосіб звіту має застосовуватися місцеве право.

Стаття 82. Все, що стосується презумпції смерті відсутнього і його прав, які можуть виникнути, врегульовуються його особистим законом.

Стаття 83. Оголошення особи відсутньою або оголошення презумпції про її відсутність, припинення такого стану, а також оголошення презумпції смерті відсутнього мають екстериторіальну дію, включаючи все, що стосується призначення і повноважень адміністраторів [майна].

Глава Х. Опіка

Стаття 84. Особистий закон неповнолітньої або недієздатної особи застосовується до всього, що стосується опіки або піклування, їх організації та їх різних видів.

Стаття 85. Той же закон застосувується до призначення опікуна-спостерігача.

Стаття 86. Нездатність до прийняття або поважні причини відхилення обов’язку опіки, піклування або опікунського нагляду (пеотуторства) мають визначатися як за особистим законом опікуна, піклувальника або опікуна-наглядача, так і за законом неповнолітнього або недієздатного.

Стаття 87. Гарантії, що вимагаються від опікуна або піклувальника, і правила опіки або піклування визначаються за особистим законом неповнолітнього або недієздатного. Якщо гарантією є іпотека або заставне право на майно, то вони мають бути установлені у формі, передбаченій місцевим законом.

Стаття 88. Таким же чином особистим законом неповнолітнього або недієздатного визначаються зобов’язання (опікуна або піклувальника) щодо надання звіту; але відповідальність за кримінальним порядком має територіальний характер.

Стаття 89. До реєстрації опіки застосовується як особистий закон, так і особисті закони опікуна або піклувальника і неповнолітнього або недієздатного.

Стаття 90. Норми, що зобов’язують прокурора або іншу місцеву посадову особу вимагати оголошення недієздатними божевільних і глухонімих і встановлюють формальності такого оголошення, належать до міжнародного публічного порядку.

Стаття 91. До міжнародного публічного порядку також належать норми, що визначають наслідки заборони у цивільних правах.

Стаття 92. Оголошення недієздатним є заборона у цивільних правах мають екстериторіальне значення.

Стаття 93. Місцевий закон застосовується до питань про обов’язки опікуна або піклувальника давати аліменти неповнолітньому або недієздатному і про право піддавати його поміркованим покаранням.

Стаття 94. Здатність бути членом сімейної ради визначається особистим законом зацікавленого.

Стаття 95. Спеціальні мотиви до нездатності, а також організація, функціонування, права і обов’язки сімейної ради визначаються особистим законом підопічного.

Стаття 96. У будь-якому випадку акти і рішення сімейної ради мають відповідати формам і урочистим обрядам, приписаним законом місця, де збирається рада.

Стаття 97. Договірні держави, що визнають закон доміцилію за особистим законом, можуть у випадку перенесення доміцилю недієздатного з однієї країни до іншої вимагати підтвердження опіки або піклування або запровадження нових.

Глава ХІ. Марнотратство

Стаття 98. Оголошення особи марнотратником і його наслідки визначаються особисто марнотратника.

Стаття 98. Як виняток з правила попередньої статті, закон доміцилю не застосовується до оголошення марнотратниками осіб, національне право яких не знає такого правила.

Стаття 100. Оголошення марнотратником, зроблене в одній з Договірних держав, має екстериторіальну дію у всіх інших державах, місцеве право яких допускає таке оголошення.

Глава ХІІ. Емансипація і повноліття

Стаття 101. З питань емансипації і повноліття застосовуються норми встановленні особистим законом зацікавлених осіб.

Стаття 102. Все ж таки місцеве законодавство може бути оголошено таким, що застосовується до визнання повноліття як умова вибору громадянства країни, де це законодавство діє.

Глава ХІІІ. Реєстрація актів громадянського стану

Стаття 103. Постанови про реєстрацію актів громадського стану мають територіальний характер, окрім реєстрації, що виконується консульськимиі дипломатичними агентами. Положення не зачіпають прав іншої держави у правових відносинах з міжнародного публічного права.

Стаття 104. Дослівна і офіційна копія будь-якого запису про громадянина однієї з Договірних держав у книгах громадянського стану іншої договірної держави має бути безплатно надіслана дипломатичним шляхом до країни зацікавленої особи.

Частина ІІ. Майно

Глава І. Класифікація майна

Стаття 105. Будь-яке майно, до якої б категорії воно не належало, підпорядковане закону місця його знаходження..

Стаття 106. При застосуванні попередньої статті щодо рухомого майна і документів, що є будь-якого роду борговим зобов’язаннями, буде братися до уваги місце їх звичайного або нормального знаходження.

Стаття 107. Місцезнаходження боргових зобов’язань визначається за місцем їх платежу, а якщо місце не вказане — за доміцилем боржника.

Стаття 108. Промислова власність, авторське право і всі інші подібні права економічного характеру, що передбачають здійснення дозволеної законом певної діяльності, розглядаються як такі, що знаходяться там, де вони були офіційно зареєстровані.

Стаття 109. Концесії розглядаються як такі, що знаходяться там, де вони були законно одержані.

Стаття 110. За відсутності будь-якого іншого правила і взагалі у випадках не передбаченими Кодексом, розуміється, що рухома власність будь-якого роду знаходиться там, де знаходиться доміциль її власника, або якщо він відсутній, їх володіння.

Стаття 111. З правила попередньої статті виключаються віддані у заставу речі, що розглядаються як такі, що знаходяться там, де знаходиться доміциль особи, у володіння якої вони передані.

Стаття 112. Територіальний закон завжди буде застосовуватися для розмежування рухомого і нерухомого майна без шкоди для прав, набутих третіми особами.

Стаття 113. Інші правові наслідки класифікації і кваліфікації власності підпорядковуються тому ж територіальному закону.

Глава ІІ. Власність

Стаття 114. Невідчужувана сімейна власність, вільна від обтяжень і можливості арешту, регулюється законом місця знаходження.

Але громадяни однієї Договірної держави, у якій цей вид власності не допускається і не регулюється, не можуть ним володіти або заснувати його в іншій державі, за винятком випадку, коли це не обмежує права їх обов’язкових спадкоємців.

Стаття 115. Інтелектуальна власність і промислова власність регулюються положеннями спеціальних міжнародних конвенцій, що є чинними або можуть бути прийнятими у майбутньому.

Якщо таких конвенцій немає, то набуття, реєстрація і використання цих прав підпорядковані місцевому праву, яке їх надає.

Стаття 116. Кожна Договірна держава має право підпорядкувати спеціальним правилам власність іноземців на рудники, на риболовецькі і каботажні судна, на промисли у межах територіального моря і приморські смуги, а також на одержаній концесій і робіт, що мають характер суспільної корисності або публічних послуг.

Стаття 117. Загальні правила про власність і способи її набуття і відчужування за життя, включаючи правила, що стосуються прихованих кладів, а також правила про води, які належать до складу публічних і приватних сфер держави та про користування цими водами, належить до міжнародного публічного порядку.

Глава ІІІ. Спільне майно

Стаття 118. Спільне майно регулюється, за загальним правилом, угодою або волевиявленням сторін, а за відсутності таких — законом місця його знаходження. Доміцилем спільного майна буде місце, закону якого воно підпорядковане, за відсутності угоди, що суперечить цьому.

Стаття 119. До права вимагати розділ спільної речі і до форми та умов здійснення цього права завжди застосовуватиметься місцевий закон за виключенням будь-якого іншого.

Стаття 120. До міжнародного публічного порядку належать положення, що стосуються розмежування, межування і права огороджування спільних нерухомостей, а також положення, які стосуються будинків, що руйнуються та дерев, що погрожують падінням.

Глава IV. Володіння

Стаття 121. Володіння та його наслідки регулюються місцевим законом.

Стаття 122. Способи вступу у володіння регулюються правом, що застосовується до кожного виду відповідно до його природи.

Стаття 123. Законом суду визначаються дії і формальності, що застосовуються для отримання володіння володільцем, який стурбований, зачеплений або такий якого позбавляють володіння у силу правових заходів або рішень відповідно до них.

Глава V. Узуфрукт користування і проживання

Стаття 124. Коли узуфрукт встановлено однією із Договірних держав, то цей закон обов’язково його регулює.

Стаття 125. Якщо узуфрукт встановлено за волею приватних осіб, що відображена в актах, вчинених за життя або на випадок смерті, то застосовується відповідно закон акта або заповіту.

Стаття 126. Якщо узуфрукт виникає у результаті набу- вальної давності він регулюватиметься місцевим законом, який це передбачає.

Стаття 127. Правило, що звільняє узуфруктарія — батька від подання забезпечення залежить від особистого закону дитини.

Стаття 128. Обов’язок подружжя, що пережило надати забезпечення за спадковим узуфруктом і обов’язок узуфруктарія сплатити відомі легати і борги спадщини підпорядковані закону спадщини.

Стаття 129. До міжнародного публічного права належать норми, які визначають узуфрукт та форми його встановлення і його припинення, а також норми, що обмежують узуфрукт для міст, корпорацій і товариств певною кількістю років.

Стаття 130. Користування і проживання (у приміщенні) регулюються волею сторони чи сторін, які їх встановили.

Глава VI. Сервітути

Стаття 131. Місцевий закон застосовуватиметься до поняття і класифікації сервітутів, до недоговірних шляхів їх набуття і зобов’язання в цьому випадку власників переважаючих і підпорядкованих земель.

Стаття 132. Сервітути договірні або добровільно встановлені регулюються законом акта або правовідносин, які їх створили.

Стаття 133. З дій попередньої статті вилучається загальний випас (худоби) на громадянських землях і викуп користування хмизом та іншими продуктами гір, що знаходяться у приватній власності; вони регулюються місцевим законом.

Стаття 134. Належить до приватного правопорядку правила про законні сервітути, що встановлюються в інтересах або на користь приватних осіб.

Стаття 135. Територіальне право має застосовуватися до визначення або підрахунку законних сервітутів і до позадоговірного регулювання сервітутів з водопою, проходження, суміжності, користування світлом і видом, спуску води, збереженню розривів, проміжних споруд між будівлями і насадженнями.

Глава VII. Реєстри власності

Стаття 136. Положення, що встановлюють і регулюють реєстри власності, а також передбачають їх необхідність для третіх осіб, належать до міжнародного публічного порядку.

Стаття 137. До реєстрів власності кожної з Договірних держав вносяться цінні папери та акти, які підлягають реєстрації, що видані в одній державі та мають силу в іншій державі відповідно до цього Кодексу, а також судові рішення, що підлягають виконанню, які згідно з положенням цього Кодексу виконуються у державі, що веде реєстр або які мають у ній силу рішень, які набрали чинності.

Стаття 138. Положення про законну іпотеку на користь держави, провінцій або міст належать до міжнародного публічного права.

Стаття 139. Законну іпотеку, яку деякі законодавства надають певним особам, можна надавати лише у тому випадку, якщо особистий закон зацікавленої особи знаходиться у згоді із законом місця, де розташоване майно, що обмежене такою іпотекою.

Частина ІІІ. Різні способи набуття власності Глава І. Загальна засада

Стаття 140. До способів набуття застосовується місцеве право, якщо у даному Кодексі відсутні положення, що цьому суперечать.

Глава ІІ. Дарування

Стаття 141. Дарування договірного походження між живими особами підпорядковані щодо їх чинності і наслідків загальним правилам про договори.

Стаття 142. Особисті закони дарувальника та одарованого регулюють дієздатність відповідно кожного з них.

Стаття 143. Дарування, які мають одержати значимість після смерті дарувальника, вважаються такими, що мають характер виявлення останньої волі і регулюються міжнародними правилами, встановленими в цьому Кодексі для спадщини за заповітом.

Глава ІІІ. Спадкування взагалі

Стаття 144. Спадкування за заповітом і за законом, включаючи сюди закликання до спадкування, розмір спадкового мита і матеріальна чинність заповітів регулюватимуться, окрім встановлених нижче винятків, особистим законом спадкодавця незалежно від характеру майна і місця його знаходження.

Стаття 145. Належить до міжнародного публічного порядку правило, згідно з яким права на спадщину після будь-якої особи переходять від моменту її смерті.

Глава rV. Заповіт

Стаття 146. Здатність заповідати регулюється особистим законом спадкодавця.

Стаття 147. Територіальний закон застосовуватиметься до правил встановлених кожною державою, для констатування того, що розумово хворий заповідач знаходиться у “світлому проміжку”.

Стаття 148. Належить до міжнародного публічного порядку положення які не визнають взаємних власноручно написаних без посвідчення і усних заповітів та положення, що оголошують такі заповіти виключно особистим актом.

Стаття 149. Таким же чином належать до міжнародного публічного порядку правила про форму приватних актів, що стосуються заповітів і про недійсність заповітів вирваних насильством, хитрістю чи обманом.

Стаття 150. Правила про форму заповітів належать до міжнародного публічного порядку, вчинених за кордоном і заповітів військових та морських у випадках вчинення їх поза своєї країни.

Стаття 151. Підпорядковані особистому закону спадкодавця процедура, умови і наслідки викликання заповіту, але презумпція відкликання визначається місцевим законом.

Глава V. Спадкування

Стаття 152. Здатність спадкувати за заповітом або без заповіту регулюється особистим законом спадкодавця або відка- зоодержувача.

Стаття 153. Не дивлячись на положення попередньої статті, належить до міжнародного публічного порядку випадки нездатності спадкувати, які Договірними державами вважаються такими.

Стаття 154. Призначення спадкоємця і підпризначення підпорядковані особистому закону заповідача.

Стаття 155. Місцеве право все ж таки застосовуватиметься у випадках заборони фідеїкомісарних, що йдуть далі, ніж другий ступінь родства або зроблених на користь осіб, які ще не народилися на час смерті заповідача, або ж таких, які тягнуть за собою вічну заборону на відчуження.

Стаття 156. Призначення і повноваження душеприказ- чиків визначаються особистим законом померлого і мають визнаватися кожною з Договірних держав відповідно до цього закону.

Стаття 157. У спадкуванні за законом застосовуватиметься особистий закон спадкодавця у випадках, коли закон закликає державу як спадкоємця за відсутності інших, але якщо держава закликається як одержувач безгосподарного майна, то застосовуватиметься місцеве право.

Стаття 158. Завбачливості у випадку, коли вдова залишається вагітною, підпорядковані законодавству місця її перебування.

Стаття 159. Формальності, які потрібні для прийняття спадщини з обмовою про інвентаризацію або з використанням права на обдумування, визначаються законом місця відкриття спадщини та вважаються достатніми для екстериторіальних наслідків.

Стаття 160. До міжнародного публічного порядку належить правило про безумовне зберігання спадщини у не- розділеному вигляді або про встановлення попереднього розділу.

Стаття 161. Здатність вимагати і здійснювати розподіл підпорядкована особистому закону спадкоємця.

Стаття 162. Призначення і повноваження ліквідатора або експерта — розподіляча спадщини визначаються особистим законом спадкодавця.

Стаття 163. Сплата боргів спадщини підпорядкована тому ж закону. Але кредитори, які мають гарантії речового характеру, можуть їх реалізувати згідно із законом, що регулює ці гарантії.

Частина IV. Зобов’язання і договори

Глава І. Загальні положення про зобов’язання

Стаття 164. Поняття і класифікація зобов’язань визначається місцевим законом.

Стаття 165. Зобов’язання, що виникають з дії закону, регулюються законом, який їх створив.

Стаття 166. Зобов’язання, які виникають з договорів, мають силу закону для сторін договору і мають використовуватися відповідно до їх умов, за винятком обмежень, встановлених цим Кодексом.

Стаття 167. Зобов’язання, які виникають з деліктів і вини, підпорядковані тому ж праву, що й делікт та вина, з яких ці зобов’язання виникають.

Стаття 168. Зобов’язання, що виникають з дій або прога- яння, що вчиняються винно або з недбальства, які не караються згідно із законом, регулюються законом місця походження недбальства або вини, що призвели до виникнення зобов’язань.

Стаття 169. Природа і наслідки різних видів зобов’язань, а також їх припинення, регулюються законом таких зобов’язань.

Стаття 170. Як вилучення з положень попередньої статті, місцевий закон регулює умови платежу та валюту, у якій платіж виконується.

Стаття 171. Таким же чином місцевий закон вирішує, на кого покладаються судові витрати, що виникають у зв’язку із платежем та порядок сплати цих витрат.

Стаття 172. Докази існування зобов’язання підпорядковані щодо їх допущення і наслідків закону, який регулює власне зобов’язання.

Стаття 173. Оспорювання місця злісного вчинення приватного акта, якщо воно зачіпає чинність акта, може завжди бути розпочато третьою особою, зачіпленою у своїх інтересах; тягар доведення покладається на сторону, яка порушила спір.

Стаття 174. Презумпція порушення справи іноземним судом є прийнятною, коли рішення відповідає умовам, необхідним для виконання [іноземних судових рішень] на даній території, відповідно до цього Кодексу.

Глава ІІ. Загальні положення про договори

Стаття 175. До міжнародного публічного порядку належать норми, які забороняють укладення договорів, застере- жень і умов, що суперечать закону, моралі, публічному порядку, а також ті, які забороняють принесення клятви та вважають її недійсною.

Стаття 176. Норми, які визначають дієздатність або недієздатність давати згоду, залежать від особистого закону кожної договірної сторони.

Стаття 177. Місцевий закон застосовується щодо помилки, насилля, залякування і обману, якими була одержана згода.

Стаття 178. Кожна норма, яка забороняє як предмет договору послуги, що порушують закон, добрі звичаї і речі, вилучені з обігу, є також територіальною.

Стаття 179. Положення, які стосуються недозволених мотивів договірних угод, належать до міжнародного публічного порядку.

Стаття 180. Закон місця укладення договору і закон місця його виконання застосовуватимуться одночасно до необхідності вчинити публічну заявку або документ для чинності певних угод і до необхідності викласти ці угоди у письмовій формі.

Стаття 181. Розірвання договорів з огляду на неправоздатність або відсутність, визначається особистим законом відсутнього або неправоздатнього.

Стаття 182. Інші причини розірвання договору, а також форми і наслідки розірвання підпорядковані місцевому закону.

Стаття 183. Положення про недійсність договорів підпорядковані закону, яким встановлюється причина недійсності.

Стаття 184. Договори мають тлумачитися за загальним правилом, відповідно до закону, який їх регулює. Але коли цей закон оспорюється і має випливати з мовчазливо висловленої волі сторін, законодавство, визначене на цей випадок статтями 185 і 186, застосовуватиметься як таке, що має презумпцію, навіть якщо це рішення призведе до застосування до даного договору закону, відмінного від результату тлумачення волі сторін.

Стаття 185. Окрім уже встановлених правил, а також правил, які в майбутньому будуть встановлені для спеціальних випадків, у договорах приєднання закон того, хто пропонує і готує ці договори, вважається таким, що має презумпцію прийнятого, якщо немає явно або мовчазно висловленої волі.

Стаття 186. В інших договорах і для випадку, передбаченого в попередній статті, у першу чергу застосовуватиметься закон, який є спільним для обох договірних сторін, а за відсутністю такого — закон місця, де договори укладені.

Глава ІІІ. Договори про майно за шлюбу

Стаття 187. Цей договір регулюється особистим законом загальним для сторін, а за відсутності такого — законом першого подружнього доміцилію. Ті ж закони визначають, у тому ж порядку, додадковий правовий режим за відсутньості обумовленості в угоді.

Стаття 188. До міжнародного публічного порядку належить норма, що забороняє укладати подружні угоди під час шлюбу або змінювати чи перемінювати режим майна у випадку зміни громадянства чи переміни доміциля після укладення шлюбу.

Стаття 189. Той же характер мають норми, що стосуються поваги до законів і добрих нравів, наслідкам угод [між подуж- жям] щодо третіх осіб і до обрядової форми договору.

Стаття 190. Воля сторін регулює питання про право, що застосовується до даруваньз нагоди шлюбу, окрім того, що стосується правоздатності сторін, охорони прав законних спа- адкоємців і недійсності дарування поки триває шлюб; у цих відносинах дарування підпорядковані загальному закону, що регулює шлюб, оскільки міжнародний публічний порядок ним не зачіпається.

Стаття 191. Положення, що стосується приданого та пара- фернального майна, залежить від особистого закону дружини.

Стаття 192. Норма, що відхиляє невідчужуваність приданого, належить до міжнародного публічного правопорядку.

Стаття 193. До міжнародного публічного порядку належить заборона на відмову від спільності надбань під час шлюбу.

Глава IV. Продаж, уступка вимоги, боргові зобов’язання і

новація

Стаття 194. Положення, що стосується примусового відчуження з метою суспільного блага, стосується міжнародного публічного порядку.

Стаття 195. Той же характер мають положення, що встановлюють наслідки володіння і реєстрації щодо різних набувачів, а також положення, які стосуються права на зворотній викуп.

Глава V. Найм

Стаття 196. Місцевий закон має застосовуватися до найму речей у тій мірі, щоб охороняти інтереси третіх осіб, права і зобов’язання набувача зданої у найм нерухомості.

Стаття 197. У договорі про послуги норма, яка перешкоджає укладенню таких договорів довічно або більше, ніж на визначений термін, належить до міжнародного публічного порядку.

Стаття 198.Законодавство про нещасні випадки на роботі і соціальний захист працівника є територіальним.

Стаття 199. Спеціальні і місцеві закони та регулювання щодо водних, наземних та повітряних перевезень є територіальними.

Глава VI. Рента

Стаття 200. Місцевий закон застосовується до визначення поняття та видів ренти, характеру викупу і набувальної давності, а також до речового позову, який випливає з них.

Стаття 201. Щодо вічної ренти, положення, що визначають умови і формальності такої ренти, приписують вказівку певної кількості років та забороняють субренту, є також територіальними.

Стаття 202. У випадку ренти, що передається (censos consignativos), правило, яке забороняє платіж плодами, що є продуктами землі, обтяженої рентою, стосується міжнародного публічного порядку.

Стаття 203. Той же характер має вимога щодо землі, обтя- женої рентою, у випадку ренти із застереженням.

Глава VII. Товариство

Стаття 204. Закони, що вимагають законної мети, урочистої форми і опису, коли є нерухоме майно, є територіальними.

Глава VIII. Позики

Стаття 205. Місцевий закон застосовується до необхідності чіткої угоди про проценти та про їх розмір.

Глава IX. Заклад

Стаття 206. Положення, що стосуються обов’язкових закладів та накладення арешту на майно є територіальними.

Глава Х. Ризикові договори

Стаття 207. Правоздатність за позовами, що виникли з договорів гри, визначається особистим законом зацікавлених сторін.

Стаття 208. Майновий закон регулює договори лотереї і визначає ризикові ігри та парі, які дозволені або заборонені та їх межі.

Стаття 209. Положення, які оголошують недійсною сплату довічної ренти на термін життя особи, яка померла до часу її встановлення або в той час, коли вона страждала невиліковною хворобою, є територіальними.

Глава ХІ. Мирова угод і арбітраж

Стаття 210. Положення, які забороняють мирову угоду або арбітраж за певними справами, є територіальними.

Стаття 211. Обсяг і наслідки арбітражу і сила, яка надається мировій угоді, також залежить від територіального закону.

Глава ХІІ. Поручительство

Стаття 212. До міжнародного публічного порядку належить норма, що забороняє поручительство брати на себе зобов’язання у більшому розмірі, ніж головний боржник.

Стаття 213. До того ж самого порядку належать положення щодо застави за законом або судової.

Глава ХІІІ. Застава, іпотечна застава і ручна застава нерухомості

Стаття 214. Положення, які забороняють кредитору присвоювати собі рухоме майно, одержане ним як заставу або іпотечну заставу, є територіальними.

Стаття 215. Положення, що встановлюють суттєві вимоги договору застави, також є територіальними і вони мають бути узгоджені, коли закладена річ перенесена до місця, де такі вимоги відрізняються від тих, які вимагалися при виконані контракту.

Стаття 216. Рівним чином мають місцевий характер приписи, у силу яких застава має залишатися у володінні кредиторів або третьої особи, норми, що вимагають встановлення дати застави публічним актом для того, щоб застава могла бути протиставлена вимогам третіх осіб і норма, що встановлює процедуру відчуження застави.

Стаття 217. Спеціальні регламенти ломбардів і аналогічних публічних установ є обов’язковими на території даної держави для всіх операцій, що виконуються цими закладами.

Стаття 218. Мають місцевий характер положення, що визначають предмет, умови, реквізити, обсяг і порядок внесення до книги договору іпотеки.

Стаття 219. Заборона кредитору набувати власність на нерухоме майно, що знаходиться у заставі як платіж за борги, має територіальний характер.

Глава XIV. Квазі-договори

Стаття 220. Провадження чужих справ без доручення регулюється законом місця, у якому воно відбувається.

Стаття 221. Повернення грошових сум, які не слід було сплачувати, підпорядковується загальному особистому закону сторін, а за відсутності такого — закону місця, де було виконано платіж.

Стаття 222. Інші квазі- договори регулюються законом, який регулює правовий інститут, що їх породив.

Глава XV. Співпадіння і першість боргів

Стаття 223. Якщо зобов’язання, що конкурують, не мають речового характеру і регулюються одним і тим же законом, останній регулюватиме і першість таких зобов’язань.

Стаття 224. До тих зобов’язань, які гарантовані речовим позовом, застосовуватиметься закон місця гарантії.

Стаття 225. Поза випадками, передбаченими попередніми статтями до першості боргових зобов’язань застосовуватиметься закон суду, що розглядає питання про цю першість.

Стаття 226. Якщо питання одночасно стоїть перед судами різних держав, воно розглядатиметься згідно із законом того суду, в юрисдикції якого знаходиться майно або сума, щодо яких має бути здійснено право першості.

Глава XVI. Набувальна давність

Стаття 227. Набувальна давність щодо рухомого і нерухомого майна регулюється законом місця знаходження цього майна.

Стаття 228. Якщо рухоме майно змінюватиме місцезнаходження під час тривання періоду набувальної давності, остання має регулюватися законом місця, де це майно знаходиться на момент закінчення такого терміну.

Стаття 229. Погашувальна давність особистих позовів регулюється законом, який застосовується до зобов’язання, що погашається.

Стаття 230. Погашувальна давність речових позовів регулюється законом місця, де ця річ знаходиться.

Стаття 231. Якщо у випадку, передбаченому попередньою статтею, справа стосується рухомого майна, що переміщується під час плину давності, то застосовуватиметься закон місця, де це майно знаходиться наприкінці встановленого для давності терміну.

Книга ІІ. Міжнародне торговельне право Розділ І. Купці та торгівля взагалі Глава І. Купці

Стаття 232. Здатність займатися торгівлею і укладати торговельні угоди і договори регулюється особистим законом кожної зацікавленої особи.

Стаття 233. Нездатність до таких дій і усунення її підпорядковані тому ж закону.

Стаття 234. До оголошень, необхідних для того, щоб нездатні до торгівлі особи через своїх представників і одружені жінки від свого власного імені могли виконувати торгівлю, має застосовуватися закон місця, де відбувається торгівля.

Стаття 235. До несумісності публічних посад і професій торговельного агента або маклера із здійсненням торгівлі має застосовуватися місцевий закон.

Стаття 236. Будь-яка несумісність із здійсненням торгівлі, що випливає із спеціальних законів і постанов, регулюється правом цієї території.

Стаття 237. Ця ж несумісність, що стосується дипломатичних і консульських агентів, підпорядкована закону держави, яка їх призначила. Країна їх перебування також має право заборонити їм здійснювати торгівлю.

Стаття 238. Договір про заснування товариства, а у випадку необхідності закон, якому цей договір підпорядковано, застосовуються до заборони товаришам повним чи на вірі здійснювати торговельні операції чи певний розряд цих операцій за свій рахунок або за рахунок третьої особи.

Глава ІІ. Статус торгівця і торговельних угод

Стаття 239. Для всіх наслідків, що мають публічний характер, статус торгівця регулюється законом того місця, де здійснено акт або відбувається промисел, про який іде мова.

Стаття 240. Форма торговельних договорів і угод підпорядкована місцевому закону.

Глава ІІІ. Торговельний реєстр

Стаття 241. Положення, що стосуються занесення до торговельного реєстру іноземних торгівців і товариств, є місцевими.

Стаття 242. Той же характер мають норми, які визначають наслідки занесених до цього реєстру боргових вимог або прав третіх осіб.

Глава IV. Торговельні місця та офіційне котирування державних паперів і паперів на пред’явника

Стаття 243. Положення, що стосуються біржових місць і приміщень, і будь-яких приміщень, де відбувається офіційне котирування паперів державних і на пред’явника, належать до міжнародного публічного порядку.

Глава V. Загальні положення про торговельні договори

Стаття 244. До торговельних договорів застосовуватимуться загальні норми, встановлені для цивільних договорів у главі ІІ розділу IV книги І цього Кодексу.

Стаття 245. Договори, укладені шляхом листування, є вчиненими лише за здійснення умов, вказаних для таких договорів законодавством тих, хто домовляється.

Стаття 246. Належать до міжнародного публічного порядку положення про недозволені договори, про сприйнятні прострочки, про відсрочки з-за ввічливості та інші подібні відстрочки.

Розділ ІІ. Спеціальні торговельні договори

Глава І. Торговельні товариства

Стаття 247. Торговельний характер товариства повного або на вірі регулюється законом, якому підпорядковано договір про заснування товариства, а за відсутності такого закону — законом місця, де товариство має свою торговельну осідлість (доміциль).

Якщо ці закони не роблять відмін між торговельними і цивільними товариствами, застосовуватиметься закон країни, де питання про характер товариства постало перед судом.

Стаття 248. Торговельний характер акціонерного товариства визначається законом, якому підпорядковано договір про заснування товариства. За відсутності такого закону цей характер визначається законом місця, де відбуваються загальні збори акціонерів, а за відсутності такого закону — законом місця, де зазвичай знаходиться рада або правління товариства.

Якщо ці закони не роблять відмінностей між торговельними і цивільними товариствами, то товариство матиме той або інший характер, дивлячись на те, занесено воно чи ні до торговельного реєстру в країні, судом якої питання має розглядатися. За відсутності торговельного реєстру застосовуватиметься місцеве право такої країни.

Стаття 249. Все, що стосується заснування, способу дії і відповідальності органів торговельного товариства, підпорядковане договору про заснування товариства і, у випадку потреби, закону, що регулює цей договір.

Стаття 250. Випуск акцій і облігацій в одній з Договірних держав, форми і гарантії гласності і відповідальність завідуючих агенствами і філіалами щодо третіх осіб підпорядковано місцевому закону.

Стаття 251. Таким же чином є територіальними закони, що встановлюють для товариств спеціальний режим з огляду на операції, що ними виконуються.

Стаття 252. Торговельні товариства, що належним чином засновані в одній з Договірних держав, користуватимуться в інших державах правами юридичної особи, з обмеженнями, які встановлені територіальним законодавством.

Стаття 253. Положення, що стосуються заснування, функціонування і привілеїв емісійних і облікових банків, товариств складових магазинів та інших подібних організацій, є територіальними.

Глава ІІ. Торговельна комісія

Стаття 254. Належать до міжнародного публічного порядку приписи про форму термінового продажу комісіонером речей, що є предметом комісії, для збереження у міру можливості їх цінності.

Стаття 255. Зобов’язання представника підпорядковані закону торговельної осідлості (доміцилю) довірителя.

Глава ІІІ. Торговельна застава і позика

Стаття 256. Нецивільні зобов’язання заставоприймача регулюються законом місця застави.

Стаття 257. Обмеженість чи необмеженість торговельного відсотка належить до міжнародного публічного порядку.

Стаття 258. Територіальними є положення про біржову позику під заставу цінних паперів, допущених до котирування, за умови участі агента, який є членом корпорації або службової особи.

Глава IV. Сухопутне перевезення

Стаття 259. У випадку міжнародного перевезення вважається дійсним лише один договір, що регулюється законом, який відповідає його природі.

Стаття 260. Подробиці і формальності для подання позовів, що виникли з цього договору і ним не передбачених, регулюються законом місця, де відбулися події, які породили позов.

Глава V. Страхові договори

Стаття 261. Договір страхування від вогню регулюється законом місця знаходження речі, що страхується, на момент укладення договору.

Стаття 262. Інші страхові договори слідують за загальним правилом — регулюються спільним особистим законом сторін, а за відсутності такого — законом місця укладення договору; але зовнішні форми для встановлення фактів і прогаянь, що є необхідними до подання або збереження позовів і прав, підпорядковані закону місця, де відбулися факт або прогаяння, що породили цей позов або право.

Глава VI. Договір векселя та інші подібні торговельні

папери

Стаття 263. Форми видачі, індосування, забезпечення, вступу, прийняття і протесту щодо векселя підпорядковані закону місця, де відбувається кожна з цих дій.

Стаття 264. За відсутності явної або мовчазної згоди правові відносини між векселедавцем і векселетримачем регулюються законом місця, де видано вексель.

Стаття 265. У тому ж випадку зобов’язання і права вексе- леприймача і пред’явника регулюються законом місця, де відбувається прийняття векселя.

Стаття 266. У тому ж випадку правові відносини, що створюються індосаментом між тим хто дає і приймає індосо, залежить від закону місця, де вексель індосовано.

Стаття 267. Більший або менший обсяг зобов’язань кожного індосатора не змінює прав і зобов’язань векселедавця і першопочаткового тримача.

Стаття 268. Поручительство у платежі за векселем у тих же умовах регулюється законом місця, де воно було дане.

Стаття 269. Правові наслідки прийняття векселя у порядку вступу [у вексельні відносини] регулюються, за відсутності угоди, законом місця, де вступає третя особа.

Стаття 270. Термін і формальність прийняття, платежу і протеста векселя підпорядковані місцевому закону.

Стаття 271. Правила цієї глави застосовуються до бонів, облігацій, білетів і дорученням або чеків.

Глава VII. Підробка, крадіжка, розтрата, втрата кредитних паперів і паперів на пред’явника

Стаття 272. Положення, що стосуються підробки, кражки, розтрати або втрати цінних паперів або паперів на пред’явника, належать до міжнародного публічного порядку.

Стаття 273. Вжиття заходів, приписаних законом місця, де відбулася подія, не звільняє зацікавлених осіб від обов’язку вжити всі інші заходи, встановлені законом місця, де котируються такі папери і цінності, і законом місця їх оплати.

Розділ ІІІ. Морська і повітряна торгівля

Глава І. Морські і повітряні судна

Стаття 274. Національність морських суден визначається карабельним патентом, реєстраційним свідоцтвом і прапором у якості зовнішнього відрізняльного знака.

Стаття 275. Закон прапора регулює форми публікацій, що є необхідними для передачі власності на судно.

Стаття 276. Право арештувати і продати за судом судно навантажене чи ненавантажене, у плаванні чи ні, підпорядковано закону місця знаходження [судна].

Стаття 277. Права кредиторів після продажу судна і погашення цих прав регулюються законом прапора.

Стаття 278. Морська іпотека, привілеї і гарантії речового характеру, встановлені відповідно до закону прапора, мають екстериторіальний характер, навіть у країнах, законодавство яких не знає або не регулює такої іпотеки або такі привілеї.

Стаття 279. Таким же чином підпорядковані закону прапора права і обов’язки капітана і відповідальність власників і арматорів за їх дії.

Стаття 280. Розпізнання морського судна, виклик лоцмана та морська поліція підпорядковані місцевому закону.

Стаття 281. Обов’язки офіцерів і команди та внутрішній судовий порядок підпорядковані закону прапора.

Стаття 282. Попередні положення цієї глави застосовуються також до повітряних суден.

Стаття 283. Норми щодо національності власників морських і повітряних суден, а також арматорів, офіцерів і екіпажу належать до міжнародного публічного порядку.

Стаття 284. Таким же чином належать до міжнародного публічного порядку положення про національність кораблів і повітряних суден для річкової і озерної торгівлі і для каботажу або плавання між визначеними місцями території Договірних держав, а також для вилову риби і інших підводних промислів у територіальному морі.

Глава ІІ. Спеціальні договори морської і повітряної торгівлі

Стаття 285. Фрахтування, якщо воно не має форми договору приєднання, регулюється законом місця відправки товарів.

Акти з виконання договору здійснюються згідно із законом місця їх вчинення.

Стаття 286. Повноваження капітана до бодмереї визначаються законом місця, де його укладено.

Стаття 288. Для розв’язаня питання про те, яка аварія — проста чи загальна, — має місце, і питання про пропорції, за якою корабель і вантаж несуть на собі витрати за цією аварією, застосовується закон прапора.

Стаття 289. Випадкове зіткнення у територіальних водах або у національному повітряному просторі підпорядковане закону прапора, якщо цей прапор є однаковим для тих, хто зіткнувся.

Стаття 290. У тому ж випадку, але за різного прапора, застосовується закон місця зіткнення.

Стаття 291. Той же місцевий закон застосовується у всіх випадках до виновного зіткнення в територіальних водах або в національному повітряному просторі.

Стаття 292. За випадкового або виновного зіткнення у відкритому морі або у вільному повітряному просторі застосовується закон прапора, якщо всі морські або повітряні судна несуть той же прапор.

Стаття 293. У іншому випадку застосовуватиметься закон прапора потерпілого морського або повітряного судна, якщо зіткнення має виновний характер.

Стаття 294. За випадкового зіткнення у відкритому морі або вільному повітряному просторі морських або повітряних суден різних прапорів кожен учасник зіткнення несе половину загальної суми збитків, визначеної згідно із законом одного з них, і половину суми, визначеної згідно із законом іншого.

Розділ IV. Позовна давність

Стаття 295. Позовна давність за позовами, що виникли з контрактів і торговельних угод підпорядкована правилам, встановленими у цьому Кодексі, щодо цивільних позовів.

Книга III. Міжнародне кримінальне право Глава І. Кримінальні закони

Стаття 296. Кримінальні закони обов’язкові для всіх, хто проживає на території [даної держави] без будь-яких винятків, окрім встановлених у цій главі.

Стаття 297. Не підпорядковані кримінальним законам кожної з Договірних держав глави інших держав, які знаходяться на її території.

Стаття 298. Тим же винятком користуються дипломатичні агенти будь-якої з Договірних держав у кожній іншій, а також іноземні службовці та члени їх сімей, що спільно з ними проживають.

Стаття 299. Кримінальні закони держави не застосовуються також до правопорушень, вчиненим у сфері воєнних операцій, коли держава дозволила прохід через свою територію армії іншої Договірної держави, хіба що такі правопорушення здійснені поза законним зв’язком з діями названої армії.

Стаття 300. Те ж вилучення застосовується до правопорушень, здійснених у територіальних водах або національному повітряному просторі на борту іноземних воєнних суден, морських або повітряних.

Стаття 301. Того ж дотримуються щодо правопорушень, здійснених у територіальних водах або у національному повітряному просторі на іноземних торговельних суднах, якщо ці правопорушення не мають ніякого зв’язку з країною та її жителями і не порушують їх спокій.

Стаття 302. Коли елементи, з яких складається правопорушення, мали місце у різних Договірних державах, кожна держава може карати діяння, вчинене в її країні, якщо це діяння карається саме за себе.

У іншому випадку перевага надається праву суверенітета місця, де здійснено правопорушення.

Стаття 303. Якщо йдеться про пов’язані один з одним правопорушення на територіях більше, ніж однієї з Договірних держав, правопорушення, здійснені на їх території окремо, підпорядковуватимуться кримінальним законам кожної з них.

Стаття 304. Жодна з Договірних держав не застосовуватиме на своїй території кримінальні закони інших держав.

Глава ІІ. Правопорушення, здійснені в іноземній державі, що є Договірною стороною

Стаття 305. За кордоном підпорядковані кримінальним законом кожної з Договірних держав ті, хто вчинив будь-яке правопорушення проти її гідності, яким би не було громадянство та доміциль правопорушника.

Стаття 306. Кожний громадянин однієї з Договірних держав і будь-який іноземець, доміцильований у ній, який вчинив за кордоном злочинне діяння проти незалежності цієї держави, підлягає її кримінальним законам.

Стаття 307. Також підлягають кримінальним законам іноземної держави, у якій вони можуть бути заарештовані і віддані до суду, всі особи, які вчинили поза її територією злочинні діяння, що їх зобов’язувалися Договірні держави придушувати у силу міжнародного договору, як наприклад, торгівлю жінками.

Глава ІІІ. Злочинні діяння, вчинені поза національною

територією

Стаття 308. Морський розбій, негроторгівля і торгівля рабами, торгівля білими жінками, руйнування і псування підводних кабелів та інші злочинні діяння того ж характеру проти міжнародного права, вчинені у відкритому морі, у вільному повітряному просторі або на територіях, ще не організованих у державу, караються [державою], яка захопила винних, згідно з її власними кримінальними законами.

Стаття 309. У випадку виновного зіткнення у відкритому морі або в повітрі морських і повітряних суден різних прапорів, застосовується кримінальне право потерпілого.

Глава IV. Різні питання

Стаття 310. Для визначення кваліфікації повторного злочину і рецидиву враховуватиметься вирок, виголошений у іноземній державі, яка є Договірною стороною, окрім тих випадків, коли це суперечить місцевому закону.

Стаття 311. Покарання у вигляді позбавлення цивільних прав чинне у інших державах за умови попереднього виконання формальностей реєстрації або публікації, які вимагаються законодавством кожної з них.

Стаття 312. Давність злочинного діяння підпорядкована закону держави, якому належить право юрисдикції за цим злочином.

Стаття 313. Давність покарання регулюється законом держави, яка призначила покарання.

Книга IV. Міжнародний процес Розділ І. Загальні засади

Стаття 314. Закони кожної з Договірних держав визначають компетенцію її судів, а також їх організацію, форми судочинства і порядок виконання рішень та їх оскарження.

Стаття 315. Жодна з Договірних держав не буде організовувати або утримувати на своїй території спеціальних судів для громадян інших Договірних держав.

Стаття 316. Компетенція ratione loci підпорядкована в порядку міжнародних відносин законам Договірної держави, яка встановлює цю компетенцію.

Стаття 317. Компетенції ratione material і ratione personal у порядку міжнародних відносин не повинні базуватися для Договірних держав на якості громадян або іноземців, приписаним зацікавленим особам на шкоду цим особам.

Розділ ІІ. Компетенція

Глава І. Загальні правила компетенції з цивільних і торговельних справ

Стаття 318. Суддею, компетентним у першу чергу розглядати позови, що виникають із здійснення цивільних і торговельних угод будь-якого виду, буде той, якому сторони за справою відкрито або мовчазно підпорядкували себе, при тому, що щонайменше одна з них є громадянином Договірної держави, до якої належить суддя або має там місце проживання, якщо у місцевому праві не міститься інше.

Таке підпорядкування речових і змішаних угод, пов’язаних з нерухомістю, є неможливим, якщо право, де знаходиться нерухомість, забороняє це.

Стаття 319. Сторони мають право підкоритися лише судді, наділеному загальною юрисдикцією і компетентному для розгляду справ даного роду і в даному обсязі.

<< | >>
Источник: Дахно І.І.. Історія держави і права. Навчальний посібник- довідник. — К.: Центр навчальної літератури,2006. — 408 с.. 2006

Еще по теме Текст Кодексу:

  1. Глоссарий терминов, используемых при обсуждении прав человека в контексте медико-санитарной помощи
  2. К ИСТОРИИ ТЕКСТА КРАТКОЙ РЕДАКЦИИ РУССКОЙ ПРАВДЫ
  3. § 1. Законодательный текст
  4. Гражданский кодекс
  5. Внешнее выражение структуры нормы права в тексте нормативных юридических актов
  6. Проверка правильности текста нормативного акта (низшая критика)
  7. 1.2. Еволюція національного законодавства про надання послуг у сфері освіти в контексті європейського вибору
  8. § 5. Адміністративний кодекс УРСР 1927р.: з досвіду створення і реалізації
  9. Довідка про Кодекс
  10. Текст Кодексу
  11. ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО ГРАЖДАНСКИЙ КОДЕКС ШТАТА КАЛИФОРНИЯ (1872 г.)
  12. УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС ПЕНСИЛЬВАНИИ СВОД ЗАКОНОВ ПЕНСИЛЬВАНИИ—ТИТУЛ 18
  13. Джерела Кодексу 1743 р.
  14. Аналіза тексту Кодексу з погляду його джерел
  15. Систематичний виклад змісту Кодексу
  16. КОДЕКС УКРАЇНИ Про надра
  17. § 4. Соотношение норм права и текстов нормативных актов
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -