<<
>>

Вплив релігійних догматів пуритан на формування правових інститутів рабства в колонії Новий Плімут

Британська колонія Новий Плімут була заснована широковідомими в американській історії «батьками-пілігримами» [463, р. 4-6]. Так іменували пуританських дисидентів, що в листопаді 1620 р. стали освоювати територію сучасного американського штату Массачусетс.

Хартії, яка дозволяла б їм заснувати колонію, емігранти не мали. От чому перед висадженням на американський берег пілігрими вирішили спільно підписати «Угоду колоністів Нового Плімуту», більш відому під назвою «Угода на “Мейфлауєрі”» (далі - «Угода»). У ній було проголошено створення «громадянського суспільства». Ряд закордонних і вітчизняних дослідників історії держави і права США вважають «Угоду» джерелом конституційного права незалежної американської держави [283, с. 106; 290, с. 183-190; 324, р. 274; 399, р. 127; 484, vol. 1, р. 109-110].

Аналіз «Угоди» уже два сторіччя здійснюється вченими самої Америки й інших країн світу з різних методологічних позицій [58, р. 13-15; 118, s. 77-80]. Погляди представників історико-правових шкіл і напрямів на принципи, закріплені в цьому правовому акті, найчастіше діаметрально протилежні. Утім все ж таки всі дослідники «Угоди» погодилися, що колоністи Нового Плімуту діяли в межах, окреслених загальним правом Англії, і створили у своїх інтересах основу для вирішення місцевих справ з урахуванням традицій британського муніципального самоврядування.

Спочатку плімутці не мали права створити публічну корпорацію, оскільки лише королівський патент дозволяв засновувати колонію, що майже виключалося для релігійних дисидентів. Тому лідери пілігримів вирішили діяти через Раду Нової Англії - публічну корпорацію, що була створена королівським урядом для повного контролю над регіонами і складалася з молодших синів аристократичних англійських сімей, які відповідно до закону про майорат позбавлялися спадщини на батьківщині й тому їхали в колонії. Саме Раді була дана можливість (за згодою короля) видавати патенти на заснування нових англійських володінь.

Підставою для позитивного рішення Ради з наданням колонії особистої печатки стало те, що створення нової колонії було корисним для розвитку Британської колоніальної імперії [438, с. 191-192]. Новим землевласникам, які нехтували правами індіанців на родові землі, королівською волею були надані маноріальні права, які у самій метрополії вже суперечили розвитку такого важливого елементу капіталістичного укладу, як товарне землеробство, що мало замінити натуральне господарство феодального типу. Однак у Новому Світі організаційно-правові засади ведення сільського господарства, притаманні метрополії, не були природними. Володарі земель англійських колоній мали за певних умов користуватися напівфеодальними засобами вирішення господарських проблем.

Ось чому плімутцям належало право використовувати навіть колективні зусилля для обробки землі доти, доки там не розвинеться господарський і правовий інститут тимчасового рабства. Враховуючи це, панівна верхівка пілігримів набула право на землю для колонії, однак за умови виконання таких дій. По-перше, компаньйони мали заселити Новий Плімут білими рабами власним коштом. По-друге, власники манору мусили регулярно вносити певну грошову суму до королівської скарбниці за право розвивати колонію [347, р.

11].

Патент надали на сім років із правом поновлення. Компаньйони мали право самостійно керувати колонією та обороняти її. Заселення Плімуту частково окупалося комерційним прибутком з нерегулярної торгівлі з індіанськими мисливцями. Єдиною ж перспективною галуззю господарства, яка забезпечила б розвиток Плімуту, ставало лише землеробство, яке впродовж першого десятиріччя було зорганізовано на колективних засадах. Обробляли землю тимчасові раби і вільні хлібороби. Останні певну частину врожаю віддавали на користь найманих фахівців, які працювали задля потреб усієї колонії, і публічних посадовців. Колективне землеробство не було тоді незвичним для колоній. Його сутність розкрив А. С. Самійло, який писав, що така праця була формою «монополії кредиторів-організа- торів на землю, продукцію і торгівлю нової колонії, а також на працю колоністів, яка нічого спільного не мала з колективним господарством, що належить самим виробникам» [283, с. 105].

Подальший розвиток економіки вів до скасування колективної праці і становлення лише індивідуальних форм господарювання вільних плімутців. Їм потрібно було вирішити проблему постачання робочої сили за рахунок купівлі білих жебраків, що, на перший погляд, суперечило пуританській моралі. Проте плімутські релігійні дисиденти ставали суб’єктами буржуазних економічних і правових відносин і через це мали експлуатувати тимчасових рабів. З цього приводу дослідники історії США подружжя Бірд писали, що і «пуритани, і роялісти рівною мірою не соромилися поневолювати собі подібних, будь вони білої чи будь-якої іншої раси» [331, р. 9; 332, р. 18]. Через це 1627 р. постановою Загальних зборів «батьки-пілі- грими» розподілили все майно колонії. Кожен вільний чоловік отримував свою частку землі з колоніального фонду та іншого суспільного майна Нового Плімуту. Якщо він мав родину, то набував частку і на кожного її члена, однак за умови сплати за зобов’язаннями, які фрімени несли перед Пірсом та його компаньйонами.

Тимчасових служників до числа пайовиків не включили. Їм обіцяли надати землю і майно від колишніх господарів, якщо магістрат колонії визнає їх «розумними і корисними членами колоніального співтовариства». Така постанова Асамблеї колонії створила умови для свавілля власників стосовно тимчасових рабів, що спричиняло втечі працівників або саботування ними трудових обов’язків. Вирішення проблеми фрімени вбачали у прийнятті жорстоких законів про рабство на випадок неналежного виконання ними зобов’язань за контрактом або ж у зв’язку з можливою шкодою, яку раб міг завдати підприємцеві.

Розвиток колонії як комерційного підприємства був забезпечений тим, що 1630 р. Рада Нової Англії видала патент на володіння Новим Плімутом його верхівці на чолі з губернатором В. Бредфордом. Коли патент набув юридичної сили, релігійна громада пілігримів стала розпадатися, оскільки приватний інтерес узяв гору над залишками «колективізму». Втручання губернатора і посадовців магістрату у справи плімутських фріменів з питання організації праці перешкоджало процесу первісного нагромадження капіталу. Зважаючи на це, фрімени вимагали введення таких законів, які відповідали б їхнім майновим інтересам, реалізувати які вони мали через зміцнення інституту тимчасового рабства [324, р. 284]. З огляду на це 1636 р. було створено спеціальну комісію з представників селищ для кодифікації постанов Асамблеї та рішень магістрату з різних питань. 15 листопада Загальні збори схвалили пропозиції комісії та зафіксували їх у протоколі під назвою «Великі основи 1636 року» (далі - «Основи») [23, vol. 1, р. 247-251]. Так колонія одержала звід законодавства, що регулювало економічні, соціальні й політичні відносини [80, vol. 1, р. 6-24]. Пославшись на «Угоду», законодавці підкреслили, що «Основи» відповідали принципам британського загального права і вільні плімутці мали користуватися всією повнотою прав, дарованих підданим Корони Англії [80, vol. 1, р. 18].

Законодавча влада визнавалася тільки за фріменами, які брали участь у голосуванні з найважливіших питань життя колонії. Насправді ж реальна влада у Новому Плімуті належала магістрату, що було закріплено в розділі «Компетенція губернатора». Серед найважливіших прерогатив колоніальної адміністрації треба назвати її право наділення землею колоністів і право посадовців виступати в ролі вищої судової інстанції. Враховуючи велике значення релігійних переконань для плімутських дисидентів, автори «Основ» зробили посилання на те, що такі права виконавчій владі колонії надано не лише монархом Англії, а й Господом Богом. Це дозволяло магістрату здійснювати правозастосовну діяльність, спрямовану на більш жорстке регулювання режиму праці й утримання тимчасових рабів. Для втілення цього припису до життя було передбачено створення при губернаторі спеціального суду асистентів. Він мав вирішувати різні проблеми фріменів, однак передусім ті, що стосувалися відносин панів з тимчасовими рабами. У розділі «Компетенція констебля» було зазначено, що контроль за режимом життя і праці рабів та передання правопорушників з їхнього середовища до суду асистентів мала здійснювати ця посадова особа. Між іншим, права плімутського посадовця відповідали статусу британського констебля. «Основи» у розділі «Компетенція фріменів» [47, vol. 1, р. 250] підкреслили різницю у правосуб’єктності фріменів та їхніх наймитів тим, що кабальні слуги не мали права брати участь у суспільних справах колонії [80, vol. 1, р. 19-20].

Головний місцевий закон Плімуту протиставив повноправного колоніста (фрімена) неповноправному мешканцеві селищ колонії - тимчасовому рабу. Це наочно демонструвало положення про те, що всі закони й ордонанси колонії, а також основні адміністративні правила затверджувалися тільки фріменами. Від останніх вимагали складання присяги на вірність правопорядку колонії, що не було дозволено рабам, які не мали правосуб’єктності, достатньої хоча б для мінімального захисту від тиранії панів. Тому «Основи» зазначили, що після закінчення строку контракту тимчасовий раб одержував ділянку землі розміром лише п’ять акрів. Вона, зрозуміло, не давала змоги прогодуватися навіть самому колишньому рабу, не кажучи вже про його родину. Таку ділянку надавав колишній господар тимчасового раба зі свого земельного держання, оскільки колонія не несла перед такими наймитами жодних зобов’язань. Через це практично всі колишні сервенти мали стати батраками того чи іншого землевласника.

Ще до проголошення «Основ» судова практика плімутського магістрату закріпила надзвичайно суворі заходи юридичної відповідальності тимчасових рабів за порушення ними умов контракту. Порядок вирішення усіх справ щодо порушення рабами своїх обов’язків «Основи» визначали дуже чітко: цим має зайнятися плімутський суд асистентів, який збирався один раз на рік - у перший четвер червня [47, vol. 1, р. 247]. За провини тимчасові раби здебільшого мали продовжити строк відпрацьовування або ж їх засуджували до бичування [80, vol. 2, р. 224]. За злочини ж їх судили незрівнянно суворіше, ніж фріменів. Убивство пана його рабом спричиняло безумовну страту злочинця [80, vol. 3, р. 204]. Коли рабів засуджували до ув’язнення, вони відбували покарання у в’язниці, побудованій 1638 р. Посадовці колонії здійснювали поліцейський контроль навіть за особистим життям кабальних слуг. У зв’язку з цим питання про укладення шлюбу між тимчасовими рабами було віддано на відкуп господарям. Останні самі вирішували, чи може жінка-раби- ня виходити заміж.

Розвиток економічних відносин у Плімуті, які мали суто комерційний характер, зрештою спричинив зміни в «Основах». Асамблея колонії вносила їх у 1636, 1646, 1652, 1656 і 1658 рр. Ці зміни були спрямовані на зміцнення позицій фріменів у галузі вирішення суперечок із кабальними служниками. Водночас права панів розширювалися, а обов’язки рабів ставали тяжчими [47, vol. 1, р. 251-257].

Курс на підвищення ролі позаекономічного примусу тимчасових рабів 1639 р. знайшов відображення у «Постанові Загальних зборів Плімуту» про зміну типових умов трудових контрактів. Відтоді тимчасовий раб не міг бути звільнений до закінчення строку контракту, навіть якщо він якимось чином знаходив кошти, щоб відкупитися [47, vol. 1, р. 406]. Це рішення можновладців колонії було спричинене тим, що відсутність робочих рук не давала можливості використати сприятливу ситуацію на ринках Європи для колоніальної продукції. Адміністрація жорстко регулювала трудові відносини, самостійно вводячи навіть максимум оплати праці вільних фахівців. Притому гроші, одержані понад максимум, вилучалися на користь магістрату, який також самостійно встановлював дні відпочинку і дні релігійних церемоній, коли раби та вільні фахівці не працювали [464, р. 220].

Важка праця без надії створити власне господарство після закінчення строку контракту була долею кожного тимчасового раба. Пом’якшення соціальної політики адміністрації Нового Плімуту було неможливим, оскільки це заважало б інтересам учасників процесу первісного нагромадження капіталу. Їхню економічну й соціальну політику закріпило право колонії, яке лише суто зовнішньо відбивало вплив релігійних догматів «батьків-пілігримів». Мораль останніх була сформульована в їхньому символі віри, відомому під назвою «Зразок християнського милосердя». Там стверджувалося: «Всемогутній Бог у своїй святості й мудрості так визначив умови людського існування, щоб за всіх часів хтось був багатий, а хтось бідний, хтось стояв вище і мав владу і гідність, а інші стояли нижче і перебували в підпорядкуванні» [290, с. 324]. Плімутські можновладці звільнили колоністів від «обіймів» старого суспільного ладу, проте замість нього вони запропонували плімутцям новий економічний, правовий та соціальний устрій, буржуазний у своїй основі, що спирався на примусову працю сервентів, оскільки лише вона забезпечувала економічний прогрес Британської Америки.

4.

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме Вплив релігійних догматів пуритан на формування правових інститутів рабства в колонії Новий Плімут:

  1. Новий Плімут
  2. Вплив релігійних догматів пуритан на формування правових інститутів рабства в колонії Новий Плімут
  3. Правове становище рабів Компанії Массачусетської бухти - північного сходу Британської Америки
  4. ВИСНОВКИ
  5. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -