13.2. Етапи створення Економічного та валютного союзу

У 1989 р. у м. Мадриді (Іспанія) було скликан о нараду Євро - пейської Ради спеціально для вирішенн я питанн я щодо ЕВС. Створени й допоміжни й комітет на чолі з Головою Європейської Комісії Жако м Делором оприлюдни в звіт (щ о є більш відомим під назво ю "звіт Делора") , в яком у рекомендува в створенн я союзу через поступову реалізацію трьох етапів.

Перший етап (1 липня 1990 р. — 31 грудня 1993 р.) мав завершитися створенням Внутрішнього ринку Співтовариства (яки й відповідно до ст. З Договор у пр о Співтовариств о має характеризуватис я скасування м між державами-членам и Є С будь-яких перешкод у вільному пересуванні осіб, товарів русі послуг та капіталу і становить один з чинникі в Спільного ринку Співтовариства) та тіснішим економічни м зближення м й участю усіх держав-члені в в обмінно-валютном у механізмі.

Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) передбачав внесенн я відповідних змін до самого тексту Договору про Спів- товариство.

219

Передусім, Договором про ЄС було додано до Договору про Співтовариств о ст. 4 (раніш е — ст. За), відповідн о до яко ї основним и напрямам и руху Співтовариства до ЕВС є коорди- нація економічно ї політики держав-члені в ЄС , встановленн я фіксованих обмінних курсів, що врешті решт має призвести до запровадження єдиної європейсько ї грошової одиниці екю, та здійсненн я єдиної валютної політики. Основним и цілями такої узгодженої політики держав-члені в ЄС стали цінова стабіль- ність, стійкі суспільні фінанс и та належн і валютні умови, а також стійкий платіжний баланс. Згідно з Рекомендацією Ради Міністрів від 10 липн я 1995 р. "Пр о широкі керівні вказівки щодо економічної політики держав-члені в та Співтовариства"1 , прийнято ю відповідно до ч. 2 ст. 99 Договору про Співтова- риство, основни м пріоритетом для розвитку економічної полі- тик и держав-члені в ЄС мало стати створення умов для стабіль- ності обмінних курсів.

з консолідації суспільних фінансів у більшості держав-члені в відповідно до програм зближенн я економічни х систем, а також спільною політикою у сфері оплати праці*.

Автори ЕВС виходили з того, що досягненн я цілей ЄС (зо- крема, підтримання валютної стабільності) буде неможливи м без запровадженн я певного централізованого контрол ю за на - ціональним и грошовим и політиками держав-членів , зокрема, у сфері бюджетного регулювання . А отже, згідно з ч. 1 ст. 99

Договор у пр о Співтовариство , держави-член и Є С повинн і ставитися до власної економічно ї політики як до справ и за - гальноєвропейськог о значенн я та координуват и її з Радо ю Міністрів. Відповідно, Рада Міністрів, з метою забезпеченн я більшого зближенн я національни х економічни х систем, мала виявляти тенденції економічног о розвитку в кожній з держав- членів ЄС окрем о та на рівні Співтовариства в цілому, а також відповідність розвитку політики держав-члені в керівним вка- зівкам Ради Міністрів, регулярно здійснювати загальну оцінку

1 Див.: Рекомендаці я Ради Міністрів № 95/326/Е С від 10 липн я 1995 р. про широкі керівні вказівки шодо економічно ї політик и держав-члені в та Співто- вариства (O.J. 1995 L191).

* В Рекомендації наголошувалося , що підвищенн я ставок оплати праці має відставати від темпів підвищенн я продуктивності економік и для того, щоб під- вищит и рентабельність капіталовкладень, які у свою чергу, сприятимут ь ство- ренн ю нових робочих місць.

220

цього розвитку і в разі потреби надавати свої рекомендації . Згідно зі ст. 101 Договору про Співтовариство було заборонен о овердрафти та інші види кредитування через ЄЦ Б або національні центральні банки держав-членів ЄС на користь урядових установ Співтовариства чи держав-членів, а також публічних компаній (за винятко м спеціалізованих фінансови х установ), так само, як і викуп у цих установ центральним и банкам и держав-члені в будь-яких боргових зобов'язань .

Стаття 103 Договор у про Співтовариств о передбачає , що Співтовариств о не несе жодно ї відповідальності за боргам и національни х урядів, і навпаки , уряди держав-члені в ЄС не відповідають за фінансовим и зобов'язанням и Співтовариства. Крім того, ст. 104 Договору про Співтовариство покладає на держави-член и Є С обов'язо к уникат и надмірни х бюджетних дефіцитів, надаючи одночасн о Європейські й Комісії повнова - ження щодо відстеження стану бюджетів і сум державног о боргу з метою усунення серйозних помило к держав-члені в у цій сфері.

Для участі у ЕВС держави-член и ЄС мали відповідати спе - ціальним критеріям бюджетної дисципліни :

а) не допускат и перевищенн я 3% порогу співвідношенн я запланованого чи наявного бюджетного дефіциту до валового внутрішнього продукту держави-член а (за винятком випадків, коли це відношенн я досягло рівня 3% через суттєве та тривале зменшення , а також коли перевищенн я контрольної величини є випадкови м та тимчасови м і співвідношенн я залишаєтьс я близьким до контрольної величини)*;

б) не допускати перевищенн я 60% порогу співвідношенн я суми державног о боргу з валовим внутрішнім продуктом дер - жави-член а за ринковим и цінами (за винятко м випадків, коли відбувається різке зменшенн я цього перевищення) .

Крі м того , новим и положенням и Договор у пр о Співто - вариство у 1994 р. було заснован о Європейськи й валютни й інститут, замість якого наприкінц і другого етапу — 1 червня

* Контрольн і величини , на які є посиланн я у ст. 104 Договору про Співто- вариство, визначен о Протоколо м N° 20 до Договору про Співтовариство "Пр о процедуру визначенн я надмірних дефіцитів".

221

1998 p. — було створен о Європейськи й Центральни й Бан к (ЄЦБ) , яки й мав розпочати свою діяльність із початком третього етапу ЕВС.

Третій етап (1 січня 1999р. — дотепер). Як було передбачено Протоколом № 24 до Договору про Співтовариство "Про перехід до третього етапу Економічного та валютного союзу"1, всі дер - жави-член и ЄС , незалежн о від того , чи відповідают ь вон и умовам, необхідним для запровадженн я єдиної валюти, мають поважати волю Співтовариства до безповоротного руху в напря - мі третього етапу, і жодна держава-чле н не має перешкоджати цьому.

З метою переходу від другого етапу ЕВС до третього було встановлено деякі вимоги до держав-члені в ЄС.

1. Сумісність національних законодавств держав-члені в ЄС із положенням и Договору про Співтовариство та статуту Євро - пейської систем и центральних банків щодо невтручанн я на - ціональних урядів у діяльність національних центральних банків і, навпаки , невтручання центральних банкі в у справ и урядів держав-членів (ст. 107 Договору про Співтовариство).

2. Досягненн я державами-членам и ЄС високого рівня стій- кого зближенн я (англ. convergence) економічни х показників , що визначається на підставі, таких критеріїв, як:

а) досягненн я високого рівня цінової стабільності2 , за яког о держава-чле н має стійки й рівен ь цін та середній рівен ь ін- фляції* протягом попереднього року не більше 1,5% від того рівня, що спостерігається у 3 державах-членах ЄС , що досягли найкращи х показникі в стабільності цін; б) стабільність фінан - совог о стану держави-члена , щ о досягаєтьс я з а державног о бюджет у бе з надмірног о дефіциту** ; в ) дотриманн я ме ж курсових коливань , встановлених відповідно до обмінно-курсо - вого механізму ЄВСис , принаймн і протягом 2 років без деваль- вації щодо валют усіх інших держав-члені в ЄС***; г) тривалість зближенн я держави-член а ЄС та її участь в обмінно-курсовом у

1 Див.: Протоко л X? 24 до Договору про Співтовариств о "Про перехід до третього етапу Економічног о та валютного союзу".

2 Див. : Стаття 1 Протоколу № 21 до Договор у про Співтовариство "Про визначенн я критерію зближення , передбаченого ст. 121 Договору про встанов- ленн я Європейськог о Співтовариства".

* Інфляці я розраховується на підставі індексу споживчо ї цін и шляхом по - рівнянн я (Протоко л JV° 21).

** Розмі р бюджетног о дефіцит у не має перевишуват и розмі р валовог о внутрішнього продукту більше, ніж на 3%, а сума державног о боргу — переви - шувати розмір валового внутрішнього продукту країн и більше, ніж на 60%.

*** Відповідно до ст. З Протоколу № 21 до Договор у про Співтовариство це означає, що дана країна протягом 2 років не змінювала за своє ю ініціативою середнього узгодженого обмінног о курсу щодо валют інших країн.

222

механізмі ЄВСис , що відбивається на рівнях довгострокових процентних ставок*.

Рішенн я щод о відповідності більшості держав-члені в Є С вимогам, висунутим дл я запровадженн я єдиної валюти, прий - малися на нараді глав держав чи урядів держав-членів ЄС за рекомендацією Ради Міністрів.

У цілому третій етап ЕВС передбачає чимал о нововведень неабиякого значенн я для держав-члені в ЄС та Співтовариства (рис. 11), які зводилися до наступного:

1) інституційні перетворення;

2) спільна економічн а політика;

3) спільна валютна політика.

Інституційні перетворення. Відповідно до ст. 8 Договор у про Співтовариство, з 1 січня 1999 р. розпочали свою діяль- ність Європейськи й Центральни й Бан к (ЄЦБ)** та Європейськ а Систем а Центральни х Банкі в (ЄСЦБ) . Вони діють в межах повноважень, передбачених Договоро м про Співтовариство, та на підставі власних статутів (зокрема, статутів ЄЦ Б і ЄСЦБ , затверджених Протоколо м № 18 до Договор у про Співтова - риство') . ЄСЦ Б складаєтьс я з ЄЦ Б т а банкі в держав-члені в ЄС , а також Люксембурзьког о валютного інституту, шо відіграє роль національного банку цієї маленької країни (рис. 12).

Основно ю метою заснуванн я ЄСЦ Б є підтримк а цінової стабільності в межах Співтовариства.

* Згідно зі ст. 4 Протокол у № 21 до Договор у пр о Співтовариств о про - центні ставки обчислюютьс я на підставі довгострокови х державни х облігацій чи подібних цінних паперів і в середньому впродовж року не перевищували на більше ніж на 2% процентн і ставки у 3 державах-членів, які досягли найкращи х показникі в стабільності цін.

** ЄЦ Б посів місце Європейськог о монетарног о інституту, яки й засновувався тимчасово, на період другого етапу ЕВС.

Див.: Протоко л № 18 до Договору про Співтовариство "Про Статут Євро - пейської системи центральних банкі в та Європейськи й Центральни й Банк".

223

валютних умов та стійкого платіжного балансу (ст. 4 (3) До - говору про Співтовариство).

Д о функцій ЄСЦ Б належать:

1) визначенн я та впровадження в життя валютної політики

Співтовариства;

2) здійсненн я обмінни х операцій з іноземним и валютами відповідно до ст. 111 Договору про Співтовариство, що передба- чає можливість укладенн я договорів щодо обмінно-курсови х систем з іншим и державами ;

3) утриманн я та розпорядженн я офіційним и закордонним и резервами держав-члені в ЄС ;

4) сприянн я безперешкодному функціонуванн ю системи пла- тежів на території ЄС (ст. 105(2) Договору про Співтовариство та ст. З Статуту ЄСЦБ) .

Крім того, ст. 105 Договору про Співтовариство передбачає, щ о ЄСЦ Б має тако ж сприят и безперешкодном у здійсненн ю діяльност і владних структур щод о пруденційног о нагляду за фінансовим и і кредитним и установами та стабільністю фінан - сової системи Співтовариства.

Основни м принципом , відповідн о д о яког о здійснюєтьс я діяльність як ЄСЦ Б в цілому, так і ЄЦ Б зокрема, є принцип незалежності та невтручання. Згідно зі ст. 108 Договору пр о Співтовариство та ст. 7 Статуту ЄСЦБ , під час виконанн я своїх обов'язкі в ані ЄЦБ , ані жодни й національни й банк держави - члена, ані їх органи не можуть звертатися за інструкціями до будь-яких установ Співтовариства чи до урядів держав-члені в ЄС ; так само як і установи Співтовариства й уряди зобов'язу - ютьс я н е здійснюват и вплив у н а ЄЦБ , національн і банк и держав-члені в та їх органи.

Таки м чином , регулюванн я банківсько ї систем и держав - членів ЄС вже перестало бути суто національно ю справою та перетворилос я на справу Співтовариства. Національн і банк и держав-члені в набули дещ о наддержавного статусу, увійшовши д о складу систем и Співтовариства . Проте таки й стан спра в узгоджується із закладеним у ст. 99 Договору про Співтовариство правилом , щ о держави-член и Є С мають ставитис я д о своє ї економічно ї політики як до питання спільного інтересу.

Згідно зі ст. 107 Договору про Співтовариство, ЄЦ Б є юри - дично ю особою зі статутним капіталом 5 млрд євро та управля- ється Керівною Радою та Виконавчим комітетом. Штаб-квартира ЄЦ Б розташована у м. Франкфурт і (Німеччина) . Оскільки ЄЦ Б є невід'ємно ю частиною ЄСЦБ , він діє в межах, визначених Договоро м пр о Співтовариств о та Статутом ЄСЦБ , цілей та викону є сформульован і цим и документам и завдання . Проте положенн я Договор у пр о Співтовариств о і Статут ЄСЦ Б є

224

значно детальнішими у визначенні компетенції ЄЦ Б і містять перелік додаткови х конкретни х повноважен ь (на відміну від окресленої дещ о загально компетенції ЄСЦБ) .

Д о специфічни х повноважен ь ЄЦ Б належат ь декільк а функцій .

Дорадчі функції. Стаття 105 Договор у про Співтовариств о передбачає, що під час підготовки будь-яких актів Співтова- риства або законопроектів національних урядів, що належать до сфер и компетенції ЄЦБ , необхідно проводити консультації з ЄЦБ . Крім того, ЄЦ Б у межах своєї компетенції має право надават и висновк и відповідни м органа м Співтовариств а ч и національни м урядам щодо стану справ.

Повноваження у сфері випуску банкнот*. Відповідн о до ст. 106 Договору про Співтовариство, ЄЦ Б має виключне право санкціонувати випуск банкно т "євро" у Співтоваристві**.

Збирання статистичної інформації. ЄЦ Б за допомого ю на - ціональних центральних банків збирає необхідну статистичну інформаці ю про національні владні установи чи безпосередньо суб'єкті в підприємницько ї діяльност і та здійсню є діяльніст ь щодо узагальнення норм, які регулюють збирання , переробку та поширенн я статистичних даних у сфері своєї компетенції.

Звітування. Відповідно до ст. 15 Статуту ЄСЦ Б ЄЦ Б при - наймні щоквартально має складати й оприлюднювати звіти щодо діяльності ЄСЦБ .

Представництво ЄСЦБ у міжнародних відносинах. ЄЦБ , а з його дозволу і національні банки , можуть брати участь у діяль- ності міжнародних фінансових організацій.

Органами ЄЦБ , які уповноважені приймати рішення, є Керів- на Рада та Виконавчий комітет (ст. 107 Договору про Спів - товариство).

Керівна Рада складається з членів Виконавчого комітету та голів національни х центральних банків держав-члені в (рис. 13). До функці й Керівної Ради ЄЦ Б віднесено: 1) надання керів- них вказівок шодо банківського регулювання, обов'язкови х для виконанн я в межах Співтовариства; 2) прийнятт я рішен ь на виконанн я завдань, покладених на ЄСЦ Б Договором про Спів- товариство та Статутом; 3) визначенн я валютної політики Спів - товариства ; 4 ) прийнятт я нормативни х актів (вказівок ) дл я забезпечення валютної політики Співтовариства; 5) затвердження процедурних норм, визначенн я внутрішньої організації ЄСЦБ ;

6) консультації з питан ь валютної політик и Співтовариства ;

7) міжнародне співробітництво.

* Вони набрали чинності від початку третього етапу ЕВС 1 січня 1999 р.

** Євро-банкнот и можуть випускатися як сами м ЄЦБ , так і національним и

банкам и держав-членів .

225

Виконавчий комітет ЄЦ Б складається з президента, віце- президента та 4 членів комітету, які здійснюють свої функції на постійні й основ і і не можуть поєднуват и сво ю посаду з жодно ю іншо ю діяльністю , з а винятко м випадкі в прямог о дозволу, отриманог о від Керівної Ради. Виконавчи й комітет ЄЦ Б здійснює наступні функції: а) здійсненн я валютної політи- ки, відповідно до вказівок та рішень Керівної Ради; б) надання вказіво к національни м центральни м банкам ; в ) виконанн я повноважень , делеговани х Керівно ю Радою ; г ) організаці я зборів Керівної Ради.

Незважаючи на те, шо ст. 106 Договору про Співтовариство згадує лиш е 2 органи ЄЦБ , відповідно до ст. 45 Статуту ЄСЦ Б створюється Генеральна Рада ЄЦБ, що складається з президента, віце-президент а т а голів національни х центральни х банкі в держав-члені в ЄС . Д о функці й Генерально ї Ради ЄЦ Б від- несено:

1) збиранн я статистичної інформації;

2) видання звітів;

3) видання норм із стандартизації бухгалтерського обліку;

4) встановлення умов для прийнятт я на роботу в ЄЦБ ;

5) підготовка пропозиці й з установлення фіксовани х обмін - них курсів;

6) здійсненн я допоміжно ї роботи при фіксуванні обмінних курсів валют держав-членів ЄС .

Крім того, ЄЦ Б має право накладати штраф и на суб'єктів підприємницько ї діяльності Є С з а невиконанн я відповідних норм.

Перехід до третього етапу стадії ЕВС також позначивс я ство- рення м Економічного та фінансового комітету, по 2 члени яког о висуваютьс я кожно ю з держав-членів , Комісіє ю т а ЄЦБ 1 . Економічни й та валютний комітет виконує наступні функції: а) наданн я висновків на вимогу Ради Міністрів чи Європейсько ї Комісії, або за власною ініціативою; б) спостереженн я за еконо - мічною та фінансово ю ситуацією в державах-членах та в цілому Співтоваристві та звітування перед Радою Міністрів; в) підго- товча робота, дорадчі функції; г) щорічне з'ясуванн я стану справ щодо дотриманн я норм про вільний рух капіталу та свободу платежів, а також звітування щодо висновків цього дослідження.

Крім того, відповідно до ст.ст. 10, 266, 267 Договору про Співтовариство та Статуту ЄСЦ Б (редакція 1 січня 1999 p.), створено Європейський Інвестиційний Банк (ЄІБ ) (неприбуткова організація зі статутним капіталом в 1 млрд євро, частки яког о

1 Цей коміте т відповідн о до ст. 114 Договор у про Співтовариств о було створен о замість Валютного комітету.

226

було внесено всіма державами-членам и відповідно до рівня роз- витку економіки) . Основно ю метою ЄІ Б є підтримка збалансо - ваного та стабільного загального ринку шляхом видачі позик, надання банківських гарантій для фінансуванн я проектів з роз- витку недостатньо розвинени х регіонів, проектів з модерніза- ції виробництва та загальнокорисних програм, що потребують чималих капіталовкладень, які не під силу окремим суб'єктам підприємницької діяльності ЄС .

Зміни в економічній політиці. Відповідно до ч. 1 ст. 99 До - говору про Співтовариство держави-член и ЄС мають ставитися до своєї економічної політики як до справи, загальної для цілого Співтовариства. Крім того, ст. 99 Договору про Співтовариство передбачає взаємні права й обов'язк и держав-члені в ЄС та Ради Міністрів щодо відстеження темпів економічног о розвитку та фінансового стану. З початком третього етапу ЕВС набула чин - ності ст. 100 Договору про Співтовариство, як а передбачає, що Рада Міністрі в у разі виникненн я серйозни х ускладнен ь у держави-члена, що не залежали від її волі, може надавати фінан - сову підтримку такій державі-члену. Ця процедура, передусім, запроваджується для мінімізації наслідків стихійного лиха та інших яви щ природного характеру.

Крім того, Договір про Співтовариство містить низку норм, об'єднани х ст. 104 цього Договору, що стосуються особливос - тей бюджетного процесу. Головна ідея третього етапу ЕВС, з точки зору бюджетного регулювання, — це неприпустиміст ь надмірних бюджетних дефіцитів як необхідна передумова запро - вадження єдино ї валюти в ЄС. 17 червня 1997 р. у м. Мадриді було підписано Резолюцію Європейської Ради "Пакт про ста- більність та зростання", відповідно до якої , держави-член и ЄС зобов'язуютьс я дотримуватис я своїх програ м стабільності та зближенн я (конвергентності) і в разі потреби вживати необхід- них заходів, зокрема, з метою збалансування бюджетів. Крім того, країни зобов'язуються усувати надмірний бюджетний де- фіцит якнайскоріш е після його виникнення .

Спільна валютна політика. Найважливіши м та найбіль ш очевидни м досягнення м третього етапу створенн я ЕВС, без- умовно, стало запровадженн я єдиної європейсько ї валюти — євро. Запровадженн я євро відбувалося поступово та поетапно, для максимальног о пом'якшенн я можливих негативних, "шоко - вих" наслідків дл я економік и держав-членів , які увійшли до "зони євро".

Другий етап створення ЕВС звершився встановленням Радою Міністрів 31 грудня 1998 р. твердих фіксовани х обмінних курсів для валют 11 держав-членів ЄС , які висловили бажання при - єднатися до зон и єдиної європейсько ї валюти та відповідали

227

встановленим критеріям цінової стабільності. До кола цих країн увійшли Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція. З цього моменту національні валюти цих країн припинил и своє неза- лежн е існування та фактичн о стали частковим (процентним ) виразом майбутньої валюти євро.

Наступного дня , 1 січня 1999 p., євро запроваджено у без- готівковій формі дл я розрахунків за чеками , банківським и пере- казами, тощо. Таки м чином , євро замінив собою попередню розрахункову одиниц ю — екю*. За встановленим розкладом не пізніше 1 січня 2000 р. всі операції в межах Співтовариства мали здійснюватися у євро**. Водночас, у цей період національні валюти держав-учасниц ь "єврозони" продовжували використо - вуватись як належни й платіжний засіб у готівкових розрахунках.

1 січня 2001 р. до зон и євро офіційно приєдналас я Греція1.

1 січня 2002 p., через 3 роки після запровадженн я "віртуаль- ного" євро , єдин у європейськ у валюту було випущен о в го- тівковий обіг. Період обміну старої валюти на євро тривав до

28 лютого 2002 р. (2 місяці), хоча деякі держави-член и встано- вили більш тривалі строки обміну (аж до необмеженог о строку) старих банкнот. 1 липн я 2002 р. скасован о статус національних валют держав-членів, які увійшли до "зони євро", як платіж- них засобів, і європейськ е грошове розмаїття остаточно пішло в історію. 1 січня 2007 р. до "зони євро" приєдналас я Слове - нія. Останньо ю подією в межах "зони євро" стало приєднанн я до неї Мальти та Кіпру (крім Північного Кіпру, де розташова - на невизнан а держава Турецька Республіка Північного Кіпру) (з 1 січня 2008 p.).

На сьогоднішні й ден ь до "зони євро" входять 13 держав - членів ЄС (11 початкових членів, а тако ж Греція та Словенія). Євро використовується як платіжний засіб на французьких за- морських територіях (Гваделупа, Мартініка, Майот, Реюньон, Французьк а Гвіана тощо) . Крім того, євр о використовується як платіжний засіб на підставі двосторонніх договорів на тери - торії Ватикану, Монак о та Сан-Марино . Андорра, Косово та Чорногорі я (Монтенегро) запровадили євро як валюту на своїй

* Хоча євр о від самог о початк у прирівнювалос я до екю за курсо м 1:1, ототожнюват и ці валюти не можна . Валюти Великої Британії, Данії, Швеції та держав-членів , які не входять до "єврозони", враховувалися при обчисленні в екю, тоді як Австрія та Фінляндія , що входять до групи євро , не мають своїх національни х валют в "кошику" обчисленн я екю.

** До цієї дати у євр о було переведено всі державн і зобов'язання ; всі бан - ківські та фінансов і установ и у розрахунках запровадил и євр о замість своїх національни х валют.

1 Див.: Регламент Ради Міністрів № 1478/2000 (EC) від 19 червня 2000 р.

228

території в односторонньому порядку, не будучи членами ЄСЦ Б

та не маючи права друкувати банкноти та карбувати монети.

До курсу євро штучно прив'язані валюти цілої низки країн, ш о не входять до Співтовариства: Боснії та Герцеговини, Кабо- Верде, 13 африканськи х країн, як і входять до зони франк а КФА, французьких заморських територій, Коморських островів.

На 1 січня 2007 р. у світі оберталася готівкова маса на суму

610 млрд євро; у євро зберігається 25,5% резервів іноземної валюти в національних банках країн світу*.

Нові держави-члени ЄС зобов'язалися запровадити на своїй території євро протягом установлених Угодами про приєднан - ня до ЄС періодів часу: Кіпр та Мальта — до 1 січня 2008 p.; Словаччина — до 1 січня 2009 p., Литва, Болгарія та Естонія — до 1 січня 2010 p.; Латвія, Польща , Румунія, Угорщин а та Чехія - з 2011 р. до 2014 р.

Таким чином, після 2014 р. за межами євро-зони, якщ о не приймуть в односторонньому порядку рішення про приєднання до євро, залишатимуться Велика Британія, Данія та Швеція.

Таким чином, запровадження ЕВС спричинило фундамен- тальну трансформацію економічних відносин у Співтоваристві і ше більшу інтеграцію між державами-членами ЄС. Створення ЕВС у тому вигляді, як це закладено в Договорі про Спів - товариство, означає значне обмеження суверенітету держав - членів ЄС й фактичне створення величезної "наддержави" ЄС з виключною компетенцією в галузі економічного, банківського та валютного регулювання. Але, з іншого боку, ЕВС дозволяє збудувати справжній Внутрішній ринок Співтовариства, позбав- лений будь-яких кордонів, та досягти однієї з найголовніших цілей Співтовариства — гармонійного, збалансованого і стій- кого розвитку підприємництва та високого ступеню конкурент- ності та конвергентності (зближення) економічної діяльності, а через це — досягнення якнайбільшої економічної та соціальної солідарності країн Європи.