Зворот до Польщі. Роздвоєння України. Два гетьмани: Тетеря й Брюховецький.

Переяславський договір 1659 року був великим -успіхом московської політики. Замість унії України з Польщею на підставі гадяцького договору, настала тепер унія України з Москвою. Таким чином Москва здобувала перевагу над Польщею й рішила цю перевагу використати в новій війні з Польщею.

Виленський договір 1656 p. між Польщею й Москвою був потрібний обом сторонам тільки так довго, поки Швеція йшла побідним походом у Польщі й загрожувала не тільки Польщі, але й Москві. Але цей договір був звернений також проти України, бо як одна, так і друга держава, звязавшися разом, могли виступити проти всяких офензивних плянів, які йшли б з боку гетьмана Богдана Хмельницького. 3 уступленням Шведів з Польщі та упадком великих плянів Хмельницького по його смерти.договір став для обох держав збвсім непотрібним і силою змінених олтавин був розвязаний. Першою зломила виленський договір Польща, заключивши з Україною гадяцький дого- ВІр.Давня польсько-московська ворожнеча віджила на ново: між ними дійшло до війни. Польща мала' союзника в кримських Татарах, а Москва рахувала на Хмельниченка. Війна рішилася на Україні. Під Чудновом прийшло до битви між польсько-татарськими та московськими військами, яка скінчилася поразкою московських військ. Ратунок міг прийти тільки від Хмельниченка, але в козацькому таборі між старшиною виринула тепер думка відступити від Москви. Причиною цього було некорисне м:лі- TapR * положення Хмельниченка. Старшина не бачила причини, чому вона мала би конечно стояти в союзі з Москвою й наражуватися, коли унія з Москвою не була оперта на справедливости, а тільки подиктована Україні Москвою, яка використала некористне політичне положення України. Це навернуло старшину й Хмельниченка до Польщі. Під Чудновом 1660 p. заключено договір, на підставі якого Україна мала пристати до унії з Польщею.

Ця нагла зміна в політиці украічського пра- тительства показувала, що політика ця не мала ясно означеної програми, як було це за старого Хмельницького.

Тепер цьогонебуло. Тутвидко.тільки хитання між Москвою та Польщею відповідно дотого,котра сторона брала гору, щоби сяк-так ратувати політичне становище України, не рахуючися з тим, що ці політичні чи стратегічні зміни мають тільки хвилеве^- значіння. Такі хитання в політиці викликували замішання в українский суспільносги й тут витво^ рювалися політичні партії, звичайно дуже ворожі собі, що себе взаїмно поборювали.

Чуднівський договір незнайшов прихильности в українській суспільности. Вона розділилася на дві части на меншу польонофільську, до якої належала козацька старшина, й більшу, москвофільську, яка мала на чолі звичайно демагогів і складалася головно з родового козацтва.Такий розлам показував, що політичне положення України стала критичним, що внутрішня боротьба зачинається тут на щироку скалю. Це й знеохотило Юрія Хмельницького й він у 1663. році зложив булаву. Ha його місце вибрала польонофільська партія Тетерю.

Вибір Тетері, рішучого приклонника Полі щі, показував, що про зеднання обох партій не мойге бути й мови. Воно так і сталост, бо тимчасом, як правобережні полки пішли за Тетерею.лівобереж- ні тягнули до Москви й тут два полковники: Яким Сомко та Василь Золотаренко добивалися гетьманської булави під московською протекцією. Але несподівано для них виступив на -політичне поле тодішній січовий отаман, Іван Брюховецький, який приняв на Січи титул „кошового гетьмана“ ще в 1659 році. Брюховецький виступив з поглядом, що тільки Запорозька Січ має вибирати гетьмана й тільки такий гетьман адає панувати над Україною.

Таким чином Брюховецький виступив у ролі суспільного революціонера, хоч на правду він був тільки демаґоґом, який показував народові рожеві картини тільки на те, щоби народ пішов за ним і дав йому в руки гетьманську булаву. Брюховецький став політичним москвофілом, бо сподівався, що при допомозі Москви його справи підуть ліпше. A в тім інакшого вибору не було, бо його противник, Тетеря, гетьман на Правобережній. Україні, держався міцно Польщі.

Московське правительство стало рішучо за Брюховецьким і затвердило його в гетьманстві. Таким чином українська держава розпалася на дві частини: Правобережну й Лівобережну, з двома гетьмачами: Тетерею та Брюховецьким. Тепер почалася братовбійча боротьба. Тетеря з Поляками перейшов Дніпро й пішов на Лівобережжя. Але цей послідній похід Поляків за Дніпро скінчився для них неіцаслмво. Лівобережці стояли за Брюховецьким і поставилися до Поляків і до Тетери зовсім ворожо. Брюховецькому прийшли в підмогу московські війська, а тоді Поляки подалися на Правобережжя. Але й тут не могли встоятися, бо московсько-українські війська пішли на Правобережжя й тут вибухло проти Поляків і Тетері повстання. Поляки вийшли звідси, а недовго опісля пішов за ними й Тетеря. Правобережна Україна стала 1665 році свобідною від Поляків. 3 цього не скористав одначе аиіБрюховецьчій, аніМосква. Вони, видко не мали надії вдержатися на Право- бережжу, де народ не хотів московського панування так салю, як і польського. Скінчилося иоки що ia тім, що на Лівобережжу був гетьманом Іван Брюховецький, а Правобережна Україна знаходилася в огні повстання, без міцнішої політичної організації.Народ назвав ці часи, тай взагалі гето- манування Брюховецького руїною.

.Москвофільська політика Брюховецького. Опозиція проти нього.

Найяскравішим представником руйнуючої роботи на Україні був Іван Брюховецький Його політика опиралася тільки наособистихмотивах.Але *ставши гетьманом, зараз переконався Брюховецький, що вдержатися при гетьманстві не є легкою річчю. Він опинився відразу в темному куті. Коли Лівобережна Україна пішла за ним, то тільки наслідком демагогічних кличів, іцо. він їх голосив. Але ставши гетьманом, він і не думав сповнити цих обіцянок. Брюховецький був надто реальним політиком, а при тім карієристом, щоби робити непевні експерименти для здійснення дуже неясних кличів. Брюховецький і його приклонники виступили з гострою критикою тодішнього суспільного ладу на Україні, але вони зовсім не уявляли собі, як повинен виглядати новий суспільний лад Ітому, коли партія Брюховецького взяла перевагу, вона не дѵмала далі стояти на-революційн^му становищу. Її головним завданням було удержатися при власти. A це не було легко, бо народня .маса му- сіла дуже скоро стратити довіря до провідників, які не додержали обітниць.

I саме це утруднювало становище Брюховець- кого та його приклонників і змушувало їх шукати підпори там, де вони вже раз знайшли її, тобто в Москві. 1 тепер почалася на велику скалю москвофільська політика Брюховецького. Він знав дуже добре, іцо московське правительство тільки тому помогло йому в добутгю гетьманства, що хотіло мати в українськім гетьмані сліпе знаряддя своїх плянів, що йшли до того, щоб як найбільше обмежити самюстійність української держави та зробити її залежною від Московщини. I томѵ Брю- ховецький пішов на зустріч цим плянам московського правительства. B 1665 році уложено було між Брюховецьким і його правительством та московським правительством договір,напідставіякого московське правительство мало само адмініструвати податками на Україні так, що всі податки мали йти в царську касу, а в десятьох українських містах (Київ, Чзрнигів, Иереяслав.

Цей московський договір 1665 року означав, що часть України, яка була під рукою Брюховецького, мала бути складовою частиною московськоГ держави, не зважаючи на те, що їй оставалася певного рода автономія, яка полягала в тому, що на чолі країни мавстояти надалі гетьман, і щотут мало бути осібне українсисе військо, зложене зко- заків. Таким чиномБрюхояецький пожертвував політичною самостійністю України тільки длятого, щоби догодити собі fi своїм приклонникам. За це дістав він і прихильна йому старшина від царя

^йВО на земельні посілости на Україні, які вони собі зараз забрали.

Оіначе така політика Брюховецького викликала реакцію. Козацька старшина з виїмком найближчого гуртка коло гетьмана, рішучо осудила таку політику. Вона не хотіла зрікатися своєї політичної самостійности. Te саме було й з духовенством. Замах на автономію ухраїнської православної церкви викликав опозицію у духовенства, яке не думало уступити зі свого дотеперішнього становища. Таким чином вищі українські суспільні кляси поставилися ворожо до Брюховецького. Але не менше ворожо поставилася до нього також українська маса: міщанство, рядове козацтво й селянство. Найбільше роздратувало їх те, що Брю- ховецький стягав високі данини, а московські скарбові урядовці, списавши населення та його маєток, наложили нечувано високі податки длямосковсько- то правительства. Так само й Запорожжя з цеї причини поставилося ворожо до свого колись чоловіка. Брюховецький опинився відразу на розжаренім огні. Бунт проти нього був недалеким.

1 тоді Брюховецький хопився свого способу. Бачучи, що цілий український народ ворожо настроєний проти нього й проти Москви, він рішив •себе ратувати тим, що дав клич до повстання проти дотеперішньої своєї опікунки, Москви. Народ піднявся і таким чином у 1668 році дійшло до війни України з Москвою.

Ця війна була тим більш оправдана, що недавно, в 1667 році, Москва погодилася з Польщею у так званім Андрусівськім договорі, на підставі якого Україна мала бути поділена між Москвою й Польщею Мо:ква мала дістати лівобережну Україну, іі Кмїв на два роки, а Польща правобережну Україну. Це був страшенний удар українській державі й українському наоодові й удар цей не зостався без відповіди.