<<
>>

Панування козаччини на Україні в часі від відновлення православної гіврархії 1620 p. до погрому з 1638 року.

Відколи козаччина пішла на національний шлях, відтоді всі українські суспільні кляси бачили в ній оборонця православної віри й української народности. A тимчасом на політичнім овиді показувалися чим раз темніші хмари.

Польське правительство зовсім не думало робити уступки православним і переслідування їх, особливо на західній Україні, не тільки не зменшилися, але стали ще більшими. Хотинська битва, де так багато проля- лося української крови в обороні Польщі, зовсім не вплинула на зміну в цьому напрямі. Виразно показувалося, що боротьба між Поляками й Українцями не скінчиться доти, доки не вирішиться юдин чи другий бік. Поки православні не мали козаччини за собою, вигляди боротьби були для них дуже сумні. Досі вони мусіли уступати перед польською перемогою. Але тепер стояла за плечи^ ма православних козаччина, конфлікт якої з Польщею ставав чим раз ближчий. Тепер, можна було мати надію, що козаччина не дасть себе побороти, а зрештою були й такі, й саме між духовенством, що рахували на московську поміч.

Але тимчасом сталося зовсім інакше. Козацькі політики не виявили розуміння політичної ситуації, коли замісць зміцняти козацьке панування на Україні кинулися на авантурничу політику на спілку з татарськими кандидатами на ханський престол. Козаки підтримували цих кандидатів проти волі Туреччини й тому вмішалися утатарсько-турецьку війну. Ця війна вкрила знову славою козацьке імя, але ніякої користи Україні не принесла. Ha- впаки наслідки були такі, що козацькі політики занедбали зовсім справи на Україні й не підготовили оборони перед Польщею на всякий випадок. Помилка була велика й її використали Поляки. B 1625 році гетьман Конєцпольський вирушив несподівано на Україну. Козаки не були приготовані до оборони,тому польські війська легко опанували більшу часть східної України. Запізно вийшов гетьман Жмайло із Запорожжа проти Конєцполь- ського. Україна була вже в польських руках і звідси не можна було дістати помочі.Коли битва під Цибульником скінчилася тим, що козаки мусіли уступати, Жмайло побачив, що дальша війна 6es- цільна. A що й Поляки не мали охоти провадити далі війну з козаками, бо мусіли свої сили звернути на війну з Швецією, то дійшло до переговорів наД куруківським озером, де стояли оба війська, і до так званого куруківського договору.

Цей договір стверджував програну з козацького боку. Козаків мало бути тільки 6000 і вони мали право мешкати тільки в королівських добрах. Bci панські землі мали бути замкнені для козаків і хто не був вписаний у реєстр, мав вертати до панщини.

Але не в самому договорі лежала програна. Головне було те, що між реєстровцями настав угодовий напрям що до Польщі й вони дали себе ужити як зброю в руках Поляків проти Запорозької Січи. Гетьман козацький з польської руки Грицько Чорний вислав жадання нд Запорожжя, щоби всі Запорозьці покинули Січ, вийшли на хліборобську Україну й уписалися у реєстр. Але ще раз показала себе Січ гідною своєї традиції. Там не признавано ніколи ніякої чужої власти. Заклик, висланий Чорним на Запорожжя, уважав- ся там визовом до війни. Запорозьці зараз же

рішучо виступили проти цього. Вони захопили в 1630 році несподівано Чорного у свої руки засудили на смерть і стяли. Між реєстровцями, настало тепер замішання.

Часть їх, а передовсім старшина, втекла до польського війська, а головна маса пристала до Запорозьців, якими проводив Тарас „Трясило“

1 тепер сталося з польським військом на Україні те саме, що з козацьким в 1625 році.Запо- розьці розбили польські відділи, розкинені скрізь по Україні й відразу опанували східну Україну, стрічаючи прихильність у всіх українських суспільних кляс. Це був доказ, що козацьКа війна не була тільки соціяльною війною, як це було з давнішими війнами козаччини з Польщею. Це була вже національна війна України з Польщею. Але й ця війна не довела до якихось остаточних вислідів. Вона скінчилася знову договором, який не пола- годжував українсько-польської справи, а тільки відсував її на будуче. Реєстр козацький збільшено і всіх реєстрових козаків мало бути 8.000.

Цим разом побіда була на боці козаків. Але цієї побіди не використала козаччина. Навпаки між козаччиною видко знову якийсь угодовий напрям, що змагав до згоди з правительством. Козацькі політики домагалися признання православної гієрархії, і вдовольнялися тим, що польське правительство, хоч і не виплачувало реєстровцям платні, але й не домагалося щоб козаків було тільки 8000. Доказом цієї угодової політики було те, що козаки взяли участь у війні Польщі зі Швецією у 1635 році. Така угодова політика мала свої причини.

Відколи козаччина звязалася з національною справою на Україні від тоді її політика мусіла йти в згоді з національними домаганнями. A оборонна національна боротьба провадилася з українського боку досить рішучо. Це видко було як у Львові, так і в Київі. Але саме коло 1630 року ця боротьба почала стихати. Українська суспільність була вже видко перетомлена боротьбою і бажала якоїсь хоч би тимчасової згоди з Польщею. 1 цей напрям jKpa'fHCbKO'i політики показує свій вплив на політику козаччини. He даром в козаччині було багато шляхтичів. Шляхта якраз мала надію, що парля- ментарним шляхом можна буде добитися певних користей. A коли на соймі 1632 p. признано православним три єпископства: львівське, перемиське й луцьке, а митрополію поділеноміж православних і уніятів, то це уважано за початок до ліпшого.

Але польська влада думала зовсім про що иньше. Вона знала, що істнування козаччини все буде загрожувати Польщі й козаччину треба добре тримати в руках. Задля цього рішено збудувати на Дніпрі, коло Кодацького порога фортецю й примістити там польську замогу. Ціль її була — не пускати козаків з України на Січ. Заразом це було б смертельним ударом для Запорозької Січи, бо Січ, яка потрібувала все нового прибутку влю- дях та провіянту з України, не моглаб в таких обставинах довго істнувати. Польща сподівалася, що знищивши Січ, зможе опісля знищити також козаччину й на хліборобській Україні. Але це дуже добре зрозуміли провідники козаччини. Тодішній козацький гетьман Іван Сулима напав з козаками на Кодак і збурив його цілковито. A скоро nojo- му в 1637 році виступило проти Польщі Запорожжя, на чолі якого став Павлюк Бут. Під Ky- мейками дійшло до рішучої битви, яка скінчилася побідою Поляків. Але і в акції Сулими і в акції Павлюка справу рішила не так зброя, як незгода між самими козаками. Польська політика, що мала на ціли розєднати козаччину, ви.творюючиреєстро- вих козаків, виявила щойно тепер лихі наслідки для України. Як Сулиму так і ГІавлюка видали козаки Полякам. Це показувало, що козаччина підупала морально й тимсамим пересталабутигрізною для Польщі. Це розуміладужедобреПольща йнема нічого дивного, що вона поставила до реєстрових козаків домагання, щоби вони йшли на Січ і змусили Січ до послуху Польщі. I Польща не помилилася в цьому. Реєстрові пішли дійсно на Січ. Але Січ захистилася перед їх наїздом. Тодішний старший на Запорожжу Гуня непіддавсяреєстров- цям, навпаки ще деякі з них почали переходити до Січовиків. Реєстрові мусіли вертати ні з чим.

Похід реєстровців на схід показував, що хліборобська козаччина стала зовсім на польськім становищі. Вона, добувши певні привілєгіївідполь- ського правительства, поволі, зближалася до того шляху, яким пішла майже ціла українська шляхта. Осталася тільки Запорозька Січ. Там іще жила самостійницька думка. Але в такій ситуації Січ довго істнувати не могла. I провідники Січи бачили це дуже добре. He було інакшого виходу: справу мусіла рішити зброя. B 1638 році проти польських військ на Україні вирушив на чолі січовиків Яцко Острянин. Але по двох невдатних битвах покинув січовиків і пішов за московську границю, де тимчасом кольонізувалася Українцями пізніша Слобідська Україна. Його наслідник Дмитро Гуня пробував боронитися, але не помогло: козаки мусіли здатись. I тепер дійсно Поляки придушили козаччину. Всього козацького військамалобутилише кілька тисяч, а всіх старшин настановляли польські власти. Козаки могли мешкати тільки в трьохста- роствах: Черкаськім, Корсунськім і Чигиринськім. Кодак відновлено, а на Запорозькій Січи мав пе- ребувати все один полк з реестрових.Такимчином була упокорена навіть і Запорозька Січ. He зі- сталося ні одного клаптика землі, де могло би самостійно розвиватися українськежиття. Рік 1638. це сумна сторінка з історії України.

<< | >>
Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Панування козаччини на Україні в часі від відновлення православної гіврархії 1620 p. до погрому з 1638 року.:

  1. Панування козаччини на Україні в часі від відновлення православної гіврархії 1620 p. до погрому з 1638 року.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -