ЗАКОН УКРАЇНИ від 21.01.1994 року «ПРО ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ»

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 16, ст. 93)

(Вводиться в дію Постановою ВР N 3856-XII від 21.01.94, ВВР, 1994, N 16, ст. 94)

(В редакції Закону N 1079-XIV від 21.09.99, ВВР, 1999, N 49, ст.

(Із змінами, внесеними згідно із Законами N 971-IV від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст. 361 N 1519-IV від 19.02.2004, ВВР, 2004, N 23, ст. 320)

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесен­ням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекре­чуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Розділ I Загальні положення

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

державна таємниця (далі також — секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, еко­номіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встанов­леному цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;

віднесення інформації до державної таємниці - процедура при­йняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про від­несення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунту­вання та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублі­куванням цього Зводу, змін до нього;

гриф секретності — реквізит матеріального носія секретної ін­формації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації;

державний експерт з питань таємниць — посадова особа, упо­вноважена здійснювати відповідно до вимог цього Закону віднесен­ня інформації до державної таємниці у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня секретності цієї інформації та її роз­секречувався;

допуск до державної таємниці — оформлення права громадяни­на на доступ до секретної інформації;

доступ до державної таємниці — надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секрет­ною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;

засекречування матеріальних носіїв інформації — введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відпо­відного грифу секретності документам, виробам або іншим матері­альним носіям цієї інформації;

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, — акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями держав­них експертів з питань таємниць становлять державну таємницю у визначених цим Законом сферах;

категорія режиму секретності — категорія, яка характеризує важливість та обсяги відомостей, що становлять державну таємни­цю, які зосереджені в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях;

криптографічний захист секретної інформації — вид захисту, що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням спеціальних даних (ключових даних) з метою приховування (або відновлення) змісту інформації, підтвердження її справжності, ці­лісності, авторства тощо;

матеріальні носії секретної інформації — матеріальні об’єкти, в тому числі фізичні поля, в яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо;

охорона державної таємниці — комплекс організаційно-право­вих, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшу- кових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секрет­ної інформації та втратам її матеріальних носіїв;

режим секретності — встановлений згідно з вимогами цього За­кону та інших виданих відповідно до нього нормативно-правових актів єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці;

розсекречування матеріальних носіїв секретної інформації — зняття в установленому законодавством порядку обмежень на по­ширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом ска­сування раніше наданого грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації;

спеціальна експертиза щодо наявності умов для провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, — експертиза, що проводиться з метою визначення в органах державної влади, орга­нах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і ор­ганізаціях наявності умов, передбачених цим Законом, для прова­дження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;

ступінь секретності («особливої важливості», «цілком таєм­но», «таємно») — категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою;

технічний захист секретної інформації — вид захисту, спрямо­ваний на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіден­ційності, цілісності та унеможливлення блокування інформації.

Стаття 2. Законодавство України про державну таємницю

Відносини у сфері охорони державної таємниці регулюють­ся Конституцією України, Законом України «Про інформацію», цим Законом, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та іншими нормативно- правовими актами.

Стаття 3. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на органи законодавчої, вико­навчої та судової влади, органи прокуратури України, інші органи державної влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого

Оперативно-розшукова діяльність та додержання державної таємниці в країнах СНД самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об’єднання громадян (далі — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та орга­нізації), що провадять діяльність, пов’язану з державною таємни­цею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.

Передані Україні відомості, що становлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, охороняються в порядку, пе­редбаченому цим Законом. У разі, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосо­вуються правила міжнародного договору України.

Стаття 4. Державна політика щодо державної таємниці

Державну політику щодо державної таємниці як складову засад внутрішньої та зовнішньої політики визначає Верховна Рада України.

Стаття 5. Компетенція органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці

Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці, від­несених цим Законом та іншими законами до його повноважень.

Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці.

Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу мі­ністерств, інших органів виконавчої влади щодо забезпечення здій­снення державної політики у сфері охорони державної таємниці.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику у сфері охорони державної таємни­ці в межах своїх повноважень, передбачених законом.

Спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері за­безпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого 30

самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, ді­яльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.

Стаття 6. Здійснення права власності на секретну інформацію та її матеріальні носії

Власник секретної інформації або її матеріальних носіїв здій­снює своє право власності з урахуванням обмежень, установлених в інтересах національної безпеки України відповідно до цього За­кону.

Якщо обмеження права власності на секретну інформацію або її матеріальні носії завдають шкоди їх власнику, відшкодування здійснюється за рахунок держави у порядку та розмірах, що визна­чаються у договорі між власником такої інформації або її матеріаль­них носіїв і органом державної влади (органами), якому державним експертом з питань таємниць надається право приймати рішення щодо суб'єктів, які матимуть доступ до цієї інформації та її матері­альних носіїв. Зазначеним договором також визначаються порядок та умови охорони державної таємниці, включаючи режим секрет­ності під час користування і розпорядження секретною інформаці­єю та її матеріальними носіями, обумовлюється згода власника цієї інформації та її матеріальних носіїв на здійснення права власності з урахуванням обмежень, встановлених відповідно до цього Закону, взяття власником на себе зобов'язання щодо збереження державної таємниці та ознайомлення його з мірою відповідальності за пору­шення законодавства про державну таємницю.

Якщо власник секретної інформації або її матеріальних носіїв відмовляється від укладення договору чи порушує його, за рішен­ням суду ця інформація або її матеріальні носії можуть бути вилу­чені у власність держави за умови попереднього і повного відшко­дування власникові їх вартості.

Стаття 7. Фінансування витрат на здійснення діяльності, пов’я­заної з державною таємницею

Фінансування витрат на здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, в бюджетних установах і організаціях здій­снюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Авто­номної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Кошти на зазначені

Оперативно-розшукова діяльність та додержання державної таємниці в країнах СНД витрати передбачаються у відповідних бюджетах окремим рядком. Зазначені витрати інших установ і організацій, а також підприємств відносяться до валових витрат виробника продукції, виготовлення якої пов'язано з державною таємницею.

Витрати на здійснення заходів щодо віднесення інформації до державної таємниці, засекречування, розсекречування та охорони матеріальних носіїв такої інформації, її криптографічного та техніч­ного захисту, інші витрати, пов'язані з державною таємницею, на недержавних підприємствах, в установах, організаціях фінансують­ся на підставі договору з замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею.

Підприємствам, установам і організаціям, які провадять діяль­ність, пов'язану з державною таємницею, можуть надаватися подат­кові та інші пільги в порядку, встановленому законом.

Розділ II Віднесення інформації до державної таємниці

Стаття 8. Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці

До державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація:

1) у сфері оборони:

- про зміст стратегічних і оперативних планів та інших докумен­тів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;

- про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характерис­тики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково- дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з роз­робленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що пла­нуються або здійснюються в інтересах оборони країни;

- про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості насе­лених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуа­ції і розосередження населення, забезпечення його життєдіяль­ності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій;

- про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеоро­логічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;

2) у сфері економіки, науки і техніки:

- про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господар­ства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенкла­туру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок,

- відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запа­си державного резерву;

- про використання транспорту, зв'язку, потужностей інших га­лузей та об'єктів інфраструктури держави в інтересах забез­печення її безпеки;

- про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державно­го замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;

- про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добу­вання, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

- про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі за­ходи фінансової діяльності держави;

- про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогре­сивні технології, нові види виробництва, продукції та техно­логічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну ді­яльність та національну безпеку України;

3) у сфері зовнішніх відносин:

- про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності

України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки;

- про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відо­мостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці Укра­їни;

- про експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної тех­ніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції;

4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:

- про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-роз- шукову діяльність;

- про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матері­ально-технічне забезпечення, форми, методи і результати опе- ративно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

- про організацію та порядок здійснення охорони адміністратив­них будинків та інших державних об'єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону Украї­ни «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»;

- про систему урядового та спеціального зв'язку;

- про організацію, зміст, стан і плани розвитку криптографічно­го захисту секретної інформації, зміст і результати наукових досліджень у сфері криптографії;

- про системи та засоби криптографічного захисту секретної ін­формації, їх розроблення, виробництво, технологію виготов­лення та використання;

- про державні шифри, їх розроблення, виробництво, техноло­гію виготовлення та використання;

- про організацію режиму секретності в органах державної вла­ди, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші за­ходи у сфері охорони державної таємниці;

- про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захис­ту секретної інформації;

- про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом про­курором у порядку відповідного нагляду за додержанням за­конів,

- та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судо­чинства з питань, зазначених у цій статті сфер;

- про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таєм­ниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком та­ємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у частині першій цієї статті, і їх розголошення завдава­тиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конститу­ційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шко­да здоров'ю та безпеці населення.

Не відноситься до державної таємниці інформація:

- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші над­звичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

- інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних до­говорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Стаття 9. Державні експерти з питань таємниць

Державний експерт з питань таємниць здійснює відповідно до вимог цього Закону віднесення інформації у сфері оборони, еко­номіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня се­кретності цієї інформації та її розсекречування.

Виконання функцій державного експерта з питань таємниць на конкретних посадових осіб покладається:

- у Верховній Раді України — Головою Верховної Ради України;

- в інших державних органах, Національній академії наук Укра­їни, на підприємствах, в установах і організаціях — Президен­том України за поданням Служби безпеки України на підставі пропозицій керівників відповідних державних органів, Наці­ональної академії наук України, підприємств, установ і орга­нізацій.

Втручання в діяльність державного експерта з питань таємниць особи, якій за посадою його підпорядковано, не допускається.

Державний експерт з питань таємниць відповідно до покладе­них на нього завдань:

1) визначає:

- підстави, за якими інформацію має бути віднесено до держав­ної таємниці;

- підстави та доцільність віднесення до державної таємниці інфор­мації про винаходи (корисні моделі), призначені для використан­ня у сферах, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону;

- доцільність віднесення до державної таємниці інформації про винаходи (корисні моделі), що мають подвійне застосування, на підставі порівняльного аналізу ефективності цільового ви­користання та за згодою автора (власника патенту);

- ступінь секретності інформації, віднесеної до державної таєм­ниці;

- орган державної влади (органи), якому надається право прий­мати рішення щодо кола суб'єктів, які матимуть доступ до се­кретної інформації;

2) надає висновок щодо шкоди національній безпеці України у разі розголошення конкретної секретної інформації;

3) установлює та продовжує строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці із зазначенням дати її розсекре­чення;

4) дає Службі безпеки України висновки про зміну ступеня се­кретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці у разі, якщо підстави, на яких цю інформацію було віднесено до державної таємниці, перестали існувати;

5) затверджує за погодженням із Службою безпеки України роз­горнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, зміни до них, контролює відповідність змісту цих переліків Зводу відомостей, що становлять державну таємницю;

6) розглядає пропозиції органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та окремих громадян щодо віднесення інформації до дер­жавної таємниці та її розсекречування;

7) затверджує висновки щодо обізнаності з державною таємни­цею громадян, які мають чи мали допуск до державної таємниці;

8) контролює обґрунтованість і правильність надання доку­ментам, виробам та іншим матеріальним носіям інформації, які містять відомості, включені до Зводу відомостей чи розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю, відпо­відного грифа секретності, своєчасність зміни такого грифа та розсекречування цих носіїв із наданням їм реквізиту «розсекре­чено»;

9) бере участь:

- у розробці критеріїв визначення шкоди, яку може бути завдано національній безпеці України у разі розголошення секретної інформації;

- у проведенні експертизи щодо визначення важливості секрет­ної інформації за фактами її розголошення чи втрати матері­альних носіїв такої інформації.

Державний експерт з питань таємниць під час виконання покла­дених на нього функцій зобов'язаний:

1) погоджувати за посередництвом Служби безпеки України свої висновки про скасування рішень щодо віднесення інформації до міждержавних таємниць з відповідними посадовими особами держав — учасниць міжнародних договорів України про взаємне забезпечення збереження міждержавних таємниць та повідомляти їх про прийняті рішення щодо віднесення інформації до державної таємниці, на яку поширено чинність цих договорів;

2) подавати Службі безпеки України не пізніш як через десять днів з моменту підписання рішення про віднесення відомостей до державної таємниці та висновки про скасування цих рішень, а роз­горнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, — у той же строк з моменту їх затвердження;

3) розглядати пропозиції Служби безпеки України про відне­сення інформації до державної таємниці, її розсекречення, прове­дення експертизи щодо визначення ступеня секретності відомос­тей, прийняття рішень у зв'язку із закінченням строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці;

4) надавати відповідний гриф секретності рішенням про відне­сення інформації до державної таємниці та висновкам про скасу­вання цих рішень залежно від важливості їх змісту;

5) брати участь у засіданнях державних експертів з питань та­ємниць.

Державний експерт з питань таємниць має право:

1) безперешкодно проводити перевірку виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприєм­ствами, установами та організаціями, що перебувають у сфері його діяльності, рішень про віднесення інформації до державної таєм­ниці, висновків про скасування цих рішень, додержання поряд­ку засекречення інформації та у разі виявлення порушень давати обов'язкові для виконання приписи про їх усунення;

2) створювати експертні комісії з фахівців і науковців, які мають допуск до державної таємниці, для підготовки проектів рішень про віднесення інформації до державної таємниці, зниження ступеня її секретності та скасування зазначених рішень;

3) скасовувати безпідставні рішення про надання носію інфор­мації грифа секретності, зміну або скасування цього грифа;

4) клопотати про притягнення до відповідальності посадових осіб, які порушують законодавство України про державну таємницю;

5) одержувати в установленому порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для виконання своїх функцій.

Державним експертам з питань таємниць, а також фахівцям, які залучаються до підготовки рішень та висновків державних експер­тів з питань таємниць, встановлюються додаткові виплати у поряд­ку і розмірах, що визначаються законодавством.

Державний експерт з питань таємниць несе персональну відпо­відальність за законність і обґрунтованість свого рішення про від­несення інформації до державної таємниці або висновку про зни­ження ступеня секретності такої інформації чи скасування рішення про віднесення її до державної таємниці, а також за умисне непри­йняття рішення про віднесення до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України.

Стаття 10. Порядок віднесення інформації до державної таєм­ниці

Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ, організацій чи громадян.

Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішен­ня про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється простою більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублі­кування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, вста­новленому цим Законом.

Стаття 11. Рішення державного експерта з питань таємниць

У рішенні державного експерта з питань таємниць зазначаються:

- інформація, яка має становити державну таємницю, та її відпо­відність категоріям і вимогам, передбаченим статтею 8 цього Закону;

- підстави для віднесення інформації до державної таємниці та обґрунтування шкоди національній безпеці України у разі її розголошення;

- ступінь секретності зазначеної інформації;

- обсяг фінансування заходів, необхідних для охорони такої ін­формації;

- орган державної влади, орган місцевого самоврядування, під­приємство, установа, організація чи громадянин, який вніс пропозицію про віднесення цієї інформації до державної таєм­ниці,

- та орган державної влади (органи), якому надається право визначати коло суб'єктів, які матимуть доступ до цієї інфор­мації;

- строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Рішення про віднесення інформації до державної таємниці при­ймається державним експертом з питань таємниць не пізніше одно­го місяця з дня одержання звернення відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації чи громадянина.

Рішення державного експерта з питань таємниць про віднесен­ня інформації до державної таємниці підлягає реєстрації Службою безпеки України у Зводі відомостей, що становлять державну таєм­ницю.

Висновок державного експерта з питань таємниць про скасу­вання рішення про віднесення інформації до державної таємни­ці є підставою для вилучення інформації зі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Цей висновок набирає чинності з моменту внесення Службою безпеки України змін до Зводу відо­мостей, що становлять державну таємницю.

Рішення (висновок) державного експерта (експертів) з питань таємниць, видане в межах його (їх) повноважень і зареєстрова­не Службою безпеки України у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю, є обов'язковим для виконання на території України.

Стаття 12. Звід відомостей, що становлять державну таємницю

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує та публікує в офіційних виданнях Служба безпеки України на підста­ві рішень державних експертів з питань таємниць.

Зміни до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, публікуються не пізніше трьох місяців з дня одержання Службою безпеки України відповідного рішення чи висновку державного експерта з питань таємниць.

Зразки форм рішень (висновків) державних експертів з питань таємниць, порядок та механізм формування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, і його опублікування визначають­ся Кабінетом Міністрів України.

На підставі та в межах Зводу відомостей, що становлять держав­ну таємницю, з метою конкретизації та систематизації даних про се­кретну інформацію органи державної влади створюють галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, а також можуть створювати міжгалузеві або міжвідомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємни­цю. Підприємства, установи та організації незалежно від форм влас­ності, що провадять діяльність, пов'язану із державною таємницею, за ініціативою та погодженням із замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею, можуть створювати власні розгорнуті пере­ліки відомостей, що становлять державну таємницю. Такі переліки погоджуються із Службою безпеки України, затверджуються дер­жавними експертами з питань таємниць та реєструються у Службі безпеки України.

Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таєм­ницю, не можуть суперечити Зводу відомостей, що становлять дер­жавну таємницю.

У разі включення до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, або до розгорнутих переліків цих відомостей інформа­ції, яка не відповідає категоріям і вимогам, передбаченим статтею 8 цього Закону, або порушення встановленого порядку віднесення ін­формації до державної таємниці заінтересовані громадяни та юри­дичні особи мають право оскаржити відповідні рішення до суду. З метою недопущення розголошення державної таємниці судовий розгляд скарг може проводитися в закритих засіданнях відповідно до закону.

Стаття 13. Строк дії рішення про віднесення інформації до дер­жавної таємниці

Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визначення якого встановлюються Службою безпеки України, та інших обставин. Він не може перевищувати для інформації із ступе­нем секретності «особливої важливості» — 30 років, для інформації «цілком таємно» — 10 років, для інформації «таємно» — 5 років.

Після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку дії рішення про віднесення інформації до державної таєм­ниці державний експерт з питань таємниць робить висновок про скасування рішення про віднесення її до державної таємниці або приймає рішення про продовження строку дії зазначеного рішення в межах строків, встановлених частиною першою цієї статті.

Президент України з власної ініціативи або на підставі пропо­зицій державних експертів з питань таємниць чи за зверненням ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ, організацій чи громадян може встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці, ніж строки, передбачені частиною першою цієї статті.

Стаття 14. Зміна ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці

Підвищення або зниження ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці здій­снюються на підставі висновку державного експерта з питань таєм­ниць або на підставі рішення суду у випадках, передбачених стат­тею 12 цього Закону, та оформляються Службою безпеки України шляхом внесення відповідних змін до Зводу відомостей, що станов­лять державну таємницю.

Інформація вважаться державною таємницею з більш високим чи нижчим ступенем секретності або такою, що не становить дер­жавної таємниці, з часу опублікування відповідних змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Розділ III

Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації

Стаття 15. Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації

Засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання відповідному документу, виробу або іншому мате­ріальному носію інформації грифа секретності.

Реквізити кожного матеріального носія секретної інформації ма­ють містити гриф секретності, який відповідає ступеню секретності інформації, встановленому рішенням державного експерта з питань таємниць, — «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно», дату та строк засекречування матеріального носія секретної інфор­мації, що встановлюється з урахуванням передбачених статтею 13 цього Закону строків дії рішення про віднесення інформації до дер­жавної таємниці, підпис, його розшифрування та посаду особи, яка надала зазначений гриф, а також посилання на відповідний пункт (статтю) Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Якщо реквізити, зазначені у частині другій цієї статті, неможли­во нанести безпосередньо на матеріальний носій секретної інфор­мації, вони мають бути зазначені у супровідних документах.

Забороняється надавати грифи секретності, передбачені цим Законом, матеріальним носіям іншої таємної інформації, яка не ста­новить державної таємниці, або конфіденційної інформації.

Перелік посад, які дають право посадовим особам, що їх займа­ють, надавати матеріальним носіям секретної інформації грифи секретності, затверджується керівником органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, органі­зації, що провадить діяльність, пов'язану з державною таємницею.

Ступені секретності науково-дослідних, дослідно-конструктор­ських і проектних робіт, які виконуються в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони держави, встановлюються дер­жавним експертом з питань таємниць, який виконує свої функції у сфері діяльності замовника, разом з підрядником.

Після закінчення встановлених строків засекречування матеріаль­них носіїв інформації та у разі підвищення чи зниження визначеного державним експертом з питань таємниць ступеня секретності такої інформації або скасування рішення про віднесення її до державної таємниці керівники органів державної влади, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ, організацій, у яких здійснювалося засекречування матеріальних носіїв інформації, або керівники орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які є їх правонаступниками, чи керівники вищо­го рівня зобов'язані протягом шести місяців забезпечити зміну грифа секретності або розсекречування цих матеріальних носіїв секретної ін­формації та письмово повідомити про це керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, органі­зацій, яким були передані такі матеріальні носії секретної інформації.

Стаття 16. Строк засекречування матеріальних носіїв інфор­мації

Строк засекречування матеріальних носіїв інформації має від­повідати строку дії рішення про віднесення інформації до держав­ної таємниці, встановленого рішенням державного експерта з пи­тань таємниць.

Перебіг строку засекречування матеріальних носіїв інформації починається з часу надання їм грифа секретності.

Стаття 17. Оскарження рішення щодо засекречування матері­альних носіїв інформації

Громадяни та юридичні особи мають право внести посадовим особам, які надали гриф секретності матеріальному носію секретної інформації, обов’язкову для розгляду мотивовану пропозицію про розсекречування цього носія інформації. Зазначені посадові особи повинні протягом одного місяця дати громадянину чи юридичній особі письмову відповідь з цього приводу.

Рішення про засекречування матеріального носія інформації може бути оскаржено громадянином чи юридичною особою в по­рядку підлеглості вищому органу або посадовій особі чи до суду. У разі незадоволення скарги, поданої в порядку підлеглості, грома­дянин або юридична особа мають право оскаржити рішення вищого органу або посадової особи до суду.

Розділ IV

Охорона державної таємниці

Стаття 18. Основні організаційно-правові заходи щодо охоро­ни державної таємниці

З метою охорони державної таємниці впроваджуються:

- єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, пе­редачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секрет­ної інформації;

- дозвільний порядок провадження органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, уста­новами та організаціями діяльності, пов’язаної з державною таємницею;

- обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поши­рення іншим шляхом секретної інформації;

- обмеження щодо перебування та діяльності в Україні інозем­ців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх до­ступу до державної таємниці, а також розташування і перемі­щення об'єктів і технічних засобів, що їм належать;

- особливості здійснення органами державної влади їх функцій щодо органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;

- режим секретності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що про­вадять діяльність, пов'язану з державною таємницею;

- спеціальний порядок допуску та доступу громадян до держав­ної таємниці;

- технічний та криптографічний захисти секретної інформації.

Стаття 19. Єдині вимоги до матеріальних носіїв секретної ін­формації

Єдині вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберіган­ня, схоронності, передачі та транспортування матеріальних носіїв се­кретної інформації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Дозвільний порядок провадження діяльності, пов’я­заної з державною таємницею, та режим секретності

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, під­приємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, після надання їм Службою без­пеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Надання дозволу здійснюється на підставі заявок органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій та результатів спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності, пов'язаної з держав­ною таємницею. З метою визначення наявності умов для прова­дження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, Служба безпеки України може створювати спеціальні експертні комісії, до складу яких включати фахівців органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій за погодженням з їх керівниками. Результати спеціальної експертизи

Оперативно-розшукова діяльність та додержання державної таємниці в країнах СНД щодо наявності умов для провадження діяльності, пов’язаної з дер­жавною таємницею, оформляються відповідним актом.

Дозвіл на провадження діяльності, пов’язаної з державною та­ємницею, надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям за ре­зультатами спеціальної експертизи за умови, що вони:

- відповідно до компетенції, державних завдань, програм, за­мовлень, договорів (контрактів) беруть участь у діяльності, пов’язаній з державною таємницею;

- мають приміщення для проведення робіт, пов’язаних з держав­ною таємницею, сховища для зберігання засекречених доку­ментів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, що відповідають вимогам щодо забезпечення секретності зазначе­них робіт, виключають можливість доступу до них сторонніх осіб, гарантують збереження носіїв секретної інформації;

- додержуються передбачених законодавством вимог режиму се­кретності робіт та інших заходів, пов’язаних з використанням секретної інформації, порядку допуску осіб до державної таєм­ниці, прийому іноземних громадян, використання державних шифрів та криптографічних засобів тощо;

- мають режимно-секретний орган, якщо інше не передбачено цим Законом.

Керівники органів державної влади, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ, організацій, що провадять ді­яльність, пов’язану з державною таємницею, мають бути обізнані з чинним законодавством про державну таємницю.

Термін дії дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, встановлюється Службою безпеки Украї­ни і не може перевищувати 5 років. Його тривалість залежить від обсягу робіт (діяльності), що здійснюються органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, уста­новою, організацією, ступеня секретності та обсягу пов’язаних з цими роботами (діяльністю) відомостей, що становлять державну таємницю.

Дозвіл на провадження діяльності, пов’язаної з державною та­ємницею, може бути скасований Службою безпеки України на під­ставі акта проведеної нею перевірки, висновки якого містять дані про недодержання органом державної влади, органом місцевого

самоврядування, підприємством, установою, організацією умов, пе­редбачених цією статтею.

Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, за результатами спеціальної експертизи надаються відповідні категорії режиму секретності, що зазначаються Службою безпеки України у дозволах на проваджен­ня діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, яким надано зазначений у цій статті дозвіл, набувають права на доступ до конкретної секретної інформації згідно з рішенням органів державної влади, уповнова­жених державним експертом з питань таємниць приймати такі рі­шення. За погодженням з цими органами здійснюється передача секретної інформації або її матеріальних носіїв органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, уста­новам і організаціям, які мають дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Порядок надання, переоформлення, зупинення дії або скасуван­ня дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною та­ємницею, форма акта спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, форма дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та категорії режиму секретності встановлюються Кабі­нетом Міністрів України.

Стаття 21. Режимно-секретні органи

В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяль­ність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постій­ного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі — РСО).

Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюються за погодженням із Службою безпеки України. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Служби безпеки України.

До складу РСО входять підрозділи режиму, секретного діло­водства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охоро-

Оперативно-розшукова діяльність та додержання державної таємниці в країнах СНД ну державних таємниць, залежно від специфіки діяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях із значним обсягом ро­біт, пов’язаних з державною таємницею, вводиться посада заступ­ника керівника з питань режиму, на якого покладаються обов’язки та права керівника РСО.

В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях з незначним обсягом робіт, пов’язаних з державною таємницею, де штатним розписом не передбачено створення РСО, облік і зберігання секретних докумен­тів, а також заходи щодо забезпечення режиму секретності здійсню­ються особисто їх керівниками або спеціально призначеним нака­зом керівника працівником після створення необхідних умов, що забезпечують режим секретності. На них поширюються обов’язки та права працівників РСО.

Призначення осіб на посади заступників керівників з питань ре­жиму, начальників РСО та їх заступників, а також видання наказу про покладення на окремого працівника обов’язків щодо забезпе­чення режиму секретності здійснюється за погодженням з органа­ми Служби безпеки України та РСО вищестоящих органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій.

РСО комплектуються спеціалістами, яким надано допуск до державної таємниці із ступенем секретності «цілком таємно», якщо характер виконуваних робіт не вимагає допуску до державної та­ємниці із ступенем секретності «особливої важливості». Прийняття до РСО тимчасових працівників не допускається.

Основними завданнями РСО є:

а) недопущення необгрунтованого допуску та доступу осіб до секретної інформації;

б) своєчасне розроблення та реалізація разом з іншими струк­турними підрозділами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій

заходів, що забезпечують охорону державної таємниці;

в) запобігання розголошенню секретної інформації, випадкам втрат матеріальних носіїв цієї інформації, заволодінню секретною

інформацією іноземними державами, іноземними юридичними особами, іноземцями, особами без громадянства та громадянами України, яким не надано допуску та доступу до неї;

г) виявлення та закриття каналів просочення секретної інфор­мації в процесі діяльності органів державної влади, органів місцево­го самоврядування, підприємства, установи, організації;

д) забезпечення запровадження заходів режиму секретності під час виконання всіх видів робіт, пов’язаних з державною таємницею, та під час здійснення зовнішніх відносин;

е) організація секретного діловодства;

є) здійснення контролю за станом режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприєм­ствах, в установах і організаціях та на підпорядкованих їм об’єктах.

РСО мають право:

а) вимагати від усіх працівників органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, а також відряджених неухильного виконання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці;

б) брати участь у розгляді проектів штатних розписів органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації та підвідомчих їм установ, підприємств у частині, що стосується РСО, вносити пропозиції щодо структури та чисельності працівників цих органів;

в) брати участь у проведенні атестації працівників, що викону­ють роботи, пов’язані з державною таємницею, а також у розгляді пропозицій щодо виплати в установленому нормативними актами порядку компенсації за роботу в умовах режимних обмежень;

г) залучати спеціалістів органу державної влади, органу місце­вого самоврядування, підприємства, установи та організації до здій­снення заходів щодо охорони державної таємниці;

д) здійснювати перевірки стану й організації роботи з питань за­хисту державної таємниці і забезпечення режиму секретності у під­розділах органу державної влади, органу місцевого самоврядуван­ня, підприємства, установи та організації, а також у підвідомчих їм установах та підприємствах, давати відповідні рекомендації;

е) здійснювати перевірки додержання режиму секретності на робочих місцях працівників, що мають допуск до державної та­ємниці, вмісту спецсховищ (приміщень, сейфів, металевих шаф,

Оперативно-розшукова діяльність та додержання державної таємниці в країнах СНД спецчемоданів, спецпапок тощо), наявності документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;

є) порушувати перед керівником органу державної влади, ор­гану місцевого самоврядування, підприємства, установи та органі­зації питання про призначення службових розслідувань за факта­ми порушень режиму секретності та секретного діловодства, про притягнення осіб до відповідальності згідно з законом, а також давати рекомендації щодо обов’язкових для виконання вказівок керівникам підрозділів органу державної влади, органу місцево­го самоврядування, підприємства, установи та організації та під­відомчих їм установ, підприємств з питань забезпечення режиму секретності;

ж) брати участь у службових розслідуваннях, у встановленому порядку вимагати від працівників органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації письмових пояснень щодо фактів розголошення ними секретних відомостей, втрати матеріальних носіїв секретної інформації, інших порушень режиму секретності;

з) вносити пропозиції керівникові органу державної влади, ор­гану місцевого самоврядування, підприємства, установи та органі­зації про припинення робіт, пов’язаних з державною таємницею, в структурних підрозділах, якщо умови для їх виконання не відпо­відають вимогам режиму секретності; опечатувати приміщення, де ведуться такі роботи або зберігаються матеріальні носії секретної інформації;

и) одержувати від громадян, яким оформляються документи на допуск до державної таємниці, анкетні дані;

і) використовувати засоби зв’язку та вести в установленому по­рядку поштово-телеграфне листування з іншими органами держав­ної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та їх РСО з питань забезпечення режи­му секретності;

ї) мати печатку з найменуванням РСО, а також інші печатки та штампи установленої форми.

Передача функцій РСО будь-яким іншим підрозділам органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації не допускається.

Стаття 22. Допуск громадян до державної таємниці

Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

форма 1 — для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»;

форма 2 — для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»;

форма 3 — для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно», а також такі терміни дії допусків:

для форми 1 — 5 років;

для форми 2 — 10 років;

для форми 3 — 15 років.

Допуск до державної таємниці із ступенями секретності «осо­бливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» надається ді­єздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково- дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпоря­дженням керівника органу державної влади, органу місцевого са­моврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

В окремих випадках, які визначаються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, за погодженням із Служ­бою безпеки України громадянам України віком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності «цілком таємно» та «таємно», а віком від 17 років — також до дер­жавної таємниці із ступенем секретності «особливої важливості».

Допуск до державної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чи письмовим розпорядженням по­садової особи, що призначає його на посаду, а у разі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, устано­ві, організації або не належить до сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеному керівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, ор­гану місцевого самоврядування, підприємства, установи, організа­ції, яка є замовником робіт, пов’язаних з державною таємницею.

Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять дер­жавну таємницю, не пов'язана з місцем роботи, служби або навчан­ня, допуск може надаватися за місцем провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Надання допуску передбачає:

- визначення необхідності роботи громадянина із секретною ін­формацією;

- перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної та­ємниці;

- взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;

- одержання у письмовій формі згоди громадянина на перед­бачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;

- ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за пору­шення законодавства про державну таємницю.

Рішення про допуск громадянина до державної таємниці при­ймається не пізніше 5 днів після надходження до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації висновків по матеріалах його перевірки у зв'язку з до­пуском до державної таємниці.

Стаття 23. Відмова у наданні допуску до державної таємниці

Допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в робо­ті із секретною інформацією;

2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іно­земної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у по­рядку, встановленому законом;

3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а та­кож за відсутності його письмової згоди на передбачені законом об­меження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не по­гашеної чи не знятої у встановленому порядку;

5) наявності у громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:

1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску не­достовірних відомостей про себе;

2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлен­ня ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження дер­жавної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Стаття 24. Перевірка громадян у зв’язку з допуском їх до дер­жавної таємниці

Перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таєм­ниці здійснюється органами Служби безпеки України у місячний строк у порядку, встановленому цим Законом і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Уході перевіркиорганамиСлужби безпеки України з'ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 час­тини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.

Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з'ясовується органом дер­жавної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє допуск.

Мотивований висновок органу Служби безпеки України, який здійснював перевірку, про неможливість надання громадянинові допуску до державної таємниці є обов'язковим для виконання поса­довими особами, уповноваженими приймати рішення про надання допуску до державної таємниці, але не виключає повторного запиту із цього приводу в разі зміни обставин, за яких допуск до державної таємниці визнано неможливим.

Стаття 25. Оскарження громадянином відмови у наданні до­пуску до державної таємниці

Посадові особи, уповноважені приймати рішення про надання допуску до державної таємниці, зобов'язані у п'ятиденний термін

Оперативно-розшукова діяльність та додержання державної таємниці в країнах СНД письмово повідомити громадянина про причини і підстави відмови у наданні допуску.

Громадянин має право оскаржити цю відмову в порядку підле­глості посадовій особі вищого рівня чи до суду.

Стаття 26. Переоформлення та скасування допуску до дер­жавної таємниці

Переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється:

- у разі закінчення терміну дії допуску до державної таємниці за необхідності подальшої роботи з секретною інформацією;

- у разі потреби підвищення громадянину форми допуску за не­обхідності роботи з секретною інформацією вищого ступеня секретності;

- у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов’язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.

Скасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, а також після припинення громадянином діяльності, у зв’язку з якою йому було надано допуск, втрати грома­дянства України чи визнання його недієздатним.

На прохання громадянина його допуск до державної таємниці скасовується протягом трьох днів з часу звернення з приводу ска­сування допуску.

Рішення про переоформлення чи скасування допуску прийма­ється посадовими особами, уповноваженими приймати рішення про його надання. Це рішення може бути оскаржено в порядку, пе­редбаченому частиною другою статті 25 цього Закону.

Громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов’язків вимагає досту­пу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодав­ством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов’язану з державною таємницею, чи звільнено.

Порядок надання, переоформлення та скасування громадянам допуску до державної таємниці встановлюється Кабінетом Міні­стрів України.

Стаття 27. Доступ громадян до державної таємниці

Доступ до державної таємниці надається дієздатним громадя­нам України, яким надано допуск до державної таємниці та які по­требують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформа­ції та її матеріальних носіїв приймають у формі наказу або пись­мового розпорядження керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, в яких виконуються роботи, пов'язані з державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації.

Відмова надати громадянинові України доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв можлива лише у разі відсутності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, та може бути оскаржена в порядку, встановленому частиною другою статті 25 цього Закону.

Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр- міністрові України, Голові Верховного Суду України, Голові Кон­ституційного Суду України, Генеральному прокурору України, Го­лові Служби безпеки України, народним депутатам України доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається за поса­дою після взяття ними письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці. (Частина четверта статті 27 із змінами, вне­сеними згідно із Законом N 1519-IVвід 19.02.2004)

Іноземцям та особам без громадянства доступ до державної таєм­ниці надається у виняткових випадках на підставі міжнародних дого­ворів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України з ура­хуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.

Стаття 28. Обов’язки громадянина щодо збереження держав­ної таємниці

Громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобо­в'язаний:

- не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з ви­конанням службових обов'язків;

- не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановле­ному законом;

- не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без гро­мадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтер­есам національної безпеки України;

- виконувати вимоги режиму секретності;

- повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до дер­жавної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також про свій виїзд з України;

- додержуватися інших вимог законодавства про державну та­ємницю.

Стаття 29. Обмеження прав у зв’язку з допуском та доступом до державної таємниці

Громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці у порядку, встановленому законодавством, і який реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постій­не місце проживання в іноземну державу до розсекречування відпо­відної інформації, але не більш як на п'ять років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнарод­ні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На громадянина також поширюються обмеження свободи ін­формаційної діяльності, що випливають з цього Закону.

Стаття 30. Компенсація громадянам у зв’язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таєм­ниці

У разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадя­нин постійно працює з відомостями, що становлять державну таєм­ницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 31. Обмеження на оприлюднення секретної інфор­мації

Під час підготовки матеріалів для опублікування, поширення у пресі та інших засобах масової інформації або переміщення їх через державний кордон органи державної влади, органи місцевого само­врядування, підприємства, установи, організації та громадяни з ме­тою охорони секретної інформації зобов’язані керуватися Законом України «Про інформацію», цим Законом та іншими нормативно- правовими актами про державну таємницю.

Контроль за додержанням законодавства про державну таєм­ницю з метою запобігання її поширенню у пресі та інших засобах масової інформації здійснює центральний орган виконавчої влади з питань інформаційної політики.

Стаття 32. Обмеження щодо передачі державної таємниці іно­земній державі чи міжнародній організації

Секретна інформація до скасування рішення про віднесення її до державної таємниці та матеріальні носії такої інформації до їх розсекречування можуть бути передані іноземній державі чи між­народній організації лише на підставі міжнародних договорів, зго­да на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового мотивованого розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і обо­рони України.

Стаття 33. Обмеження, пов’язані з державною таємницею, щодо перебування і діяльності в Україні інозем­ців, осіб без громадянства та іноземних юридич­них осіб, а також розташування та переміщення об’єктів і технічних засобів, що їм належать

Обмеження, пов’язані з держав ною таємницею, щодо пере­бування і діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, а також розташування та переміщення об’єктів і технічних засобів, що їм належать, визначаються відповід­ним законодавством.

Стаття 34. Особливості здійснення органами державної влади їх функцій щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов’язану з державною таємницею

Органи державної влади, в тому числі правоохоронні, конт­рольно-ревізійні та суди, з метою охорони державної таємниці ма­ють за погодженням із Службою безпеки України встановлювати порядок здійснення своїх функцій щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організа­цій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, під­приємства, установи і організації, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, вправі відмовити у виконанні запиту щодо надання секретної інформації чи інших подібних вимог зазначеним у частині першій цієї статті органам державної влади, якщо останні не встановили такого порядку або не додержуються його.

Про мотиви такої відмови одночасно повідомляється Служба безпеки України, яка протягом місяця зобов'язана прийняти рішен­ня про її обґрунтованість.

Стаття 35. Технічний та криптографічний захисти секретної інформації

Технічний та криптографічний захисти секретної інформації здійснюються в порядку, встановленому Президентом України.

Стаття 36. Оперативно-розшукові заходи щодо охорони дер­жавної таємниці

Оперативно-розшукові заходи щодо охорони державної таємни­ці здійснюються відповідно до Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність».

Розділ V

Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці та нагляд за додержанням законодавства про державну таємницю

Стаття 37. Контроль за забезпеченням охорони державної та­ємниці

Керівники органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ і організацій зобов’язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, що розміщують замовлення у підрядників, зобов’язані контролювати стан охорони державної таємниці, яка була передана підрядникам у зв’язку з виконанням замовлення.

Органи державної влади, яким рішенням державного експерта з питань таємниць було надано право вирішувати питання про до­ступ органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій до конкретної секретної інфор­мації, зобов’язані контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, які виконують роботи, пов’язані з відповідною державною таємницею, або зберігають ма­теріальні носії зазначеної секретної інформації.

Контроль за додержанням законодавства про державну таємни­цю в системі Служби безпеки України здійснюється відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України».

Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місце­вого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв’язку з виконанням цих повноважень одержувати безо­платно від них інформацію з питань забезпечення охорони держав­ної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в ак­тах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов’язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.

Стаття 38. Нагляд за додержанням законодавства про держав­ну таємницю

Нагляд за додержанням законодавства про державну таємницю здійснюється у порядку, визначеному законом.

Допуск та доступ посадових осіб, які здійснюють нагляд, до ві­домостей, що становлять державну таємницю, проводяться відпо­відно до цього Закону.

Розділ VI

Відповідальність за порушення законодавства

про державну таємницю

Стаття 39. Відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю

Посадові особи та громадяни, винні у:

- розголошенні державної таємниці;

- втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної ін­формації;

- недодержанні встановленого законодавством порядку переда­чі державної таємниці іншій державі чи міжнародній органі­зації;

- засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і чет­вертій статті 8 цього Закону;

- навмисному невіднесенні до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національ­ної безпеки України, а також необгрунтованому заниженні ступеня секретності або необгрунтованому розсекречуванні секретної інформації;

- безпідставному засекречуванні інформації;

- наданні грифа секретності матеріальним носіям конфіденцій­ної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним носі­ям інформації, що становить державну таємницю, а також без­підставному скасуванні чи зниженні грифа секретності мате­ріальних носіїв секретної інформації;

- порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;

- порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні обов’язків щодо збереження державної таєм­ниці;

- невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таєм­ниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таєм­ниці;

- провадженні діяльності, пов’язаної з державною таємницею, без одержання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщенні держав­них замовлень на виконання робіт, доведенні мобілізаційних завдань, пов’язаних з державною таємницею, в органах дер­жавної влади, органах місцевого самоврядування, на підпри­ємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціально­го дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;

- недодержанні вимог законодавства щодо забезпечення охоро­ни державної таємниці під час здійснення міжнародного спів­робітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іно­земців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними;

- невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інфор­мації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення ці­лісності цієї інформації або просочення її технічними канала­ми, — несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Президент України Л.КРАВЧУК

м. Київ,

21 січня 1994 року

N 3855-XII