Землі історико-культурного призначення

Перелік земель історико-культурного призначення наведено у ст. 53 Земельного кодексу України. Складовими земель цієї категорії є землі під різними об’єктами культурної спадщини. Об’єкти культурної спадщини незалежно від форми власності та цінності підлягають реєстрації у Державному реєстрі нерухо­мих пам’яток України за категоріями національного та місцево­го значення.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних пар­ків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів вста­новлюються охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використан­ня цих земель.

Статтею 150 Земельного кодексу України встановлено, що до особливо цінних земель належать: коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; землі природно-заповідного фонду; землі іс- торико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у ме­жах зон охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забо­роняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетво­рення, будівельні, меліоративні, дорожні, земляні роботи без до­зволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Межі та режими використання зон охорони пам’яток визна­чаються відповідною науково-проектною документацією і за­тверджуються відповідним органом охорони культурної спад­щини.

Постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 16 листопада 1995 р. № 330 було затверджено історико-архітек- турний опорний план адміністративного району Великої Ялти, яким установлені межі та режими охоронних зон, у тому числі зони охоронного ландшафту.

Законом Автономної Республіки Крим від 29 вересня 1994 р. № 195-I «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» (який був чинним на момент прийняття постанови від 16 листопада 1995 р. № 330) було встановлено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим на основі та на виконання чинного на терито­рії Республіки Крим законодавства видає постанови та розпо­рядження, які є обов’язковими для виконання на всій території Республіки.

Прикладом може слугувати справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Сервіс» до Республікан­ського комітету з охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій щодо відмови у погодженні відведення земельної ділянки, що розташована в смт Гурзуф, та покладення на відповідача зобо­в’язання надати висновок про можливість відведення земельної ділянки під будівництво теплиці магазину декоративних куль­тур, яка розташована у смт Гурзуф.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, ВАСУ за­значив, що смт Гурзуф внесено до Списку історичних населе­них місць України, спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, тому відповідачем право­мірно видано висновок про неможливість відведення спірної земельної ділянки в оренду для будівництва теплиці магазину декоративних культур [328].