>>

ПЕРЕДМОВА

Роль та значення права Скіфії та античних держав Північного Причорномор’я в історії давнього населення, яке мешкало на теренах сучасної України, важко переоцінити. Вони не вичерпуються лише взаємними впливами.

Тисячолітня епоха їх існування у Північному Причорномор’ї полишила глибокий відбиток у праві наступних поколінь. Вчені вже давно звертали увагу на наступність, притаманну стародавньому та середньовічному праву, зокрема відзначали вплив законодавства стародавнього Єгипту на право стародавньої Греції, а за допомогою еллінізму - на римське і візантійське. Це твердження вбачається справедливим і для аналізу еволюції права держав північнопричорноморського регіону. Правові традиції Скіфії та античної цивілізації північнопонтійських полісів лягли у підґрунтя правового розвитку населення ранньосередньовічних міст Криму. Античні елементи бачимо також у правовій культурі населення Південно-Східної Європи більш пізнього періоду.

В історичних дослідженнях висловлюється розмаїття думок щодо можливості застосування при визначенні ступеня соціального розвитку населення, що проживало на теренах сучасної України в античну добу, терміну «цивілізація». Термін цей походить від латинського слова «civilis» - громадянин, міський житель. Вперше його було вжито у трактаті «Друг законів» (1757 р.) маркізом де Мірабо, який розумів під цивілізацією «пом’якшення вдачі, чемність, ввічливість та знання, що поширюються задля того, щоб дотримуватися правил пристойності, і щоб ці правила відігравали роль законів співжиття». З плином часу цей термін збагачувався новими змістом та наприкінці ХХ ст. перетворився на ємне комплексне поняття. У літературі зафіксовано кілька його визначень. Так, французький вчений Л. Февр дає наступне визначення: «Цивілізація - це рівнодіюча сил матеріальних та духовних, інтелектуальних та релігійних, що впливають на даному відтинку часу у даній країні на свідомість людей». Серед найбільш розповсюджених у вітчизняній науковій літературі наводяться такі: 1) в найширшому розумінні ним користуються для протиставлення суспільства (культури) природі; 2) цим терміном називають культурну (духовну) своєрідність людських спільнот різного рівня, які можуть збігатися чи не збігатися з державними (політичними) утвореннями; 3) це назва певної стадії в історії людства, яка настає після дикунства та варварства і характеризується, насамперед, виникненням державного устрою, що у свою чергу викликає цілу низку різноманітних наслідків.

Розглядаючи цивілізацію саме в такому, третьому значенні, К.П. Бунятян визначає це явище як такий стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми експлуатації. Ю.В. Павленко під цивілізацією розуміє «певне переважно поліетнічне внутрішнє цілісне та своєрідне соціокультурне утворення на етапі суспільного розвитку, наступному за первісністю». Б.С. Єрасов визначає цивілізацію як «соціокультурну спільність, що формується на підґрунті універсальних, тобто над локальних цінностей, які отримують вираження у світових релігіях, системах моралі, права, мистецтва. Ці цінности сполучаються з широким комплексом практичних і духовних знань та розробленими символічними системами, сприяючими подоланню локальної замкненості первісних колективів».

За загальним визнанням, своєрідність кожної цивілізації визначається конкретним проявом названих чинників, а також специфікою культури - релігії, права, світоглядної системи, менталітету в цілому.

До функціонально значимих та взаємопов’язаних критеріїв, притаманних кожній цивілізації дослідники найчастіше відносять: 1) наявність писемності та засобів збереження й розповсюдження писемних записів; 2) релігію або сполучення релігійної системи та морально-філософського вчення, що виступає у якості центральної системи, яка конституює цивілізацію у соціокультурному відношенні. Кожній процвітаючій цивілізації притаманний певний мінімум дієвих етнічних цінностей; 3) появу міст, які уособлюють факт розподілу праці - появу ремісників, купців, а також апарату управління, професійних вояків, жерців, тобто груп людей, прямо не пов’язаних з виробництвом продуктів харчування. Цивілізація характеризується специфічними взаємовідносинами між містом та селом (полісом та його хорою); 4) наявність розвиненої та освіченої еліти, здатної генерувати ідеї, спрямовані на розвиток цивілізації. 5) наявність відносин власності; 6) соціальне розшарування суспільства. Цивілізація відзначається розвиненою соціальною стратифікацією; 7) наявність торгівлі на далекі відстані та розвиненої мережі обміну продуктів та послуг, що контролюється купецтвом або державою; 8) розвинену систему економічних відносин і, як специфічний показник, ефективність сільськогосподарського виробництва - економічного базису цивілізації. 9) На думку С.С. Алєкєєва, цивілізацією можна вважати таку стадію розвитку суспільства, коли воно набуває своєї власної основи і у ньому складається центральна ланка соціального регулювання - позитивне право. Виходячи з цього він зазначає, що доцивілізаційний стан суспільства був доправовим (у сенсі позитивного права), однак, у ньому існувало природне право та виявлялися передумови права як особливого нормативного утворення. Отже, ще однією важливою ознакою цивілізації слід вважати поступову заміну правових звичаїв системою норм звичаєвого права та законодавством.

Чи можна виявити вказані риси, досліджуючи суспільний стан населення, що проживало на території сучасної України у другій половині І тис. до н.е.? Щоб дати відповідь на це питання, необхідно, спираючись на наявні джерела та зважаючи на здобутки сучасної юридичної та історичної науки, піддати прискіпливому аналізу правовий лад, насамперед, античних держав Північного Причорномор’я, а також скіфських ранньодержавних утворень, племінних союзів Лісостепу, та, наскільки це дозволять зробити наявні джерела, висвітлити їх взаємні впливи.

У зв’язку з цим варто зазначити, що вивченню права античного періоду в Україні взагалі приділяється надто незначна увага у той час, як без чіткого уявлення витоків сучасного права неможливо до кінця зрозуміти ні процесів виникнення та еволюції інститутів права, ні механізмів взаємодії правових норм у системі права сучасної української держави, ні загальних тенденцій розвитку права взагалі. Водночас, без глибокого знання права інших етносів, пліч-о-пліч з якими проживали предки слов’ян, без розуміння закономірностей виникнення та розвитку міждержавних та міжетнічних правових зв’язків від античних часів і до сьогодення, без використання сторіччями напрацьованого досвіду годі й говорити про майбутню євроінтеграцію України.

В українській історико-правовій науці до цього часу достатньо розповсюдженим залишається вузькоетнічний підхід до визначення предмету історії держави і права України, який передбачає дослідження лише тих державно-правових інститутів, виникнення і розвиток яких безпосередньо пов’язані з історією українського етносу. Але поступово все більше вітчизняних істориків права схиляється до іншого підходу - географічного, у відповідності з яким до предмету історії держави і права України має бути віднесено вивчення всіх державно-правових інститутів, що існували в межах сучасної території нашої держави.

Процеси виникнення, формування та розвитку державності і права на території України - явище дуже складне та суперечливе. Досі не існує єдиної усталеної думки щодо хронологічних меж їхнього генезису. Вочевидь, початки державності і права на території сучасної України сягають своїм корінням сивої давнини. За даними археології підґрунтя соціальної організації закладалося, ймовірно, ще за часів трипілля, хоча тоді суспільний розвиток ще не досяг рівня, достатнього для створення держави. Викликає цікавість знахідка поблизу Мелітополя (Кам’яна Могила) грандіозного святилища із власним архівом письма, яке, на думку декого з вчених, окрім іншого, є й першим архівом доісторичних норм права. Численні написи Кам’яної Могили свідчать, що наші далекі предки вже у XII-III тис. до н.е. мали свої, обов’язкові до виконання правила, якими вже у той час регламентувалася достатньо широка сфера суспільних відносин. Але з цілковитою упевненістю говорити про початки становлення держави та права на українських теренах ми можемо лише з VII-VI ст. до н. е., коли у Північному Причорномор’ї закладаються основи скіфської, а дещо пізніше - античної державності.

| >>
Источник: Гавриленко О.А.. Історія держави і права України: стародавня доба : навчальний посібник. - Харків: ХНУВС,2011. - 64 с.. 2011

Еще по теме ПЕРЕДМОВА:

  1. ПЕРЕДМОВА
  2. ПЕРЕДМОВА
  3. Передмова
  4. ПЕРЕДМОВА
  5. ПЕРЕДМОВА
  6. ПЕРЕДМОВА
  7. Передмова
  8. ПЕРЕДМОВА
  9. ПЕРЕДМОВА
  10. ПЕРЕДМОВА
  11. ПЕРЕДМОВА
  12. Передмова
  13. ПЕРЕДМОВА
  14. ПЕРЕДМОВА
  15. ПЕРЕДМОВА
  16. ПЕРЕДМОВА
  17. ПЕРЕДМОВА
  18. Передмова
  19. ПЕРЕДМОВА
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -