Додаток 34 Президентські вибори 2004 року в Україні

Верховна Рада України 18 березня 2004 р. прийняла Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” №1630 -IV. Цей закон містив оновлений текст Закону України “Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 р.

Президентська виборча кампанія в України розпочалась 3 липня 2004 р. Висування кандидатів на пост Президента України здійснювалось протягом 4-27 липня 2004 р. Подання документів до Центральної виборчої комісії тривало до 1 серпня 2004 р. включно. Закінчення реєстрації кандидатів на пост Президента України відбулося 6 серпня 2004 р. Передача до ЦВК підписних листів на підтримку кандидата на посаду Президента України закінчилася 20 вересня 2004 р.

За тиждень до голосування свої кандидатури зняли Черниш Григорій Семенович (народився 12.06.1941 р.) та Кононов Віталій Миколайович (народився 2.04.1950 р.).

У виборчих бюлетенях були зазначені:

1. Базилюк Олександр Філімонович.

1942 р. народження. Пенсіонер, проживав у м. Донецьку. Член Слов’янської партії.

2. Бойко Богдан Федорович.

1954 р. народження. Голова Секретаріату Народного руху України за єдність. Проживав у м. Києві

3. Бродський Михайло Юрійович.

Народився 5 квітня 1959 р. Голова політичної партії “Яблуко”. Проживав у с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області.

4. Вітренко Наталія Михайлівна.

1954 р. народження. Народний депутат України 2-го і 3-го скликань. Тимчасово не працювала. Член Прогресивної Соціалістичної партії України. Проживала в м. Києві.

5. Волга Василь Олександрович.

Народився 5 вересня 1968 р. у м. Сєверодонецьку Луганської області. Українець. Дитинство та юність провів на Житомирщині. Закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище. Служив на атомних підводних човнах Північного флоту. Економічну освіту здобув у Міжрегіональній академії управління персо- налом (м.

6. Грабар Микола Федорович.

1962 р. народження, адвокат адвокатури в м. Києві. Проживав у м. Києві.

7. Душин Ігор Леонідович.

1961 р. народження. Приватний підприємець. Проживав у м. Києві. Член Ліберально-демократичної партії України.

8. Збітнєв Юрій Іванович.

1963 р. народження. Голова Всеукраїнської партії “Нова сила”. Проживає в м. Києві.

9. Кінах Анатолій Кирилович.

Народився 14 серпня 1954 р. в с. Братушани Єдинецького району Молдавської РСР. Ленінградський кораблебудівний інститут закінчив 1978 р. Спочатку працював на військовому судноремонтному заводі в Таллінні (Естонія), а з травня 1978 р. — на Миколаївському суднобудівному заводі “Океан”.

У березні 1990 р. обрано до Верховної Ради УРСР. Березень 1992 р. — липень 1994 р. — представник Президента України в Миколаївській області. Головою Миколаївської облради був упродовж червня 1994 р. — липня 1995 р. У подальшому працював у Києві. Протягом 29 травня 2001 р. по 21 листопада 2002 р. очолював уряд України.

Президент Українського союзу промисловців і підпри-ємців. Проживав у м. Києві. Голова партії промисловців і підприємців (з 2000 р.).

Біографічна нотатка про А.К. Кінаха міститься у шостому томі “Юридичної енциклопедії”. Її підготували академік НАН України Юрій Сергійович Шемшученко, — голова редакційної колегії “Юридичної енциклопедії” та к.ю.н. Михайло Павлович Зяблюк, — дирек- тор-головний редактор видавництва “Юридична енциклопедія”

10. Козак Роман Миколайович.

1957 р. народження. Голова партії “Організація українських націоналістів в Україні”. Проживав у м. Львові.

11. Комісаренко Сергій Васильович.

Народився 9 липня 1943 р. Закінчив з відзнакою Київський медичний інститут у 1966 р. Вступив до аспірантури Інституту

Поліхімії академії наук УРСР, пройшов шлях від молодшого співробітника до директора.

12. Корчинський Дмитро Олександрович.

1964 р. народження. Президент Інституту проблем регіональної політики і сучасної політології. Проживав в м. Києві. Член Всеукраїнської політичної партії “Братство”.

13. Кривобоков Владислав Анатолійович.

1968 р. народження. Начальник юридичного відділу товариства з обмеженою відповідальністю “Східно-Українській центр”. Проживав у м. Луганську. Член Народної партії вкладників та соціального захисту.

14. Мороз Олександр Олександрович.

Народився 29 лютого 1944 р. в с. Буда Київської області. Українець, освіта вища, інженер-механік. Батько — Олександр Ле- онтійович працював на заводі столяром. Мати — Ганна Євдокимівна працювала в колгоспі. Після школи закінчив Українську сільськогосподарську академію. За фахом працював 12 років: викладачем рад- госпу-технікуму, в районному і обласному об’єднаннях “Сільгосптехніка”. Служив солдатом. З 1976 р. на партійній, радянській роботі. Був першим секретарем райкому КПРС, секретарем облпроф- ради, заввідділом обкому партії. Дружина — Валентина. Одружився на ній відразу після закінчення нею школи в Донецьку. Доньки Ірина та Руслана мають власні родини. На постійній роботі у Верховній Раді з 1990 р. Після заборони Комуністичної партії О. Мороз з командою однодумців створює Соціалістичну партію України і стає її головою. На парламентських виборах 1994 р. виборці вдруге висловили довіру О. Морозу. Нова Верховна Рада обрала його своїм Головою. На багатопартійних парламентських виборах 1998 р. О. Мороз втретє перемагає в одному і тому ж виборчому окрузі. О. Мороз у 1998 р. відмовляється від президентської відзнаки — ордена Ярослава Мудрого, мотивуючи це тим, що в час, коли економіка розвалюється, одержувати нагороди представником влади — аморально.

Мороза на посаду Президента України. Член комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Проживав у м. Києві.

15. Нечипорук Володимир Павлович.

1949 р. народження. Народний депутат України. Голова підкомітету з питань парламентського контролю за діяльністю правоохоронних органів, Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Проживав у м. Києві.

16. Омельченко Олександр Олександрович.

1938 р. народження. Київський міський голова. Член Української партії ”Єдність”. Проживав у м. Києві.

17. Ржавський Олександр Миколайович.

Народився 30 січня 1959 р. в м. Краматорську Донецької області. Працював матросом, служив в армії, був робітником і шахтарем. 1988-1996 рр. — президент фірми “Корал” у м. Красний Луч Луганської області. 1996-1998 рр. — голова правління, президент АКБ “Корал-банк”, м. Київ. Депутат Верховної Ради України 3-го, 4-го скликань. Голова Всеукраїнського політичного об’єднання “Єдина родина”. Проживав у м. Києві.

18. Рогожинський Микола Володимирович.

1965 р. народження. Голова Центру дитячої творчості “Зорепад”. Проживав у м. Києві. Позапартійний.

19. Симоненко Петро Миколайович.

Народився в Донецьку 1 серпня 1952 р. Батько — тракторист, мати — санітарка в лікарні. З відзнакою закінчив у 1974 р. Донецький політехнічний інститут. Комуніст з 1978 р. Працював у “Дондніпровуглемаші” на комсомольській роботі. Секретар ЦК ЛКСМУ протягом 1982-1988 рр. Потім — секретар Маріупольського міськкому, секретар, другий секретар Донецького обкому Компартії України. Заочно закінчив в 1991 р. Київський інститут політології і соціального управління. Після заборони у серпні 1991р. Комуністичної партії перейшов на господарську роботу і два роки працював заступником директора виробничої корпорації “Укрвугле- маш”. 19 червня 1993 р. на з’їзді відновленої Компартії України обраний першим секретарем ЦК. У березні 1994 р. — народний депутат України, очолював найбільшу фракцію у Верховній Раді України.

20. Черновецький Леонід Михайлович.

Народився 25 листопада 1957 р.у Харкові. Там у 1970 р. закінчив середню школу №4. 1970-1972 рр. — служба в Радянській Армії. 1972-1977 рр. — навчання в Харківському юридичному інституті. Закінчив його з відзнакою. 1977-1981 рр. — старший слідчий прокуратури Київської області. 1981-1984 рр. — навчання в аспірантурі Харківського юридичного інституту. Здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук, захистив дисертацію на тему “Методика розслідування крадіжок, вчинених посадовими особами”. Протягом 1984-1989 рр. викладав у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка та був заступником проректора з наукової роботи. У 1989

р. заснував концерн “Правекс” та був його президентом до 1996 р. Відтоді — народний депутат України від виборчих округів №5, 219, 212 (Дарницький та Харківський райони м. Києва). Заслужений юрист України (1979) , Почесний працівник Прокуратури України (2001), Голова Християнсько-ліберальної партії України. Дружина Айвазова Альона Степанівна, та їх діти, Христина і Степан, — юристи. Мати — Азимова (Гончарова) Параска Гаврилівна теж була юристом, а батько Черновецький Михайло Ілліч був офіцером. Голова підкомітету з питань контролю за використанням бюджетних коштів Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Проживав у м. Києві.

21. Чорновіл Андрій В’ячеславович.

Народився 21 червня 1962 р. у м. Львові. Львівську середню школу №3 закінчив у 1970 р. Потім працював на різних роботах у колгоспі

с. Куровичі Золочівського району Львівської області та вантажником у Львівському тресті їдалень №1. Вступив у 1980 р. до Львівського медінституту, який закінчив у 1986 р. за спеціальністю “Педіатрія”. З 1986 до 1987 р. проходив інтернатуру у Волинській обласній лікарні за спеціальністю лікар-інфекціоніст. Потім працював завідувачем інфекційним відділенням центральної районної лікарні смт Іваничі Волинської області.

22. Ющенко Віктор Андрійович.

В.А. Ющенко народився 23 лютого 1954 р. в с. Хоружівка Нодри- гайлівського району Сумської області. Його батько був учителем місцевої школи. Тернопільський фінансово-економічний інститут закінчив 1975 р. і деякий час до призову в армію працював заступником головного бухгалтера колгоспу в с. Ярове Косівського району Іва- но-Фраківської області. 1975-1976 рр. — служба в армії. 1976-1986 рр. — робота в банківських закладах на Сумщині, а з 1986 р. — у Києві. Був першим заступником голови правління банку “Україна”. Очолював Національний банк України протягом січня 1993 р. — грудня 1999 р. Прем’єр-міністр України впродовж 22.11.1999 — 29.05.2001 рр. Був директором Інституту менеджменту і бізнесу Міжрегіональної академії управління персоналом протягом 2001-2002 рр. У подальшому зосередився на політичній діяльності. Блок В. Ющенка здобув найбільшу кількість голосів на парламентських виборах 2002 р. Кандидат економічних наук (1998). Заслужений економіст України (1997). Має п’ятеро дітей від двох шлюбів. Друга дружина — Катерина є громадянкою США.

Народний депутат України. Член Комітету Верховної ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Проживав в м. Києві. Позапартійний.

У шостому томі “Юридичної енциклопедії” про В.А.Ющенка є біографічна нотатка. Її автор — к.ю.н. Стретович Володимир Михайлович (м. Київ).

23. Яковенко Олександр Миколайович.

1952 р. народження. Тимчасово не працював. Проживав у м. Києві. Член Комуністичної партії робітників і селян.

24. Янукович Віктор Федорович.

Народився 9 липня 1950 р. Батько В. Януковича був машиністом паровоза, а мати — медсестрою. Дід Януковича по лінії матері — Семен Іванович Льонов вважався заможною людиною у своєму селі в Орловській області. Рятуючись від розкуркулювання, Льонови переїхали в Єнакієве (Донбас). Януковичі приїхали на Донбас із Білорусії. Мати В. Януковича померла, коли йому було два роки. Батько одружився вдруге. Стосунки з мачухою були кепськими. Закінчив Роздолівську восьмирічну школу, вступив до Єнакіївського гірничого технікуму. Підлітком В. Янукович мав судимість за грабіж (стаття 142 Кримінального кодексу УРСР). Вирок — три роки позбавлення волі. Відбув один рік і сім місяців. У 1970 р. його було засуджено вдруге за ст. 102 КК УРСР — тілесні ушкодження середньої тяжкості. Працював робітником Єнакіївського металургійного заводу, автослюсарем, механіком. Був генеральним директором обласного територіального об’єднання автомобільного транспорту, заступником, першим заступником голови Донецької облдержадміністрації. Її головою став у грудні 1997 р.

Прем’єр-міністр України — з 21 листопада 2001р. У 2000 р. В. Янукович став доктором економічних наук. Дружина — Людмила Олександрівна. Перебуваючи на посаді губернатора, закінчив Українську Академію зовнішньої торгівлі, став професором, академіком декількох академій. Зріст — 192 см, вага — 110 кг. Президент Національного олімпійського комітету, майстер спорту СРСР. Проживав у м. Києві.

Професором став у 2001 р. Член Президії НАН України з 2002 р. та голова Партії регіонів з 2002 р. Донецький політехнічний інститут закінчив у 1980 р. Трудова біографія — з 1969 р. Про кримінальні аспекти біографії нотатка у 6-му томі “Юридичної енциклопедії” не містить жодної згадки. Автором нотатки є Демчишин Василь Васильович (м.Київ).

Самовисуванцями, які надіслали документи на реєстрацію кандидатами на посаду президента України, були:

1. Крисін Олег.

1952 р. народження, директор відкритого Науково-дослідного інформаційно-видавничого інституту “ Центр демократичного соціалізму”.

2. Терехова Євдокія.

Пенсіонерка з Донецька, 1948 р. народження, керівник Асоціації багатодітних сімей Донецької області.

3. Терунов Андрій.

1959 р. народження, молодший науковий співробітник інституту металофізики НАН України.

4. Гордієнко Василь.

В анкеті записав , що є “бомжем”, а за родом занять — “царем небесним”.

Перший тур президентських виборів відбувся 31 жовтня 2004 р. Центральна виборча комісія аж 10 листопада 2004 р. після тривалого мовчання з причин, які колись стануть відомими, оголосила офіційні результати першого туру виборів Президента України. Дані ЦВК не враховують результати розгляду заяв у судах у зв’язку з виборами.

Кількість виборців, які взяли участь у голосуванні в день виборів Президента України 31 жовтня 2004 р. — 27 897 559 чол.

Кількість виборців, які не підтримали жодного кандидата на посаду Президента України -553 565 чол. (1,98%).

Визнано недійсними 829 870 виборчих бюлетенів.

Кандидати на посаду Президента України досягли таких результатів:

Підсумки ЦВК про перший тур президентських виборів було опубліковано в газеті “Урядовий кур’єр” за 13 листопада 2004 р. Другий тур президентських виборів відбувся 21 листопада 2004 р.

Результати

другого туру президентських виборів в Україні, які були оголошені Центральною виборчою комісією 24 листопада 2004 р.

Згідно з даними, оприлюдненими ЦВК 24 листопада 2004 р., 21 листопада 2004 р. за В. Януковича проголосував 15 093 691 виборець, тобто 49,46% їх загальної кількості. За В. Ющенка проголосувало 14 222 289 виборців, тобто 46,61%. Жодного кандидата не підтримало 707 284 виборців, тобто 2,31%. В. Ющенка підтримало 16 областей та м. Київ. Свої голоси віддали В. Януковичу виборці 8 областей, Автономної Республіки Крим та Севастополя.

Для повторного голосування було виготовлено 36 660 736 бюлетенів, до ЦВК передано 39 658 643 бюлетені, до дільничних комісій з тервиборчкомів — 39 310 419 бюлетенів. До списків виборців на дільницях було внесено 37 944 980 виборців , з яких 24 листопада отримали бюлетені 30 523 693 особи. З цих виборців проголосувало 30 511 289 осіб. 488 025 бюлетенів були визнані недійсними.

Не підписали протокол ЦВК про результати виборів Президента України такі члени ЦВК: Анатолій Магера, Руслан Князевич, Ярослав Давидович; Олександр Чупахін підписав протокол з поміткою, що він не відповідає волевиявленню українського народу.

Підсумки повторного голосування в межах окремого закордонного округу, відповідно до протоколу ЦВК від 24 листопада 2004 р., були такими. У голосуванні взяли участь 93 496 виборців. 892 виборці не проголосували за жодного з кандидатів. За В.Ющенка проголосували 51 186 виборців (54,84%), за В. Януковича — 40 581 виборець (43,4%). 123 виборчі дільниці були в 78 країнах світу. Цей протокол підписали 14 членів ЦВК. Андрій Магера підписав його з “окремою думкою”.

25 листопада Верховний Суд України прийняв до провадження справу про результати другого туру президентських виборів. Суд зобов’язав ЦВК не публікувати офіційних результатів другого туру виборів до закінчення розгляду справи у Верховному Суді України. Заборонялося вчиняти будь-які дії, які випливали з результатів рішення ЦВК від 24 листопада про оголошення переможцем виборів В. Януковича.

Справу Суд розпочав розглядати 29 листопада. Слухання відбулися 29, 30 листопада та 1, 2, 3 грудня. Слухання було публічним і транслювалося засобами масової інформації. Приблизно о 12.00 3 грудня слухання припинилося, і суд пішов у дорадчу кімнату. Своє рішення суд оприлюднив о 18.00 3 грудня. Далі наводимо текст цього документу. Його було ухвалено одностайно. Окрема ухвала тоді не оприлюднювалася, але про її існування зазначалося.