Політичне Положення східної Европи й політичні вигляди для України в часі від 1733 до 1739 року.
3 усього було видко, шо московська рука чим
раз більше тяжіла над Україдою.Видобутисязцьо- го прикрого положення власними силами Україна не могла і з цього здавали собі добре справу не тільки на Україні, але й емігранти Мазепинських.
часів. Зосталася н.адГя на чужу інтервенціювспра- ві України. Але й ця інтервенція по прутськім мирі 1711 року виглядала дуже далекою. Вважаючи^ що Швеція й Польща були тоді вже обезсилені* зосталася тільки Туреччина разом з Кримом і врешті Австрія, яка по двох побідних війнах з Туреччиною 1699 і 1718 року стала могутньою держа,- вою і важним чинником в політиці східної Европи.1 сталося так, що саме тоді стрінулися з собою суперечні інтереси Австрії й Росії і то якраз з приводу України. Політика Петра I, змагала до того, щоб ‘знищити Україну не тільки під політичним поглядом, але також і під поглядом економічним Ішло про те, щоби гетьманська Україна перестала бути самостійною під економічним поглядом і стала залежною від Росії. B тій ціли поробило царське правительство ріжногс рода застереження що до торговлі гетьманськоїУкраїни, аміж ними й такі, що робили неможливою дальшу торговлю гетьманської України зі Шлезком, який тоді належав у цілости до Австрії. Отже саме тому Австрія виступила в обороні шлезько-української торговлі й інтервенювала в цій справі. Але докон- флікту не дійшло, бо Росія поробила деякіуступки і в 1723 році між обома державами прийшло до порозуміння. Це було некорисно для України, бо економічно вона на тім майже нічого не виграла, а на політичнімнебосклонізарисувавсяавстрійсько- російський союз. До такого союзу прийшло дійсно, тоді, як у Польщі вмер- Август II. Обидві держави зобовязалися тоді посадити на польськім престолі його сина, Авґуста III.
Але це викликало велику європейську війну, в якій по однім боці стояла Австрія і Росія, а по другім Франція, Еспанія й Сардинія. Польша була пасивною в цій війні.
Вкінці Август III здобув перевагу над француським кандидатом, Станиславом Лзщингьким.Наслідком того всього ожили надії гетьмана Орлика та його приклонників. Була можливість, що в разі поразки Австрії француські війська мо- глиби посадити в Польщі Лєщинського, а тоді й Польща моглаб активно виступити проти Росії. Політична ситуація поліпшувалася на користь
України, бо австрійські війська програвали на всіх фронтах, а що найважніш'е, — Кримська Орда почала нападати на Московщину й Туреччина лагодилась до війни з Росією. Орлик маь* 4іадію, що й січовики виступлять проти Росії і таким чином можна буде й гетьманську Україну підняти на Росію.
Іуреччинадійсно почала в 1735 році війну з Росією, але січовики, яким не довго перед тим дозволено вернути на Запоріжжя, зосталися вірними Рос'ї.З плянів Орликанічогоневийпіло.Австрія заключила в 1735 році мир зі своїми противниками і таким чином війни не перенесено на схід Европи. Август III лишився в Польщі, а російсько- турецька війна скінчилася в 1739 програною Ty^ реччини. Росія дістала чорноморські степи без морських берегів і таким чином оперезалагетьманську Україну ще й з полудневого боку. Озів мав бути знесений як твердиня і в такому виді переходив знову до Росії.
Так розвязалися воєнні конфлікти, які, здава- лося,могли корисно вплинути на долю України. Сама Україна не показала ніякої активности на свою користь, хоч можна припускати, що Орлик розвинув свою агітацію в напрямі антимосковсь- кого повстання. Це було доказом, що українське громадянство, хоч не погоджувалося зі своєю політичною долею, одначе не мало сили її змінити.
Управляюча Рада на Україні 1734 1750.Геть-
ман Кирило Розумовський (1750—1764). Кінець гетьманства 1764 p. Скасування автономії гет- манської України 1782 p.
Управляюча Рада, яку поставлено на чолі адміністрації гетьманської України, складалася з шістьох людей: трьох Москалів з князем Ша- ховським і трьохУкраїнців з генеральним обозним Лизогубом. Україну знову піддано під опіку пе- тербургського сенату на доказ, що вона є тільки складовою частю російської держави.
3 усього було видко,іцо вертаються часиПетраІ.Московські окупанти розвели на гетьменщині терор, побоючи- ся повстання на Україні. Зачалгся тоді масові ревізії й арештування особливо старшини так, що ніхто не був певний свого життя і майна. Характеристичною подією було скинення з митрополичого престола Ванатовича, а з урядів — ігуменів київських монастирів за те, що вони в царський день не відправили молебнів.А вже до розпуки доводили народ московські війська, які підчас російсько-турецької війни бути стаціоновані на Україні. Вони забирали коні, воли тай взагалі весь господарський прибуток, не оглядаючися ні на розпорядки, ні на закони. Протягом цілої війни від 1735 до 1739 року Лівобережна Україна мусіла y- держувати великі московські армії. Ta найгірше було те, що багато народу пігнано на війну, чито до фронтової служби, чи то з підводами, то що. 1 тому не диво, що московський міністр Волинський, переїхавши в 1737 році Україну, писав таке: „До самого вїзду мого на Україну не думав я, що така вона пуста і так багато народу пропало, а й тепер стільки вигнано (на війну), що не зостало ся й стільки хліборобів, щоб їм самим для себе збіжжя посіяти, і хоч то вважають за їх упертість, що багато поля лишилося без засіву, але як по совісти розсудити, то й робити нема кому і нема чим, бо вже стільки торік волів викуплено й на підводах поморено, а теп°р ще й понад +e з одного ніжинського полку взято в армію 14.000 волів, а скільки з инших полків узято, того докладна сказати не можна".Ці слова очевидця найкраще показують, яку тяжку долю переживала тоді гетьманська Україна. Але заким вона мала впасти ще нижче й зовсім, затратити свою політнчну індивідуальність, настало ще кільканацятилітне інтермеццо, трохи відрадніші обставини. Вони тісно вязалися з відновленням гетьманства в 1750 році.
' Це відновлення було ділом козака Олекси Po- зумовського, який здсбувши впливнацарицю Єли- савету, зумів це використати для добра свого народу. Єлисавета згодилася на відновлення гетьманства й гетьманом мав стати молодшийбратОлексщ Кирило.
Тільки тому, що він був щемолодим, треба було пождати з вибором гетьмана. Зроблено це щойно в 1750 році. Тоді оповіщено вибір гетьмана і він відбувся в 1750 році в Глухсві. Вибраний був кандидат царицї Кирило Розумовський. Тоді знову передано справи Гетьманської Украіни Міністерству Закордонних Справ. (Недовго опісля передано їх на бажання самого Розумовського сенатові, ба гетьман посварився з Міністерством). Під власть гетьмана віддано такгж Запорозську Січ. Ішло про те. щоби Січ провадила таку саму політику, як і Гетьманщина. Московське правительство тепер більше боялося за Січ, ніж за Гетьманщину і недовіряло січовикам* Воно знало- дуже добре, Що „Орликівці“, які перебували в Бакчисераї, ще в 1735 році хотіли відтягнути січовиків від PociT і звязати з Кримом. Але факт злуки Запорожжя з Гетьманщиною реального значіння не мав і Січ зосталася й далі самостійною.Гетьман Розумовський мавевропейськуосвіту” його зроблено було перед тим президентом петербурзької Академії Наук, але він стояв здалека від українського життя й перебував у Петербурзі. Замість його управляла гетьманською Україною Генеральна Старшина. Всеж таки на Україні полек- шало, бо московськихурядовців покасовано, а московські війська, рахуючися з впливами Розумов- ського, поводи.чися краще. Користаючи з того, Генеральна Старшина перепровадила деякі реформи в судах. Взагалі за гетьманування Розумовського життя на Україні плило спокійно. Забулися часи Tepopj й старшина осмілилася виступати з проектом зробити гетьманську зладу спадковою в родині Розумовських. 'Але це було вже по смерт протекторки Розумовського, цариці Єлисавети. Катерина II, що вступила на царський престол поко- роткім пануванню царя Петра III, пішла політичними шляхами Петра I, і рішила скасувати автономію як Надбалтійських провінцій так і України. Хоча Катерина II ставилася прихильно до особи Розумовського, проте не зробила тут виїмка і на- сФрашившися проекту що до родини Розумовських^ зажадала від гетьмана, щоби він зрікся гетьман^ ської гідности.
Хоч як нерадо, але під загрозою втрати ласки цариці' Кирило Розумовський зрікся гетьманства. Дня 10 листопада 1764 p. видала Катерина II маніфест, в якому проголошено, що Кирило Розумовський зрікся гетьманськоївласти.Про вибір нового гетьмана не було жадної згадки. Цю п од і я о з нача л а к і н e ц ь . г e т ь м а н ства н а Україні.Гетьманство було щиро українською інститу- цібю, витвореною українським народом. Початою цієї власти був на Запоріжжю, де вона мала спочатку чисто військовий характер. Щойно постепенно стала вона адміністраційною властю напев- ній части української території. Від часу Великого> Гетьмана стало гетьманство суверенною властю в козацько-українській державі. Предтечею гетьманів можна вважати Дмитра Вишневецького, але щойно від кінця XVI століття власть січових отаманів запустила глибше коріння на українській території і тому, коли рахувати від Криштофа Ko- синського, то гетьманська властьістнуваланаУкра- їні коло сто сімдесяти років. Як що рахувати від часу, коли повсталасамостійнакозацько-українська держава, тобто від 1648 року, то гетьманів було тринацять, не рахуючи тих, що їх власть мала за- кадто льокальне значіння, а всі вони ргзом панували сто шіснацять років. Це числа не надтовели- кі, але всеж таки інститут гетьманату тісно звя- зався з українською історією.
ГІо усуненню з гетьманства Кирила Розу- мовського на Гетьманщині встановлено знову„Ма- лоросійську Колєґію", зложенуцимразомз вісьмох людей: чотирьох Українців і чотирьох Москалів. Але в дійсности ціла власть належала до начальника Колегії, графа Румянцева. Такі інструкції дістав Румянцев і так держався він цілий час на Гетьманщині. Він став генерал-губернатором на Україні. Маючи таке міцне становище, Румянцев поводився на Гетьманщині, як пап-володар, посту- паючи дуже суворо з українським громадянством.
Видко було, що наближається кінець автономії Гетьманщини. He помогло й те, що депутати від усіх українських суспільних кляс, які мали на заклик цариці Катерини Il висказати свої бажання, висловилися за відновленням давньої автономії гетьманської Укоаїни та покликувалися на давні права.
B 1780 році заповідженобуло зПетербурга, що автономіяГе^ьманщини буде знесена, адня 27. жовтня 1781 вийшов царський указ,Ряким касовано автономію Гетьманщини, касовано „Малоросійську Колєгіюа,якав тих обставинах булавсетаки бодай тінню давньоїавтономії, касовано осібнуукраїнську адміністрацію, суд і військо, і таким чином зрівнювано зовсім Гетьманщину з иншими провінціями російської держави. B 1782 указ увійшов у життя і цей факт означив кінець автономіїлівобе- режної України. B 1783 році заведено врешті нагетьманщині російську податковусистему. Гетьманщину поділено на трй губернії Київську, Чер- нигівсіку і Новгород-Сіверську. Україна перестала істнѵвати як політична індивідуальність.Таким чином рік 1782 є епохою в українській історії. Він едальиґою консеквенцією 1709 poky. ТСщі впала самостійність української держави, тепер звалено українську' політичну будівлк> цілковито.