Конституційне законодавство

Австрійський конституціоналізм започаткували революційні події 1848-1849 pp. Правляча верхівка Австрійської імперії гаряч- ково шукаючи вихід із кризового становища, проголосила 25 квітня 1848 p.

Згодом в Австрії вводився конституційний лад згідно з «оми- роиоааиою» (дарованою) конституцією (березень 1849 p.). ЦимДО- кументом частково обмежувалася влада імператора, проголошувалися деякі демократичні свободи, декларувалася децентралізаш* імперії. Зокрема, Буковина відділялася відГаличини. 3 демократичних прав 1849 p. уряд залишив принцип рівності всіх громади перед законом, свободу всіх офіційно визнаних віросповідань. Прок гласність суду, свобода преси, суди присяжних скасовувалися.

У 1867 p. австрійський рейхсрат (парламент) прийняв новукон- ституцію, яка перетворила Австрійську імперію на Австро-У^Р' ську монархію та діяла до розвалу останньої у жовтні 1918 p- 3w- чайно, і ця конституція не розв’язала проблеми реорганізації фор^Ік австрійської держави, але вона всім народам в імперії надала в» рокі можливості для боротьби за владу в державі. Принцип наи^ нальної рівноправності став тією основою, на якій також розвивало» національне життя підавстрійської України.

Галичині. Спираючись на цю основу, західні українці, мірою зростання своєї свідомості й сил, в австрійській державі злобували для себе щораз більшу міру національноїрівноправності.

Структурно конституція складалася з низки окремих конституційних законів, що присвячувалися конкретним сферам суспільного регулювання: про загальні права громадян; про імперське представництво; про здійснення урядової влади; про встановлення імперського суду; про судову владу тощо. Кожен із них мав важливе тначення для народів імперії, зокрема українського.

Базовим серед низки конституційних законів був Закон про загальні права громадян, ухвалений 21 грудня 1867 p. Згідно з цим основним законом, проголошувалася рівність усіх громадян імперії перед законом (ст. 2), однакові можливості в зайнятті державних посад (ст. 3), свобода пересування (ст. 4), іюдоторканність при- ватноївласпості (статті 5 6), таємниця листування (ст. 10), прано подавати петиції і прохання (ст. 11), свобода слова й друку (ст. 13). Скасовувалася попередня цензура. Проголошувалася свобода віри й совісті за умови, що релігійні погляди не завдаватимуть шкоди державним обов’язкам громадян. Вказувалося, що австрійські піддані мають право свободи нибору професії ra здобуття фаховоїосві- ти. Законом про загальні права населення та постановою централь- iioro уряду від 21 грудня l867p.(CT. І9)буловнзнаіюрівпоправність усіх народів імперії, право кожного народу зберігати і плекати свої мову, звичаї, традиції, релігію. Засвідчувалося визнання державою рівноправності всіх крайовнх мов у школі, державних установах і громадському житті.

У краях, де проживало декілька народів, навчальні заклади мали бути організовані так, щоби без застосування насилля до внвчення іншої кранової мови кожний з цих народів отримав необхідні можливості для освіти рідною мовою. Закон зобов’язував представників місцевої державної влади й самоврядування забезпечити такс ставлення до мов, яке унеможливлювало би загострення міжнаціо- ^iajIbHHX суперечностей.

Характерною рисою законів 60-х років XIX ст. стало широке Декларування демократичних прав. B основному законі проголошено свободу зборів та організації політичних і громадських об’еднань. Ц_е положення регламентували закони п/ю об'єднання і ⁿPd збори (15 листопада 1867 p.). Вони значно спрощували й полег- ^uiYBaaH процедуру створення об’єднань. Для відкриття товариства необхідно було подати до крайового правління статут товариства» п’яти примірниках. У ньому обов’язково вказувалися метатовар ства, засоби існування, структура та органи управління, місцелере- бування, спосіб вирішення спірних питань, умови розпуску. у_№ падку заборони крайовим урядом відкриття товариства засіювннкн мали право апелювати протягом 60 днів до Міністерства внутрішніх справ. Політичним товариствам заборонялося встановлювати між собою тісні взаємини. Кожного року вони мусили реєструвам список членів у крайовому управлінні. Для скликання зборів громадськості чи мітингів слід було за три дні попередити крайов власті у письмовій формі, вказавши мету, місце й час проведенні заходу. Крайова управа давала письмовий дозвіл на проведеиш зборів. За порушення обох законів передбачався арештдошести тижнів або грошове стягнення.

До конституційного Закону про загальні права громадян бутс долучено низку законодавчих актів, виданих раніше. Зокрема, 3am про захист особистої свободи (27 жовтня 1862 p.), в якому зазначалося, що ув’язнення особи може відбутися тільки відповіднод судового рішення. Громадянина могли затримати без дозволу су дових властей до 48 годин. Згідно із Законом про захист домовоя права, обшук будинку міг здійснюватися лише за судовим рішенням або письмовим дозволом судових властей протягом 24 голи після його надання.

Ha основі конституції 1867 p. було прийнято ряд законів, шо стосувалися таких важливих сфер громадського життя, як школа' церква. Контроль над школами згідно із законом (25 травня 1868p¹ передавався від церкви державним органам. B Австро-Угорші* вводилася обов’язкова восьмирічна освіта, щоправда, крайові сеи- ми мали право дещо коригувати обов’язковий строк навчання. Ha Буковині він становив шість років (О.Добржанськиіі). Того ж f»^k] було врегульовано питання міжконфесійних стосунків, зокрема,¹⁴¹' шаних шлюбів, зміни віри тощо. Дозволялося створення міжк* фесійних шкіл. Уводилася загальна військова повинність. Окре^>ШІІ закон (15 жовтня 1868 p.) уточнював порядки щодо преси, розшир^ ючи права видавців і посилюючи регламентацію функціонувм¹ цензури. Дозволялися страйки (7 квітня 1870 p.), якщо Vx було належним чином підготовлено й вмотивовано.

Отже, в 60-х роках XIX ст. в Австро-Угорщині було витворено міцну правову базу для гарантування особистих свобод і прав громадян імперії. Певний крок зроблено в питанні міжнаціональних стосунків, дуже непростому для багатонаціональної імперської держави. Щоправда, дослідники (О. Добржанський. В. Кульчицький) зазначають, що реформи не було доведено до кінця. Залишено чимало застарілих правових норм, які зберігали переваги одних всрств населення над іншими, а в підсумку вели до нерівноправного становища націй. Чимало правових норм було записано у вигляді декларацій і не підкріплялося механізмом уведення в дію. Зокрема, цсстосувалося тези про рівноправність народів та їхніх мов, яка нс отримала дальшого роз’яснення в законодавстві і тому в різних землях трактувалася по-різному залежно від розстановки політичних сил. Значною мірою такі невідповідності зумовлювали недієвість багатьох демократичних норм і гостру боротьбу навколо них.

Але навіть попри вказані недоречності австрійсько-імнсрськс конституційне законодавство стало основою демократизації суспільства, зуміло відіграти роль каталізатора національної свідомості у провідної верстви населення краю - української інтелігенції.

A це спричинилося до активізації подальшої боротьби за національне відродження.

Paa вілчута буде - у кого з паціоиальи*, у кого а економічних прнчнн — потреба самостінности Україщ то справа ця ввійде иа порядок дня політичного жнтщ С_Вроа| і HC яійдс в нього, доки не адінснитьц

/ Франго