ПРАВО НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ТА ДЕЯКІ ІНШІ СУБ’ЄКТИВНІ ЮРИДИЧНІ ПРАВА (право на свободу об’єднання у громадські організації, право на належні, безпечні і здорові умови праці, державна охорона сім’ї, дитинства, материнства і батьківства, право на соціальний захист, право на освіту, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування заподіяної шкоди)

Стаття 36 Основного Закону України визначає право громадян України на свободу об’єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом, зокрема і в інтересах охорони здоров’я населення⁸⁹.

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Стаття 141 Кодексу законів про працю України серед обов’язків власника чи уповноваженого ним органу визначає обов’язки правильно організовувати працю працівни­ків, дотримуватись законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитись до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Згідно зі ст. 153 Кодексу законів про працю⁹¹, на всіх підприємствах, в установах, організаціях повинні створюватися безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган. Аналогічні вимоги містяться

також у ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров’я⁹² та в п.

Конституційна норма (ч. З ст. 51) ставить під охорону держави сім’ю, дитинство, материнство і батьківство. Особливе значення мають соціально-економічні, правові, ідеологічні гарантії прав жінки у ііеріод її вагітності, а також у перші роки життя дитини, коли мама та дитина становлять одне ціле, а від здоров’я жінки, умов її життя залежить фізичний, психічний стан її дітей. Серед заходів, що забезпечують рівність прав жінки і чоловіка, ст. 24 Основного Закону називає спеці­альні заходи з охорони праці і здоров’я жінок, створення умов, які надають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, пра­вовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Ще однією гарантією прав жінок є норма Конституції (ч. 5 ст. 43), яка передбачає, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах заборо­няється. Сімейний кодекс України у ст. 5 закріплює положення про те, що держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї, а також для материнства та бать­ківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально та морально заохочує і підтримує материнство й батьківство⁹⁴. Розділ VII “Охорона здоров’я матері і дитини” Основ законодавства України про охорону здоров’я спеціально присвячений правам вагітних жінок і матерів. Значні гарантії визначені щодо праці жінок у трудовому законодавстві, зокрема у розділі ХП (“Праця жінок”) Кодексу законів про працю.

“Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності..., старості...,” — зазначено у ст. 46 Конституції Укра­їни. Суть права на соціальний захист полягає у тому, що держава гарантує надання достатніх засобів на прожитковий мінімум громадянам, що втратили здатність чи можливість працювати й отримувати доходи від праці, а також допомоги сім’ї у зв’язку з народженням і вихованням дітей, медико-соціальної допомоги громадянам, що страждають соціа­льно значущими захворюваннями, які становлять небезпеку для оточуючих.

вагітності і пологах, при народженні дитини та по догляду за дитиною, допомогу на поховання. Соціальний захист непрацездатних громадян, крім того, забезпечується за рахунок створення спеціальних держав­них закладів з догляду за непрацездатними.

Стаття 50 Конституції України створює правові передумови для за­безпечення права кожному на безпечне для життя і здоров ’я довкіл­ля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Під безпечним для життя і здоров’я людей довкіллям розуміють такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечу­ється запобігання погіршенню екологічної ситуації і виникненню небезпе­ки для життєдіяльності населення⁹⁵. За словами Н. Лаврової, навколишнє середовище впливає або сприятливо, або негативно на життя і діяльність людей, від його стану залежить здоров’я не лише нинішнього, й майбут­ніх поколінь. Гідне життя людини можливе лише в сприятливому на­вколишньому середовищі⁹⁶. У результаті весь комплекс заходів з охо­рони навколишнього середовища зводиться до заходів із забезпечення прав і свобод людини, у тому числі безпосередньо пов’язується з правом на охорону здоров’я. Здоров’я людини нерозривно пов’язане з екосисте­мою. Її забруднення спричиняє погіршення стану здоров’я населення, мутації організмів, зростання кількості легеневих, шкірних, онколо­гічних та інших захворювань. Згідно з українським законодавством, шкода, заподіяна здоров’ю людини екологічними правопорушеннями, повинна бути відшкодована у повному обсязі.

Гарантіями забезпечення прав громадян на охорону здоров’я ВІД несприятливого впливу навколишнього природного середовища за­конодавець визначає низку принципів щодо охорони довкілля, а саме: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість дотримання екологічних стандартів при будь-якій діяльності, гарантування середо­вища, екологічно безпечного для життя і здоров’я людей, запобіжний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища тощо (ст.

Зокрема, у ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров’я⁹* з-поміж гарантій права на охорону здоров’я визначено організацію дер­жавної системи збирання, обробки та аналізу соціальної, екологічної спеціальної статистичної інформації. Відповідно до ст. 26 Основ, держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров’я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічно­го впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспіль­ства та природи, раціонального використання та відтворення природ­них ресурсів. У Міжгалузевій комплексній програмі “Здоров’я нації” на 2002—2011 рр." відзначено, що у нашій державі останніми роками склалась напружена екологічна та санітарно-епідемічна ситуація, спричинена забрудненням довкілля. Серед закріплених у Програмі за­вдань — оздоровлення довкілля, забезпечення ефективного попе­редження і здійснення контролю за шкідливими для здоров’я чинни­ками в об’єктах довкілля.

Право на освіту, закріплене у ст. 53 Основного Закону України, спрямоване також на підвищення санітарно-гігієнічної культури населення, прищеплення культури турботи про здоров’я, розуміння здоров’я як однієї з найвищих соціальних цінностей. Ця стаття передбачає підвищення освіти, зокрема, у сфері планування сім’ї та інших медико- соціальних питань, передбачає запровадження державних освітніх стан­дартів, у тому числі на медичну освіту. Проблеми охорони здоров’я населення та робота, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, вимагають постійної уваги з боку держави. Охорона здоров’я є важ­ливою сферою забезпечення прав і свобод людини, а також одним з основних факторів національної безпеки країни (ст. 7 Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 p.^loυ).

У ч. 1 ст. 20 Закону України “Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення” передбачено, що органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, власники й адміністрація навчально-виховних закладів і громадяни, які організовують або здійснюють навчальні процеси, зобов’язані забезпечити для цього умови, що відповідають

вимогам санітарних норм, вживати заходи, спрямовані на ³6ep_{eχ н} • зміцнення здоров’я, гігієнічне виховання відповідних груп Hac_ejleiffl вивчення ними основ гігієни. Відповідно до ст. 21 цього 3aκo∏v. ^ЯТа

. ^j ’ Гігієнічне виховання є одним з головних завдань виховних установ і Haa_4ajlb закладів. Курс гігієнічного навчання — обов’язкова склад_ОЬа ноосвітньої і професійної підготовки, підвищення кваліфіка,,-... ^ ~ ■ "¹¹ кадрів.

Органи та заклади охорони здоров я, медичні працівники, а Та^_ож ∏ цівники освіти і культури зобов’язані пропагувати серед Населен^ гігієнічні навики, здоровий спосіб життя, а органи державної ^НЯ. ¹ влади та

органи місцевого самоврядування — створювати умови для г j_r∣. навчання та виховання громадян, пропаганди здорового ^cπ°co6y¹^^^r° Формування здорового способу життя є одним з професійних с>б_ов, ■

медичних і фармацевтичних працівників (ст. 78 Основ ^3aKoi_lojja ^Я3^^В України про охорону здоров’я¹®), а розроблення і реалізація кті^

..

вих стратегій, спрямованих на пропаганду, формування і s_aojf здорового способу життя, — серед основних завдань, визнач_Є1Іа^^^ННЯ галузевою комплексною програмою “Здоров’я нації” 2002-20Jj _)(В

Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром I?^,kh • імунодефіциту (СЛІД) та соціальний захист населення” ¹і реабілітаційно-відновною метою з тим, аби забезпечити право людини на охорону здоров’я.

Право охорони здоров’я як комплексна галузь законодавства — це система нормативно-правових актів, які регулюють комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення соціально- економічних, медичних, правових, морально-етичних та екологічних заходів, які мають за мету збереження, зміцнення, розвиток та віднов­лення рівня здоров’я кожної людини.

ПРИМІТКИ

1. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. — K.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 9.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 1966 року // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи І Упоряд. Ю. K. Ka- чуренко. — 2-ге вид. — K,: Юрінформ, 1992. — С. 36—58.

3. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — Ст. 19.

4. Про лікарські засоби: Закон України від 4 квітня 1996 р. // Відомості Верхов­ної Ради України. — 1996. — № 22. — Ст. 86.

5. Інструкція про проведення клінічних випробувань лікарських засобів та екс­пертизи матеріалів клінічних випробувань: Наказ МОЗ України від 1 листопада 2000 р. // Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів І Упоряд. і наук. ред. Н. Болотіна. — K.: Ін Юре, 2001 — С. 256—265.

6. Типове Положення про комісію з питань етики: Наказ МОЗ України від 1 листопада 2000 р. Il Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів І Упоряд. і наук. ред. Н. Болотіна. — K.:.Ін Юре, 2001 — С. 265—272.

7. Нюрнбергский код // Врач. — 1993. — №7. — С. 56.

8. Хельсинская декларация: Рекомендации для врачей, проводящих биомеди­цинские исследования на человеке от 1964 р. // Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів/Упоряд. і наук. ред. Н. Болотіна. — К.:ІнЮре, 2001. — С. 391—395.

9. Конвенція про права людини і біомедицину від 1996 року // Лікування та діагностика. — 2000. — № 4; 2001. — № 1. — C. 11—16.

10. Ардашева Н. Понятие эксперимента в медицине и защита прав человека // Государство и право. — 1995. — № 12. — С. 105.

11. Драгонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право: Пер. со сло- вац. — M.: Юридическая литература, 1991. — С. 20.

12. Малеин Н. С. Право на медицинский эксперимент И Советское государство и право. — 1975. — №11.— С. 39; Бедрин Л. M., Загрядская А. П., Ширинский П. П. Вопросы права и деонтологии в подготовке и воспитании врача: Учебн. пособие. — Ярославль, 1986. — С.58; Этика биомедицинских исследований: Реферативный сбор­ник. — M., 1989. — С. 68-69.

13. Бедрин Л. M., Загрядская А. П., Ширинский П. П. Вопросы права и деонтологии в подготовке и воспитании врача: Учебн. пособие. — Ярославль, 1986. — С. 58.

14. Медицинская этика и деонтология / Под ред. Г. В. Морозова, Г. И. Царего­родцева. — M.: Медицина, 1983. — С. 84—85.

15. Драгонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право: Пер. со сло- вац. — M.: Юридическая литература, 1991. — С.34.

16. Сенюта І. Правове регулювання медико-біологічного експерименту в Укра­їні H Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. — Івано-Франківськ, 2004. — Вип. 14. — C. 101—103.

17. Стеценко С. Г. Право и медицина: проблемы соотношения. — M.: Междуна­родный университет, 2002. — С. 82.

18. Конституція України (із змінами і доп.). — K.: Атіка, 2006. — С. 9—10.

19. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качурен- ко. — 2-ге вид. — K.: Юрінформ, 1992. — С. 18—24.

20. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 1966 року // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. K. Ka- чуренко. — 2-ге вид. — K.: Юрінформ, 1992. — С. 36—58.

21. Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року // Голос України. — 2001. — 10 січня.

22. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

23. Про Клятву лікаря: Указ Президента України від 15 червня 1992 р. // Зако­нодавство України про охорону здоров’я. — K.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 91.

24. Международный кодекс медицинской этики 1949 г. І/ Медичне право Украї­ни: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н. Болотіна. — K.: Ін Юре, 2001. — С. 387—388.

25. Міжнародна клятва лікаря від 1948 р. // Права людини в системі взаємовід­носин “лікар — пацієнт” в відкритому суспільстві. [Серія “Бібліотека сімейного лікаря”]. — K.: Медицина України, 2000. — Вип. 1 (12.2000). — С. 57.

26. Дванадцять принципів надання медичної допомоги у будь-якій національній системі охорони здоров'я від 1963 р. // Права людини в системі взаємовідносин “лікар-пацієит" в відкритому суспільстві. [Серія “Бібліотека сімейного лікаря”]. —

K.: Медицина України, 2000. — Вип. 1 (12.2000). — С. 9—10.

27. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. H Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

28. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачен­ня статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та ст. 12 Закону України “Про прокуратуру” (справа К. Устименка) від 30 жовтня 1997 р.) // Офі­ційний вісник України. — 1997. — № 46. — Ст. 126.

29. C^HW∕nαΛ Медична таємниця: медико-правові аспекти H Життя і право: Львів­ський правничий часопис. — 2005. — № 1 (13) — С. 44—45; Акопов В. И. Медицинс­кое право в вопросах и ответах. — M.: ПРИОР, 2001. — С. 98; Бедрин Л. M., Загряд- ская А. П., Ширинский П. П. Вопросы права и деонтологии в подготовке и воспитании врача: Учебн. пособие. — Ярославль, 1986. — С. 53; Купов И. Я. Некоторые аспекты проблемы врачебной тайны // Советское здравоохранение. — 1981. — N8 6. — С. 65.

30. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. H Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — Ст. 19.

31. Акопов В. И. Медицинское право в вопросах и ответах. —M.: ПРИОР, 2001. — С. 98—99: Mалейна М. Н. Человек и медицина в современном праве: Учебн. и прак- тач. пособие. — M.: БЕК, 1995. — С. 63—64; Малеин H. С. О врачебной тайне // Советское государство и право. — 1981. — №8. — С. 79; Петрухин И. Л. Личные тайны (человек и власть). — M.: Институт государства и права РАН, 1998. — С. 162; Шамов И. А. Врачебная тайна // Советская медицина. — 1941. — № 3. — С. 101; Харитонов О. Секрета Гіппократа // Український юрист. — 2005. — № 11. — С. 68.

32. Сенюта L Медична таємниця: медико-правові аспекти // Життя і право: Львівський правничий часопис. — 2005. — № 1 (13) — С. 44—45.

33. Головненко В., Грузова Л. Лікарська таємниця як медико-правова проблема // Юридичний вісник України. —2001. — 21-27 липня. — С.7.

34. Там само.

35. Купов И. Я. Некоторые аспекты проблемы врачебной тайны И Советское здравоохранение. — 1981. — №6. — С. 50.

36. Mалейна М. Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан: — M.: Знание, 1991. — С. 80.

37. Малеин H. С. О врачебной тайне // Советское государство и право. — 1981. —

N»8. — С. 80..

38. Петрухин И. Л. Личные тайны (человек и власть). — M.: Институт государ­ства и права РАН, 1998. — С. 162.

39. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. — K.: Атіка, 2001. — 235 с.

40. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. — K.: Атіка, 2003. — 415 с.

41. Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья граж­дан от 22 июля 1993 г. // Евтухов И. В. Медико-правовой справочник для населе­ния (медицинское право в документах). — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. — 512 с.

42. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. — K.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 10.

43. Там само.

44. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. — K.: Атіка, 2002. — 80 с.

45. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. — K.: Атіка, 2003. —415 с.

46. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. П Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — Ст. 19.

47. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 19. — Ст. 143.

48. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СЛІД) та соціальний захист населення: Закон України від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 35. — Ст. 235.

49. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними: Закон України від 15 лютого 1995 р. И Відомості Верховної Рада України. — 1995. — № 10. — Ст. 62.

50. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня

2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 29. — Ст. 228.

51. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: За­кон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 27. — Ст. 217.

52. Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз: Закон України від 26 вере­сня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 49. — Ст. 258.

53. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СЛІД) та соціальний захист населення: Закон України від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 35. — Ст. 235.

54. Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, профе­сійних захворювань і аварій на виробництві: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. // Офіційний вісник України. — 2004. — № 35. — Ст. 23—37.

55. Про затвердження Порядку розслідування і обліку нещасних випадків не­виробничого характеру: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня

2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001.—№ 13. — Ст. 543.

56. Кони А. Ф. О врачебной тайне U Собрание сочинений: В 8 т. — M., 1984. — Т. 4. — С. 446.

57. Малеина М. Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан: — M.: Знание, 1991. — С. 81.

58. Петрухин И. Л. Личные тайны (человек и власть). — M.: Институт государ­ства и права РАН, 1998. — С. 177.

59. Савицкая А. Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачева­нием. — Львов: Вища школа, 1982. — С. 167—168.

60. Там само.

61. Петрухин И. Л. Личные тайны (человек и власть). — M.: Институт государ­ства и права РАН, 1998. — С. 177.

62. Там само.

63. Савицкая А. Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачева­нием. — Львов: Вища школа, 1982. — С. 168.

64. Кони А. Ф. О врачебной тайне И Собрание сочинений: В 8 т. — M., 1984. — Т. 4. — С. 453.

65. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. — K.: Юрінком Інтер, 2003. — 80 с.

66. Малеина М. Н. Человек и медицина в современном праве: Учебн. и практич. пособие. — M.: БЕК, 1995. — С. 67.

67. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. — K.: Атіка, 2003. — 415 с.

68. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — Ст. 19.

69. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачен­ня статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та ст. 12 Закону України “Про прокуратуру” (справа К. Устименка) від ЗО жовтня 1997 р.) І І Офі­ційний вісник України. — 1997. — №46. — Ст. 126.

70. Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта у Європі від 1994 р. // Права людини в системі взаємовідносин “лікар — пацієнт” у відкритому суспільстві. [Серія “Бібліотека сімейного лікаря”]. — K.: Медицина України 2000. — Вип. 1. — С. 87—91.

71. Лиссабонская декларация относительно прав пациента, сентябрь/октябрь 1981 г. // Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів І Упоряд. і наук. ред. Н. Болотіна. — K.: Ін Юре, 2001. — С. 388-389.

72. Кодекс медичної деонтології Франції. — K.: Дух і Літера, Сфера, 1998. — С. 81—83.

73. Акопов В. И. Медицинское право в вопросах и ответах. — M.: ПРИОР, 2∞1. — С. 51—52.

74. Кодекс медичної деонтології Франції. — К.: Дух і Літера, Сфера, 1998. — С. 84.

75. Акопов В. И. Медицинское право в вопросах и ответах. — M.: ПРИОР, 2001. — С. 52.

76. Там само. — С. 51.

77. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачен­ня статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та ст. 12 Закону України “Про прокуратуру” (справа К. Устименка) від ЗО жовтня 1997 р.) // Офі­ційний вісник України. — 1997. — № 46. — Ст. 126.

78. Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта у Європі від 1994 р. // Права людини в системі взаємовідносин “лікар — пацієнт” у відкритому суспільстві. [Серія “Бібліотека сімейного лікаря”]. — K.: Медицина України 2000. — Вип. 1. — С. 87—91.

79. Кодекс медичної деонтології Франції. — К: Дух і Літера, Сфера, 1998. — 164 с.

80. Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья гра­ждан от 22 июля 1993 г. И Евтухов И. В. Медико-правовой справочник для населе­ния (медицинское право в документах). — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. — 512 с.

81. ГрандоА. А., Грандо С. А. Врачебная этика: Пособие. — К.: РИА “Триумф”, 1994. — С. 232.

82. Деонтология советского врача / Под ред. Г. И. Царегородцева, С. С. Гурви- ча. — К.: Здоров’я, 1976. — С. 69.

83. Грондо А. А., Грандо С. А. Врачебная этика: Пособие. — К.: РИА “Триумф”, 1994. — С. 231—235.

84. Акопов В. И. Медицинское право в вопросах и ответах. — M.: ПРИОР, 2001. —С. 51.

85. Грандо А. А., Грандо С. А. Врачебная этика: Пособие. — К.: РИА “Триумф”, 1994. — С. 232.

86. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. — K.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 11.

87. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

88. Про державну таємницю: Закон України від 21 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999.— № 49. — Ст. 428.

89. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. — K.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 11.

90. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 лис­топада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — Ст. 19.

91. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. — К.: Атіка, 2001. — 96 с.

92. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

93. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України: Затверджено Указом Пре- зидентаУкраїнивід7грудня2000р.//ОфіційнийвісникУкраїни.—2000. —№49. —Сг.2116.

94. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. — K.: Атіка, 2002. — 80 с.

95. Коментар до Конституції України — K.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. — С. 128.

96. Научно-практический комментарий к Конституции Российской Федерации / Отв. ред. В. В. Лазарев,—2-е изд., доп. и перераб. — M.: Спарк, 2001 — С. 209.

97. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. //Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

98. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

99. Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації” на 2002—2011 роки: Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. // Офі­ційний вісник України. — 2002. — № 9. — Ст. 403.

100. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 35.

101. Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації” на 2002—2011 роки: Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. // Офі­ційний вісник України. — 2002. — № 9. — Ст. 403.

102. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

103. Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації” на 2002—2011 роки: Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. // Офі­ційний вісник України. — 2002. — № 9. — Ст. 403.

104. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СЛІД) та соціальний захист населення: Закон України від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 35. — Ст. 235.

105. Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу: Указ Президента України від 1 листопада 2000 р.// Офіційний вісник України. — 2000. — №44. — Ст. 1891

106. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. П Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

107. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України: Затверджено Указом Президента України від 7 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 49. — Ст. 2116.

108. Гружва Т. С. Право на здоров’я у міжнародному і вітчизняному законо­давстві // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2003. — №3. — С.71.