ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО

Держава, яка будує відносини своїх громадян на основі морально-етичних нормах звичаєвого права, що шанує людину, оцінює її за високими морально-етичними категоріями і надає право приймати рішення в інтересах сім”ї та суспільства, розвивається швидко і стабільно.

Українське суспільство своїми морально-етичними нормами передбачає створення повноцінної сім”ї, яка за звичаєвим правом є моногамною та багатодітною і очолює її розумний господар, який дбає про сім”ю : на основі морально-етичних норм звичаєвого права керує повсякденним життям сім”ї, матеріально її забезпечує, займається вихованням дітей, піклується про непрацездатних, представляє сім”ю, родину у суспільстві, якщо необхідно , зі зброєю у руках захищає свою сім”ю, суспільство.

Незважаючи на численні завойовницькі війни, які велись державами Європи проти України, завдяки непорушним нормам звичаєвого права, яке фактично відтворює морально-етичне світосприймання народу і передавалось від покоління до покоління до сьогоднішнього дня існує українська спільнота.

Звичаєве право за визначенням наукової думки - це сукупність правових традицій і звичаїв, якими регулюються стосунки і поведінка людей у різних сферах життя, важлива ділянка народної свідомості та народних знань. Звичаєве право – це право, яке усвідомлювала і знала кожна людина, жила за законами цього права. Звичаєве право і мораль українського народу – єдине ціле.

Гарантом виконання звичаєвого права виступала сама людина - його носій, сім”я, та суспільство. Звичаєве усне право існувало і зараз існує паралельно писаним, а у деяких випадках переноситься законодавцем у нормативно-правові акти.

Звичаєве право на всій території України відзначається певною одноманітністю. Воно регулює сімейні відносини - головним інститутом звичаєвого права є сім”я та все, що пов”язано з її добробутом. Воно має свої інститути і основним джерелом достатку визнає працю та землюз надрами, лісами, водоймищами, ріками, інше.

Звичаєве право розрізняє продукти, що родила сама земля та продукти діяльності людини. У відповідності до цього положення людині належить тільки те, що створене її особистою працею, але дозволяється користуватись “дарами природи” – вилов риби, збирання грибів та ягід, інше. Земля у яку вкладена праця в будь-якій формі не може бути відчужена без відповідної винагороди.

Звичаєве право у своєму підгрунтті має морально-етичні правила поведінки, згідно яких культивується: правдивість, чесність, гідність, честь як кожної особи окремо, так і сім”ї, родини, громади, суспільства, колективна взаємодопомога – відмовити у необхідній допомозі вважається за ганьбу. Єдність, повага, розумна субординація, чуйність, любов – принципи на яких збудоване звичаєве право.

Звичаєве право має свої витоки з сивої давнини, що підтверджується відкриттям археолога В. Хвойкою на прикінці Х1Хст. на середньому Дніпрні в районі м. Трипілля квітучої культури, яка ввійшла в науковий обіг як трипільська культура. Ще 111 тис. р. до Різдва Христова в районі Трипілля, місцевості найбільше дослідженій археологами, виявлено, що поселення одне від одного розташувались на відстані коло півкілометра . Як пише в своїй праці В.Петров “Походження українського народу” стр.13 , якщо нанести виявлені пункти поселень на карту і зіставити цю археологічну карту сучасної заселеності цього району, то з”ясується той своєрідний і зовсім на перший погляд, несподіваний факт, що поселень в 3 тис. до Різдва Христова було більше ніж нині. Вони були розташовані ближче один від одного, ніж за наших часів і були менші ніж наші теперішні, але траплялись далеко частіше.

Трипільці мешкали у великих і просторих багатопокоєвих хатах, які були розписані як ззовні так і з середини. Ці узори та розписи дійшли до нашого часу і за звичаєм використовуються в українських селах.

Родинний лад, згідно житла, являв собою велику сім”ю або баготопоколінну. Мала або вузька родина вже було виділена з роду, але входила до його складу.

Як вважає вищезазначений автор, родинний лад трипільців становить перехідний ступінь між материнсько-родовим устроєм та бвтьківсько-родовим. Україна трипільських часів – це країна хліборобів з великохудобним скотарством. Віл і корова визначали склад стада. Трипільська Україна була одночасно і сільською і міською. В цей час народ вже має певну суму характерних ознак, які залишились властивою приналежністю до наших часів: хліборобство і пов”язене з ним скотарство велика рогата худоба, топографія селищ, спосіб будови жител, розпис хат і печей, виразні господарчі й народномистецькі спільноспадкові традиції.

Територія розташування трипільських селищ в основному збігається з територією чорноземлі на Україні. І тут постає питання на яке ще й досі немає однозначної відповіді: чи трипільці селились саме на цих місцях, чи може майже двохтисячолітнє культивування грунтів, обробка грунтів трипільцями призвела до витворення цього високоякісного шару гумосу.

Саме тому сьогоднішня Україна за традиціями та звичаями своїх далеких предків є сільськогосподарською країною, що обумовлює менталітет народу сучасної України.

Для трипільців характерні поселення на відкритих місцях, що свідчить про те, що ім ніщо не загрожувало. Вони не мали кого стерегтися, бо за даними археологічних розкопок ні в похованнях, ні в оселях, ні в містах і селах не знайдено зброї та інших свідчень про військові формування. Міста і села мали форму кола з майданом посеренині на відміну від іншої культури так званої шнурової, примітовної у порвняні із трипільською, яка прийшла на зміну їй десь у 2 тис. р до Різдва Христова. Шнуровики, які заступили трипільців, жили вже під постійною загрозою власного знищення, так як і “скіфи” які займались кочовим скотарством та загарбницькими війнами.

Менталітет українського народу і до тепер налаштований на мирне життя , що знайшло своє відображення в конституції України, прийнятій у 1996р.

Для звичаєвого права українців була характерна його своєрідна і різноманітна обрядовість, кожний процесуальний акт чи інститут мав свої обряди-символи, а також його публічність – усі правові акти здійснювались привселюдно.

Слово “обряд”, як означення явища, вказує на певні передумови, без яких неможливий вдалий розвиток запланованих подій і обставин життя. Похідні слова “рядити” – означає давати порядок, “рядитися – збиратися, готуватися, “рядло” – зернина в середині шкаралупи плоду. Обрядове дійство за своєю сутністю дійство духовне. Обряд постає як своєрідне програмування – означення шляхів майбутнього розвитку подій, суспільних відносин, буття природи, життя окремої родини, сім”ї, кожної людини. Обряд подібно до зерняти, що зберігає в собі генетично закодований образ, - є вмістилищем закодованих в символах напрямків, форм та образів розвитку пов”язаних з ним обставин буття. “Чи любите ви гойдалку?” – запитує М.Ткач у своїй статті “Пріч рядися, а хліб сій” Журнал “Українська культура 2”98 “Преса України” і далі “Трішки зусиль – вона підносить вас так, що аж дух захоплює. Але що ж примушує гойдалку розганятися? Мабудь кожному добре відомо, що для того щоб розгойдатись на гойдальці, треба власний рух і власні зусилля узгодити з рухом гойдалки. Причому кожне додаткове зусилля слід прикладати в мить започаткування нового періоду руху. В такі миті, навіть найменше зусилля здатне або суттєво помножити, або різко пригальмувати рух вашої гойдалки, Це дозволяє нам самим себе розгойдувати і зупиняти . Але для цього треба навчитись прикладати свої зусилля в точках започаткування нового руху.

А тепер нагадаймо, що все що нас оточує також перебуває в коливальному русі. І не тільки сфера видимого, але й невидимого – чуттєво-енергетичного буття світу. Земля, Сонце, галактика, Всесвіт – це все гойдалка. Періоди безмежних коливань віддзеркалюються в ритмах наших сердець, в усьому розмаїтті почувань. Отже у людини існує реальна можливість впливу на весь космічний рух, а значить і на саме життя. Але щоб скористатись цією можливістю необхідно узгодити свої дії з просторово-часовими точками, в яких зароджується світорух. В таких точках найменші зусилля будуть помножені в міріади разів. І тоді кожне наше слово, думка, обрядова дія в закодованих символах за прикладом годинникового механізму підпорядковується єдиній ритмоструктурі світу.

В силу такого розуміння обрядовість та звичаєвість і поставала непорушним законом суспільного життя пращурів, їх духовною і моральною підосновою.”

На території України, Росії, Білорусії життя згідно звичаєвого права розвивається по колу, яке складається з одного оберту земнлї кулі навколо сонця – тобто року, роки в свою чергу по спіралі складали певні проміжки часу та стадій життя людини.

Обрядовість носила річний календарний цикл, а також життєвий цикл людини від її народження до смерті. Оскільки обрядовість це форма дії звичаєвого права, то сучасною мовою її можна назвати процесуальним правом. На відміну від сучасного надзвичайно складного, спецефічного та вузькоспеціалізованого прцесуального права, обрядовість звичаєвого права виховувалась у дитини від дня її народження, тому освоєння звичаєвого права проходоло в іграх, співах, казках, образі життя.

Рік поділявся на :

- ранню весну;

- весну;

- літо;

- ранню осінь;

- пізню осінь;

- зиму.

Український народ вшановував прихід певної пори року і пов”язував річний перебіг часу із певними циклами життя людини, виховуючи високу моральність та порядність. Так, наприклад, вшанування початку літа та закінчення весняно-польових робіт наші предки хлібороби відзначали на “Зелені свята” – час цвітіння жита. В цей час вшановувалась пам”ять предків і на знак того, що живі родичі їх чекають, хати прибирались квітами, зіллям., гілками дерев липи, дубу, ясеня.

Саме у ці свята молодь гуляла співала пісень, плела і носила вінки із зелені та квітів. Таким чином наші предки виховували у молоді повагу до своїх пращурів та передавалась пам”ять про них