§ 1. Суть банківського права розвинутих країн

В економічному розвитку будь-якої країни важливе місце за­ймає банківська діяльність - основний елемент функціонування фінансової системи країни. Виступаючи важливим інструментом фінансово-кредитного механізму держави, банківська діяльність сприяє мобілізації та використанню коштів, здійсненню різноманіт­них банківських операцій, забезпечує виконання фінансових зо­бов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Проведення державою політики жорсткого регулювання бан­ківської діяльності, створення чітко організованої банківської сис­теми і належного порядку здійснення банківських операцій свід­чить про специфічний характер банківської діяльності та важливу роль держави в регулюванні банківських правовідносин. Банків­ська діяльність - це передбачена законодавством система дій спеціальних суб’єктів, які здійснюються ними як учасниками Єди­ної банківської системи, з приводу грошей, цінних паперів та ва­лютних цінностей, які виконують функцію платежу, зберігання і товару (кредиту). За своїм змістом банківська діяльність склада­ється із комплексу банківських операцій і угод, які здійснюються кредитними організаціями.

Виходячи з наведеного вище визначення банківської діяльнос­ті, можна стверджувати, що все, чим займаються банки, слід вва­жати банківською діяльністю, а всі правовідносини, які виникають у процесі організації та здійснення банківської діяльності з участю банків, слід розглядати як предмет банківського права.

Об’єкт регулювання з боку банківського права - специфічна група суспільних відносин, предметом якої є банківська діяль­ність. Банківське право - найважливіша галузь права в правовій системі будь-якої держави ринкового типу. Дослідження механіз­му правового регулювання банківської діяльності будь-якої країни має на меті ознайомлення з теоретичними і практичними аспекта­ми правового забезпечення банківської діяльності в зарубіжних

країнах.

У США при визначенні банківського права виходять з того, що «...банківське право - це дуже багатогранний термін. Він охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, а й сукупність норм, що регулюють порядок здійснення фінансових та пов’язаних з ними послуг»¹.

Банківське право США - одна з найбільш містких та складних сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інша сфера економіч­ної діяльності держави.

Французькі вчені вважають, що «банківське право Франції складається з правил, що закріплюють статус підприємств, які за­ймаються «торгівлею грошами», і підприємств, що сприяють їх діяльності. Отже, це право професійне»¹ 2.

К. Гавалда і Ж. Стуфле підкреслюють, що об’єктом банків­ського права є визначення правового положення банків, тобто орга­нізацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських операцій. Піз­ніше вони сформулювали поняття кредитного права і розглядали банківське право як частину кредитного права.

Німецький вчений Р. Кольс відзначає, що «банківське право існує як публічне і приватне право... Публічне банківське право охоплює державний нагляд за банківською справою і його організацій... При­ватне банківське право - це право банківських угод і договорів»^{[50] [51] [52].}

Російські юристи вважають, що банківське право становить собою сукупність норм, які регулюють правові відносини в галузі банків­ської діяльності, тобто встановлюють правове положення самих бан­ків та інших кредитних організацій, що регулюють публічні відносини банків, а також приватноправові відносини банків з клієнтами^[53].

Незважаючи на різні підходи у визначенні банківського права в зарубіжних країнах, суть банківського права залишається незмін­ною - це визначення правового статусу банків та здійснення ними на постійній, професійній основі банківських операцій.

Отже, банківське право в зарубіжних країнах - це найважливіша галузь права, що становить собою систему правових норм, які регу­люють банківську діяльність, а саме порядок організації та функціо­нування банків і банківської системи конкретної держави, тобто пуб­лічні відносини банків, а також порядок здійснення ними банків­ських операцій, їхні приватно-правові відносини з клієнтами.

Банківське право в країнах з ринковою економікою виступає самостійною галуззю права. Самостійний характер цієї галузі про­являється в тому, що для неї характерні особливий об'єкт регулю­вання, специфічні суб'єкти та існування розгалуженого і повно­цінного банківського законодавства. Об'єктом регулювання з боку банківського права тут виступає специфічна група суспільних від­носин - банківські правовідносини, предметом яких є банківська діяльність. Банківські правовідносини різноманітні як за змістом, так і за своїм неоднорідним характером. Така неоднорідність бан­ківських правовідносин визначається як змістом регулювання (розрахункових, кредитних, валютних відносин та ін.), так і на­самперед наявністю суб'єктів, які беруть участь в цих відносинах (держава, центральні банки країн, комерційні банки, різноманітні спеціалізовані кредитно-фінансові установи тощо).

Неоднорідність суб'єктів банківського права в зарубіжних кра­їнах призводить до виникнення неоднорідних за своєю природою банківських правовідносин, які, у свою чергу, зумовлені специфі­кою застосовуваних методів правового регулювання таких право­відносин, а саме - в поєднанні організаційних та майнових елемен­тів. З одного боку, суб'єкти банківського права виконують орга­нізаційні функції. Наприклад, активно втручаються в економічне життя країни, приймаючи нормативні акти, що регулюють банків­ську діяльність, а кредитні організації, юридичні та фізичні особи зобов'язані дотримуватись банківського законодавства. З іншого боку, суб'єкти банківського права є безпосередніми учасниками майнових відносин; їхні відносини характеризуються рівністю їх­нього правого статусу (у кредитних угодах або випуску емітентом цінних паперів).

Для банківського права зарубіжних країн характерним є роз­галужений масив правових актів, що регулюють різні аспекти

банківської діяльності в країні. Причому серед джерел цієї галузі значне місце займають закони, які є основним регулятором банків­ських відносин, хоча деякі аспекти цих відносин можуть регламен­туватися відомчими актами, судовими прецедентами.

Банківське право зарубіжних країн має комплексний характер. Ця галузь досить велика за обсягом і включає комплекс тісно пов’язаних між собою інститутів: правові основи організації та функціонування банківської системи країни, банківські операції, валютне регулювання, правове регулювання випуску та обігу цін­них паперів, правові основи банківського аудиту та ін. Крім того, багатогранність банківської діяльності дає підставу включати до банківського права також норми інших галузей права, що нале­жать до банківської діяльності (наприклад, правила здійснення грошових операцій, механізм примусового забезпечення банків­ських зобов’язань, питання акумуляції платежів і зборів тощо). Комплексним є і метод банківського права зарубіжних країн, а саме: поєднання цивільно-правового і публічно-правового методів^[LIV].

Важливою тенденцією розвитку банківського права зарубіжних країн є інтернаціоналізація системи банківської діяльності.

Банківське право та банківські системи в різних країнах мають істотні відмінності, зумовлені специфікою історичних, економічних та політичних факторів. Водночас банківське право, банківські сис­теми різних країн перебувають у постійній взаємодії, взаємозалеж­ності, взаємного впливу (розширення мережі банків країни за кор­доном і проникнення іноземних банків та їхніх дочірніх установ на територію інших країн, інтернаціоналізація банківського бізнесу, розвиток співробітництва країн щодо формування загальних стан­дартів банківського регулювання; формування єдиного ринку бан­ківських послуг та ін.). Усе це закономірно впливає на правову сис­тему будь-якої держави, в тому числі і грошово-кредитну систему.

Процеси трансформації структури і діяльності фінансового рин­ку, його ефективного функціонування зумовили глибокі зміни в банківському праві розвинутих країн, що сталися в кінці 60-х ро­ків XX ст. Насамперед мова йде про законодавчі реформи в бан­ківській сфері в більшості країн з ринковою економікою. Процес дерегулювання і лібералізації банківського законодавства сприяв

пом’якшенню або повній відміні обмежень і заборон на територі­альну експансію банків, руйнуванню жорстких меж між різними видами фінансових інститутів, розвитку конкуренції в сфері кре­дитно-фінансового обслуговування і послабленню адміністратив­ного контролю за діяльністю банків.

Особливого значення для розвитку банківського права зарубіж­них країн набуває міжнародне та європейське співробітництво у сфері правового регулювання банківської діяльності. Початок міжнародного співробітництва у сфері банківського регулюван­ня відноситься до 1975 р., коли було створено орган міжнародно­го співробітництва держав у сфері банківського регулювання - Базельський комітет з банківського нагляду, який нині включає представників центральних банків групи дванадцяти держав. Ме­тою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи до істотних питань банківського регулювання завдяки виробленню рекомендацій і обміну інформацією між органами банківського нагляду держав, що належать до вищеназваного комітету. За час існування Базельський комітет виробив ряд документів (Конкор­дат 1975 р., Мінімальні стандарти з нагляду за міжнародними бан­ківськими групами та їх транскордонними установами 1992 р. та ін.), які, не будучи формально юридичними актами, разом з тим містять у собі елементи юридичної обов’язковості.

У квітні 1997 р. Базельський комітет підготував документ «Ба­зові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю», в якому сформульовано 25 принципів, що покладено в основу Євро­пейського банківського законодавства і визначають засади органі­зації ефективності банківського нагляду та регулювання в держа­вах - членах ЄС.^[LV]

Базельські принципи було розроблено країнами «великої десятки» за участю представників органів банківського нагляду з 15 країн, включаючи Росію та Швейцарію.

конуваних ними процедур, пов язаних з наданням кредитів та ін­вестуванням капіталів, управлінням кредитним та інвестиційним портфелями; перевірки факту наявності у банку загальної політики управління ризиками.

В рамках Базельського комітету з банківського нагляду систе­матично здійснювалась розробка і прийняття документів, пов’я­заних із банківською діяльністю, враховуючи процес євроінтегра- ції. Наприклад, у 1988 р. Базельський комітет прийняв угоду про достатність капіталу (Базельська угода І). У 2004 р. прийнято Ба- зельську угоду II «Міжнародна конвергенція оцінки капіталу та стандартів капіталу: нові підходи». Поглиблення світової фінансо­во-економічної кризи змусило Базельський комітет 12 вересня 2010 року прийняти підсумковий документ, що стосується нових стандартів капіталу (Базельська угода III).

Країни прагнуть інкорпорувати вироблені Базельним коміте­том принципи до свого національного банківського права. Україна також співробітничає з Європейським Союзом (далі - ЄС) у бан­ківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партнерство з ЄС, метою яких є адаптація банківського законодавства України до європейських стандартів.

Європейське співробітництво у сфері банківського регулюван­ня розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру, основи якого було закладено в Римському договорі 1957 р. про створення Європейського Співтовариства (нині - ЄС). Останнім часом спостерігається підвищення ролі ЄС і Європей­ської Комісії, діяльність яких спрямовано на гармонізацію банків­ського права і практики своїх держав-членів, прийняття ними нор­мативних актів, що мають юридичну силу і обов’язковий характер. У ст. 100 Римського договору 1957 р. передбачено зближення за­конодавчих положень, приписів і адміністративних дій держав-членів, які прямо зачіпають створення і функціонування спільного ринку^[LVI].

Універсальний рівень співробітництва ЄС передбачає об’єднання зусиль держав для коригування свого банківського законодавства з урахуванням вимог загальноєвропейського права (Римський дого­вір 1957 р., Маастрихтський договір 1992 р.), а в майбутньому пе­редбачається додержуватися вимог, пов’язаних з утворенням бан­ківського ринку ЄС з єдиною валютою. З 1 січня 2002 р. євро у вигляді банкнот і монет стала законним засобом платежу і єдиною валютою у країнах Європейського валютного союзу.

Нині в ЄС провадиться активна робота зі створення Єдиної бази даних нормативних документів цього Союзу в банківській і фінансо­вих сферах, координації банківського законодавства країн - членів ЄС. Отже, банківське право провідних зарубіжних країн багато в чому відображає процес інтернаціоналізації правового регулювання бан­ківської діяльності, враховуючи розвиток міжнародних економічних відносин та інтеграцію фінансових ринків країн у ці процеси та необ­хідність мінімізації негативних наслідків світової фінансової кризи.