§ 2. Правова регламентація банківської діяльності в розвинутих країнах

Банківська діяльність у країнах з ринковою економікою набула свого правового виявлення в численних законодавчих і норматив­них актах різної юридичної сили. Ці джерела банківського права надзвичайно різноманітні за змістом, формою і значенням у пра­вовому регулюванні банківських правовідносин.

Для банківського права зарубіжних країн характерним є викорис­тання широкого спектра різних за юридичною природою джерел, що визначається специфікою суб'єктів, об'єкта і методів банківського регулювання. Розглянемо основні джерела банківського права.

1. Національне банківське законодавство, що становить систе­му нормативних актів, норми яких регулюють банківські право­відносини. Це насамперед закони. Наприклад, у США діє розвине­на система законодавчих актів, що характеризується ретельністю правової регламентації всіх сторін банківської діяльності. Це За­кон про національну валюту (1863), Закон про діяльність національ­них банків (1864), Закон про Федеральний резерв (1913), Закон Єджа про міжнародні банківські операції (1919), Закон Макфедде- на про діяльність іноземних банків (1927), закони про фінансову діяльність (1933, 1935), Закон про емісію цінних паперів (1933), Закон про кредитування власників житла (1933), Закон про банків­ські холдингові компанії (1956), закони про злиття банків (1960, 1966, 1994), Закон про вірогідну інформацію в кредитуванні

(1968). Закон про захист банків (1968), Закон про однакові кредит­ні можливості (1974), Закон про правильне погашення кредиту (1977), Закон про право на фінансову таємницю (1978), Закон про перегулювання депозитних установ і контроль за грошовим обігом (1980), Закон Гарна - Сен - Жермена про депозитні інститути (1982), Закон про Федеральну резервну систему США (1995) та ін.

Слід зазначити, що законодавство США, регулюючи банків­ську діяльність, протягом півстоліття залишалося незмінним, тобто характеризувалося стабільністю і консерватизмом правових актів. Лише в 70 і 80-х роках законодавчі органи США переглянули пра­вові обмеження, послабили адміністративний контроль за банками і надали їм можливість ефективніше працювати в умовах жорсткої конкуренції. Деякі зміни банківського законодавства в плані його лібералізації були проведені і останніми роками. Для США харак­терна відсутність Єдиного банківського законодавства, правове регулювання банківської діяльності здійснюється як на федераль­ному рівні, так і на рівні окремих штатів. Кожний штат вправі ре­гулювати банківську діяльність за своїми власними законами, і це знаходить відображення в банківському законодавстві країни.

Порівняно із законодавством США банківське законодавство Німеччини завжди відзначалося лібералізацією правового регулю­вання в цій сфері. Серед банківських законів можна назвати Закон про Німецький Федеральний банк (в редакції від 16.07.1994 р.), Закон про банки Федеральної республіки Німеччини (1957), Закон про кредитну справу (1993), Закон про Німецький кооперативний банк (1975), Закон про Німецький компенсаційний банк, Закон про ощадні каси, Закон про іпотечні банки (1990).

В інших європейських країнах також діють закони, що визна­чають правове положення банків, наприклад, у Франції - закони «Про Статут банку Франції» (1993), «Про діяльність і контроль за діяльністю кредитних установ» (1993). У Великобританії діють Закон про націоналізацію (1946), закони про банківську діяльність (1979, 1987) та Закон про Банк Англії (1998), а правове положення банків, що діють у формі торгових товариств, регулюється законо­давством про торгові товариства. У Швейцарії діяльність банків, їх регулювання і контроль визначаються відповідно до Федерального банківського закону про банки і ощадні каси (від 08.11.1934 р.) та Закону «Про Швейцарський Національний банк» (2003 р.).

Законодавчу основу сучасної банківської системи Росії було ство­рено в 1990 р.

На відміну від розвинутих країн Європи та США, де діє розга­лужена система законів, в Японії незначна кількість законодавчих актів регламентує банківську діяльність (в 1997 р. парламентом Японії прийнято пакет законів щодо реформи банківської системи та нову редакцію Закону про банк Японії). В Японії банки у своїй діяльності керуються усними розпорядженнями Міністерства фі­нансів, які не мають сили законів, однак банки повинні їх виконувати.

Важливе місце в ієрархії джерел банківського права займають комерційні (торгові) кодекси провідних зарубіжних країн (Німеччи­ни, США, Франції, Росії, Швейцарії, Японії), в яких містяться норми, присвячені деяким аспектам регулювання банківської діяльності.

Так, у Цивільному кодексі Російської Федерації є значна кіль­кість статей (кредит, банківський вклад, банківський рахунок, роз­рахунки, зберігання цінностей в банку, банківська таємниця тощо), які регулюють банківські правовідносини. У Французькому Комер­ційному кодексі та Німецькому торговому уложенні містяться нор­ми, що стосуються банківських операцій.

Джерелами правового регулювання банківської діяльності в зару­біжних країнах іноді виступають нормативні акти, що видаються главами держав і органами виконавчої влади (постанови уряду, акти фінансових органів). У Росії, наприклад, укази Президента Російської Федерації регулювали питання валютних відносин.

Значний за обсягом блок банківського законодавства станов­лять положення, інструкції, правила, що видаються банками, а та­кож численні формуляри, які використовуються в банківській практиці для оформлення банківських угод, акти локального регу-

лювання (наприклад, статути банків та їх асоціацій), правила об­слуговування клієнтів, про служби банку.

Як приклад можна назвати Кодекс добросовісної банківської практики, прийнятий Британською банківською асоціацією, Ко­декс банківської діяльності Асоціації комерційних банків Санкт- Петербурга, які відіграють важливу роль в регламентуванні відно­син банків з клієнтами, в регулюванні діяльності банківських установ. Істотне значення для банківського права становлять пра­вові звичаї та звичаї ділового обороту.

2. Міжнародні конвенції та договори в сфері банківського пра­ва, що ратифіковані парламентами країн, також належать до дже­рел банківського права. Наприклад, Женевські вексельні конвенції 1930 р. (Про Єдиний вексельний закон), Женевські чекові конвен­ції 1931 р. (Про Єдиний закон про чеки), Оттавська конвенція УНІДРУА 1988 р. (Про міжнародний факторинг), Маастрихтський договір 1992 р., Амстердамський договір 1997 р., Сорок реко­мендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відми­ванням грошей (FATF) (Міжнародний договір від 24 вересня 2003 р.).

3. Міжнародні звичаї, що сформувалися в міжбанківській прак­тиці і стають об'єктами міжнародної уніфікації в рамках Міжнарод­ної торгової палати (МТП), є актами неофіційної кодифікації міжна­родних звичаїв. У банківському праві до них можна віднести Уніфі­ковані правила МТП з інкасо в редакції 1995 р., Уніфіковані правила і звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р., Уні­фіковані правила МТП за договірними гарантіями в редакції 1978 р.

У сфері міжнародної банківської діяльності важливе місце посідають міжнародні банківські стандарти, які розробляє Між­народна організація стандартизації (ISO). Стандарти становлять сукупність технічних вимог до оформлення банківських докумен­тів, додержання яких має правове значення, оскільки їх викорис­товують у міжнародній банківській практиці.

4. У країнах, що належать до англосаксонської правової си­стеми (Великобританія, СІНА, Канада та ін.), де діє прецедентне право, важливу роль у правовій регламентації банківської діяльно­сті відіграє судова та арбітражна практика, тобто рішення судових органів і арбітражів з конкретних справ за участю банків, а також прецеденти, створювані Судом ЄС.

5. Важливим елементом правового регулювання банківської ді­яльності в різних країнах є нормативно-правові акти міжнародних організацій, що застосовуються на території їх держав-учасників. Так, з утворенням Міжнародного валютного фонду (МВФ) 1944 р-

Міжнародної валютно-кредитної організації, що має статус спе­ціалізованої установи ООН, найважливим джерелом правового регулювання банківської діяльності, особливо центральних емі­сійних банків, став статут МВФ - документ міжнародно-правового характеру. Статут МВФ виконує важливу роль в розвитку міжна­родної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, регулюванням порядку здійснення системи платежів при укладан­ні міжнародних валютних угод, міжбанківських угод про порядок ведення розрахунків та інших питань. Прикладом Європейського Співробітництва в сфері банківського регулювання є ЄС і Європей­ська Комісія, що наділені правом прийняття нормативних актів, які мають юридично обов’язковий характер для держав - членів ЄС. Сукупність таких актів (регламенти, рішення, директиви, що регулюють банківську діяльність у рамках ЄС) одержала назву Єв­ропейського банківського законодавства. До таких банківських ди­ректив слід віднести: Директиву ЄС від 12 грудня 1977 р.

Важлива роль в цьому плані також належить Європейському центральному банку, який приймає нормативні документи, як-от: «Роль Євросистеми у сфері контролю за платіжними системами» (червень 2000 р.), «Стандарти контролю за системами роздрібних розрахунків в евро» (червень 2001 р.), «Досягнення безпеки в си­стемі розрахунків електронними грошима» (травень 2003. р.) та інші, якими встановлено базові правові принципи контролю за платіжними системами країн єврозони та основні функції цент­рального банку в сфері контролю за ними.

Підводячи підсумки розгляду питання про джерела банківсько­го права в зарубіжних країнах, можна дійти таких висновків:

1) у провідних зарубіжних країнах склалася і розвивається розгалужена система банківського законодавства, яка складається з правових норм, що традиційно належать до норм публічного і приватного права;

2) у банківському законодавстві зарубіжних країн слід виділити дві великі групи правових норм: а) норми, що забезпечують стра­тегічне регулювання банківської діяльності, які мають стабільний і тривалий характер; б) норми, що забезпечують оперативне регулю­вання і містяться, як правило, в підзаконних нормативних актах;

3) для національних систем банківського права характерним є включення не тільки джерел внутрішнього державного права, а й джерел міжнародного права: міжнародних договорів, міжнародних звичаїв. Важливим моментом, що характеризує банківське законо­давство зарубіжних країн, є тенденція до його зближення та уніфі­кації, особливо після створення ЄС і формування Національного європейського права.

Таким чином, правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах характеризується безліччю та розмаїттям рі­зних за юридичною природою джерел банківського права, високо- розвиненою системою нормативних актів про банки і банківську діяльність, ретельністю їх правової регламентації та проникненням іноземних елементів в національне банківське законодавство.