Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу

Особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на державну службу повинна відповідати законодавчо визначеним вимогам. Ці вимоги слід класифікувати на 2 види: а) загальні; б) спеціальні.

3.2.1. Загальні вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу

Стаття 19 чинного Закону передбачає загальні вимоги щодо осіб при вступі на державну службу.

1. Особа є повнолітньою. Названа стаття, на відміну від ст. 4 Закону- 1993*, передбачила такий критерій, як «повнолітня» для особи, яка має право на державну службу. Відповідно до ст. 32 ЦК і ст. 6 СК повнолітньою є особа, яка досягла 18-річного віку. Цей підхід щодо законодавчого регулювання питання про вік особи, яка претендує на посаду державної служби, є цілком правомірним і таким, що відповідає міжнародним стандартам публічної служби.

Цікавим є зарубіжний досвід вирішення питання вікового цензу в державній службі. Законодавство зарубіжних країн закріплює як мінімальний вік вступу на публічну службу, так і максимальний. Загальний мінімальний вік у більшості європейських країн становить 18 років, у деяких країнах - 20 років (Данія), а для зайняття багатьох посад цей вік є більш високим, що зумовлено, насамперед, потребою одержання відповідної освіти і підготовки. Зокрема, значно вищим є мінімальний вік для зайняття постійних посад у Німеччині, який становить 27 років, оскільки для того, щоб претендувати на ці посади, необхідно пройти підготовчу службу^[108]. Окрім мінімального віку зарубіжним законодавством передбачається і максимальний вік вступу на державну службу, що зумовлено тим, що: 1) у країнах системи кар’єри органи публічної адміністрації не зацікавлені у прийомі на службу на невеликі строки осіб, які досягли певного віку, враховуючи, що відставка службовців за загальним правилом наступає у 60-65 років, тобто держава намагається якомога ефективніше інвестувати кошти на розвиток кадрового потенціалу; 2) вважається, що після досягнення певного віку особа не може покладені завдання і функції виконувати настільки ефективно, як цього вимагає характер служби.

Єдиного систематизованого підходу у вирішенні цього питання немає, і в кожній країні встановлюються свої вимоги щодо цього віку: Австрія - 40, Франція - 45, Бельгія - 50 років. Водночас, у багатьох країнах (Нідерланди, Швеція, Велика Британія), як і в Україні, подібних вікових обмежень немає, однак є вимога щодо того, що публічний службовець має бути здатним служити протягом реального періоду до відставки.

2. Особа є громадянином України. Конституцією України закріплено положення про те, що всі громадяни України користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (п. 2 ст. 38), тобто Конституція України передбачила тільки одну вимогу до претендентів на державну службу - громадянство України. Відповідно до ст. 1 Закону «Про громадянство України» ^[109], громадянин України - це особа, яка набула громадянство України у порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особа вільно володіє державною мовою. Цей критерій також є новітнім у порівнянні із Законом-1993, який такої вимоги не передбачав. Обов’язок володіння державними службовцями державною мовою передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної»^[110]. Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, якій якій Конституцією України надано статус мови офіційного спілкування посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування під час виконання посадових обов’язків, а також мови діловодства і документації цих органів та посадових осіб. Слід зазначити що у чинному Законі уперше, на відміну від Закону-1993, передбачено визначення поняття «державна мова» у контексті державної служби. Це, насамперед, мова, статус якої передбачає обов’язковість: 1) її використання на всій території України; 2) при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування; 3) в інших публічних сферах суспільного життя: а) кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою; б) особа, яка має намір набути громадянство України, зобов’язана засвідчити відповідний рівень володіння державною мовою; в) володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані: Президент України, Прем’єр-міністр України, Перший віце- прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, інші члени КМУ, перші заступники та заступники міністрів, керівники інших ЦОВВ та їх заступники, Глава Офісу Президента України та його заступники, Секретар РНБО України та його заступники, Голова СБУ та його заступники, Голова Служби зовнішньої розвідки України та його заступники, Генеральний прокурор та його заступники, керівники регіональних та місцевих прокуратур, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та його заступники, члени Ради НБУ, Голова та інші члени Рахункової палати, Голова АКУ, інші державні уповноважені АКУ, голови територіальних відділень АКУ, члени НАЗК, члени Національної комісії зі стандартів державної мови, члени ЦВК, члени Нацтелерадіо, члени національних комісій регулювання природних монополій, члени НКЦПФР, члени Нацкомфінпослуг, члени інших державних колегіальних органів, Голова Держкомтелерадіо та його заступники, Голова ФДМ України та його заступники, постійні представники КМУ, ВРУ, Президента України у КСУ, Директор НАБУ, Уповноважений ВРУ з прав людини та його представники, Уповноважений із захисту державної мови, Голова Верховної Ради АРК та його заступники, Голова Ради міністрів АРК та його заступники, міністри АРК, Постійний Представник Президента України в АРК та його заступники; депутати Верховної Ради АРК, депутати місцевих рад, посадові особи органів місцевого самоврядування; державні службовці; голови місцевих державних адміністрацій, їх перші заступники та заступники та ін.

Первинно у ст. 19 чинного Закону було передбачено, що рівень володіння державною мовою визначався під час атестації осіб, які претендують на вступ до державної служби^[111]. Здійснення атестації покладалося на вищий навчальний заклад, який відповідно до ліцензії здійснює підготовку здобувачів вищої освіти у галузі знань «Публічне управління та адміністрування». На теперішній час Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади»^[112] внесено зміни до чинного Закону, у т.ч. і до п. 5 ч. 1 ст. 25. Зазначеними змінами передбачено, що переможець конкурсу, оголошеного після 25.09.2019 р., має надати копії документів про підтвердження рівня вільного володіння державною мовою. Такими документами, на думку НАДС, можуть бути, зокрема: або а) документ державного зразка про середню/вищу освіту, в якому зазначено про вивчення предмету/дисципліни, що підтверджують знання української мови; або б) посвідчення щодо вільного володіння державною мовою, отримані до 25.10.2019 р. Зазначений перелік документів не є вичерпним^[113].

4. Особі присвоєно ступінь вищої освіти. Підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти є успішне виконання особою відповідної освітньої або наукової програми. Встановлено такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії’/доктор мистецтва, доктор наук. При реалізації права на державну службу особа повинна мати вищу освіту не нижче:

1) магістра [освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо -професійною або за освітньо- науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків] - для посад категорій «А» і «Б»;

2) бакалавра [освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо -професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра або молодшого спеціаліста визначається закладом вищої освіти ],

3) молодшого бакалавра [освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 120-150 кредитів ЄКТС.

Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня молодшого бакалавра на основі ступеня молодшого спеціаліста визначається закладом освіти) - для посад категорії «В»].

3.2.2. Спеціальні вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу

Спеціальними вимогами до осіб, які претендують на вступ на державну службу, є виключно вимоги щодо їхньої професійної компетентності. При цьому слід зазначити, що ці вимоги, у свою чергу, поділяються на загальні та спеціальні. Стаття 20 чинного Закону передбачає тільки загальні вимоги, яким повинна відповідати особа, яка претендує на зайняття відповідної посади.

1. Посади категорії «А»:

1) загальний стаж не менше 7 років. Загальний стаж - це сумарна тривалість роботи робітником або службовцем, або в іншій суспільно -корисній діяльності, якщо їх включення в трудовий стаж передбачено чинним законодавством. На теперішній час у чинному законодавстві використовується поняття «страховий стаж» - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Будь-який період роботи, який відповідно до закону зараховується до страхового стажу, включається у загальний стаж^[114]. Загальний стаж слід відрізняти від спеціального стажу, тобто тривалості роботи у певних сферах, або на певних посадах (напр.: у сфері державної служби; на керівних посадах тощо);

2) досвід роботи. На відміну від загального стажу роботи, який є неконкретизованим, вимоги щодо досвіду роботи є більш чіткими: а) на посадах державної служби категорій «А» чи «Б»; б) на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах місцевого самоврядування; в) на керівних посадах у відповідній сфері (мається на увазі сфера державної служби, сфера служби в органах місцевого самоврядування) не менш як 3 роки. При цьому слід зазначити, що необхідним є один із трьох названих досвідів роботи. Щодо поняття «керівна посада» слід зазначити, що чинне законодавство не надає визначення цього поняття та не розкриває його змісту.

Виходячи з поняття та сутності таких термінів, як «безпосередній керівник» і «посада державної служби», можна зробити висновок, що керівні посади (у контексті цього положення) - це посади публічної служби, які заміщують публічні службовці, і до посадових обов’язків яких належить виконання виконавчо - розпорядчих повноважень;

3) володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи: англійська та французька мови^[115]. Ця вимога відповідно до абз. 1 п. 1 Прикінцевих та перехідних положень чинного Закону набрала чинності з 01.05.2018 р. На теперішній час порядок атестації осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорії «А», і завдання затверджує Комісія з питань вищого корпусу державної служби. Так, 12.06.2018 р. на засіданні Комісії затверджено відповідні тестові завдання ^[116], які мають відповідати критеріям рівня володіння мовою В1 за системою володіння іноземними мовами, що використовуються в ЄС (CEFR). Тестові завдання включають у себе лексико-граматичний тест, перевірку розуміння письмового тексту, умінь і навичок сприйняття усного мовлення (аудіювання), умінь і навичок висловлювати свою думку іноземною мовою. Усі тестові завдання, окрім тих, що обрані кандидатами для проходження щодо перевірки володіння іноземною мовою кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби категорії «А», є конфіденційними. Рекомендований час написання тестування має становити 2 години з моменту отримання кандидатами відповідного тестування, з яких 15 хвилин має бути виділено для аудіювання. Тестування оцінюється за 100-бальною шкалою, з яких прохідними є 75 балів і вище. Оцінювання тестування здійснюють залучені експерти. Критерії для проведення оцінювання володіння іноземною мовою затверджено рішенням Комісії (прот. № 10 засідання Комісії від 12.06.2018 р.)^[117].

2. Посади категорії «Б» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, та його апараті: досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше 2 років, вільне володіння державною мовою;

Посади категорії «Б» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, та його апараті: досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою;

Посади категорії «Б» в іншому державному органі, окрім тих, що зазначені вище: досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше 1 року, вільне володіння державною мовою. При цьому слід зазначити, що документом для визначення відповідного досвіду роботи може бути як трудова книжка, так і інші документи, зокрема: довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також копії контрактів, копії установчих документів та інші дані, які можуть бути підтвердженими документально;

Посади категорії «В»: наявність вищої освіти ступеня молодшого бакалавра або бакалавра за рішенням суб’єкта призначення, вільне володіння державною мовою. При цьому слід звернути увагу на те, що в первинній редакції цього положення словосполучення «за рішенням суб’єкта призначення» щодо ступеня бакалавра або молодшого бакалавра не було.

Спеціальні вимоги до осіб, які претендують на посади категорії «А» становлять:

1) кваліфікаційні вимоги: а) освіта (якщо це передбачено спеціальними законами); б) досвід роботи (його тривалість і відповідна сфера, галузь, посади);

2) вимоги до компетентності: а) лідерство; б) комунікація та взаємодія; в) розуміння сфери державної політики; г) стратегічне бачення; д) управління змінами та інновації; ж) доброчесність та дотримання правил етичної поведінки; з) абстрактне мислення;

3) професійні знання: а) знання законодавства і спеціального законодавства, пов’язаного із завданнями та змістом роботи державного службовця;

б) визначається суб’єктом призначення або керівником державної служби;

в) визначається суб’єктом призначення або керівником державної служби.

Спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» чи «В», визначаються суб’єктом призначення з урахуванням рекомендацій, затверджених НАДС. Спеціальні вимоги визначає суб’єкт призначення шляхом затвердження умов проведення конкурсу за формами, визначеними Порядком проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, а розробляє їх СУП державного органу. За змістом спеціальні вимоги є описом вимог до досвіду роботи осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В», їх освіти, компетентностей, професійних знань, необхідних для ефективного виконання обов’язків за відповідною посадою державної служби. При цьому вимоги щодо освіти та досвіду роботи можуть мати уточнюючий характер щодо галузей знань та/або спеціальностей, за якими здобуто вищу освіту, досвіду роботи у конкретній сфері. Слід зазначити, що спеціальні вимоги визначаються з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного державного органу, положення про державний орган, завдань та змісту роботи, яку зобов’язаний виконувати державний службовець відповідно до положення про структурний підрозділ та посадової інструкції. Ці вимоги описуються з рівнем деталізації, достатнім для відбору осіб, які претендують на зайняття посад державної служби, з одночасним встановленням компонентів кожної такої вимоги.

3.3.

<< | >>

↑

Источник: Біла-Тіунова Л.Р.. Державна служба України. Загальна частина: навчальний посібник.2020. 511 с.. 2020

Еще по теме Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу:

- Административное право зарубежных стран - Административное право Р. Казахстан - Административное право России - Адміністративне право України -