Поняття і правове регулювання права на державну службу

Право на державну службу є невід’ємним конституційним правом громадян України (ст. 38), відповідно до якого вони «користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування».

1) критерії, яким має відповідати особа (загальні вимоги). Питання вимог до осіб, які бажають вступити на державну службу розкрито у підрозділі 3.2 цього посібника;

2) обставини, за наявності яких особа не може вступити на державну службу (обмеження права на вступ на державну службу). Питання обмеження права на вступ на державну службу розкрито у підрозділі 3.3 цього посібника;

3) особистісні характеристики, щодо яких недопустимими є будь -які форми дискримінації.

Під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються будь-які форми дискримінації, визначені законодавством ^[90]. Формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск. Дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі, встановленій цим Законом, окрім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Слід звернути увагу на те, що визначення поняття «дискримінація» надано у ст. 2^і КЗпП, відповідно до якого - це порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

раса - це: а) група людей, що мають спільні фізичні характеристики, успадковані від своїх предків, які відрізняють її від інших рас; б) велика група людей, яка об’єднана генетичними ознаками, що зумовлюють її фізичний тип (комплекс морфологічних ознак), а також, що не є однозначним, психічні особливості. Виокремлюють три великі раси: а) європеоїдна; б) монголоїдна; в) негроїдна. Ці раси, у свою чергу, поділяються на малі раси, яких нараховується від 20 до 40;

колір шкіри - це характеристика особи з точки зору її приналежності до певної групи людей, які характеризуються білим, жовтим, чорним кольором шкіри та їхніми варіаціями;

політичні переконання - це усвідомлена потреба особи діяти відповідно до своїх політичних уподобань (займатися політичною діяльністю чи бути осторонь неї, надавати допомогу політичним партіям або проявляти свою політичну нейтральність тощо). Релігійні переконання - це усвідомлена потреба особи діяти відповідно до своїх релігійних уподобань (бути віруючою або атеїстом). Інші переконання - це усвідомлена потреба особи діяти відповідно до своїх інших переконань (відношення до військової служби, відношення щодо ідентифікаційного коду тощо);

стать - це характеристика особи щодо її природженої приналежності до чоловічої або жіночої статті;

етнічне походження (етнічна приналежність) - це сукупність гомогенних, функціональних і статичних характеристик, які відрізняють одну групу людей від інших груп, що володіють іншим набором подібних характеристик. Цю сукупність становлять: а) наявність уявлень, що їх поділяють члени групи, про спільне територіальне й історичне походження, єдиної мови, спільних рис матеріальної та духовної культури; б) політично оформлені уявлення про батьківщину й особливі інститути, як, наприклад, державність, що також можуть вважатися частиною того, що становить уявлення про народ ; в) усвідомлення членами групи своєї приналежності до неї, — і засновані на цьому форми солідарності і спільні дії.

майновий стан особи - це характеристика особи з точки зору її рухомого і нерухомого майна, цінних паперів тощо;

місце проживання. Відповідно до ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у певному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, встановлених законом.

Цікавим є зарубіжний досвід правового регулювання умов вступу на публічну службу, які є досить різноманітними, однак серед них слід виокремити такі спільні умови для багатьох країн:

1) громадянство держави. Однак із цього правила є винятки: у країнах ЄС

громадяни з інших держав ЄС мають доступ до більшості посад публічної служби. Так, у Німеччині призначеним чиновником може бути тільки той, хто є німцем на підставі ст. 116 Основного закону або має громадянство однієї з держав-членів Європейської співдружності (§ 7) ^[91]. Аналогічний підхід

передбачено і в Греції (п. 2 ст. 4)^[92]. Окрім зазначеного, Федеральний міністр внутрішніх справ може робити індивідуальні винятки та за наявності нагальної службової потреби у роботі відповідного чиновника приймати іноземних громадян, які не є громадянами країн-членів ЄС. При цьому слід звернути увагу на те, що мова йде не про всі посади, оскільки для зайняття певних посад вимога громадянства Німеччини є абсолютною: якщо цього вимагають відповідні завдання, то чиновником може бути призначений тільки німець. Водночас слід звернути увагу на те, що у переважній більшості країн Західної Європи вимога щодо громадянства є досить жорсткою;

2) володіння державною мовою (мовами). Як правило, ця вимога є обов’язковою у країнах, де є чималі іншомовні національні групи [Естонія (п.

3) перебування у межах певного віку:

мінімальний вік вступу на публічну службу: загальний мінімальний вік у більшості європейських країн становить 18 років, у деяких - 20 років (Данія, Греція), у Німеччині - 27 років (щоб мати право претендувати на посади публічної служби необхідно пройти підготовчу службу);

максимальний вік вступу на публічну службу: його закріплення обумовлено тим, що: з одного боку, держави зацікавлені у прийнятті на публічну службу осіб на значний строк, що обумовлює стабільність та ефективність публічної служби, особливо з огляду на те, їхня служба обмежується максимальним строком перебування на ній; з другого - тим, що після досягнення певного віку особа не може виконувати покладені на неї завдання і функції настільки ефективно, як це було раніше. Такий максимальній вік вступу передбачено в Австрії - 40, Франції - 45, Бельгії - 50, Греції - 30-35 (у залежності від категорії посади). Водночас, у багатьох країнах такий вік не передбачається, але зазначається, що публічний службовець повинен бути здатний служити протягом реального періоду до звільнення або відставки;

максимальний вік (граничний вік) перебування на публічній службі, тобто вік, по досягненні якого публічний службовець звільняється з посади або йде у відставку. За загальним правилом публічний службовець по досягненні 60-65 років припиняє публічну службу. Так, у Чехії, Польщі, Греції, Естонії - 65 років, Литва - 62 роки і 6 місяців. У ряді країн допускається продовження строку перебування на публічній службі, зокрема, у Німеччині - максимальне продовження не може перевищувати 68 років, а у виняткових випадках - 70 років;

4) повна дієздатність особи. Саме така умова передбачена у Чехії (п. «с» ч. 1 § 17) ^[93] Естонії (ч. 1 § 14) ^[94]. У законодавстві інших країн ця вимога сформульована у вигляді обмеження щодо прийняття на публічну службу особи, яку визнано недієздатною: Литва (п.

5) наявність відповідної освіти. Ця вимога є притаманною багатьом країнам Західної Європи. Водночас, зміст цієї вимоги характеризується широким діапазоном різноманітності: від середньо освіти [Чехія - (п. 2 § 7)] - до вищої освіти [Латвія (п. 3 ст. 7), Чехія - (п. 2 § 7)] і підготовчої служби (Німеччина - § 18, Польща - ст. 28);

6) відсутність судимості. Йдеться, як правило, про судимість осіб за вчинення ними умисних злочинів: Естонія (п. 1 § 16), Латвія (п. 5 ст. 7), Чехія (п. «d» ч. 1 ст. 17), Болгарія (п. 4 ч. 1 ст. 7). Водночас, у деяких країнах до судимості прирівнюються: взяття під варту осіб, яким було пред’явлено обвинувачення, відповідно до якого вони повинні предстати перед судом для розгляду вчиненого ними злочину або правопорушення, навіть якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився (ст. 6)^[98]; знаходження під попереднім слідством, чи передання суду за обвинуваченням у злочині, за скоєння якого законом передбачається позбавлення волі (п. 2 § 16)^[99];

7) дотримання військового законодавства. Відповідно до ст. 5 Кодексу цивільних службовців Греції не можуть бути призначені цивільними службовцями особи, які; не виконали свого обов’язку проходження військової служби або не були належним чино звільнені з військової служби; які були визнані такими, що відмовляться від проходження військової служби через політичні чи релігійно-етичні переконання, та які не пройшли, відповідно до спеціальних правових положень встановлений строк служби к збройних силах без носіння зброї або альтернативної цивільної соціальної служби. Аналогічна вимога передбачена для осіб при вступі на службу в Чехії (п. «е» ч. 1 ст. 17), Польщі (п. 6 ст. 28).

Право на державну службу:

визначається: 1) Конституцією (ст. 38) і Законами України: «Про державну службу», «Про запобігання корупції», «Про очищення влади», «Про дипломатичну службу», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про громадянство», «Про забезпечення функціонування української мови як державної», «Про вищу освіту», ЦК, СК, МК, КУпАП, КК, КАСУ, ПК;

регулюється (окремі питання реалізації права на державну службу):

постановами і розпорядженнями КМУ: «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» ^[100], «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби»^[101], «Про затвердження Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби»^[102], «Про затвердження Типових вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорії «А»^[103] тощо;

наказами НАДС: «Про затвердження Порядку обрання представників громадських об’єднань до складу конкурсних комісій з відбору осіб на зайняття посад державної служби»^[104], «Про затвердження Переліку тестових питань на перевірку знання Конституції України, законодавства про державну службу, антикорупційного законодавства та спеціального законодавства»^[105], «Про затвердження типових завдань для перевірки професійних знань (Типові завдання для перевірки знань)»^[106], «Про затвердження Положення про Центр оцінювання кандидатів на зайняття посад державної служби»^[107] тощо.

3.2.