Стаття 71. Проведення службового розслідування

1. З метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування.

У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або запо­діяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територі­альній громаді, службове розслідування проводиться обов’язково.

2. Службове розслідування стосовно державних службовців, які займають поса­ди державної служби категорії «А», проводиться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, а стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», - дисциплінарною комісією у державному органі.

3. Тривалість службового розслідування не може перевищувати один місяць. За потреби зазначений строк може бути продовжений суб’єктом призначення, але не більш як до двох місяців.

4. До участі у проведенні службового розслідування суб’єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії, центральним органом виконавчої влади, що забез­печує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, можуть залучатися відповідні фахівці.

5. До участі у проведенні службового розслідування не можуть залучатися поса­дові особи державного органу, особисто заінтересовані у його результатах та прямо підпорядковані особі, стосовно якої проводиться службове розслідування.

6. Особи, які проводять службове розслідування, несуть персональну відпові­дальність за неповноту і необ’єктивність його висновків та за розголошення інфор­мації щодо службового розслідування.

7. Особи, які проводять службове розслідування, мають право: одержувати по­яснення від державного службовця, стосовно якого проводиться службове розсліду­вання, та від інших осіб щодо обставин справи; одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом в інших органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи; одержувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

8. Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідуван­ня, має право:

1) надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обста­вин, які досліджуються;

2) порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових доку­ментів, одержання додаткових пояснень осіб, які причетні до справи;

3) бути присутнім під час виконання відповідних заходів;

4) подавати в установленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування.

9. За результатами службового розслідування складається висновок про наяв­ність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та під­став для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Висновок, складений за результатами проведеного службового розслідування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує дер­жавну політику у сфері державної служби, передається Комісії.

10. У разі якщо службове розслідування стосується інформації з обмеженим доступом, розслідування проводиться з урахуванням положень Законів України «Про державну таємницю» і «Про інформацію» за відповідними правилами діловод­ства.

1. Предмет регулювання

Стаття регулює підстави та порядок проведення службового розслідування.

При цьому слід звернути увагу на те, що згідно з приписами статті 71 Закону збір інформації про обставини вчиненого правопорушення та інші важливі обставини справи, а також оцінку цієї інформації здійснює один і той самий суб’єкт (дисциплінарна комісія).

Надання одному і тому самому суб’єкту повноважень щодо збору інфор­мації та її юридичної оцінки містить серйозну небезпеку (в тому числі коруп- ційного плану), пов’язану з можливістю зловживати таким поєднанням повноважень.

Тому для забезпечення всебічності, повноти та об’єктивності збору від­повідної інформації, а також справедливості та неупередженості прийнятого рішення з числа представників дисциплінарної комісії бажано визначати особу чи кількох осіб, котрі лише збиратимуть всю необхідну інформацію, але не братимуть участі у прийнятті рішення за результатами службового розслідування.

2. Цілі статті (мета норми)

1) визначити підстави та мету проведення службового розслідування;

2) установити коло суб’єктів, уповноважених проводити службове розслідування;

3) унормувати порядок і строки проведення службового розслідування;

4) регламентувати питання про документальне оформлення результатів проведеного службового розслідування.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, ОЕСР)

Коментована стаття має зв’язки з низкою норм Конституції України, зокрема:

- зі статтею 59, відповідно до якої кожен має право на професійну прав­ничу допомогу;

- зі статтею 63, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Необхідність правового врегулювання питання забезпечення службової дисципліни обумовлена потребою в реалізації основних принципів державної служби (верховенство права, законність, професіоналізм, патріотизм, добро­чесність, ефективність тощо), визначених у статті 4 Закону. Дисциплінарна відповідальність є одним із найефективніших засобів забезпечення службової дисципліни, а службове розслідування — надійним засобом установлення обставин вчиненого правопорушення.

4. Коментар основних положень статті (в тому числі визначення термінів, які потребують тлумачення)

4.1. Виходячи з приписів статті 71 Закону службове розслідування — це комплекс заходів, здійснюваних уповноваженим на те суб’єктом (дис­циплінарною комісією чи НАДС) з метою надання відповіді на питання про наявність або відсутність у поведінці державного службовця складу дис­циплінарного проступку, а також визначення характеру і тяжкості вчи­неного дисциплінарного проступку, якщо такий факт було встановлено (частина дев’ята статті 71 Закону).

Потреба у службовому розслідуванні визначається виходячи з необхід­ності установлення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку. Тобто, якщо наявність вини є доведеним фактом, визначено характер та встановлено ступінь тяжкості дисциплінарного проступку, то потреби у службовому розслідуванні немає. І навпаки, якщо є потреба довести (з’ясувати, встановити, визначити) наявність вини, — проводиться службове розслідування.

Службове розслідування стосовно державного службовця у зв’язку з ознаками дисциплінарного проступку проводиться в порядку, встановленому статтею 71 Закону. Службове розслідування проводиться виключно в межах дисциплінарного провадження.

Службове розслідування проводиться обов’язково у разі:

1) невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків держав­ним службовцем, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді. Обставинами, відповідно до яких проведення службового розслі­дування є обов’язковим, є людські жертви або значна матеріальна шкода фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, за наяв­ності ознак причинно-наслідкового зв’язку між невиконанням або неналеж­ним виконанням посадових обов’язків державним службовцем та настанням відповідних наслідків;

2) перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або запо­діяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді. У цьому випадку службове розслідування має бути проведено за наявності підстав вважати, що відповідні наслідки спричинені перевищенням державним службовцем наданих йому повноважень.

Слід погодитися з позицією Пленуму ВСУ, сформульованою у постанові «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15, що під перевищенням службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випад­ках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, — за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Під час вирішення питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, враховується, наскільки він був очевидним для службової особи і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Залежно від ставлення до наслідків вина особи може бути виражена як у формі умислу, так і необережності.

Під час вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода «значною», потрібно також ураховувати кількість потерпілих, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо. Істотна шкода є оціночним поняттям. Слід врахову­вати, що вона може полягати як у спричиненні матеріальних збитків, так і заподіянні наслідків нематеріального характеру.

Інколи розмір матеріальної шкоди прямо закріплений у нормах того чи іншого нормативно-правового акта. Так, згідно з пунктом 3 примітки до статті 364 ККУ, шкода, якщо вона полягає в спричиненні матеріальних збит­ків, визнається істотною за умови, що вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про переви­щення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15 вислов­лено позицію, що якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина, підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення обста­новки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою, орга­нізацією своїх функцій. З такими міркуваннями слід погодитися.

Судова практика також визнає, що шкода може вважатися значною (істотною), якщо внаслідок невиконання або неналежного виконання держав­ним службовцем своїх посадових обов’язків порушення вчиняється іншими особами (службова недбалість).

Таким чином, питання про наявність чи відсутність «значної шкоди» повинно вирішуватися у кожному конкретному випадку залежно від обста­вин справи.

Рішення про проведення службового розслідування приймається суб’єк­том призначення і оформляється відповідним розпорядчим актом.

У такому рішенні необхідно зазначити предмет службового розсліду­вання, посаду, прізвище, ім’я, по батькові державного службовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, його тривалість.

4.2. Законом установлено особливий порядок притягнення до дисцип­лінарної відповідальності державних службовців, які займають посаду державної служби категорії «А» (див. коментар до статті 69 Закону). Така необхідність викликана, в першу чергу, особливістю їхнього призначення та звільнення, визначення особливого кола суб’єктів призначення та особливого порядку захисту державними службовцями, які займають посаду державної служби категорії «А», своїх прав.

Покладання функції проведення службового розслідування стосовно зазначеної категорії державних службовців на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (а не на Комісію) може бути пояснено тим, що НАДС може забезпечити реалізацію цієї процедури у будь-який час із застосуван­ням усіх необхідних для цього ресурсів. Відповідні ресурси Комісії є обме­женими (особливо враховуючи те, що її члени працюють на громадських засадах).

У разі проведення службового розслідування стосовно державних служ­бовців, які займають посади державної служби категорії «Б» і «В», ця функ­ція покладена на дисциплінарну комісію відповідного державного органу.

Таким чином, утворення окремої робочої групи або іншої (крім дисциплі­нарної) комісії для проведення службового розслідування стосовно держав­них службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» і «В», Законом не передбачено, а отже, заборонено.

4.3. На відміну від строків здійснення дисциплінарного провадження (див. коментар до статті 65 Закону) коментованою статтею чітко визначено три­валість службового розслідування — один місяць. Законом надано суб’єкту призначення виключне право продовжити зазначений строк до двох місяців. При цьому законодавець зробив застереження щодо продовження строку проведення службового розслідування — «за потреби».

Така потреба може бути обумовлена необхідністю отримання відповіді від інших органів, перебуванням державного службовця (стосовно якого прово­диться службове розслідування) чи інших осіб (пояснення яких можуть бути використанні під час службового розслідування) за межами держави тощо.

Рішення про продовження строку службового розслідування, так само як і рішення про його проведення, має бути оформлене відповідним розпо­рядчим актом суб’єкта призначення.

Цілком очевидно, що підставою для прийняття такого рішення має бути відповідне клопотання НАДС чи дисциплінарної комісії.

4.4. У разі необхідності дослідження під час службового розслідування кола питань, які потребують особливих знань, за поданням дисциплінарної комісії суб’єктом призначення може бути прийнято рішення про залучення до участі у проведенні службового розслідування відповідних фахівців (тобто осіб, котрі володіють спеціальними знаннями та/або навичками у певній галузі).

У разі проведення службового розслідування стосовно державних служ­бовців, які займають посаду державної служби категорії «А», рішення про залучення таких фахівців приймається НАДС.

Залучення фахівців має бути належним чином оформлене. Висновки фахівця відображаються у висновку, складеному за результатами службо­вого розслідування.

4.5. Положення частини п’ятої статті 71 Закону спрямовані на запобі­гання суб’єктивному впливу на результати службового розслідування та тиску особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, на свого підлеглого.

«Особиста заінтересованість» посадової особи, залученої до проведення службового розслідування, може полягати у наданні переваги особистим інтересам стосовно результатів (висновків) службового розслідування, внас­лідок чого дії такої особи можуть бути спрямовані на викривлення об’єктив­них висновків службового розслідування.

Само по собі надання такої переваги є прямим порушенням одного з основних принципів державної служби — принципу доброчесності, який передбачає спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмову державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень.

У контексті Закону «Про запобігання корупції» положення коментованої норми слід розглядати як один із засобів запобігання виникненню конфлікту інтересів.

Ураховуючи викладене, за наявності підстав, які свідчать про можли­вість виникнення у посадової особи конфлікту інтересів, така особа має бути усунена від участі у службовому розслідуванні.

4.6. З метою забезпечення вжиття вичерпних заходів, спрямованих на вирішення завдань службового розслідування, виникає потреба у чіткому визначенні прав та обов’язків осіб, яким доручається його проведення, та встановлення міри відповідальності за неналежне виконання покладених на таких осіб функцій та обов’язків.

Із частини шостої статті 71 Закону випливає, що особи, які проводять службове розслідування, повинні повно та об’єктивно викладати висновки службового розслідування.

При цьому повнота дослідження обставин справи означає з’ясування усіх обставин вчиненого правопорушення та характеристики особи винного.

Об’єктивність передбачає дослідження усіх необхідних обставин справи та недопущення особами, які проводять службове розслідування, проявів упередженості та однобічності.

Згідно з пунктом 5 Порядку обліку та роботи з дисциплінарними спра­вами, затвердженого наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 49, інформація, що міститься в дисциплінарній справі, належить до служ­бової інформації, доступ до якої обмежується згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Особи, які працюють із дисциплінарною справою, в тому числі здійсню­ють її формування, зобов’язані запобігати розголошенню інформації, яка в ній міститься.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу другого пункту 12 постанови КМУ «Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію» від 19 жовтня 2016 р. № 736 особи, винні у порушенні порядку ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, їх втраті або розголошенні службової інформації, що в них міститься, притягуються до дисциплінарної або іншої відповідальності, передбаченої законом.

Отже, недотримання під час проведення службового розслідування викладених принципів може бути підставою для притягнення осіб, які про­водять службове розслідування, до кримінальної, адміністративної та дис­циплінарної відповідальності.

4.7. Забезпечення належних умов для вжиття вичерпних заходів, спря­мованих на вирішення завдань службового розслідування, потребує нор­мативного визначення прав та обов’язків осіб, на яких покладається його проведення.

Такі права викладені у частині сьомій коментованої статті, є вичерпними й не можуть бути розширені.

У контексті права одержувати пояснення від державного службовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, слід мати на увазі, що надання таких пояснень є його правом, а не обов’язком. Цей висновок одно­значно випливає з пункту 1 частини восьмої статті 71 Закону. Тому держав­ний службовець може скористатися таким правом або відмовитися надавати будь-які пояснення. Так само цим правом можуть скористатись інші особи.

Форма таких пояснень Законом не визначена, а отже, може обиратися державним службовцем, стосовно якого проводиться службове розсліду­вання, або іншими особами на власний розсуд (усно чи письмово).

Під час проведення службового розслідування може виникнути необхід­ність в отриманні кваліфікованої допомоги відповідних спеціалістів у разі, коли члени дисциплінарної комісії недостатньою мірою володіють знаннями з тих чи інших (як правило, специфічних) питань, що можуть досліджуватись під час службового розслідування.

У разі залучення такого спеціаліста слід переконатись у його високому професійному рівні та кваліфікації.

4.8. Аналізуючи права державного службовця, якими він може користу­ватись під час проведення службового розслідування, перш за все, слід мати на увазі, що такі права суттєво відрізняються від тих загальних прав, яким його наділяє Закон під час здійснення дисциплінарного провадження. Це обумовлено тим, що службове розслідування є окремим комплексом заходів, а тому потребує окремого правового врегулювання.

Під час визначення таких прав фактично йдеться про застосування принципу змагальності, що відповідає положенню Рекомендації № R (2000) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публічних службовців у Європі.

Перелік прав державного службовця, якими він може користуватись під час проведення службового розслідування, наведений у статті 71 Закону, не є вичерпним та, враховуючи, що службове розслідування є складовою дис­циплінарного провадження, може бути розширеним. Наприклад, можливість користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника під час проведення саме службового розслідування частиною восьмою статті 71 Закону, не передбачена, але таке право передбачене частиною сьомою статті 74 Закону (яка, в свою чергу, узгоджується із стат­тею 59 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на профе­сійну правничу допомогу).

З цього приводу свою позицію висловив КСУ у своєму рішенні від 30 вересня 2009 р. (справа № 1-23/2009) у справі за конституційним звернен­ням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлума­чення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), згідно з якою положення частини першої статті 59 Консти­туції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самовряду­вання, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Щодо права державного службовця надавати пояснення, то слід ще раз наголосити, що це є правом державного службовця, а не обов’язком. Тут слід звернути увагу на приписи статті 63 Конституції України, яка прого­лошує, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визнача­ється законом.

Таким чином, відмова державного службовця від надання пояснень не може розцінюватись особами, які проводять службове розслідування (членами дисциплінарної комісії), як підтвердження провини державного службовця.

Право державного службовця бути присутнім під час виконання від­повідних заходів слід розглядати, як право бути присутнім на засіданнях дисциплінарної комісії, яка проводить службове розслідування. У разі над­ходження такого клопотання дисциплінарна комісія не може обмежити дер­жавного службовця у такому праві. У той же час державний службовець не має права заважати або перешкоджати дисциплінарній комісії у виконанні нею своїх обов’язків. Таке право може бути ним використано, наприклад, з метою з’ясування у якому напрямі проводиться службове розслідування сто­совно нього та в подальшому для порушення перед дисциплінарною комісією клопотання про одержання і залучення до матеріалів службового розсліду­вання нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які причетні до справи.

Право державного службовця на оскарження перед суб’єктом призна­чення дій осіб, які проводять службове розслідування, має на меті забезпе­чення неупередженого, об’єктивного та всебічного розгляду дисциплінарної справи та прийняття за її результатами суб’єктом призначення відповідного рішення.

У разі надходження відповідної скарги суб’єкту призначення перед при­йняттям рішення про накладення дисциплінарного стягнення або закриття дисциплінарного провадження слід дослідити питання, які в ній порушу­ються, та надати їм відповідну оцінку.

4.9. За результатами службового розслідування складається висновок.

При цьому слід звернути увагу на те, що в частині дев’ятій коментованої статті визначення змісту висновку, який складається за результатами служ­бового розслідування, тотожне визначенню змісту висновку, який склада­ється за результатами розгляду дисциплінарної справи.

Разом з тим виходячи з приписів пунктів 11 і 12 частини другої статті 73 Закону йдеться про два різні документи.

Законом не встановлено вичерпне коло відомостей, які мають бути відображені у висновку за результатами службового розслідування, однак системний аналіз нормативно-правових документів, що регулюють подібні процедури, дає можливість запропонувати зазначати у висновку за резуль­татами службового розслідування такі відомості:

1) прізвище, ім’я та по батькові, найменування посади державного службовця, стосовно якого проводилося службове розслідування;

2) факти, які стали підставою для проведення службового розслідування;

3) дані про наявність вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку;

4) обставини і причини вчинення державним службовцем дисциплінар­ного проступку;

5) інформацію про заяви, клопотання, пояснення, а також зауваження державного службовця, стосовно якого проводилося службове розсліду­вання, подані під час проведення службового розслідування, а також інфор­мацію про їхнє задоволення чи відхилення;

6) висновки про наявність чи відсутність у діянні (діях чи бездіяльно­сті) державного службовця дисциплінарного проступку.

Також доцільно, щоб висновок за результатами службового розсліду­вання підписувався усіма особами, які проводили службове розслідування (члени дисциплінарної комісії чи представники НАДС).

Закон не зобов’язує ознайомлювати державного службовця із висновком за результатами службового розслідування. Утім, таке право державного службовця може бути реалізовано через ознайомлення з матеріалами дис­циплінарної справи у встановленому порядку.

Такий висновок долучається до матеріалів дисциплінарної справи та є підставою для кваліфікації вчиненого дисциплінарного проступку та визна­чення виду дисциплінарного стягнення або для висновку про відсутність у діянні державного службовця дисциплінарного проступку.

4.10. У статті 21 Закону «Про інформацію» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

У Законі «Про державну таємницю» державну таємницю визначено як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопо­рядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці Укра­їни та які визнані у порядку, встановленому згаданим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Як зазначалося вище, інформація, що міститься в дисциплінарній справі, належить до службової інформації, доступ до якої обмежується згідно із Законом «Про доступ до публічної інформації».

При цьому, відповідно до зазначеного Закону, до публічної інформації з обмеженим доступом, зокрема, відноситься службова інформація:

- що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які ста­новлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, реко­мендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або при­йняттю рішень;

- зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

Положеннями статті 71 Закону врегульовано підстави та порядок прове­дення службового розслідування, яке є одним з основних способів отримання інформації про обставини вчиненого правопорушення. Саме тому приписи коментованої статті займають центральне місце в загальному механізмі вста­новлення та дослідження всіх обставин дисциплінарного проступку, обставин, які пом’якшують та обтяжують дисциплінарну відповідальність, характеру та ступеня тяжкості вичиненого правопорушення, причин і умов, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про притягнення (непритяг- нення) державного службовця до дисциплінарної відповідальності.