Стаття 61. Забезпечення службової дисципліни

1. Службова дисципліна забезпечується шляхом:

1) дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших норматив­но-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку;

2) формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов’язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України;

3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочен­ня із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців;

4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих держав­них службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.

1. Предмет регулювання

У статті визначено базові положення, що стосуються дотримання служ­бової дисципліни всіма державними службовцями, а також основні принципи її забезпечення керівниками державної служби. І хоч ця стаття не спрямо­вана на врегулювання якихось конкретних суспільних відносин, вона вста­новлює загальні правила правового регулювання:

1) усіх відносин, пов’язаних з дотриманням державними службовцями законодавства про державну службу та виконанням ними своїх посадових обов’язків;

2) відносин між керівництвом (безпосереднім керівником, керівником вищого рівня, керівником державної служби) та кожним конкретним дер­жавним службовцем.

2. Цілі статті (мета норми)

Із назви та перших слів частини першої статті може скластися вра­ження, ніби вона спрямована на визначення сукупності способів (мето­дів) забезпечення службової дисципліни керівниками усіх рівнів. Насправді в ній йдеться про способи забезпечення службової дисципліни законодавцем (див., зокрема, положення пункту 1 частини першої статті 61).

Отже, мета статті полягає у визначенні загальних вимог (на рівні прин­ципів), адресованих усім державним службовцям та їх керівництву, дотри­мання яких має забезпечити високий рівень службової дисципліни в усіх органах та в усій державі.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

Положення коментованої статті ґрунтуються на вимогах пунктів 1 — 6 частини першої статті 4 Закону та спрямовуються на практичну реалізацію таких принципів державної служби, як верховенство права, законність, про­фесіоналізм, патріотизм, доброчесність та ефективність.

4. Коментар основних положень статті (зокрема з визначенням термінів, які потребують тлумачення)

4.1. Основне призначення коментованої статті — визначити базові прин­ципи, дотримання яких на практиці має забезпечити високий рівень служ­бової дисципліни.

Виходячи з пункту 10 частини першої статті 2 Закону службова дисципліна — це:

1) неухильне додержання Присяги державного службовця;

2) сумлінне виконання службових обов’язків;

3) сумлінне виконання правил внутрішнього службового розпорядку.

Присяга державного службовця — це офіційно та публічно взяте на себе державним службовцем зобов’язання вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та інших законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадя­нина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки (зміст зазначених вище зобов’язань розкривається у коментарі до статті 36 Закону)^[278].

При цьому варто відзначити, що вимога щодо додержання Присяги дер­жавного службовця включає в себе й «дотримання ним у службовій діяль­ності вимог Закону «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби» (пункт 1 частини першої статті 61)²⁷9.

«Неухильне» додержання Присяги державного службовця означає, що зазначені вище зобов’язання державний службовець має виконувати неза­лежно від будь-яких об’єктивних (неналежне інформаційне забезпечення, погане облаштування приміщення чи робочого місця, відсутність необхідного обладнання тощо) чи суб’єктивних обставин (особисті чи сімейні труднощі, матеріальна скрута тощо).

У Законі у контексті визначення обов’язків державного службовця, який займає певну посаду, майже завжди застосовується термін «посадові обов’язки» (статті 2, 4, 7-9, 22, 23, 33, 35, 42-44, 50, 55, 61-65, 67, 71, 72, 87, 89). Утім, у статтях 2, 65, 88 Закону вживається також термін «службові обов’язки».

Аналіз усіх зазначених норм дозволяє стверджувати, що в Законі зазна­чені вище терміни мають тотожний зміст і вживаються для позначення всіх обов’язків державного службовця, які покладаються на нього як у зв’язку із набуттям статусу державного службовця (йдеться, передусім, про «служ­бові» обов’язки, визначені у статті 8 та у інших нормах Закону), так і у зв’язку з займанням такою особою конкретної посади у конкретному органі, що покладає на нього низку додаткових (власне «посадових», «обумовлених посадою») обов’язків, виписаних у «спеціальних» Законах, положенні про конкретний державний орган та/або його структурний підрозділ, а також посадовій інструкції.

Службові (посадові) обов’язки — це обов’язки державного службовця, визначені Законом (передусім, приписами частини першої статті 8), іншими (як правило «спеціальними») законами України, положеннями про держав­ний орган та/або його структурний підрозділ, а також посадовою інструк­цією (в частині обов’язків, що однозначно випливають з приписів законів і не суперечать йому) (детальніше див. коментар до статей 64 і 65 Закону).

Під «сумлінністю» виконання службових (посадових) обов’язків слід розуміти те, що державний службовець має виконувати ці обов’язки добро­совісно, старанно, ретельно та чесно. Такі обов’язки мають виконуватися з максимальною самовіддачею кожного конкретного державного службовця в межах його компетенції.

²⁷⁹ Детальніше про це йтиметься у коментарі до пункту 1 частини першої статті 61 Закону.

Правила внутрішнього службового розпорядку — це локальний норма­тивний документ, яким встановлюється режим робочого часу та відпочинку в державному органі, визначаються загальні вимоги щодо охорони праці та протипожежної безпеки в ньому, загальні правила етичної поведінки, а також регламентується низка інших питань, пов’язаних із загальною органі­зацією роботи такого державного органу.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону правилами внутрішнього службового розпорядку визначаються: 1) початок та кінець робочого часу державного службовця; 2) перерви, що надаються для відпочинку та при­йняття їжі; 3) умови і порядок перебування державного службовця в дер­жавному органі у вихідні, святкові та неробочі дні, а також після закінчення робочого часу; 4) порядок доведення до відома державного службовця нор­мативно-правових актів, наказів (розпоряджень) та доручень із службових питань; 5) загальні інструкції з охорони праці та протипожежної безпеки; 6) загальні правила етичної поведінки в державному органі; 7) порядок пові­домлення державним службовцем про його відсутність на службі; 8) порядок прийняття та передачі діловодства (справ) і майна державним службовцем; 9) інші положення, що не суперечать Закону та іншим актам законодавст­ва (детальніше про зміст правил внутрішнього службового розпорядку, порядок їх затвердження та доведення до відома державних службовців див. статтю 47 Закону та коментар до неї).

Оскільки правила внутрішнього службового розпорядку не стосуються особистих якостей державного службовця (рівня його кваліфікації, інтелек­туальних здібностей, характеру та інших психологічних якостей тощо), а їх дотримання не вимагає особливих інтелектуальних чи фізичних зусиль, то під «сумлінністю» виконання правил внутрішнього службового розпорядку слід розуміти їх неухильне дотримання кожним державним службовцем від­повідного державного органу.

4.2. Попри те, що офіційна дефініція терміну «службова дисципліна» закріплена у пункті 10 частини першої статті 2 Закону, варто відзначити, що в межах розділу VIII Закону (особливо в контексті положень статті 62) цей термін набуває дещо іншого (в одній частині суттєво «звуженого», а в іншій — «розширеного») змісту у порівнянні з базовим визначенням. При цьому слід відзначити, що ці положення, як правило, не є взаємовиключ- ними; вони не перебувають між собою у стані правової колізії чи конкуренції (хоча й нерідко містять одні й ті ж вимоги тільки під різним кутом).

Особливу увагу слід звернути на те, що згідно з положеннями статті 64 Закону єдиною підставою дисциплінарної відповідальності є факт порушення особою службової дисципліни. Тому приписи статей 64 і 65 Закону слід роз­глядати не лише як такі, що закріплюють підстави для притягнення дер­жавного службовця до дисциплінарної відповідальності, а й як такі, що визначають перелік основних вимог до нього в контексті дотримання служ­бової дисципліни.

Отже, наразі слід виходити з того, що службова дисципліна включає в себе:

1) дотримання кожним державним службовцем у своїй службовій діяль­ності вимог Закону та інших нормативно-правових актів у сфері дер­жавної служби та виконання правил, внутрішнього службового розпорядку (пункт 1 частини першої статті 61 Закону) (характеристика цих положень буде наведена у пункті 4.3 коментаря до статті 61 Закону);

2) неухильне додержання Присяги державного службовця, сумлінне виконання службових обов’язків та правил, внутрішнього службового розпо­рядку (пункт 10 частини першої статті 2 Закону) (див. коментар до статті 2 Закону, а також пункт 4.1 коментаря до статті 61 Закону);

3) виконання обов’язків, визначених у статті 8 Закону, а також недопущення вчинків, несумісних із статусом державного службовця; виявлення високого рівня культури, професіоналізму, витримки, тактов­ності, поваги до громадян, керівництва та інших державних службовців; дбайливе ставлення до державного майна та інших публічних ресурсів (стаття 62 Закону) (див.

4) виконання посадових обов’язків, визначених Законом, іншими нор­мативно-правовими актами у сфері державної служби та посадовою інструкцією; дотримання правил етичної поведінки; а також недопу­щення поведінки, яка може бути підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності (статті 64 і 65 Закону). Зокрема, зі змісту зазначених вище статей випливає, що службова дисци­пліна вимагає від державного службовця:

— дотримуватися Присяги державного службовця;

— дотримуватися правил етичної поведінки державних службовців;

— поважати державу, державні символи України та Український народ;

— не допускати поведінки, яка шкодитиме авторитету державної служби;

— сумлінно виконувати посадові обов’язки, акти органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

— дотримуватися правил внутрішнього службового розпорядку;

— діяти виключно в межах своїх службових повноважень та не допускати фактів зловживання ними та їх перевищення;

— дотримуватися вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

— не допускати використання повноважень в особистих (приват­них) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;

— подавати під час вступу на державну службу достовірну інформацію про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також подавати необхідну інформацію про такі обставини, що виникли під час проходження служби;

— повідомляти керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;

— не допускати прогулів (у тому числі відсутність на службі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин;

— перебувати на службі виключно у тверезому стані;

— приймати виключно обґрунтовані рішення та не допускати порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну (аналіз всіх цих вимог міститься у коментарі до статей 64 і 65 Закону).

Як бачимо, вимоги цих базових положень щодо службової дисципліни тісно переплітаються між собою та нерідко повторюють одна одну. Зокрема, вимога щодо сумлінного виконання посадових (службових) обов’язків міститься у всіх наведених вище пунктах; вимога щодо виконання правил внутрішнього службового розпорядку міститься як у пункті 1 частини першої статті 61, так і у пункті 10 частини першої статті 2 та частині другій статті 65 Закону; вимога щодо дотримання вимог Закону та інших нормативно-пра­вових актів у сфері державної служби закріплена як у пункті 1 частини першої статті 61 та частини другої статті 65, так і випливає зі змісту Присяги державного службовця (стаття 36).

4.3. Перший (і базовий) принцип забезпечення службової дисципліни закріплений у пункті 1 частини першої статті 61 Закону. Він стосується державних службовців усіх рівнів, а також їх керівників і вимагає від них дотримання (виконання) у своїй службовій діяльності:

1) вимог Закону;

2) вимог інших нормативно-правових актів у сфері державної служби;

3) правил, внутрішнього службового розпорядку.

У пункті 1 частини першої статті 61 Закону (як і в пункті 1 частини першої статті 61, частині другій статті 65 та інших нормах аналогічного змісту) не уточнюється, яких саме вимог повинні дотримуватися державні службовці. Із цього слід зробити висновок, що йдеться про обов’язок дотри­муватися всіх (без винятку) вимог, визначених згаданими актами, які за конкретних умов висуваються до конкретного державного службовця чи його керівника.

У контексті Закону йдеться, передусім, про необхідність дотримання вимог:

— сформульованих у формі принципів державної служби (стаття 4);

— щодо виконання посадових (службових) обов’язків державного служ­бовця (стаття 8);

— щодо підпорядкування державних службовців (зокрема, виконання наказів, розпоряджень та доручень керівників) (стаття 9);

— щодо політичної неупередженості державних службовців (стаття 10);

— щодо захисту права на державну службу (стосується, передусім, керівників державної служби та керівництва НАДС) (стаття 11);

— щодо забезпечення формування та реалізації НАДС (в особі відповід­них керівників) державної політики у сфері державної служби (стаття 13);

— що стосуються членів Комісії (але лише тих членів, які є державними службовцями) (статті 14—16);

— що висуваються до керівників державної служби (стаття 17);

— що висуваються до спеціаліста з питань персоналу та працівників служби управління персоналом (стаття 18);

— що висуваються до осіб, які претендують на вступ на державну службу (статті 19 і 20);

— що визначають порядок і умови проведення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби (статті 22—30);

— щодо призначення на посаду державної служби (стосуються пере­важно суб’єктів призначення та керівників державної служби, але є й вимоги (наприклад, щодо складання Присяги державного службовця), адресовані особам, які призначаються на відповідні посади) (статті 31—37);

— щодо просування державного службовця по службі, переведення, службових відряджень, а також зміни істотних умов державної служби (сто­суються переважно керівників державної служби) (статті 40—43);

— щодо оцінювання результатів службової діяльності (стаття 44);

— щодо підготовки та оприлюднення публічного звіту керівника органу виконавчої влади (стаття 45);

— щодо розробки, затвердження та доведення до відома державних службовців правил внутрішнього службового розпорядку (стаття 47);

— щодо підвищення рівня професійної компетентності державних служ­бовців (статті 48 і 49);

— що оплати праці державних службовців (статті 50—52), їх заохочення (стаття 53) та забезпечення соціальних гарантій (стаття 54);

— щодо створення керівником державної служби належних умов для виконання посадових обов’язків (стаття 55);

— щодо робочого часу та часу відпочинку державних службовців, надання їм відпусток та підстав для відкликання державних службовців із щорічних відпусток (статті 56—60);

— щодо дотримання (пункт 1 частини першої статті 61 і стаття 62) та забезпечення (пункти 2—4 частини першої статті 61 і стаття 63) службової дисципліни;

— щодо реалізації дисциплінарної відповідальності та вирішення низки питань, нерозривно пов’язаних із нею (статті 64—79);

— щодо забезпечення реалізації матеріальної відповідальності державних службовців (статті 80—82);

— щодо підстав і порядку припинення державної служби (статті 83—88), передачі державним службовцем справ і ввіреного йому майна (стаття 89), а також пенсійного забезпечення колишніх державних службовців (стаття 90);

— щодо особливостей проходження державної служби в окремих держав­них органах (стаття 91).

До «вимог інших нормативно-правових актів у сфері державної служби» слід відносити приписи, що встановлюють ті чи інші правила пове­дінки у сфері державної служби^[279] та містяться:

1. В інших (стосовно Закону «Про державну службу») законах.

Йдеться, зокрема, про положення Конституції України, якими встанов­люються загальні правила чи особливості призначення певних категорій дер­жавних службовців (наприклад, згідно з пунктом 35 частини першої статті 85 керівника апарату ВРУ призначає та звільняє з посади Парламент) та дея­ких інших Законів («Про судоустрій та статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя», «Про прокуратуру», «Про Фонд державного майна України», «Про Антимонопольний комітет України», «Про запобігання корупції», «Про Конституційний Суд України», «Про Регламент Верховної Ради Укра­їни» тощо), якими визначено певні особливості регламентації відносин у сфері державної служби.

Наприклад, у Законі «Про судоустрій та статус суддів» визначено низку особливостей призначення керівників апаратів (секретаріатів) судів, органів та установ системи правосуддя (див., зокрема, частину четверту статті 155). Певні особливості призначення керівника секретаріату Вищої ради право­суддя містяться у Законі «Про Вищу раду правосуддя» (див. коментар до статті 91 Закону «Про державну службу»).

2. У підзаконних актах загальнодержавної сфери діл.

Йдеться переважно про ті нормативно-правові акти, які спрямовані на забезпечення реалізації положень Закону «Про державну службу». До них, передусім, слід віднести такі акти:

— Типове положення про службу управління персоналом державного органу, затверджене наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 47;

— Порядок стажування державних службовців, затверджений наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 48;

— Порядок обліку та роботи з дисциплінарними справами, затверджений наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 49;

— Типові правила внутрішнього службового розпорядку, затверджені наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 50;

— Порядок ведення та зберігання особових справ державних службовців, затверджений наказом Нацдержслужби від 22 березня 2016 р. № 64;

— Порядок визначення спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В», затверджений наказом Нацдержслужби від 6 квітня 2016 р. № 72;

— Порядок надання медичного висновку у зв’язку з неможливістю вико­нання державним службовцем службових обов’язків за станом здоров’я, затверджений спільним наказом Нацдержслужби та МОЗ від 13 квітня 2016 р. № 80/352;

— Порядок обрання представників громадських об’єднань до складу кон­курсних комісій з відбору осіб на зайняття посад державної служби, затвер­джений наказом Нацдержслужби від 12 квітня 2016 р. № 76;

— Перелік тестових питань на перевірку знання Конституції, законодавст­ва про державну службу, антикорупційного законодавства та спеціального законодавства, затверджений спільним наказом Нацдержслужби та Міністер­ства юстиції України від 6 травня 2016 р. № 97/1328/5;

— Порядок оформлення та направлення (вручення) вимоги про скасу­вання рішень державних органів та їх посадових осіб з питань державної служби, які суперечать законодавству в частині реалізації громадянами права на державну службу, про усунення порушень прав державного службовця або про скасування результатів конкурсу на зайняття вакантної посади дер­жавної служби, затверджений наказом Нацдержслужби від 25 травня 2016 р. № 110;

— Типове положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів), затверджене наказом Мінсоцполітики від 13 червня 2016 р. № 646;

— Інструкція щодо заповнення Особової картки державного службовця, затверджена наказом Нацдержслужби від 5 серпня 2016 р. № 156;

— Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадо­вих осіб місцевого самоврядування, затверджені наказом Нацдержслужби від

5 серпня 2016 р. № 158;

— Порядок проведення Національним агентством України з питань дер­жавної служби та його територіальними органами перевірок стану дотри­мання державними органами вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби, затвердже­ний наказом Нацдержслужби від 26 вересня 2016 р. № 193;

— Типовий порядок проведення публічного звіту керівника органу вико­навчої влади, затверджений наказом Нацдержслужби від 20 грудня 2016 р. № 277;

— Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, затверджене постановою КМУ від 25 березня 2016 р. № 243;

— Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затверджений постановою КМУ від 25 березня 2016 р. № 246 (в редакції постанови КМУ від 18 серпня 2017 р. № 648);

— Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постано­вою КМУ від 25 березня 2016 р. № 229;

— Критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджені постановою КМУ від

6 квітня 2016 р. № 271;

— постанова КМУ «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу»»» від 20 квітня 2016 р. № 304;

— Порядок присвоєння рангів державних службовців, затверджений постановою КМУ від 20 квітня 2016 р. № 306;

— Порядок обрання представників громадських об’єднань, наукових уста­нов, навчальних закладів та експертів до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби, затверджений постановою КМУ від 20 квітня 2016 р. № 314;

— Порядок відкликання державного службовця із щорічної відпустки, затверджений постановою КМУ від 25 березня 2016 р. № 230;

— Порядок відшкодування непередбачуваних витрат державного служ­бовця у зв’язку з його відкликанням із щорічної основної або додаткової відпустки, затверджений постановою КМУ від 25 березня 2016 р. № 231;

— Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних від­пусток, затверджений постановою КМУ від 6 квітня 2016 р. № 270;

— Порядок проведення службового розслідування Національним агент­ством з питань державної служби або його територіальними органами сто­совно керівника державної служби в державному органі чи державного службовця вищого органу, затверджений постановою КМУ від 24 червня 2016 р. № 393;

— розпорядження КМУ «Про утворення Комісії з питань вищого корпусу державної служби та затвердження її персонального складу» від 13 липня

2016 р. № 490-р.;

— Типові вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорії «А», затверджені постановою КМУ від 22 липня 2016 р. № 448;

— Зміни, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України, затвер­джені постановою КМУ від 22 липня 2016 р. № 465;

— Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затверджений постановою КМУ від 8 серпня 2016 р. № 500;

— Схема посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році, затверджена постановою КМУ від 18 січня 2017 р. № 15;

— Розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службов­ців, затверджений постановою КМУ від 18 січня 2017 р. № 15;

— Перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці, затверджений постановою КМУ від 18 січня 2017 р. № 15;

— Умови оплати праці працівників патронатних служб в державних орга­нах, затверджені постановою КМУ від 18 січня 2017 р. № 15;

— Умови оплати праці працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, і працівників Управління адміністративних будин­ків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Управління адміністративними будинками Державного управління справами, Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, затверджені постановою КМУ від 18 січня

2017 р. № 15;

— Порядок преміювання державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», затверджений постановою КМУ від 18 січня 2017 р. № 15;

— Положення про застосування стимулюючих виплат державним служ­бовцям, затверджене постановою КМУ від 18 січня 2017 р. № 15;

— Порядок атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою, затверджений постановою КМУ від 26 квітня 2017 р. № 301;

— Порядок формування державного замовлення на підготовку і підви­щення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів військового управління Збройних Сил, затвердже­ний постановою КМУ від 14 липня 1999 р. № 1262;

— Порядок прийому на навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністру­вання галузі знань «Публічне управління та адміністрування», затверджений постановою КМУ від 29 липня 2009 р. № 789;

— Типовий порядок проведення оцінювання результатів службової діяль­ності державних службовців, затверджений постановою КМУ від 23 серпня 2017 р. № 640.

Наведений вище перелік підзаконних актів загальнодержавної сфери дії не є вичерпним, а отже до числа таких актів можуть бути віднесені й інші акти такого характеру, якщо ними регулюються суспільні відносини у сфері державної служби.

Крім того, слід мати на увазі, що у найближчій перспективі очікується затвердження Урядом Порядку відшкодування витрат державного службовця та надання інших компенсацій у зв’язку з направленням у відрядження. Цей акт також регламентуватиме відповідну сферу суспільних відносин у сфері державної служби, а отже його вимоги поширюватимуться на певне коло державних службовців.

3. Локальних підзаконних актах.

Йдеться, передусім, про те, що такі вимоги можуть міститися у поло­женнях про державний орган та/або його структурний підрозділ, а також у посадовій інструкції.

Виходячи зі змісту Закону, посадова інструкція — це документ, у якому визначено безпосередні посадові (службові) обов’язки кожного державного службовця (за посадою).

При цьому слід мати на увазі, що згідно з частиною п’ятою статті 31 Закону служба управління персоналом у день призначення особи на посаду державної служби зобов’язана ознайомити його з посадовою інструкцією під підпис.

Правила внутрішнього службового розпорядку визначають загальні положення щодо організації внутрішнього службового розпорядку органу державної влади, іншого державного органу, його апарату, режим роботи, умови перебування державного службовця в органі державної влади та забез­печення раціонального використання його робочого часу, та є обов’язковими для державних службовців відповідного державного органу. Типові правила внутрішнього службового розпорядку затверджені наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 50.

Правила внутрішнього службового розпорядку в державному органі затверджуються загальними зборами (конференцією) державних службовців державного органу за поданням керівника державної служби в державному органі і виборного органу первинної профспілкової організації (за наявності) на основі Типових правил.

Питання, пов’язані із застосуванням правил внутрішнього службового розпорядку, вирішуються керівником державної служби, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — спільно або за згодою з виборним органом первинної профспілкової організації у разі її наявності.

Недотримання вимог правил внутрішнього службового розпорядку є підставою для притягнення державного службовця до відповідальності у порядку, передбаченому законодавством. Утім така відповідальність виклю­чається, якщо згадані правила не доведені належним чином до відома дер­жавного службовця.

4.4. Другий принцип забезпечення службової дисципліни стосується лише керівників державної служби.

Виходячи з приписів частини першої статті 17 Закону, керівниками дер­жавної служби є:

1) у Секретаріаті КМУ — Державний секретар КМУ;

2) у міністерстві — державний секретар міністерства;

3) в іншому центральному органі виконавчої влади — керівник відповід­ного органу;

4) у державних органах, посади керівників яких належать до посад дер­жавної служби, — керівник відповідного органу;

5) в інших державних органах або в разі прямого підпорядкування окре­мій особі, яка займає політичну посаду, — керівник апарату (секретаріату).

Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 61 Закону керівник державної служби повинен забезпечувати формування у підпорядкованих державних службовців:

1) високих професійних якостей;

2) сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов’язків;

3) поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України.

При застосуванні приписів пункту 2 частини першої статті 61 Закону слід мати на увазі, що законодавство України не визначає, що таке «високі професійні якості», а тому при реалізації цих положень потрібно мати на увазі, що така вимога певною мірою є узагальненою щодо вжиття керів­ником державної служби заходів, які дозволять поліпшувати якості дер­жавних службовців, необхідні для якнайкращого виконання покладених на них посадових обов’язків (забезпечення або сприяння набуттю чи удоско­наленню знань у відповідній сфері; забезпечення або сприяння набуттю чи покращенню професійних навичок; сприяння розвитку психічної стійкості державного службовця, необхідної для виконання тих чи інших завдань; забезпечення розвитку ділового мовлення та культури спілкування тощо).

Сумлінне ставлення до виконання своїх посадових обов’язків (про зміст цього поняття див. пункт 4.1 коментаря до цієї статті) забезпечується пере­дусім за допомогою закріплених у Законі засобів заохочення та притягнення порушників службової дисципліни до дисциплінарної відповідальності. Проте, керівникам державної служби варто використовувати будь-які інші способи, що здатні покращувати ставлення державних службовців до виконання своїх посадових обов’язків. Цього можна досягнути, зокрема, проведенням вихов­ної та просвітницької роботи серед державних службовців, показуванням власного прикладу у виконанні своїх посадових обов’язків з суто «людською» похвалою та підтримкою сумлінних службовців і запровадження морального осуду несумлінних працівників.

На сьогодні переважна більшість прав і свобод людини, а також державні символи охороняються нормами права, а тому під забезпеченням «поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України» слід передусім мати на увазі вжиття заходів, спрямованих на недопущення правопорушень, які посягають на зазначені цінності. Разом з тим державний службовець не тільки повинен дотримуватися законодавства, а й бути взірцем у відносинах з іншими людьми, оскільки він представляє державу, а тому керівник державної служби зобов’язаний вживати всіх можливих заходів, спрямованих на те, щоб його підлеглі не вчиняли навіть таких аморальних вчинків, за які не передбачена відповідальність.

4.5. Третій принцип забезпечення службової дисципліни вимагає від «керівників усіх рівнів» поєднання методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядко­ваних державних службовців (пункт 3 частини першої коментованої статті).

4.6. Четвертий принцип забезпечення службової дисципліни, що закріплений у пункті 4 частини першої коментованої статті, вимагає від «керівників»поєднання повсякденної вимогливості до підпорядкованих дер­жавних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.

Третій і четвертий принципи забезпечення службової дисципліни ґрун­туються на ідеї, згідно з якою забезпечення дотримання належної поведінки державним службовцем можливе лише за умови вдалого поєднання заохо­чувальних заходів із заходами відповідальності, а вимогливості — з турботою. Розумний баланс між такими різними підходами до стимулювання належної поведінки державного службовця спроможний забезпечити високий рівень службової дисципліни.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі / інсти­туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

Коментованою статтею встановлено принципи забезпечення службової дисципліни, які ґрунтуються на загальних принципах державної служби, визначених у статті 4 Закону (передусім, верховенства права, законності, професіоналізму, патріотизму, доброчесності та ефективності). Отже, поло­ження коментованої статті, з одного боку, є логічним продовженням (розвит­ком) цілісної системи принципів державної служби, а з іншого — правовою основою (фундаментом) системи забезпечення службової дисципліни.

Коментована стаття встановлює й конкретні вимоги до поведінки дер­жавних службовців та їх керівництва, дотримання яких покликане забез­печити високий рівень службової дисципліни. Зокрема, пункти 2—4 частини першої коментованої статті визначають основний інструментарій керівника в контексті забезпечення службової дисципліни підлеглих. У цьому контексті стаття виступає своєрідною з’єднувальною ланкою між статтею 4 та статтями 62 і 63 Закону.

Положення коментованої статті нерозривно пов’язані з низкою інших статей Закону (див., зокрема, пункт 10 частини першої статті 2, статтями 36, 47 і 91), а також з положеннями деяких підзаконних актів (зокрема з Типовими правилами внутрішнього службового розпорядку, затвердженими наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 50, та Загальними пра­вилами етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місце­вого самоврядування, затвердженими наказом Нацдержслужби від 5 серпня 2016 р. № 158).