Поняття позовного та спрощеного провадження

В адміністративному судочинстві існує дві форми позовного провадження - загальне та спрощене. Від 2017 року в адміністративному судочинстві України запроваджено спрощене позовне провадження як нову форму провадження, за правилами якого здійснюється адміністративне судочинство.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини не доцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження і виключно за правилами загального позовного провадження справи щодо оскар­ження нормативно-правових актів, за винятком випадків, установлених законом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земель­ної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної потрібності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - 500 розмірів прожиткового міні­муму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабі­нету Міністрів України, визначених законодавством.

Під час розгляду справи судом за правилами загального позовного прова­дження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргу­менти, пояснення та міркування щодо предмета суперечки виключно в заявах по суті справи (позовна заява; відзив на позовну заяву (відгук); відповідь на відгук; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відгуку). Подання заяв по суті справи є правом учасників справи, але неподання суб'єктом владних повно­важень відгуку на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Спрощене провадження є механізмом оптимізації часу розгляду справи й широко використовується в адміністративному судочинстві, але є низка особ­ливостей, які можуть бути обмежувальними для учасників справи. Адже якщо справа розглядаться в порядку спрощеного позовного провадження, то її учас­ники зазнають певних обмежень, а саме: скорочений строк на подання заяви про відвід; обмежене право позивача змінити предмет або підставу позову; скоро­чений строк вступу у справу третіх осіб; скорочений строк подання заяви про виклик свідків; скорочений строк направлення позивачем третім особам копії позовної заяви; обмежене право на об'єднання справ в одне провадження; скоро­чений строк складення судом повного тексту рішення; скорочений строк розгляду справи; у такій категорії справ не проводяться судові дебати та підготовче судове засідання; наявність обов'язкової підстави для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Під час розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін суд може бути позбавлений можливості повною мірою забезпе­чити перевірку того, чи ухвалено (учинено) відповідні рішення, дії чи бездіяль­ність суб'єкта владних повноважень, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для ухвалення рішення або вчинення дії тощо^[618].

Під час вирішення питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд ураховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг і характер доказів у справі, зокрема чи потрібно у справі призна­чати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо потреби розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження упродовж розумного строку, але не більше шістдесяти днів від дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи без виклику її учасників передбачає додаткове позбавлення цих осіб таких прав брати участь у судових засіданнях; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи; виступити зі вступним словом, надавати усні, зокрема додаткові, пояснення суду; наводити свої доводи, мірку­вання щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб^[619]. Тому суд, обираючи спрощене позовне провадження, має бути впевненим у можливості забезпечити дотримання права на справедливий суд. Таку ж позицію висловлює ЄСПЛ у своїх рішеннях.

Приклад: у справах «Мала проти України» (№ 4436/07)^[620], «Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства» (№ 68416/01)^[621] ЄСПЛ зробив висно­вок, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи в судовому провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефек­тивно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилеж­ною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. ЄСПЛ наголосив, що призначення обґрунтованого рішення поля­гає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, тому у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (№ 49684/99)^[622] ЄСПЛ зазначає, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може бути забезпечений публіч­ний контроль за здійсненням правосуддя.

Досвід упровадження спрощеного провадження в адміністративному судо­чинстві слід визнати успішним, але суттєвим недоліком такого провадження є формування тенденції до диференціації порядку розгляду й вирішення справ у межах застосування процесуальної форми спрощеного провадження з високим ризиком обмеження прав учасників^[623].

3.3