Службові відрядження

Чинний Закон визначає порядок направлення державного службовця у службове відрядження. Сама названа «службове відрядження» свідчить про те, що це відрядження пов’язано із службовою діяльністю державного службовця, тобто з виконанням ним своїх посадових обов’язків.

Службове відрядження - це поїздка службовця за розпорядженням керівника державної служби державного органу на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю органу). Документами, що підтверджують такий зв’язок, є, зокрема (але не виключно): а) запрошення сторони, що приймає; б) укладений договір чи контракт; в) інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно -правові відносини; г) документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю органу тощо^[273].

Аналіз ст. 42 чинного Закону визначає такі основні аспекти відрядження:

1) може бути направлений у відрядження, тобто направити у відрядження державного службовця - це право керівника державної служби, а не обов’язок направляти кожного державного службовця у відрядження, і це право зумовлюється службовою необхідністю та доцільністю; 2) метою відрядження є виконання державним службовцем тільки своїх посадових обов’язків поза межами постійного місця служби; 3) місцем відрядження може бути: а) державні органи та інші юридичні особи у межах України; б) органи влади або міжнародні організації за кордоном: секретаріати міжнародних організацій, представництва міжнародних організацій в інших країнах або органи влади іноземних держав; 4) порядок відрядження визначає КМУ.

З метою упорядкування прийняття рішення про службове відрядження за кордон Постановою КМУ^[274] передбачено, що таке рішення приймається щодо: а) Державного секретаря КМУ - Прем’єр-міністром України; б) першого заступника та заступників Державного секретаря КМУ, державних секретарів міністерств, керівників інших ЦОВВ та їх заступників - Першим віце-прем’єр-міністром України, а також віце-прем’єр-міністрами України згідно з розподілом функціональних повноважень; в) працівників Секретаріату КМУ - Державним секретарем КМУ, а в разі його відсутності - першим заступником Державного секретаря КМУ; г) керівників інших місцевих органів виконавчої влади та їх заступників - керівником органу виконавчої влади вищого рівня, а в разі його відсутності - першим заступником керівника органу виконавчої влади вищого рівня; д) рішення про службове відрядження за кордон державних службовців, зокрема з метою навчання, приймається керівниками центральних та місцевих органів виконавчої влади, а в разі їх відсутності - першими заступниками керівників зазначених органів. Відповідальність за прийняття рішення покладається на керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Саме керівник державної служби визначає: 1) місце відрядження: зазначається населений пункт, країна, державний орган/установа/організація;

2) строк відрядження. При визначені строку відрядження враховується оптимальний час, необхідний для вирішення поставленого завдання. При цьому, строк відрядження не повинен перевищувати встановленого 60 календарних днів; 3) режим роботи у період відрядження. За загальним правилом державні службовці у відрядження повинні дотримуватися Правил внутрішнього службового розпорядку того органу або організації, до якого його направлено; 4) завдання до виконання під час відрядження: визначається конкретне завдання для державного службовця у межах його посадових обов’язків (наприклад, укладення договору; підготовка рішення, пропозицій, плану заходів; проведення конференції, семінару тощо).

Загальним правилом щодо строку відрядження є те, що для державного службовця цей строк протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів. При цьому Закон передбачає виключення із цього правила за таких умов: а) окрім випадків, визначених законодавством;

б) тільки за наявності письмової згоди державного службовця. Так, п. 6 згаданої в п. 1.2. коментарю Постанови КМУ передбачає такі строки: 1) 90 днів - для військовослужбовців, направлених на навчання в системі перепідготовки, удосконалення, підвищення кваліфікації кадрів, на навчальні та підсумково - випускні збори слухачів заочних факультетів вищих військових навчальних закладів, не повинен перевищувати, а за умови відшкодування витрат стороною, що приймає, - 18 місяців; 2) не повинен перевищувати період проведення таких заходів - для працівників Державної аудиторської служби, її міжрегіональних територіальних органів, які направляються для проведення контрольних заходів; 3) не повинен перевищувати період проведення таких заходів - для посадових осіб Держприкордонслужби та ДФС, які направляються за кордон для проведення контрольних заходів стосовно вантажів гуманітарної допомоги, що надходять з території РФ у район проведення антитерористичної операції на території України, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях; 4) не може перевищувати один рік - для державних службовців, які направляються для запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також усунення інших обставин, які створили або можуть створити загрозу життю чи умовам життєдіяльності людей.

Державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв’язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених КМУ ^[275]. На весь час направлення державних службовців у відрядження за ними зберігаються їх посада та заробітна плата.

При вирішенні питання про відрядження державного службовця враховуються певні обмеження і заборони: обмеження має прояв у тому, що беруться до уваги його сімейний стан та інші особисті обставини (хвороба, інвалідність як державного службовця так і членів його сім’ї, смерть члена сім’ї, тощо); заборона має прояв у тому, що не допускається направлення у відрядження без їхньої згоди: 1) вагітних жінок; 2) державних службовців, які: а) мають дітей віком до 14 років; б) самостійно виховують дітей з інвалідністю;

в) самостійно виховують осіб з інвалідністю з дитинства.

9.8.