Лідерство на публічній службі: сутність та сучасні моделі

Ефективність і злагодженість управлінської роботи державних органів та органів місцевого самоврядування, значною мірою визначається саме особою, яка очолює ці органи, наявністю чи відсутністю у такої особи досвіду, належних фахових знань та вроджених чи набутих лідерських якостей.

Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (2014 р.), Закону України “Про державну службу” (2015 р.), Стратегії сталого розвитку “Україна-2020” (2015 р.) побудова професійної державної служби є однією з ключових засад виваженої кадрової політики для забезпечення соціально-економічного розвитку країни. Одним із провідних чинників підвищення ефективності функціонування системи публічного управління є лідерство.

Україна потребує керівників-лідерів, спроможних вивести її з кризи і забезпечити ефективне функціонування сфери публічного управління.

«Немає якогось єдиного чинника, що забезпечує ефективність організації. Але якщо необхідно обрати визначальний чинник, то це безумовно лідерство»

Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівництва залежить від статусу керівника.

Існують численні визначення та характристики лідерства.

Державна посада формально дає керівникові необхідні передумови бути лідером колективу, але автоматично його таким не робить, хоча сам термін “лідер” (від англ, leader) в перекладі і означає “керівник”, “провідник”, ці поняття тотожними не є. Різниця між поняттями полягає в тому, що «лідер» висувається завжди «знизу - догори», а керівник навпаки, «згори - вниз». З поняттям «лідер» тісно пов’язане поняття «лідерство» під котрим в загальному розуміють складний механізм взаємодії тих хто проявляє свою спроможність бути лідером та тих на кого цей прояв направлено. Розглядаючи лідерство ми маємо на увазі, в першу чергу, психологічні відносини, які виникають в групі, категорію ж «керівництво» розглядають з погляду організації діяльності групи та керування нею.

Крім того, лідер в органах державної влади свідомо вступає в процес управління, одночасно підкоряючись наказам і вказівкам вищого керівництва. Лідери взаємодіють як з керівниками, так і з членами групи, беруть на себе функції координації дій, надають емоційний вплив на колектив.

Формальний статус сам по собі не створить лідера, але виділяє його з групи, наділяє його повноваженнями, надає додаткову впевненість у собі, надає більш широкі можливості в плані соціальної комунікації (взаємодія з іншими керівниками, вищим керівництвом, представниками інших організацій). Таким чином, статус не тільки збільшує, але і розширює можливості впливу лідера на успіх діяльності. Ступінь свободи вчинків лідера залежить від його формального статусу. Державні службовці підпорядковуються вищестоящому керівництву, виконують його вказівки, дотримуються статутні, субординаційні відносини. Співробітники в цій ієрархії відрізняються за ступенем включеності у вирішення службових завдань, продиктованих зверху.

Сьогодні загальноприйнятою точкою зору є визнання того, що природні дані - це лише один із чинників який обумовлює формування лідерів, тобто лідерство - якість більш набута, ніж вроджена.

Важливим для розуміння феноменту лідерства є урахування того, дослідники лідерства акцентують увагу на тому, що сучасне управлінське лідерство - це:

• сфера взаємодії (а не особистісних рис лідера);

• продукт взаємовідносин у форматі “суб’єкт управління - об’єкт управління - послідовники”;

• міжособистісний (а не особистісний) феноменщодія (а не риси) характеру;

• характеристика керівника-професіонала

Роль керівника-лідера в колективі є дуже важливою, оскільки саме від нього залежить досягення наявних завдань організації, груповий консенсус, узгодженість діяльності, професійна динаміка, розвиток членів колективу, якість комунікації, морально-психологічний клімат та багато інших факторів становлення й розвитку колективу.

Імпульсом до лідерства є пасіонарність - особливий вид енергії, особлива пристрасть, притаманна лише окремим людям і спрямована на перетворення оточуючого світу..

Однією з ключових категорій загальних визначень лідерства, є категорія «мистецтво», що передбачає наявність у носія лідерських якостей, певної психічної енергії. Домінуючим критерієм вираження суті феномену лідера є прагнення до влади.

В основі лідерства за Макіавеллі, лежить орієнтація на владу. Властивість бажання влади не залежить від особистих достоїнств чи недоліків, вона діє на подобі об’єктивного закону, що не залежить від волі та свідомості людей.

В цілому доктрина Макіавеллі враховує чотири положення: 1) влада лідера коріниться в підтримці його прихильників; 2) підлеглі (прихильники) мають знати, що вони можуть чекати від свого лідера, і розуміти, що він чекає від них; 3) лідер має мати волю до виживання; 4) лідер завжди взірець мудрості та справедливості для своїх прихильників

Визнання членами групи за керівником авторитету лідера та добровільне підкорення йому, є однією з основних ознак лідерства такого керівника.

Концепція лідерства може бути зрозумілою по-різному в різних культурах, це в основному визначається як процес, що складається з серії постійних взаємодій між лідером та іншими. Лідерство також стосується впливу, бо лідери мотивують інших людей робити певні речі, і це має місце у груповому контексті, включаючи багатьох індивідуалів та загальну мету.

Якщо таке лідерство буде направлене на малу групу (до середини) то політичним воно може і не бути, якщо ж владні повноваження та вплив будуть спрямовані назовні то це лідерство буде мати ознаки політичного.

Відносини між членами колективу в державному управлінні відображають нерівні статуси людей в групах. Ix позиції нерівні з точки зору офіційної (займана посада, звання) і неофіційною (авторитетність, популярність, визнання серед членів групи) позиції.

Лідерство в органах влади грунтується на принципі ієрархічності, який дозволяє вибудувати вертикальну структуру лідерства, на професійній і емоційної включеності лідера в процес вирішення службових завдань та спрямованості па результат роботи колективу. Ключовим аспектом є професійна включеність лідера в інформаційний процес і процес прийняття рішень.

Реалізація управлінських функцій керівника-лідера в органах влади пов'язана зі специфікою професійної діяльності та особливостями побудови даних структур: адміністративно- командна система управління з жорсткими формами підпорядкування, з раціоналізацією діяльності та дотриманням субординації, виконання співробітниками наказів і вказівок вищестоящої організації, особливі умови праці і підвищена відповідальність за результати роботи.

Основні вимоги до особистості лідера в державній службі групуються в три блоки особистісних якостей : функціоналіні, комунікативні, моральні.

Отже - у вузькому розумінні - лідерство на державній службі можна визначити як один з процесів організації управління малою соціальною групою, який сприяє ефективності діяльності.

Досягнення цілей будь-якої соціально-економічної системи забезпечується тими керівниками, які здатні об'єднувати людей для вирішення проблем на основі врахування їхніх життєвих проблем і орієнтації, тобто володіють якостями лідерів.

У теорії публічного управління термін “лідерство” розглядається як управлінські взаємовідносини між керівником і підлеглими, засновані на ефективному поєднанні різних джерел влади і спрямовані на спонукання людей працювати на досягнення наявних цілей.

Відповідно до Енциклопедичного словника з публічного управління, лідерство включає в себе поняття “керівник-лідер”, “державний службовець - лідер”.

Щобільше, поняття “керівництво” поступово замінюється поняттям “лідерство”, оскільки реальне й ефективне управління організацією забезпечується не стільки авторитетом посади, скільки авторитетом особистості керівника, його лідерськими здібностями. У період системних змін реформування й модернізації такої великої та складної системи, як держава, зокрема системи публічного управління, особливого значення набуває роль лідера. Тепер недостатньо бути лише керівником-управлінцем (управляти, керувати), важливо брати на себе більшу відповідальність, ніж записано в посадовій інструкції, вміти вести людей за собою, вміти їх переконувати, вміти ставити перед ними цілі та спонукати їх до творчого досягнення цілей, тобто сьогодні важливо бути керівником-лідером. Бо лідерство - це загальна вимога, що висувається до керівників усіх рівнів. Це не просто абстракції, а стандарт поведінки, що береться за взірець та очікується на практиці”.

Основні групи компетенцій (компетентностей) лідерства для керівників на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування в Україні

■ Ефективна комунікація

■ Управління людськими ресурсами

■ Орієнтація на результат

■ Аналітичне мислення

Ключові компетенції лідерів у країнах ЄС

■ Відкритість до нових ідей

■ Доброчесність

■ Інноваційність

■ Соціальні навички (включаючи комунікаційні

навички)

■ Ведення переговорів та розвиток мереж

■ Орієнтація на результат

■ Організаційні навички

■ Володіння знаннями (що включають знання на рівні ЄС та на рівні країн-членів)

Природа лідерства як такого, досить складна й не піддається однозначній інтерпретації.

До загального набору якостей лідера відносять: чесність, високий рівень інтелекту, зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, високий рівень впевненості в собі, мудрість, цілеспрямованість, комунікабельність та відкритість, інтуїцію, інтелігентність тощо. Зарубіжні дослідники І. Беніс, Р. Стоділ серед загальних якостей лідера, зокрема, виокремлюють: цілісність, допитливість, відвагу, упевненість, активність, рішучість, відповідальність, толерантність тощо. Американський вчений П. Друкер вважає, що керівником-лідером можна вважати такого керівника, який має прибічників, прихильників, людей, які його підтримують і слідують за ним із великим бажанням і вірою в нього. Люди ідуть за таким керівником за власним бажанням, а не тільки через те, що той є керівником. Успішний лідер, на думку П. Друкера, не завжди є тією особистістю, яку всі люблять або якою захоплюються. Лідерство не означає популярності. Лідерство, вважає вчений, то в першу чергу результати дій, які для всіх відкриті. Саме вони демонструють іншим приклад. Лідерство не виникає з посади, привілеїв, титулів чи грошей. Лідерство - то велика відповідальніст.

Професійні компетенції лідерства в державному управлінні, класифікують за такими групами:

харизматичні (увага до свого здоров’я і до збереження здоров’я людей, сміливість, мужність, доброчесність, стресостійкість, витримка, впевненість у собі, ентузіазм, захоплення, переконання, здорові амбіції, орієнтація на досягнення результату, асертивність - уміння тактично обстоювати свою точку зору, упертість і твердість, інтелект та відвага, адекватність, здатність експериментувати і не боятися ризикувати; уміти бути імпровізатором);

комунікативні (здатність переконувати і мотивувати співробітників, уміти налагоджувати співпрацю між відомствами, між керівниками різних рівнів, чітко і зрозуміло формулювати свою точку зору, уміти ставити чіткі та зрозумілі завдання перед підлеглими, здатність переконливо говорити й уважно слухати інших, мати почуття гумору, увага і повага до людей);

організаторські (уміння працювати в команді, здатність брати на себе відповідальність, спрямовувати людей на досягнення тривалих і перспективних цілей та здійснення реформ, уміти правильно розподілити на посади підлеглих відповідно до їхніх здібностей та заохочувати їх до праці, створювати умови для того, щоб кожний працівник відчував свою значущість і вартість, уміти бачити і розкривати потенціал кожного працівника і відповідно використовувати на користь загальних результатів, уміння вести за собою, уміти управляти ситуацією, демонструвати спокій і впевненість, створювати добрий мікроклімат, уміння мобілізації людей на постановку цілей, виконання планів і досягнення результатів);

“синдром хамелеона” (еластично пристосовуватися до змінного оточення, бути відкритим до змін, мати такт і дипломатичний талант, бути делікатним, не ображати людей, не критикувати на людях, більше хвалити співробітників навіть за маленький успіх, здатність до взаємодії);

адміністративні (креативність, здатність до сприйняття нових ідей і продукування своїх ідей, уміти передбачати, розпоряджатися, узгоджувати, приймати рішення, уміти координувати, делегувати, контролювати, бути завжди поінформованим, уміти розв’язувати конфлікти, уміти їх передбачати і не допускати, проявляти спроможність дотримуватися послідовного стратегічного курсу щодо управління людськими ресурсами, управління інноваціями);

інтелектуальні (здатність генерувати ідеї, будувати стратегічні плани, стратегічно й аналітично мислити, уміти уважно спостерігати і робити з цього свої висновки, здатність учитися новому, бути кваліфікованим у своїй сфері діяльності, уміння вчитися, вдосконалюватися, працювати над собою, здатність до самоаналізу, панорамність мислення, здатність до інновацій, мобільність, ефективне використання інформаційної техніки;

управлінської майстерності (орієнтація на результат у проведенні реформ, обізнаність у своїй справі, здатність впливати на мислення й поведінку підлеглих, уміння розробляти рішення, володіння управлінською культурою, здатність управляти особистою ефективністю, навички презентування себе і колективу, здатність до взаємодії, відстежування змін, кризи, реагування на них оперативно, розроблення рекомендації та стратегії, враховуючи потреби зацікавлених сторін, уміння закладати основи для роботи, створюючи коаліції з головними дійовими особами, здатність домовлятися й адаптуватися, уміння готувати резерв кадрів, уміти оточувати себе розумними, кваліфікованими, перспективними помічниками і співробітниками, уміння оцінювати ефективність роботи підлеглих, делегувати повноваження тощо);

поведінкові (індивідуальний підхід до підлеглих, уникнення конфліктів - ніколи не звільняє конфліктну особу з посади без її згоди, бо це може викликати конфлікт і нестабільну ситуацію в колективі: талановиту конфліктну особу підтримує, шукає до неї підхід, використовує її потенційні можливості на користь організації, нестабільну особу переводить на іншу ділянку роботи; дослухається до думки підлеглих, але рішення приймає своє і за нього відповідає, у поразках ніколи не звинувачує підлеглих, спирається на власний авторитет, має здатність до взаємодії', аналізує, мотивує та переконує підлеглих працівників, проявляє швидку реакцію на прийняття рішень, уміння обстоювати свою думку).

“Якщо колектив добровільно визнає винятковість свого керівника, неухильно буде слідувати за ним, вірити його компетентності, освіченості, людяності, високій моральності, тоді можна вважати, що досягнуте таке бажане злиття ролі керівника й лідера” (В.І. Кноррінг)

Лідером в органах державної влади та місцевого самоврядування може бути людина, яка втілює три основоположні якості: неординарний, вроджений потенціал, який проявляється як талант засновника і координатора; глибокі знання і професіоналізм ; безумовну перевагу в отриманні результатів в певному виді діяльності.

Лідерство - здатність людини управляти людьми із врахуванням їх нахилів і бажань; компонент діяльності менеджера, пов’язаний з цілеспрямованим впливом на поведінку окремих осіб або цілої робочої групи.

Складові лідерства на публічній службі

■ Партнерство і повага

■ Вивчення та впровадження передового досвіду і найкращих практик

■ Пристрасність і переконаність

■ Новаторство та далекоглядність

«Лідерство - це не титули, посади і не місця в організаційних схемах. Це - вплив на інших» (Джон Максфелл, міжнародний експерт з питань лідерства).

У різних джерелах лідер визначається як людина, яка мислить глобальними категоріями, передбачає потенційні можливості, створює спільне бачення майбутнього, допомагає розвитку здібностей людей, делегує їм повноваження, цінує в людях відмінності, розвиває командний підхід до роботи, почуття партнерства, вітає зміни, демонструє знання технологій, заохочує конструктивний виклик, забезпечує задоволення клієнтів, досягає успіхів у змаганні з конкурентами, демонструє особисті досягнення, високий рівень компетенції, виявляє готовність до спільного керівництву, діє відповідно до проголошених цінностями, проте може міняти ці цінності, якщо того вимагає ситуація.

Для того щоб відповідати таким високим вимогам, лідери повинні постійно удосконалюватися і сприяти розвитку підлеглих, вміти використовувати свої сильні сторони і заповнювати прогалини в знаннях. Лідер повинен бути здатний завойовувати довіру оточуючих, спиратися на особисті фундаментальні цінності, органічно поєднуючи емоції, інтелект і ділові якості.

Лідер повинен вміти створювати внутрішні і зовнішні мережі впливу, причому часто на неформальній основі. Такі форми мережевих взаємин припускають різні союзи і партнерські відносини як усередині однієї сфери діяльності, так і між галузями, у результаті вони можуть призводити до формального злиття і об'єднання. Лідер повинен визначати і формулювати прихований, невідчутний потенціал організації - такий як потенціал знання, людський капітал.

Психологи стверджують, що люди при народженні отримують певні задатки, але це не означає, що всі вони стануть лідерами. Для того щоб стати лідером, треба досягти відповідного рівня культури, освіти, життєвого досвіду і професіоналізму. При цьому виділяються наступні чинники, що створюють справжнього лідера з людини з певними задатками.

Розвиток лідерства на державній службі стосується керівників усіх рівнів, що займають посади на державній службі.

Відмінності керівник та лідера. «Менеджери роблять речі правильно, лідери роблять правильні речі» (Уоренн Бенніс, американський психолог, провідний фахівець з питань лідерства).

Керівник - це особа, наділена повноваженнями приймати управлінські рішення і здійснювати організацію їх виконання, а лідер - це людина, яка ефективно здійснює керівництво групою, це особистість, яка, поставивши перед собою ціль, знаходить засоби і створює колектив, який здатний її досягти.

У звязку з тим, що не всі керівники - лідери, то розвиток саме лідерських якостей керівних кадрів є на сьогодні однією з найактуальніших проблем публічного управління. У західній науці виокремлюють такі відмінні ознаки лідерів і керівників:

• керівники шукають сумлінних виконавців, а лідери - однодумців;

• керівники не вибачають помилок ні собі, ні іншим, а лідери переважно визнають свої помилки і не бояться відкрито вживати необхідних заходів для їх виправлення;

• керівники вважають, що підлеглі навіть з високою компетенцією неспроможні виконувати роботу без контролю і вказівок згори. В основі роботи лідера лежить принцип рівності, горизонтальних стосунків;

• керівники намагаються створити собі позитивний імідж, хоча це дуже складно через потенційно конфліктну природу відносин між керівниками і підлеглими. Лідери цінують повагу колег, мають репутацією людини з високою моральністю, з повагою ставляться до працівників, захищають їхні інтереси. Саме це обумовлює те, що працівники вдячні лідерам і всіляко їх підтримують.

До цього можна додати думки К.Клока і Дж.Голдсміта, які виділяють такі відмінності між керівником і лідером:

• керівник здійснює адміністрування; лідер вносить нове;

• керівник - це копія; лідер - завжди оригінал;

• керівник підтримує працездатність; лідер забезпечує розвиток;

• керівник приймає реальність; лідер досліджує її в пошуках істини;

• керівник зосереджений на системі й структурі; у центрі уваги лідера - люди;

• керівник покладається на залізний контроль; лідер - викликає довіру;

• керівника цікавить найближче майбутнє; для лідера має значення довгострокова перспектива;

• керівник запитує “як” і “коли”; лідер запитує “що” і “чому”;

• керівник завжди дивиться на практичний результат, підсумки; лідер дивиться на відкриття нових горизонтів;

• керівник слідує певній моделі; лідер сам створює модель;

• керівник приймає статус-кво; лідер кидає йому виклик;

• керівник - це хороший службовець; лідер зберігає власну особистість, не вписуючи її в певний шаблон;

1. керівник робить все правильно; лідер робить те, що потрібно;

2. дії керівника на державній службі суворо регламентовані законодавством та службовою ієрархічною драбиною відповідно і лідерство такого керівника мало би бути обмежене цими ж рамками, окрім того призначення на певну посаду не дає автоматичного набуття лідерських якостей;

3. лідер регулює міжособистісні стосунки в групі, керівник натомість регулює офіційні відносини групи як певної організації, лідерство виникає стихійно, керівництво - ні, бо воно поставлене в певні рамки та норми, воно стабільніше та надійніше, лідерство це щось значно більше ніж прийняття управлінських рішень, це вплив на розум та енергію тих людей, які мають зіграти свою роль в тому чи іншому процесі, керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, а лідер на її внутрішні інтереси.

Лідерство виникає стихійно, керівництво - ні, бо воно поставлене в певні рамки та норми, воно стабільніше та надійніше [

Лідером може бути лише та особа, яка користується авторитетом серед оточення. Механізм реальної влади спирається або на повноваження, або на авторитет, чи на те й інше разом. Влада керівника заснована на повноваженнях і передбачає обов’язкове підкорення та наявність можливості легітимного примусу, лідерство- це мистецтво впливу на людей, прагнення надихнути їх на те, щоб вони за власним бажанням прагнули досягнути цілей, а управління - це знання про те, як маніпулювати іншими людьми та як примусити їх зробити те, що вам потрібно

Так, за визначенням Головного управління державної служби України, яке було прийняте в процесі розробки Профілів компетенцій лідерства для керівників на державній службі в Україні, лідерство є сучасною концепцією управління, в тому числі управління змінами, для якої має значення не рівень посади, а ступінь впливовості діяльності особи.

Відмінні риси між керівником І лідером

Типологія лідерства

Типи лідерства:

■ авторитарне та демократичне (критерій - стиль лідерства);

■ формальне і неформальне (критерій - статус лідера);

■ загальнонаціональне, регіональне та місцеве (критерій - масштаб діяльності);

■ партійне, державне (критерій - форма політичної участі).

Розрізняють також типи лідерів:

? інструментальний, що ґрунтується на ділових відносинах;

? експресивний, що переважає в міжособистісних відносинах, згладжуючи конфлікти, напругу, підвищуючи ефективність роботи.

? Лідер-начальник. Для даного типу властива наявність уміння досягати вищих рівнів влади ( голова обл-,райдержадміністрації, голова обласної, районної ради, міський, селищний, сільський голова, директор департаменту, начальник управління, відділу та ін.).

? Лідер-ідеолог. Для цих людей головним є реалізація окремої ідеї. Вона може бути сформульована ними як власна, так і відповідно до потреб та сподівань громадян.

? Лідер соціального напрямку. В основі лідерства цього типу також покладено високий рівень комунікаційних здібностей та емпатії. На відміну від ідеологів вони знають не тільки чого вони хочуть досягти, але і як це зробити.

? Лідер-аналітик. Даний тип наділений аналітичним мисленням, вміє виявляти недоліки і знаходити засоби їх усунення, враховує досвід інших, виконає будь-яку справу, зазвичай сповнений ідей, у здійсненні яких цілеспрямований і наполегливий. Часом він нехтує думкою колективу, важко співпрацює з керівництвом.

Поширеною точкою зору на лідерство є визнання його ситуативного характеру. Лідерство, як зазначають учені, може бути емоційним, діловим (організаційний) та інформаційним (інтелектуального). “Емоційний” лідер (образно кажучи, серце групи) - це людина, до якої співробітник може звернутися з особистими проблемами, за порадою, співчуттям, він може надихати, ефективно впливати на емоційний стан членів колективу. З “діловим” лідером (руки групи) добре працюється, він може організувати справу, чітко розподілити роботу, налагодити необхідні ділові взаємозв’язки, забезпечити досягнення цілей справи. До “інформаційного” лідера (мозок групи) усі звертаються з питаннями, оскільки він ерудит, може пояснити суть справи, допомогти знайти потрібну інформацію. Найкращим, безумовно, є той керівник - лідер, який поєднує всі зазаначені компоненти. Але така ситуація - вийняток, а не правило. Так, наприклад, інтелектуальний лідер обовязково має бути логіком, а логік одночасно не може бути етиком тоб-то емоційним лідером.

Розвиток лідерства на пулічній службі. Службова кар ’єра керівника-лідера у сфері публічної служби. Службова кар’єра керівника-лідера починається зі вступу на публічну службу. Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни України мають право рівного доступу до державної служби. Це право знайшло відображення і деталізацію у ст. 4 Закону України «Про державну службу» та ст. 5 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Порядок вступу на керівні посади у сфері публічної служби залежить від: особливостей статусу органу публічної влади; категорій керівних державних посад і посад в органах місцевого самоврядування, та шляхів заміщення цих посад.

Керівні посади у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування можуть заміщуватися шляхом призначення, виборів або за конкурсом.

Проблеми розвитку лідерства в органах державної влади та органах місцевого самоврядування України

пов’язані з відсутністю:

■ чіткого розподілу політичних і адміністративних посад;

■ відкритого конкурсного відбору державних службовців найвищої ланки;

■ управління кар’єрним ростом;

■ ротації;

■ безперервного професійного навчання;

■ єдиних критеріїв оцінювання та стимулювання.

Активна державна кадрова політика - важливий фактор розвитку лідерства на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування

Стратегією державної кадрової політики на 2012-2020 роки передбачено, що основними цілями реалізації державної кадрової політики є підготовка та професійний розвиток вищих керівних кадрів державної служби, здатних забезпечити ефективність державної політики у сфері публічного управління та лідерство у проведенні адміністративної та економічної реформ.

Основні пріоритети кадрової політики в органах публічної влади по формуванню керівника-лідера

1) підвищення престижу публічної служби;

2) активне здійснення адміністративної реформи, модернізація державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

3) створення системи високопрофесійного, наукового, аналітичного й практичного супроводу управлінських рішень та інноваційних технологій роботи з керівними кадрами;

4) професіоналізація публічної служби на основі створення загальноосвітнього комплексу, центром якого є загальнодержавна система підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації вищих керівних кадрів усіх рівнів, зокрема за Програмою розвитку лідерства на державній службі;

5) створення системи оптимальних фінансово- економічних і матеріально-технічних основ кадрової політики, матеріальних, моральних, соціально-психологічних і творчих стимулів кар’єрного зростання вищих керівних кадрів у сфері публічної служби;

6) запровадження системи публічного та громадського контролю за діяльністю керівних кадрів у сфері публічної служби;

7) посилення зв’язків органів публічної влади з інститутами громадянського суспільства.

Складовими елементами механізму формування керівника-лідера в органах публічної влади повинні бути:

■ система управлінського консультування з державними структурами і громадськими організаціями під час відбору кандидатур в органи влади на вищі керівні посади;

■ відкриті конкурси на заміщення керівної вакантної посади і контракти;

■ щорічне оцінювання керівних кадрів (метод 360 градусів);

■ контроль (службовий і громадський) за

діяльністю всіх керівників у сфері публічної служби.

■ тестування;

■ анкетування;

■ ротація;

■ випробувальний термін;

■ стажування;

■ навчання в системі резерву;

■ призначення на більш високу керівну посаду;

■ підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації;

■ самоосвіта і самотренінг на робочому місці;

■ моральне і матеріальне заохочення.

Формування керівника-лідера у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування є життєво важливим завданням, покликаним забезпечити добір таких керівних кадрів, які найкраще зможуть вирішувати покладені на них завдання, а тому має бути пріоритетним напрямом діяльності органів публічної влади.

- Публічна служба є зацікавленою, аби на ній працювали справжні лідери, віддані своїй справі - служінню громадськості, спроможні відповідати на виклики часу та працювати у складних динамічних умовах.

В якості основних напрямків розвитку лідерства в державній службі виділяються:

1) вдосконалення навчання співробітників сучасним методам управління колективами;

2) розробка сучасних критеріїв оцінки ефективності керівника в органах державної влади;

3) розробка і проведення тренінгів особистісного зростання, що сприяють розвитку особистісного потенціалу державних службовців.

Метою формування і розвитку лідерства на державній службі є досягнення нової якості внутріорганізаційної взаємодії, що сприяє оптимізації діяльності владних структур як суб’єкта управління і їх взаємодії з громадянами як об’єктом управління.

Розвиток лідерства має стати одним з ключових елементів щорічного оцінювання діяльності керівників на державній службі в Україні. Відповідно до цього вони мають демонструвати необхідні лідерські компетенції при щоденному виконанні ними своїх функцій, зокрема: слугувати прикладом етичної поведінки та дотримання принципів державної служби, досягати результатів у своєму відомстві, демонструвати аналітичне мислення та ефективну комунікацію, управляти людськими ресурсами тощо [2].

4. Для того щоб відповідати високим вимогам, лідери повинні постійно удосконалюватися і сприяти розвитку підлеглих, вміти використовувати свої сильні сторони і заповнювати прогалини в знаннях.

5. Реалізація лідерства в органах державної влади пов'язана зі специфікою професійної діяльності та особливостями побудови даних структур: адміністративно- командна система управління з жорсткими формами підпорядкування, з раціоналізацією діяльності та дотриманням субординації, виконання співробітниками наказів і вказівок вищестоящої організації, особливі умови праці і підвищена відповідальність за результати роботи.

Питання для самоконтролю:

Які закони визначають діяльність керівника на публічній службі?

Які якості необхідні керівнику на публічної служби?

Які якості характеризують вашого керівника на публічній службі?

Що необхідно для удосконалення діяльності вашого керівника?

Які якості, необхідні керівнику на публічній службі, сформовані у Вас?

Які якості, необхідні керівнику на публічної служби, Вам необхідно сформувати?