§ З.Значення порівняльного правознавства для юридичної науки і практики

Наразі в світі чітко позначилося прагнення до інтеграції в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі й у правовій, і цей стан суспільства висуває значні вимоги до порівняльного правознав­ства як одного із засобів, іцо сприяє процесам регуляції світового правопорядку.

Порівняльне правознавство стає тим важелем, який ре­гулює ставлення до права взагалі й зокрема. Воно сприяє розумінню природи права і його призначення, дає можли­вість поглянути на право з боку неприйнятності будь-якого обмеження права і дозволяє визначити важливість права як засобу міжнародного спілкування. Порівняльне правознав­ство відкриває також нові можливості для характеристики окремих елементів права в їх загальносвітовому плані на під­ставі характеристики цих елементів під час внутрішньодер­жавного аналізу.

Результати порівняльного правознавства залежать від пра­вильної реалізації функцій даного напряму вивчення право­вої дійсності. Цими результатами не можна нехтувати, з ними можна погоджуватися, їх можна критикувати, але байдужість сприятиме появі таких конфліктних ситуацій, які буде складно врегулювати різними дипломатичними способами.

Ступінь використання результатів порівняльно-правового вивчення залежить від того, хто їх застосовує. Це зумовлює певну спеціалізацію сфер використання результатів, одержа­них з перебігом порівняння правотворчості, правореалізації, науково-правової діяльності тощо. Велика сфера застосуван­ня прийомів порівняльного правознавства, непідготовленість юристів до аналізу особливостей різних правових систем при­зводить до неоднорідного використання результатів, одержува­них при порівняльному правознавстві. У зв’язку з цим головна мета порівняльного правознавства на сучасному етапі розвитку суспільства вбачається в об’єктивній оцінці й гідному аналізі процесу творення правових норм у різних країнах і у вивченні правозастосовної діяльності державних органів цих країн. Саме ці два моменти правової дійсності носять дуже різноманітний і специфічний характер у різних державах, і саме від якості пра­вотворчості й ефективності правозастосування залежить до­сягнення правопорядку в цілому.

Визначаючи напрям свого розвитку таким чином, порів­няльне правознавство перетворюється із звичного порівняльно- правового методу в пізнанні на самостійну науку і навчальну дисципліну, від якої залежить як розвиток правової системи окремої держави, так і правовий поступ у всьому світі.