Порівняльне правознавство як напрямок сучасної юридичної науки
15
часу правопорівняння не було пов'язано з потребами розвитку і вдосконалення існуючого позитивного права.
Справжнім правом, що заслуговувало на увагу з боку вчених і підлягало вивченню у навчальних закладах, було римське та канонічне право. Саме їх розглядали як основні складові частини загального права цивілізованого світу. Тому реально існуюче право, правові системи конкретних країн порівнювали і оцінювали тільки з погляду їх відповідності римському і канонічному праву.У кінці XIX ст. в світі відбулися суттєві соціальнополітичні зміни, які сприяли формуванню сучасного розуміння порівняльного правознавства. Правовий розвиток передових держав досягнув досить високого рівня. Це призвело до формування національних правових систем, утвердження ринкових відносин, збільшення контактів між державами, а також між їх органами, громадськими організаціями та громадянами і в цілому — до розширення міжнародних зв'язків. Ці фактори спричинили виникнення практичної потреби у вивченні іноземного законодавства та його порівняння з національним правом. Тому відбулося відокремлення порівняльного правознавства від історії, теорії та філософії права, при яких воно фактично відігравало роль одного з методів досліджень, у більшменш самостійну наукову дисципліну. Виникають відповідні спеціальні наукові утворення: Товариства порівняльного законодавства (Франція, 1869 p.; Англія, 1898 p.), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (Берлін, 1899 р.) тощо. Почали проводити міжнародні конгреси, присвячені проблемам порівняльного правознавства, перший з яких відбувся 1900 р. в Парижі. У розвинутих країнах (Франція, Німеччина, Англія, США) порівняльне правознавство як окрема навчальна дисципліна стало обов'язковим для вивчення предметом у програмі юридичної освіти.
Створювали спеціальні кафедри компаративістського (порівняльного) напрямку.2 Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1999. 16
Розглядаючи цю проблему, слід зважити на те, що в різних мовах порівняльне правознавство як наукова та прикладна дисципліна має різні назви. Але найуживанішим є термін «порівняльне право». Виходячи з цього, частина дослідників зазначає, що такого (порівняльного) права як системи норм не існує. А тому цей термін означає метод вивчення права і пов'язаних з ним явищ, а не галузь чи спеціальний розділ права, їх опоненти заперечують, що йдеться не про науку, яка вивчає сукупність норм, що утворюють певну галузь. Адже порівняльний аналіз правової дійсності це не тільки засіб, за допомогою якого отримують певні результати, які потім узагальнюють відповідно до предмета тієї чи іншої науки. Такий аналіз встановлює певні спільні чи відмінні риси, властивості, зв'язки правових явищ, що можуть самі собою виступати як самостійна мета дослідження. Порівняльний метод широко використовують у багатьох юридичних науках, зокрема, в історії держави і права та галузевих дисциплінах. Наявність предмета дослідження є необхідною ознакою існування будьякої науки. Тому визначальним фактором концепції, що стверджує порівняльне правознавство як самостійну юридичну науку, виступає предмет порівняльного правознавства.
Порівняльне правознавство чи юридична компаративістика (лат. comparativus порівняльний) наука, що займається дослідженням загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування сучасних правових систем світу. Вже фактично завершене оформлення порівняльного правознавства як самостійної науки, до якої входять: предмет науки підстави й об'єкти порівняння; методологія це способи вивчення науки (включаючи принципи); система науки її структурні елементи; функції науки; наукова термінологія і категорії науки понятійний апарат; бібліографія; історія науки етапи виникнення, розвитку і ствердження; соціальне призначення.
"Східноукраїнський національний університет
іадсі?,і Володимира Даля НАУКОВА БІБЛЮТЕКА
Необхідно підкреслити, що порівняльне правознавство в Україні також має свою передісторію.
Як зазначає проф. В. В. Копєйчиков, вперше серед українських вчених почав приділяти порівняльному правознавству серйозну увагу проф. М. Максимейко, який у кінці XIX на початку XX ст. викладав у Харківському університеті історію слов'янських законодавств. Значимість порівняльного правознавства він вбачав у тому, що воно:v тлумачить пам'ятки національного права;
^ виявляє загальні й особливі характеристики правових
явищ; v викриває справжні причини правових явищ місцевої
історії.
Вчений стверджував схожість різних правових систем через:
1) загальність їх походження;
2) запозичування, які відбуваються між ними;
3) ідентичність умов життя і потреб населення3.
Значимість порівняльного правознавства нині зростає. Створюються нові наукові установи, активно проводяться у згаданому напрямку ґрунтовні розвідки. Ця наука особливо необхідна в Україні, оскільки виникла нагальна потреба оновлення законодавчого регулювання суспільних відносин. Завдяки їй розширюється коло можливостей уникнути помилок держав, що успішно пройшли відповідний період розвитку. Розширення міжнародних контактів з моменту набуття Україною незалежності також є незаперечним фактом необхідності максимальної активізації розвитку порівняльного правознавства. Але, на жаль, слід констатувати, що у нашій країні майже нема спеціальних науководослідних закладів, кафедр і відповідних навчальних курсів у вузах, і як наслідок цього нема глибоких порівняльноправових досліджень. Така ситуація багато в
3 Загальна теорія держави і права /За ред. акад. АПрН України, д. юр. н.,
проф. В. В. Копейчикова. К.: Юрінком Інтер. 1997. с. 245.
18
чому сприяє недостатній ефективності багатьох норм нового законодавства.
Завданням сучасного порівняльного правознавства є визначення спільності, схожості законодавства різних держав і виявлення та висвітлення відмінностей між ними.
На сучасному етапі юристикомпаративісти, на думку проф. В.В. Копєйчикова та інших вчених, прагнуть вирішити три основних комплекси проблем:
1) загальнотеоретичні питання порівняльного правознавства: його предмет, цілі, функції тощо;
2) порівняльні дослідження основних правових систем сучасності;
3) порівняльні дослідження у межах галузевих юридичних наук.
Отже, нам відомо, що предметом порівняльного правознавства є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових систем світу в їхньому порівняльному пізнанні.
Це означає, що предмет порівняльного правознавства як самостійної науки включає не тільки процес порівняння окремих нормативноправових актів, галузей права чи інститутів, а й охоплює правові системи в цілому.Першопричиною виникнення одного з напрямків порівняльного правознавства комплексного вивчення правових явищ сучасного світу стала ґрунтовна праця відомого французького вченого Рене Давида "Основні правові системи сучасності", опублікована у 1953 р. З нею пов'язано і включення у програми юридичної освіти вищих навчальних закладів багатьох країн світу однойменної навчальної дисципліни. Хотілось би підкреслити, що цю працю багаторазово перевидавали, і щоразу у варіанті який автор доопрацював. Вона опублікована на 12ти іноземних мовах. У світовій юридичній літературі це дослідження також має найвищий рейтинг за числом посилань на неї.
Всесвітнє визнання згаданої книги обумовлене насамперед високим професіоналізмом, блискучою ерудицією, глибиною
19
наукового аналізу, синтезу, вихідними соціальними позиціями автора.
Сучасна правова наука розмежовує порівняльне правознавство на загальне і спеціальне (галузеве і внутрішньогалузеве). Предметом загального порівняння є правові системи в цілому, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідносин, тлумачення, законодавчої техніки та ін.), тобто все те, що входить у загальнотеоретичне знання правового поля держави. Предметом спеціального (галузевого та внутрішньогалузевого) порівняльного правознавства є окремі компоненти, елементи системи права галузі, інститути, їх конкретні норми, тобто все те, що входить у спеціальне знання галузевої юридичної науки.
Історично склалося два підходи до здійснення конкретних порівняльноправових досліджень: нормативний та функціональний. При нормативному (формальноюридичному) порівняльному підході вихідною основою є подібні, як правило, в межах відповідних галузей права, норми, правові інститути, конкретні нормативноправові акти.
При цьому метою дослідження є встановлення їх змісту, того, які суспільні відносини вони регулюють і яким чином. Порівняння відбувається від норми права до відповідних суспільних відносин. При функціональному порівняльному підході визначають певну соціальну проблему, і на цій підставі відшукують комплекс правових норм, які їх вирішують. У такому випадку порівняння здійснюють від певного соціального факту до засобів і умов його правового врегулювання.Пізнання права в загальносвітовому порівняльному аспекті є об'єктивно необхідним, адже в основі такого порівняння лежать існуючі закономірності розвитку світового співтоваристварозробка /' формування правових систем "молодих" держав, розширення і поглиблення зв'язків між державами і групами держав, інтеграція ряду
20
країн в одне ціле. Порівняння дає змогу класифікувати державноправові явища, що характерні правовим системам різних країн, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними, ступінь запозичення елементів (норм, принципів, форм права) однією правовою системою в іншої.
На думку проф. В.В. Копєйчикова значення порівняльного правознавства для розвитку юридичної науки та вирішення актуальних проблем суспільного розвитку вбачається, також у тому, що воно:
1) допомагає глибокому вивченню вітчизняного й зарубіжного права, філософському усвідомленню його змісту та шляхів розвитку;
2) сприяє взаєморозумінню між народами і створенню найефективніших правових форм відносин у міжнародному спілкуванні;
3) дає можливість, шляхом вивчення різних явищ правової дійсності, вийти за межі національної правової системи і встановити конкретні правові проблеми інших країн на різних етапах їх розвитку з метою врахування як позитивного, так і негативного правового досвіду;
4) забезпечує галузеві юридичні науки матеріалами, що сприяють формулюванню узагальнень та висновків із ширших позицій, ніж це можна зробити, спираючись лише на національну правову систему.
На думку Рене Давида, порівняльне правознавство покликане відіграти велику роль в оновленні правової науки і в створенні сучасного міжнародного права.
Для компаративістів важливим є не тільки визначення істинної ролі порівняльного правознавства, а головним чином підготовка юристів, здатних виконати, кожен у своїй галузі, покладені на них завдання. Сучасний процес державотворення в Україні базується на проведенні радикальних реформ у політичній, економічній та правовій сферах, потребує збільшення порівняльноправових досліджень з метою забезпечення подальшого розвитку нашого21
суспільства. У першу чергу це стосується державноправової практики, успішне дослідження якої доступне порівняльному правознавству і насамперед це вивчення та узагальнення історичного й міжнародного досвіду правового будівництва для створення оптимальної системи правового забезпечення реформ в Україні.
Отже, за переконанням багатьох вчених, порівняльне правознавство як напрямок сучасної юридичної науки це ефективний засіб забезпечення вдосконалення національного права. Всебічне розуміння всіх переваг і недоліків власної системи права можливе лише за умови знання того, чим вона відрізняється і що є спільного з правом інших країн. Саме тому вивчення і порівняння досвіду інших держав дає багатий матеріал для розуміння сутності і пошуку шляхів вирішення правових проблем своєї країни.