§ 2. Структура методології правознавства

Принципи, закони, категорії та методи, що входять до змісту методології правознавства, багаторівневі, мають різні ступені спільності. В одних із них виражені властивості та відносини со­ціальної дійсності в цілому, в інших - її окремих галузей і сторін.

Поліструктурність методології зумовила проблему класифі­кації її елементів. Поняття, система, підстави виділення і статус її компонентів у літературі дискусійні. Вчені не в змозі дійти єдиної думки в питанні про те, які методи потрібно відносити до загальнонаукових, а які до спеціальних методів дослідження. Крім того, відсутня термінологічна визначеність у позначенні назви цих груп методів. Зокрема, ті методи, які були розроблені в рамках філософії, називають «загальними», «всезагальними»; методи, що спочатку були розроблені певною галузевою наукою, а потім стали широко застосовуватись іншими науками, нази­вають «загальнонауковими», «спеціальними»; методи, розроблені й використовувані винятково в юридичній науці, називають «спеціальними», «окремонауковими».

На наш погляд, у методології юридичної науки варто виділя­ти такі рівні засобів пізнавальної і перетворюючої діяльності: 1) філософсько-світоглядні підходи; 2) загальнонаукові методи; 3) спеціальні методи.

Філософсько-світоглядні підходи. Розвиток юридичної науки нерозривно пов’язаний із філософією, оскільки філософ­ські категорії, узагальнюючи пізнавальний досвід всіх наук, до­лучають до юридичної науки синтезовані методологічні знання і тим самим розширюють її пізнавальні можливості.

Світоглядна установка вченого, його матеріалістичні чи іде­алістичні, метафізичні чи діалектичні уявлення про світ, які, своєю чергою, залежать від наукової «картини світу», мають ви­рішальне значення при дослідженні проблем держави і права й сьогодні.

Термін «картина світу» з’явився в рамках фізичної науки на­прикінці XIX ст. Одним із перших його використав знамени­тий фізик Генріх Герц.

Наукова картина світу є ціннісно-світоглядною формою зна­ння, що існує в науці головним чином неявно у текстах і під­текстах, у різноманітних несистематизованих висловлюваннях вчених щодо передумов теорії, тому потрібні спеціальні методо­логічні зусилля для її виявлення^[3].

З перших років незалежності України вітчизняні правознавці неодноразово у своїх дослідженнях ставили питання щодо подо­лання методологічної однобічності, яка панувала за радянських часів^[4]. Але лише 9-10 жовтня 1996 р. ум. Києві відбулася Міжна­родна науково-теоретична конференція «Проблеми методології

сучасного правознавства»^[5], скликана Академією правових наук України, Національною юридичною академією імені Ярослава Мудрого, Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України, юридичним факультетом Національного університету імені Тараса Шевченка. При всій розмаїтості думок і підходів до методології права учасники конференції були одностайними в тому, що «з утворенням незалежної української держави, при­пиненням панування у суспільстві єдино можливої «одержав- леної комуністичної ідеології створилися сприятливі умови для критичного переосмислення заідеологізованих методологічних основ права, подолання матеріалістичного монізму, виключ­но економічного детермінізму, вульгарного абсолютизованого протиставлення матеріального ідеальному.

Але відмова від методологічного монізму зовсім не означає відмову від методу матеріалістичної діалектики, який певними фахівцями ототожнюється з соціалістичним вченням про держа­ву і праву^[7]. Світоглядною основою наукових пошуків радянських фахівців у сфері теорії держави і права був діалектичний та іс­торичний матеріалізм, що не є тотожним методу матеріалістич­ної діалектики, який у сучасних умовах є світоглядною основою більшості наукових юридичних досліджень.

Ми поділяємо позицію В. В. Іванова, який наголошує на тому, що сучасна юридична наука має вірно розпорядитися наданою їй свободою у виборі методів пізнання та методологічних прин­ципів і вбачає майбутнє теорії права та держави у розумному поєднанні ідеалістичної та матеріалістичної діалектики^[8]. Однак

наразі будь-які дослідження права і держави на підставі методу ідеалістичної діалектики відсутні.

Визнаючи пріоритет діалектичного методу при досліджен­ні проблем теорії права і держави, слід визнати, що не можна отримати всебічне знання про державу і право, використову­ючи лише діалектичний метод. Як вірно зазначає В. О. Котюк, досить часто потрібно встановити стан явища в той чи інший період. Для цього використовується також метафізичний метод, за допомогою якого ми фіксуємо сучасний стан явища, образно кажучи, маємо його «фотографію». Пам’ятаючи, що все розви­вається і змінюється за законами діалектики, нам потрібна «фо­тографія, стан державно-правових явищ, щоб проаналізувати і узагальнити їх. Тому при вивченні й пізнанні правових явищ потрібно застосовувати єдність діалектичного і метафізичного методів, наприклад, при вивченні стану злочинності та право­порушень^[9].

Наслідком деідеологізації наукового знання та закріплення плюралізму теорій і методів пізнання стала поява так званої «сучасної методології», прибічники якої визнають можливість і навіть необхідність «використання різноманітних дослідниць­ких парадигм»^[10], називаючи це однією із характерних особливос­тей зазначеної методології (на відміну від класичної), якій крім того властиві: «1) визнання неспроможності реалізації проектів раціоналізації і реформування суспільства з метою досягнення свободи і справедливості: 2) відмова від жорстких детермініс­тичних схем в поясненні соціальної реальності; 3) забезпечення єдності казуального й аксіологічного підходів: 4) використання методів і методик, які об’єднують об’єктивні (ритми, цикли, ре­сурси, стимули, тенденції) і суб’єктивні (стереотипи, орієнтації, мотиви, оцінки, забобони, страхи, потяги) основи соціальної активності: 5) ствердження зв’язку раціональності, здатності

руху до істини з такими соціальними умовами, як свобода, авто­номія, добробут^[11].

Протягом останніх десятиліть в юридичній літературі періо­дично висловлюються думки, що юридичні явища в цілому мож­на вивчати, спираючись на синергетичний метод, що необхід­но взагалі відмовитись від методу матеріалістичної діалектики в процесі пізнання державно-правової дійсності і обрати синер­гетику^[12] як нову парадигму юридичних досліджень.

Проте так звані «синергетичні дослідження в праві» показу­ють неспроможність подібних тверджень. Крім того, сьогодні більшість так званих «гуманітарних синергетичних досліджень» здійснюється лише шляхом пошуків аналогій (у більшості ви­падків - зовнішніх) між якісно відмінними процесами замість змістовного застосування методів синергетики, що у кінцевому рахунку лише дозволяє дати більш-менш переконливу картину тих чи інших явищ гуманітарної сфери a posteriori, при цьому фактичний матеріал підбирається до вже «готової» схеми як най­більш підходяща ілюстрація^[13].

Загальнонаукові методи. Якщо філософсько-світоглядні підходи є універсальними засобами пізнання природних і со­ціальних явищ, то загальнонаукові методи не можуть претен­дувати на універсальність, оскільки їх застосування обмежене певним типом явищ і процесів.

В юридичній науці широко використовують такі загальнонау- кові методи, як формально-логічний, системно-функціональний, метод конкретних соціологічних досліджень, статистичний ме­тод, метод моделювання та ін.

Формально-логічний метод є одним із традиційних і найбільш використовуваних методів юридичної науки.

Важливість формально-логічного методу полягає в тому, що він дозволяє істинні висновки, до яких приходить суб’єкт юридичного пізнання, втілити в логічно правильну, доказову форму.

В юридичній науці та практиці традиційно застосовують формально-логічні прийоми індукції та дедукції. Наслідком за­стосування прийому індукції є формування теоретичних поло­жень юридичної науки. Дедуктивний характер носить процес застосування норм права.

Системно-функціональний метод в юридичній науці необхід­ний через системно-функціональну природу держави і права та суспільних відносин, що регулюються правом.

Про системно-структурний характер якого-небудь об’єкта дослідження постає питання, коли необхідно з’ясувати, як зміна даного об’єкта взаємопов’язана зі зміною загальнішого цілого, до якого він входить як частина, і як зміна однієї частини ціло­го пов’язана зі зміною інших частин.

Широко застосовують в юридичній науці метод конкретних соціологічних досліджень. Він є одним із наслідків конкретиза­ції загальносоціологічного методу щодо предмета юридичного пізнання.

У процесі здійснення конкретно-соціологічних досліджень накопичується інформація, яку використовують з метою вдо­сконалення правотворчості та реалізації норм права.

Особливе місце конкретно-соціологічний метод посідає в ме­ханізмі правотворення, оскільки він відкриває широкі можли­вості для врахування не тільки прямих, а й зворотних зв’язків у системі правового регулювання суспільних відносин.

В юридичній науці широко використовують статистичний метод, суть якого полягає у вивченні кількісних змін у державно- правовій дійсності та обробці одержаної інформації для вико­

ристання її з науковою та практичною метою. Такі статистичні вимірювання надають можливість визначати тенденції транс­формації тих чи інших явищ.

Застосування методу моделювання є вельми ефективним як у науковому, так і у практичному відношенні, оскільки він дозво­ляє імітувати дійсні соціальні процеси. Модель звичайно виконує в науковому дослідженні кілька функцій: 1) функцію інтерпре­тації даних, одержаних іншими методами (наприклад, під час аналізу статистики); 2) функцію демонстрації тих чи інших ви­сновків з урахуванням наочності схематичного зображення; 3) функцію прогнозування розвитку явищ та ін. При цьому важли­ве значення має можливе уявне експериментування з моделлю: вивчення тих чи інших її елементів, підстановка різних даних і отримання різних висновків.

Наприклад, моделювання широко застосовують у криміно­логії. Злочинність як предмет науки кримінології не може ви­вчатись без використання методів моделювання, оскільки сама по собі вона не може бути безпосередньо сприйнята, а навіть просте уявлення про злочинність як про якусь статистичну су­купність є результатом сприйняття не самої злочинності, а її кількісної моделі.

Проте метод моделювання, як і будь-який інший, не слід пере­оцінювати, оскільки ніколи немає гарантії того, що модель по- вною мірою відображає дійсність. Адже вона є лише спрощеним відображенням дійсності, а якщо це так, то і висновки, отримані при моделюванні, лише приблизно характеризують об’єкт, що вивчається.

Спеціальні методи. В методології юридичної науки без­умовно виокремлюється рівень спеціально юридичних засобів пізнавальної та перетворюючої діяльності. До останніх відно­сяться, зокрема, метод тлумачення норм права, метод заповне­ння прогалин у праві за допомогою застосування аналогії закону й аналогії права, метод вироблення правових рішень та ін.

Підсумовуючи, слід зазначити, що проведене нами розмежу­вання рівнів методології правознавства певного мірою має умов­ний характер, оскільки всі її елементи застосовуються у взаємо­дії та взаємозумовленості. В сучасних умовах науковці-юристи мають можливість вибору методів пізнання державно-правових явищ. Але зазначена свобода не є необмеженою, оскільки вче­

ний не може довільно обрати ті чи інші методи наукового піз­нання, адже їх набір завжди визначається, по-перше, цілями і завданнями, які стоять перед ним; по-друге, рівнем пізнаваль­них можливостей суспільних наук; по-третє, рівнем розвитку та пізнавальних можливостей загальної теорії права та держави; нарешті, рівнем розвитку можливостей певних галузевих юри­дичних наук^[14] (коли дослідження проводиться в певній галузі юридичної науки).

Контрольні запитання

1. Як трактується поняття методології в філософській та юридичній літературі?

2. Що являє собою методологія?

3. У чому полягає функціональне призначення методології?

4. Чим обумовлена поліструктурність методології?

5. Які рівні засобів пізнавально ї та перетворюючо ї діяльності можна виокремити в методології юридичної науки?

6. На які філософсько-світоглядні підходи можуть спиратись учені-правознавці у своїх наукових дослідженнях?

7. У чому полягає сутність методологічного плюралізму?

8. Які риси притаманні так званій сучасній методології?

9. Які загальнонаукові методи використовуються в юридич­ній науці?

10. Які спеціальні методи використовуються в юридичній науці?