Дослідницькі концептуальні підходи - фундамент наукової методології

Далі схарактеризую названі вище концептуальні підходи, використовувані, так чи інакше, у науках філософії права та загальної теорії права.

Матеріалістичний та ідеалістичний підходи.

Перший із них ґрунтується на вихідному положенні про те, що з-поміж матеріальних та ідеальних (духовних) явищ пер- шопочатковими, глибинно визначальними є власне матеріаль­ні. Свідомість, розум, інтелект виникають лише на певному - вельми високому рівні розвитку матерії як її специфічна влас­тивість, яка, отже, є похідною від першої. Щоправда, потім сві­домість, своєю чергою, впливає на розвиток і власне, матеріа­льних явищ, зокрема може ставати навіть безпосередньою причиною їхнього виникнення, а тим більше причиною зміни багатьох із них. Отже, поза межами фундаментальної проблеми світоглядного характеру: що є гранично першопочатковим - матерія чи свідомість, їхнє протиставлення має досить віднос­ний характер, вони начебто постійно «міняються місцями» у послідовності їхнього виникнення.

Другий же з названих підходів - ідеалістичний - ґрунту­ється на протилежній відповіді на питання щодо означеної першопочатковості, первинності виникнення кожного із двох названих різновидів згаданих явищ.

Ідеалістичний підхід має, своєю чергою, два різновиди: об'єктивно-ідеалістичний (коли вважається, що світ є нас­лідком реалізації якоїсь ідеї, думки, волі, але такої, фізичного (матеріального) носія якої взагалі не існувало) та суб'єктивно- ідеалістичний (коли всі явища вважаються результатом пси­хічних процесів, що відбуваються у свідомості людей, які реа­льно існують - наслідком їхніх почуттів, уявлень, думок, вольо­вих установок тощо).

Діалектичний та метафізичний.

Перший виходить із аксіоматичного положення про те, що всі явища світу перебувають у русі, змінюються, розвиваються. Одне

слово - діалектика як дослідницький підхід якраз і відображає цю об'єктивну властивість світу та усіх без винятку його явищ.

Наведена вихідна аксіоматична ідея діалектичного підхо­ду конкретизується у всезагальних законах будь-якого розвит­ку. (У свій час їх досить рельєфно сформулював один із класи­ків німецької філософії XIX ст. - Г.-В.-Ф. Гегель, а згодом розви­нули К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). До згаданих об'єктивних законів належать такі:

- розвиток відбувається на основі єдності та зіткнення, кон­куренції («боротьби») двох взаємопов'язаних протилежностей;

- розвиток відбувається через перехід («стрибок») кількі­сних змін явища в якісні зміни;

- розвиток відбувається спіралеподібно, через «запере­чення заперечення» (коли одне явище замінюється, «заперечу­ється» іншим, а останнє - своєю чергою - згодом теж заміню­ється іншим явищем, яке, з одного боку, є у чомусь подібним до першого, але, в водночас, відрізняється від нього більш висо­ким рівнем розвитку).

Другий же із розглядуваних тут концептуальних підходів (метафізичний) ґрунтується на такій вихідній ідеї, що всі яви­ща є якісно визначеними, сталими, а тому їх треба вивчати та­кими, якими вони були раніше або ж якими вони є зараз у своїй незмінності.

Можна зауважити, що якщо у наукових дослідженнях юри­стів провідну роль відіграє діалектичний підхід, то у практич­ній юридичній діяльності значно частіше використовується, навпаки, підхід метафізичний.

(До речі, слід мати на увазі, що термінопоняття «метафізи­чний» має ще й, взагалі кажучи, інше значення у філософії: йдеться про відображення таких явищ, які вважаються існую­чими поза реальним, фактичним людським буттям, поза соціа­льною практикою).

Гностичний та агностичний.

Вони розрізняються залежно від того, визнається чи не визнається можливість правильно (істинно) пізнати певні явища, їхні об'єктивні закономірності.

Перший таку можливість допускає (хоча й визнає, що вона може реалізовуватись поступово через розширення, поглиб­лення наукових знань, хоча й не забезпечуючи їхньої абсолют­ної незмінності, вичерпності, - особливо тоді, коли предметом пізнання є такі явища, що постійно змінюються або ж залежать від наперед не визначеної кількості чинників).

У практичній юридичній діяльності, де йдеться у більшос­ті випадків про встановлення так званої істини факту, найчас­тіше використовується підхід гностичний. На нього також зна­чною мірою спирається, так чи інакше, і будь-яка наука, зокре­ма правознавство.

Соціальний та біологізаторський.

Перший спирається на положення про те, що людина хоч і належить, ясна річ, до живих істот (об'єктивні закономірності виникнення та існування яких досліджують певні природничі науки), все ж якісно від них відрізняється своєю соціальністю: існування людини опосередковується неминуче, невідворотно специфічними соціальними закономірностями, які не діють у тваринному світі. Тому-то й ті біологічні закономірності, яким, безперечно, теж підпорядковане існування кожної людської істоти, так би мовити, опосередковуються переважно соціаль­ними чинниками.

Другий же підхід визнає домінування начебто незмінної суто біологічної природи людини, а отже, вимагає обґрунту­вання будь-яких подій і процесів, пов'язаних із її життєдіяльні­стю, здебільшого біологічними закономірностями, притаман­ним усім живим істотам (принаймні тим із них, які існують за­звичай колективно, групами).

Тому у науках філософії права та загальній теорії права небезпідставно має домінувати підхід соціальний (який, однак, безперечно, зважатиме і на природничі закономірності людсь­кого існування, сформульовані, зокрема, біологією).

Персоналістичний та комунітарний підходи.

Перший спирається на уявлення про те, що кожна люди­на є істотою унікальною, неповторною і будь-які суспільні події, явища є насамперед результатом її індивідуальної акти­вності, а тому можуть бути правильно пояснені лише врахо­вуючи її індивідуальні особливості, зважаючи в першу чергу на них та на гранично конкретні обставини її існування та розвитку.

Другий же підхід ґрунтується на положенні про те, що іс­нування та розвиток людини поза соціумом є взагалі неможли­вим і тому, відволікаючись від тих об'єктивних закономірнос­тей, яким підпорядковане суспільство, не вдасться пояснити поведінку як кожного окремого індивіда, так і тих соціальних угруповань, членом яких він є.

Обидва ці підходи можна зустріти у різноманітних філософсько- та загальнотеоретично-правових ученнях, кон­цепціях.

Звісно, існують й інші концептуальні підходи, що викорис­товуються у філософії права та у загальній теорії права.

3.