§ 1. Поняття методології правознавства

Термін «методологія» похідний від слова «метод» (від грец. «ме- тодос» - шлях пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя).

Питання про поняття і структуру методології правознавства є дискусійним і недостатньо розв’язаним.

Саме поняття методології по-різному трактується і в філосо­фії. Під ним розуміють сукупність методів пізнання і перетворен­ня дійсності; вчення про ці методи; прийоми, засоби пізнання та їх теорію разом узяті; систему принципів і способів організації людської діяльності тощо.

У тому чи іншому вигляді ці підходи відображені в інших на­уках, зокрема в правознавстві. Разом з тим іноді методологію ототожнюють із філософією, попри те, що з наукової точки зору це не виправдано, оскільки філософія є теоретико-світоглядним і методологічним ядром у системі загальних методів пізнання буття і вже через це не охоплює методологію повністю, оскільки остання включає і нефілософську частину.

На наш погляд, методологію можна визначити як систему взаємозумовлених принципів, законів, категорій і спосо­бів наукової та практичної діяльності, що випливають із них і спрямовують її на дійсне пізнання і перетворення дійсності на певній світоглядній основі.

Функціональне призначення методології полягає в обслуго­вуванні будь-якого наукового пошуку.

Методологія правознавства не має якихось принципових від­мінностей від загальної наукової методології, втім як її різновиду

їй притаманна специфіка, зумовлена особливостями предмета юридичної науки.

Наразі, як вірно зазначає В. Авер’янов, стан розроблення методології українського правознавства вочевидь відстає від потреб як сучасної практики державно-правового будівництва в країні, так і потреб розвитку самої юридичної науки, вдоско­налення її власного методологічного арсеналу^[1].