§ 7. Соціалістична правова сім'я

Одна з наймолодших правових сімей: її виникнення пов’язане з появою у XX столітті країн соціалістичного табору, проте на­разі ця правова сім’я вже практично перестала існувати. Розпад СРСР і всього соцтабору зумовив глобальне руйнування соціаліс­тичного типу права з його особливостями та специфікою.

Правові системи країн соцтабору за своєю природою раніше належали до романо-германської правової сім’ї, але з утверджен­ням комуністичної ідеології відбулася поява самостійної сім’ї права.

Соціалістична правова сім’я у недалекому минулому разом із континентальною правовою сім’єю та сім’єю загального права входила до трійки найпоширеніших правових сімей.

Головна особливість соціалістичної сім’ї права - це її базу­вання на марксистському філософському вченні, яке зовсім не було аналогом філософських доктрин у західних країнах. Це було офіційне визнане вчення, і всяке інше вчення вважалося не лише помилковим, а й небезпечним, загрозливим для суспіль­ного устрою. Право, за марксистською концепцією, - це знаряддя класової боротьби, що служить захисту інтересів панівного класу і збереженню вигідної для нього суспільної нерівності. Воно може бути визначене як сукупність суспільних норм, що регламенту­ють відносини панування між правлячими і підлеглими класами у тій частині, в якій ці відносини не можуть зберегтися без опори

на примусову силу добре організованої держави. Що стосується держави, то це організація панівного класу, за допомогою якої цей клас забезпечує придушення експлуатованого класу й охо­рону своїх інтересів. Держава була і залишається революційною. Завдяки цій марксистській точці зору право у країнах соцтабору трактувалося вельми своєрідним чином і йому відводилася від­мінна від західноєвропейської роль.

В окремих аспектах соціалістична правова сім’я зберігала риси романо-германської правової сім’ї. Норма права завжди розглядалася як загальне правило поведінки.

Але водночас нове ідеологічне наповнення внесло значні пере­творення у структурні елементи, запозичені з континентального права. Основним джерелом соціалістичного права спочатку була революційна правосвідомість, а пізніше нормативно-правові акти (закони), що закріплюють положення, в яких виражала­ся воля трудящих і всього народу, керованого комуністичною партією. Хоча насправді ці нормативно-правові акти швидше виражали волю та інтереси партійно-державного апарату. Пану­вало вузько нормативне розуміння права. Приватне право пере­бувало у тіні публічного права. Праву був властивий характер імперативу, воно було найтіснішим чином пов’язане з держав­ною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою та примусовою силою правоохоронних, а якщо необхід­но - то й каральних органів. Судова практика не визнавалася джерелом права, їй відводилася роль тлумача права. У країнах соціалістичної правової сім’ї контроль за конституційністю за­конів не провадився.

Після розвалу світової соціалістичної системи, хоча її риси й досі збереглися на Кубі, КНДР, Китаї, у правових системах цих країн відбулися істотні зміни. Таким чином, після проголошення незалежності в Україні формується нова національна правова система. Вона очищена від комуністичної ідеології та партійно- догматичного нальоту. Орієнтиром спрямованості нова правова система вибирає сім’ю романо-германського права як найпоши­ренішу в західній Європі. Але поки що правова система Украї­ни, перебуваючи у перехідному періоді, значною мірою зберігає риси колишньої соціалістичної правової сім’ї.