Склад і зміст правовідносин

Правовідносини завжди являють собою цілісність чотирьох структурних елементів: суб'єктів (учасників, сторін) правовідносин, об 'єкта правовідносин, суб 'єктивного права, юридичного обов 'язку.

Елементи складу правовідносин

Суб'єкт правовідносин - індивід (людина), організація, спіль­нота, що на підставі норми права виступає учасником правових відносин - носієм суб 'єктивних прав та юридичних обов 'язків.

При цьому поняття «суб'єкт правовідносин»» необхідно відрізня­ти від поняття «суб'єкт права»». Під суб'єктом права у значенні права суб'єктивного розуміють володільця (носія) конкретного права, що знаходиться у правовому зв'язку з іншим учасником (суб'єктом) або учасниками правовідносин, на яких покладаються обов'язки, що від­повідають цьому праву. Поняття «суб'єкт права» у значенні права об'єктивного охоплює суб'єктів як потенційних учасників правовід­носин взагалі, тобто осіб, які за своїми характеристиками можуть бу­ти носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Види суб’єктів правовідносин:

1. Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

• громадяни (піддані - в країнах з монархічною формою правління);

• особи без громадянства (апатриди);

• особи з подвійним громадянством (біпатриди);

• спеціальні індивідуальні суб'єкти (посадові особи).

2. Колективні суб'єкти (організації, юридичні особи):

• державні організації (держава в цілому, її органи, підприємства, установи);

• недержавні організації:

- комерційні (банки, холдинги);

- некомерційні (партії, профспілки).

3. Соціальні спільноти:

• народ;

• нація;

• етнічна група;

• населення адміністративно-територіальної одиниці.

Можливість того чи іншого суб'єкта бути учасником тих чи ін­ших правових відносин визначається його правосуб'єктністю.

Правосуб'єктність - це передбачена нормами права здат­ність особи бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої діяння.

Правосуб'єктність у кожній галузі права має свою специфіку. Основ­ними складовими правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність.

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність суб'єкта правових відносин мати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов’язки (право бути обраним на виборні посади, право вступити до навчального закладу, право укласти договір оренди).

Правоздатність фізичної особи (індивіда) виникає з моменту на­родження і припиняється в момент смерті. Індивіди є юридично рів­ними у своїй правоздатності, вона є невідчужуваною і не може бути обмеженою. Проте у визначених законом випадках можливе обме­ження окремого права, що складає зміст правоздатності (наприклад, заборона займати певні посади у зв’язку із набранням законної сили обвинувального вироку суду). Вік і психічний стан фізичної особи не впливають на обсяг її правоздатності.

Правоздатність юридичної особи (організації) виникає з моменту її створення (державної реєстрації) та припиняється в момент внесен­ня запису про припинення юридичної особи до державного реєстру.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність суб’єкта правових відносин самостійно, власними діями набувати й реалізовувати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

На відміну від правоздатності, дієздатність є набутою властивіс­тю. Вона виражається в готовності особи до здійснення певних дій, що передбачені законом і становлять його права та обов’язки (укла­дати цивільно-правові договори, виконувати трудові обов’язки). Діє­здатність фізичних осіб (індивідів) виникає з моменту народження, а юридичних осіб - з моменту їхнього створення.

У найбільш загальному розумінні дієздатність складається з та­ких компонентів, як здатність особи своїми діями набувати права й обов’язки, здатність використовувати свої права і виконувати обов’язки, а також здатність нести відповідальність за невиконання обов’язків (правопорушення).

У кожній галузі права структура й обсяг дієздатності мають осо­бливості. Наприклад, у цивільному праві виділяють правочиноздат- ність (здатність самостійно укладати правочини), деліктоздатність (здатність нести цивільно-правову відповідальність), тестоментоздат- ність (здатність бути учасником спадкових правовідносин), трансдіє- здатність (здатність вступати у відносини представництва) тощо.

Така обов’язкова ознака правових відносин, як вольовий харак­тер поведінки суб’єктів, визначає залежність дієздатності фізичної особи від її психічної та фізичної здатності усвідомлювати значення своїх дій, розуміти і використовувати свої права, виконувати обов’язки і нести відповідальність за їхнє невиконання. Ці здатності визначаються віком і станом здоров’я (психофізіологічним станом) індивіда. У зв’язку з цим у різних галузях права виділяють: частко­ву дієздатність, неповну дієздатність, повну дієздатність, обмежено дієздатну особу, обмежену осудність, недієздатну особу, неосудну особу тощо.

Дієздатність юридичної особи (організації) виникає одночасно із правоздатністю (з моменту створення). У встановлених законодавст­вом випадках обсяг дієздатності юридичної особи залежить від наяв­ності дозволу (ліцензії), який дає можливість здійснювати ту чи іншу діяльність (банківська ліцензія, ліцензія на продаж алкогольних ви­робів, медична ліцензія). Припиняється дієздатність юридичної особи за загальним правилом: з моменту внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи.

"V

Об'єкт правовідносин - це матеріальні та нематеріальні блага (явища матеріального чи нематеріального характеру), дії та (або) їхній результат, з приводу яких виникають правовідно­сини.

Об'єкт правовідносин - певний інтерес суб’єктів правовідно­син, закріплений (передбачений) правовою нормою, на задоволення якого спрямована поведінка цих суб’єктів (реалізація суб’єктивних прав і виконання обов’язків).

Види об’єктів правовідносин:

1.

2. Нематеріальні:

• нематеріальні об’єкти правовідносин, пов’язані з матеріальними об’єктами (інформація - матеріальний носій інформації; результа­ти інтелектуальної творчої діяльності - книга, промисловий зразок);

• нематеріальні об’єкти правовідносин, не пов’язані з матеріаль­ними об’єктами (здоров’я, життя, честь, гідність);

• поведінка суб’єктів правовідносин (голосування за законопроект депутатів у Верховній Раді України; робота акторів під час вистави);

• результати поведінки суб’єктів (будівництво будинку, ремонт побутової техніки);

• охоронюваний законом інтерес суб’єкта (визнання права влас­ності в судовому порядку, позов про усунення перешкод у здійс­ненні власником права користування та розпорядження майном).

Залежно від галузі права, якою регулюються ті чи інші правові відносини, існують інші (специфічні) особливі, галузеві класифікації об’єктів. Наприклад, у цивільному праві їх розмежовують за критері­єм оборотоздатності: об’єкти, що вільно переходять від однієї особи до іншої (побутова техніка, продукти харчування, житлові будинки); об’єкти з обмеженою оборотоздатністю (алкогольні і тютюнові виро­би, мисливська зброя); об’єкти, вилучені з обороту (ядерні матеріали, пам’ятки археології).

Суб'єктивне право - це міра можливої (дозволеної, припус­тимої) поведінки учасника правовідносин, зміст якої визнача­ється нормами права й охороняється державою.

Суб’єктивне право має свою структуру, тобто сукупність елемен­тів (правомочностей):

- можливість самому вчиняти певні активні дії (право на працю реалізується через можливість укласти трудовий договір);

- можливість вимагати від інших здійснення дій на свою ко­ристь (працівник може вимагати від роботодавця забезпечення належ­них умов та оплати праці);

- можливість звертатися до компетентних органів за захистом свого порушеного права (працівник може звернутися до суду у випад­ку незаконного звільнення).

Юридичний обов'язок суб'єкта - це міра необхідної (належ­ної, обов ’язкової) поведінки учасника правовідносин, зміст якої визначається нормами права і забезпечується можливістю за­стосування державного примусу.

Структуру юридичного обов’язку становлять такі елементи (правомочності):

- необхідність здійснити певні дії або утриматися від їхнього здійснення (продавець надає товар покупцеві);

- необхідність вимагати здійснити (не здійснювати) певні дії від інших осіб (продавець вимагає від покупця оплатити наданий товар);

- необхідність нести відповідальність у разі невиконання або неналежного виконання певних дій (продавець за передачу товару неналежної якості відшкодовує покупцеві витрати на усунення вияв­лених недоліків).

Суб’єктивні права та юридичні обов’язки співіснують у тісній взаємодії: суб’єктивному праву одного учасника правовідносин коре­спондує відповідний юридичний обов’язок іншого учасника або уча­сників (право на життя особи забезпечується обов’язком усіх інших суб’єктів права не посягати на нього; право покупця отримати опла­чений товар пов’язане з обов’язком продавця його передати). Отже, реалізація суб’єктивного права одного учасника правовідносин за­безпечується виконанням обов’язків іншими учасниками.

Сукупність взаємопов’язаних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників правовідносин становить зміст правовідносин, який має юридичний і фактичний вирази.

Юридичний зміст правовідносин становлять зафіксовані норма­ми права суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів право­відносин, а фактичний - сукупність реальних дій осіб щодо реаліза­ції своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

12.3