§ 1. Система права. Співвідношення системи права і правової системи

Система права - це об’єктивно зумовлена системою суспіль­них відносин сукупність взаємопов’язаних між собою юридич­них норм, логічно об’єднаних в інститути і галузі. «У сучасній державі право має не тільки відповідати загальному економіч­ному стану, не тільки бути його вираженням, а й також бути внутрішньо узгодженим явищем, яке не спростовувало б себе через внутрішні суперечності».

Утім об’єктивний характер системи права не позбавляє можливості законодавця яким-небудь чином впливати на цю систему. Законодавець може доповнювати систему права но­вими нормами, систематизувати (коригувати йі упорядкову­вати) вже наявну систему. Та попри ці повноваження систему права в цілому не можна скасувати, перебудувати або наново створити.

Виходячи з вищесказаного, система права набуває своїх спе­цифічних рис. Насамперед це об'єктивність системи права, тобто залежність її тільки від особливостей системи суспільних відносин. Державна влада може тільки в межах своїх повнова­жень впливати на систему права. Запровадити нову систему права державна влада не може. Друга властивість системи пра­ва - це цілісність і взаємозв’язок складових її норм. Будь-яка норма, що входить до системи права, не може функціонувати самостійно і перебуває у взаємозв’язку з іншими нормами пра­ва. Третя властивість - це структурне впорядкування. Система права складається з різних за змістом і обсягу структурних оди­ниць (норм, інститутів, галузей), що мають свою власну струк­туру і взаємопов'язані між собою.

Структуру системи права складають норми права, інститути права і галузі права. В основі поділу норм права на інститути і галузі лежать два критерії:

- предмет, правового регулювання у вигляді сукупності од­норідних суспільних відносин, які регулюються нормами права (суспільні відносини щодо захисту і використання земель, становлять предмет земельного права; суспільні відносини щодо регулювання шлюбно-сімейних відносин і відносин батьків і дітей, становлять предмет сімейного права);

- метод правовогорегулюванняу вигляді сукупності прийо­мів і способів впливу на суспільні відносини (імперативний метод правового регулювання, що передбачає заборони, обов’язки та покарання; диспозитивний метод правового регулювання, що передбачає дозволи).

Виділення методу як одного з критеріїв поділу сукупності норм права на галузі необхідне внаслідок того, що окремі галузі права регулюють ті самі групи суспільних відносин.

Окрім вищеописаних трьох елементів системи права її можна поділити на сукупність норм матеріального права, що регу­люють безпосередньо суспільні відносини, і сукупність норм процесуального права, які визначають порядок вирішення су­перечок, розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень, що відбивають форми і способи здійснення матеріальних норм.

Предмет і метод правового регулювання дозволяють розбити систему права на дві підсистеми. Підсистема приватного права, яка складається з норм права, що регулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виникають стосовно духовних благ і пов’язаних з особистістю учасників цих відносин. Підсистема

публічного права, що складається з норм, які регулюють порядок діяльності державних органів влади й управління, формування і діяльності парламенту, а також міждержавні відносини.

Приватне право не може існувати без публічного права, оскільки публічне створюється для охорони приватного. Виді­лення цих двох підсистем досить умовне, тому що в більшості випадків і публічне, і приватне начало присутнє у тих самих галузях права.

Коли йдеться про «систему права», не слід ототожнювати цей термін з терміном «правова система». Це два різні поняття. Система права є внутрішньою побудовою права як явища. Пра­вова ж система - це опосередкована правом організація всього суспільства, що включає, крім системи права, такі структурні одиниці, як правовідносини, правова культура та ідеологія, сис­тема правоохоронних органів.