2.2. Роль формально-логічних методів у дослідженні форми правління сучасної держави

Формально-логічні методи як способи пізнання, за допомогою котрих зміст досліджуваного об’єкта виступає у вигляді раціональної конструкції, у будь-якому дослідженні посідають одне з провідних місць.

Серцевину логічного підходу складає аналіз, котрий як формально-логічний метод відіграв найважливішу роль у логічному осмисленні досліджуваного явища. За допомогою аналізу, мета якого полягає в пізнанні частин як елементів складного цілого, ми виявляли “конструкцію” досліджуваного об’єкта — форми держав­ного правління, її “онтологічну” та “гносеологічну” структури. Останнє матиме конкретне відображення в тих розділах роботи, де зроблена спроба осягнути внутрішній зміст поняття форми Державного правління в цілому, а також понять її окремих типів та ^вИдів.

Не останню роль у досягненні поставленої нами дослідницької ^Меіи відіграла одна з форм аналізу — класифікація, котра як засіб

Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: першопочаткового впорядкування хаотичної маси чинників та явищ, за якими ведеться спостереження, передбачає розподіл досліджуваних об’єктів за розрядами відповідно до певних ознак. Отже, роль класифікації здебільшого аналітична і зводиться до розчленовування хаотичного цілого на частини за певними ознаками ¹°^s. Ця логічна операція дозволила нам упорядкувати наявні в сучасному світі форми державного правління, виділити саме типові, сутнісні й водночас випадкові в цих явищах ознаки і на цій основі побудувати досить струнку класифікаційну схему сучасних форм державного правління, котра відзначається певного новизною. За допомогою типологізації — класифікації за найбільш істотними, взаємопов’язаними зі змістом та сутністю держави певної історичної епохи ознаками — ми визначили типи форм державного правління; а за допомогою власне класифікації — похідні від типів окремі їх види й підвиди.

Аналіз кожної частини, елемента цілого сприяє, але ще не приводить до пізнання цілого. Ця мета досягається в результаті складної роботи мислення щодо синтезування отриманих раніше, на стадії аналізу, даних. Синтетична діяльність мислення починається з того, чим закінчується аналіз. Якщо за допомогою аналізу єдина цілісність розподіляється на окремі складові частини й кожна з них досліджується самостійно, то за допомогою синтезу всі частини поєднуються в мисленні з усіма їх зв’язками, відносинами та взаємодіями, з усіма багатствами їх специфіки у відновленій цілісній єдності. Йдучи від тотожного, істотного до розходження й різноманіття, синтез з’єднує загальне й одиничне, спільне й осібне в живе конкретне ціле. За допомогою синтезу ми насамперед отримали загальне уявлення про істотні ознаки, зміст і межі поняття форми державного правління взагалі, про його відповідні типи й види, що в концентрованому вигляді виражені в їх дефініціях.

Оскільки аналіз і синтез виступають як логічні прийоми мислення, що здійснюються за допомогою абстрактних понять, вони тісно пов’язані з таким логічним методом, як абстрагування. Абстрагування — це виділення властивостей та відношень досліджуваного явища, що цікавлять дослідника, а також одночасне відволікання від інших властивостей та відношень, у результаті

чого створюються різноманітні абстракції — поняття, категорії, теоретичні конструкції та їх системи, що відображають відносну самостійність, зв’язок. За допомогою абстрагування, тобто вивчення об’єкта шляхом розумового відволікання від низки властивостей предметів та відносин між ними й виділення, вичленовування інших ознак властивостей, зв’язків, відносин, ми виробили судження, поняття, моделі стосовно різних проявів форм правління. І це цілком закономірно, оскільки усі наукові поняття створюються шляхом абстрагування.

З логічних прийомів ми використали також індукцію та дедукцію, для котрих у першому випадку характерний шлях пізнання явищ, у ході якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень, а в іншому — навпаки, коли висновок щодо будь-якого елемента множини робиться на основі загальних властивостей усієї цієї множини.

Не менш вагомим для вирішення наших дослідницьких завдань був ще один логічний прийом — порівняння, який передбачає зіставлення пізнавальних об’єктів з метою виявлення схожих рис або розходжень між ними. Саме порівняння є одним із тих методів логічного підходу, що найглибше “проник” у нижчий рівень методологічної споруди, виступивши своєрідною основою Для приватно-наукових методів. Серед них є й порівняльно- правовий метод, без допомоги котрого ми б виявилися неспромож­ними проаналізувати той великий масив матеріалу, що характеризує конституційні моделі форм правління 191 держави світу. Особливості використання зазначеного методу в ході нашого Дослідження більш детально будуть розкриті при висвітленні його ^luiaciIoro методологічного рівня — спеціально наукових методів ^знання.

Порівняння є важливою передумовою узагальнення як методу, Результаті застосування котрого встановлюються загальні ^Властивості й ознаки об’єктів шляхом переходу від менш реального поняття та судження до більш загального, воно відіграє ^у>Ке важливу роль в умовиводах за аналогією, в ході яких

зіставляються кілька явищ, виявляються їх подібність та розходження й на основі цього розрізняються чи ототожнюються ці явища.

Таким чином, роль загальних, філософських за своїм змістом методів у науковому пошуку є ключовою. Вони визначають “саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість, орієшують на здобуття, відбір, накопичення цілком визначених у соціально змістовому відношенні фактів і, нарешті (що, мабуть, найголовніше), зумовлюють характер та зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження” ¹⁶⁹. Система цих методів пізнання, як уже було відзначено, складає вищий “поверх” методологічної споруди. Вони тісно пов’язані з середнім методологічним поверхом — загальнонауковими методами пізнання, котрі виступають своєрідною проміжною ланкою, що забезпечує зв’язок та оптимальну взаємодію філософії зі спеціально науковим знанням та його методами.