<<
>>

2.5 Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини усіх членів християнської громади

У цьому підрозділі аналізуються правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини усіх членів християнської громади Київської Русі: мирян, представників вищого та нижчого духовенства, причетників, монахів тощо, та питання загального характеру, а саме догм та єресей.

До норм, що визначають права та обов’язки членів християнської громади відносяться Ап. Правила 51. 57. 63. 64. 66. 69. 72. 73. 84. 4-й Вс. 2 (3 ч.). 21. 24. 27. Трул. 4. 47. 49. 50. 51. 55. 56. 59. 60. 62. 65. - 67. 73. 76. 78. 79. 85. 87. 88. 91. 96. 100. 7-й Вс. 5. 13. 17. 22 (1 ч.). Анкир. 3. - 9. Гангр. 1.- 12. 18. 20. Антіох. 6. 7. Лаод. 27. 28. 49. - 53. Карф. 8. 30. 42. 46. 128 - 131.Феофіл Вступ. 10. Вас. Вел. 45. 55. 60. Петро 1.-13. Дионісій 1. 2. 4. Афанасія до Аммуна. Тимофій 10. Збірка з 93 глав 1. 17. 18. 21. 24.- 27. 31 (2 ч.). 49.

Серед правових норм Єфремівської Кормчої, спільних для мирян та кліриків виділяється значна група, що регламентує їх дії при відправленні культу, перебуванні у церкві та дотриманні вимог віри.

Усі християни повинні постувати у визначені церквою дні. Єфремівська Кормча встановлює покарання як за недотримання визначеного посту, так й за самовільне встановлення посту у невідповідний час. Отже, клірик позбавляється свого сану, а мирянин відлучається від церкви за дотримання посту у неділю (за виключенням неділі перед Богоявленням) та у суботу (крім Великої Суботи) (Ап. Правило 64. Трул. 55. Гангр. 18. Феофіл Вступ) [9, 76, 180, 248, 532] та за недотримання у середу, п’ятницю та протягом Великого Посту (Ап. Правило 69. Лаод. 49. Петро 13) [9, 76, 276, 597].

До заборонених для вживання протягом посту продуктів відносять сир та яйця, через те, що вони мають тваринне походження (Трул. 56) [9, 180-181]. Візантійська християнська традиція завжди вимагала суворого постування [63, 103], що стало зовсім не характерним для Руської Церкви. Вже через короткий час правила постування викликали дискусії серед діячів Церкви Київської Русі: вітчизняні священики єп. Федір Ростовський та Печерський ігумен Полікарп стверджували, що в святкові середи та п’ятниці не тільки дозволено, а й слід вживати молочні продукти, а єп. Леон Суздальський та митрополит Костянтин, греки за походженням, – що треба дотримуватися суворого посту [109, 150-152]. Тут традиції нашої Церкви, як і в випадку з устроєм монастирів, описаному вище, відрізняються від візантійських: встановлюючи суворе відокремлення від світу для тих, хто обрав собі шлях ченця, Церква Київської Русі зменшує значення аскетизму для спасіння душ віруючих, що живуть звичайним життям. У Візантійській імперії ж, навпаки, статус ченця обумовлював більшу відкритість його світу, а статус мирянина та не-чернечого духовенства – більшу суворість у дотриманні постів, молитов та аскетизму [17, 7; 101, 103].

Кормча визначає точний час закінчення Великого Посту – після остаточного закінчення суботи, тобто після півночі, але окремо зазначається, що тим, хто суворо не дотримувався посту протягом попереднього тижня, доречніше дочекатися ранку неділі (Трул. 88. Дионісій 1. 2.) [9, 196, 570-575].

Кожний християнин має право вимагати від священика дозволу на недотримання посту, якщо він є тяжко хворим, і голодування може зашкодити його здоров’ю (Тимофій 10) [9, 544].

Протягом Великого Посту християни не повинні святкувати якісь свята, включаючи дні народження, як власні так і видатних осіб, весілля та інші. Свята, що випадають на період Великого Посту мають святкуватися у неділю (Лаод. 50. 51) [9, 276-277]. З кінця Великого Посту і до наступної неділі християни повинні відвідувати церкву, молитися, причащатися й усіма достойними засобами радіти святу Відродження (Трул. 66) [9, 186].

Єфремівська Кормча визнає виготовлення куті на свято Різдва елементом несумісним з дійсними традиціями християнства та, під загрозою відлучення мирян та розстригу кліриків, категорично забороняє її дотримання (Трул. 78) [9, 191-192]. На прикладі даної норми ми бачимо еволюцію церковних звичаїв: у наші часи кутя сприймається навпаки як ознака та неодмінний елемент святкування Різдва.

Клірики караються позбавленням сану, а миряни відлученням від церковного спілкування за порушення однієї з умов проведення хрещення – здійснення його за межами церкви (Трул. 59) [9, 181].

Під час отримання причастя християнин повинен скласти руки на груди навхрест. Подавати причастя слід тільки руками, ні в якому разі не за допомогою інших засобів. Ті хто подає чи приймає причастя не за допомогою рук, у відповідності до норм Єфремівської Кормчої повинен бути відлучений від церкви (Трул. 100) [9, 203-204]. До причастя не допускаються особи, що мали напередодні статеві зв’язки (Дионісій 4) [9, 576-577].

Християнам під страхом анафеми категорично забороняється приносити жертву за межі церкви, а не до олтаря, приймати жертву від інших без спеціального на те дозволу священика, поширювати отриману від інших жертву серед членів громади (Гангр. 7. 8) [9, 246]. Суворість цієї норми може бути пояснена боротьбою Церкви з поширенням єресей та своєрідною монополізацією нею служіння та таїнств. Відповідно, таким самим чином пояснюється покарання анафемою для тих, хто що закликає інших не відвідувати церкву та встановлені служби, або самотужки, без встановленого єпископом пресвітера відкриває власну церкву та намагається проводити служби (7-й Вс. 17. Гангр. 5. 6.) [9, 479-480, 246].

Мінімум раз на тиждень, у неділю члени громади повинні відвідувати церкву. Християнин, який перебуває у своєму місті чи селищі, та, не маючи достатніх вагомих підстав, три тижні поспіль не прийде на недільну службу, карається відлученням від Таїн (для мирян) та розстригом (для кліриків) (Трул. 79.) [9, 192]. Суворість даної норми для кліриків автор може пояснити тим, що клірик є служителем Бога та Церкви, отже не відвідування служіння є для нього не виконанням його головного обов’язку.

У дні, що присвячені мартирам та видатним діячам Церкви, християнам бажано присвятити деякий час читанню чи слуханню інформації про їх життя, вчинки та настанови (Карф. 46.) [9, 342], ті ж, хто засуджують збори та служби на честь пам’яті мартирів та видатних церковних діячів караються анафемою (Гангр. 20) [9, 248], так як впадають у єресь, не визнаючи осіб, яких поважає Церква.

Однією з найзначніших вимог, що ставляться до християн і, відповідно, закріплена у нормах Єфремівської Кормчої, є заборона вживати у їжу кров тварин та м’ясо удавлених. За порушення цього правила клірики розстригаються, а миряни відлучаються від церкви (Ап. Правило 63. Трул 67) [9, 75, 186-187]. Але анафема встановлюється тим, хто осуджує християн, що вживають м’ясо, приготовлене дозволеним чином (Гангр. 2) [9, 245].

Положення Кормчої регламентували так звані “вечері братської любові” – “??????”, під час яких уся місцева християнська громада збиралася разом, готувала стіл й купно вечеряла, обговорюючи питання догми, євангеліє, життя святих та мучеників та інші положення та ідеї християнства. Члени громади, що зневажали такі вечері, проголошуючи їх недоцільність та порочність, каралися анафемою з боку Церкви (Гангр. 11) [9, 247]. Ці вечері під загрозою відлучення було заборонено проводити всередині церкви, а дозволялося тільки за її межами (Трул. 73. Лаод. 28) [9, 190, 272]. Після закінчення такої вечері ані клірики, ані миряни не мали права забирати додому їжу та напої, що залишилися на столах (Лаод. 27) [9, 272].

Усі християни повинні з пошаною ставитися до святих місць й церков. Ті, хто паскудять такі місця своєю поведінкою, мають бути негайно звідти вигнані, за непокору ж мирян відлучали від церкви, а кліриків – розстригали (Трул. 96.) [9, 201].

Мирянам та клірикам заборонено ночувати у приміщенні церкви, вводити до храму тварин, їсти там, тощо, за виключенням ситуацій, коли вони подорожують, а іншого місця для перепочинку немає (Трул. 87. Карф. 42) [9, 195-196, 340].

Ніхто з християн не повинен допускати до молитви чи причастя осіб, що були покарані іншими священиками чи переїхали у нову місцевість без відповідних свідчень про їх благонадійність (Антіох. 6. 7) [9, 255].

Християнам заборонялося брати участь та спостерігати за типовими язичницькими розвагами: бійками звірів, святами на честь язичницьких богів, еротичними танцями жінок та чоловіків, оргіями тощо. До заборонених у середньовіччі Християнською Церквою видовищ також відносилися позори - театралізовані вистави. За порушення цих заборон Кормча встановлює покарання у вигляді відлучення від церкви для мирян та розстригу для кліриків (Трул. 51. 62. 65. 7-й Вс. 22 (1 ч.). Лаод. 52) [9, 178, 183-186, 277].

Кормча також забороняє християнам поширювати греко-римський звичай їсти у лежачи (Лаод. 53.) та банитися спільно чоловікам і жінкам (Трул. 76) [9, 277, 191], адже це можна сприйняти загрозою моралі. З цієї ж причини християнкам під загрозою відлучення від спілкування, категорично заборонялося проводити ніч у чоловічому монастирі, а християнам – у жіночому (Трул. 47) [9, 176-177].

Християнам не дозволяється вдавати з себе душевнохворих. Ті, хто за деяких потреб це роблять, повинні зазнавати тих саме праці та обмежень, як і дійсно душевнохворі (Трул. 60) [9, 181-182], що може бути пояснено ставленням у християнстві до душі як до найціннішого дару.

Християни, що прийняли подвижництво, не мали права вимагати того ж від своїх оточуючих та осуджувати їх за те, що вони ведуть звичайне життя (Гангр. 12.) [9, 247].

Серед правових норм Єфремівської Кормчої, які поширюються на усіх членів християнської громади, є норми шлюбно-сімейного права.

Як вже було вказано вище, законний шлюб вважався Церквою важливим та поважним інститутом, що благословлявся Богом. Особи, що заперечують гідність законного шлюбу у мирян та представників нижчого духовенства, та зневажають його через хибне подвижництво, підлягали анафемі (Ап. Правила 51. Гангр. 1. 4. 9. 10. Афанасій до Аммуна) [9, 73, 245, 246, 547-553].

Прихильності Церкви не зазнавали шлюби з дівами, що присвятили себе Богові, та з монашками. Миряни, що брали такий шлюб відлучалися від церковного спілкування, клірики – розстригалися, а діви та монашки відбували покарання як за перелюб (Трул. 4. Вас. Вел. 60.) [9, 147, 499]. Останнє може бути пояснено тим, що такі жінки вважалися одруженими з Ісусом Христом, а, беручи шлюб з чоловіком, відповідно зраджували свій перший, уявний союз.

Християнам категорично заборонено викрадати жінок перед взяттям шлюбу. За викрадення жінки каралися не тільки викрадач, але і його спільники, включаючи навіть сторонніх осіб, які були в змозі завадити викраденню, але відповідних дій не вчинили. За викрадення жінки Кормча вказує покарання у вигляді позбавлення сану для кліриків та анафемі для мирян (4-й Вс. 27. Трул. 91) [9, 124, 197]. Встановлення такої суворої санкції для мирян може бути пояснено більшою поширеністю цього правопорушення саме серед мирян.

У Єфремівській Кормчій існують норми, що можна віднести до галузі кримінального права, і які є обов’язковими для усіх членів громади.

Християнину забороняється вбивати людину з метою захисту свого майна, за що мирянин відлучається на певний термін від причастя, а клірик позбавляється свого сану, але залишається у клірі (Вас. Вел. 55) [9, 497].

Але вже за вбивство під час бійки встановлювалося більш жорстке покарання: мирянину – відлучення від спілкування, а клірику – розстриг (Ап. Правила 66) [9, 76]. Це можна пояснити наявністю у учасників бійки можливості запобігти як її самої, так і нанесення ударів, що можуть викликати смерть, та відсутності прямої загрози життю винного.

Крадіжка церковного майна завжди сприймалася Церквою як найганебніший злочин. За крадіжку церковного майна кожний християнин відлучався від спілкування на 13 років та повинен був заплатити штраф у п’ятикратному розмірі вартості вкраденої речі (Ап. Правила 72. 73) [9, 77].

Особи, які були посередниками при симонічних поставленнях у священицький сан або прийом у клір, каралися розстригом (для кліриків) та відлученням від церковного спілкування (для мирян та монахів). 4-й Вс. 2 (3 частина). 7-й Вс. 5 встановлює за аналогічний злочин для мирян та монахів більш суворе покарання – анафему [9, 113, 210-212].

Єфремівська Кормча захищає честь та гідність світських представників влади. Так, мирянин відлучається від спілкування, а клірик позбавляється свого сану за безпідставну образу царя чи князя (Ап. Правило 84) [9, 81]. Також Кормча підтримує існуючий у країні суспільний лад, в тому числі існування невільних осіб. Анафема чекає на тих християн, які підбивають рабів на заколоти, непокору своїм господарям та закликає їх не виконувати доручену їм роботу (Гангр. 3) [9, 245].

Усіляка можлива допомога удовицям, вбогим та подорожуючим є чеснотою та моральним обов’язком усіх християн (Феофіла 10) [9, 537]. І навпаки, образа чи знущання християнина з каліки чи небожого карається відлученням від спілкування (Ап. Правило 57) [9, 74].

Під загрозою відлучення від спілкування для мирян та розстригу для кліриків, християнам забороняється грати у азартні ігри (Трул. 50.) та утримувати будинки розпусти (Трул. 85.) [9, 177-178, 194].

Християни не повинні забирати у селянина його ділянку землі у рахунок боргу або відсотків на борг. При нарахуванні відсотків на борг не можна брати більше восьмої частини пуду на пуд пшениці або жита та 14 відсотків на грошові позики (Збірка з 93 глав 21) [9, 757].

Особа, яка хоча б і була хрещена, але словом чи дією ображає ім’я чи символи Христа, християнином вважатися не може (Вас. Вел. 45.) [9, 492].

Без дозволу та благословень місцевого єпископа члени християнської громади не мають права будувати, перебудовувати та розбудовувати церкви, монастирі та інші культові споруди (Збірка з 93 глав 27) [9, 762]. Серед правових норм Єфремівської Кормчої часто згадується категорична заборона використовувати помешкання, які були освячені для створення у них церков чи монастирів, для інших цілей (4-й Вс. 24. Трул. 49. Збірка з 93 глав 17.) [9, 123, 177, 755]. Порушення цієї норми карається достатньо суворо – клірики, які винні у нецільовому використанні таких будівель, розстригаються, а миряни відлучаються від церковного спілкування (7-й Вс. 13) [9, 219].

Передача майна та коштів на користь культових споруд завжди є бажаною, але церковні діячі залишають за собою право не приймати подібних пожертвувань від осіб з поганою репутацією (Збірка з 93 глав 49) [9, 775]. Якщо передача коштів на культові або благодійні споруди відбувається перед смертю добродія, а усі оточуючі, включаючи місцевих кліриків, розуміють що таке пожертвування не є щирим, кошти все одне приймаються та протягом 5 років споруда відбудовується. У випадку, коли відповідний легат є частиною заповіту, спадкоємці повинні побудувати споруду там, де вкаже місцевий єпископ (Збірка з 93 глав 25.) [9, 759].

Усі піклувальники, тіуни та зберігачі церковної або приватної власності повинні зберігати довірене їм майно, відбудовувати за необхідністю та турбуватися як про своє власне майно (Збірка з 93 глав 23) [9, 758]. Книги фіксацій доходів та витрат повинні зберігатися не менше 40 років (Збірка з 93 глав 24) [9, 758].

Єфремівська Кормча встановлює основні правила прийняття та користування спадком. У спадкову масу включаються неочікувані доходи та борги, які виникли або стали відомими протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини. Якщо спадкоємець знаходиться далеко від місця знаходження спадщини, спадщина залишається на зберіганні та управлінні у спеціально призначених осіб або у місцевих кліриків та ченців. Однак клірики можуть відмовитися від зберігання та управління спадщиною, якщо вона є збитковою. Якщо спадщина була залишена Церкві, місцеві клірики можуть продати її, але не менш ніж за суму 35-річного доходу, який можна отримати від цієї спадщини (Збірка з 93 глав 26) [9, 761-762]. На території Київської Русі були поширені Кормчі, де спадковому праву приділялося значно більше уваги, ніж у Єфремівській Кормчій. В певний час Кормчі, особливо ті списки та редакції, до змісту яких входила Руська Правда взагалі були основним джерелом спадкового права. Так, наприклад, Ключевський вказує, що в 30-х роках ХІІ ст. князь Всеволод Мстиславич, головуючі на суді, спадкові справи вирішував за правовими нормами Кормчих [51, 388].

Християни мають право робити доноси на кліриків, але одночасно вони повинні бути готові до розслідування усіх обставин свого власного життя, та, у випадку виявлення власних злочинів не тільки зазнати за них покарання, але й втратити право на відстоювання вчиненого доносу (4-й Вс. 21. Карф. 8) [9, 122, 315]. Вигнаним з єпархії може бути той, хто необгрунтовано звинувачував кліриків напередодні їх поставлення (Збірка з 93 глав 18. 31 (2 частина)) [9, 756, 766]. Відлучені від спілкування клірики та миряни, протягом усього часу призначеного покарання, не можуть обвинувачувати по церковних справах будь-кого з кліру (Карф. 128) [9, 432]. Те ж саме забороняється рабам, відпущеним на волю, щодо їхніх колишніх господарів, і усіх інших, кому це заборонено світським законодавством, включаючи іновірців (Карф. 129) [9, 433]. Усім, кому заборонено обвинувачувати, заборонено і виступати свідками проти кліриків. Також свідками не можуть бути прямі підлеглі і родичі позивача та особи, що не досягли 14-тирічного віку (Карф. 131) [9, 434], отже, як вже було зазначено вище, запроваджується ідея дієздатності особи, яка з’являється тільки по досягненні певного віку.

Якщо позивач висунув декілька обвинувачень і хоча б одне з них не зміг довести, інші обвинувачення автоматично анулюються (Карф. 130) [9, 433].

Єфремівська Кормча забезпечує у своїх правових нормах свободу судового розгляду. Звинувачені та позивачі мають право, у випадку існування загрози життю та здоров’ю їх самих чи їх свідків, вимагати перенесення місця та часу судового засідання (Карф. 30) [9, 331].

Усі члени християнської громади повинні поважати та виконувати вимоги канонів, які за своєю юридичною силою повинні прирівнюватися до законів світської влади (Збірка з 93 глав 1) [9, 739].

Кормча встановлює загальні норми для визначення покарання християнам, які “впали”. Зазвичай, при очікуванні у найближчій час гонінь на віру, християни намагалися підготуватися до цих подій і фізично, і морально. Християнські діячі проводили додаткові служіння, інколи для того щоб “об’єднати” громаду, як, наприклад, у 252 році проголошували загальні амністії усім покараним [39, 259].

Якщо, все ж таки, хто-небудь з громади “падав”, покарання йому призначалося в залежності від обставин “падіння”.

Так “впалими” не вважалися християни, що не відмовилися від віри, але їм проти їх волі вкладали у руки предмети для жертвування ідолам чи їжу з жертвувань; якщо вони втекли від своїх катів; якщо вони підкупили язичників грошима чи іншими цінностями, й були залишені у спокої; якщо під тортурами вони відмовилися від віри, але у той же час знов проголосили себе християнами й через це зазнали ще більших мук (Анкир. 3. Петро 8 - 12.) [9, 230, 584-596]. Християни, які робили вигляд, що відмовилися від віри та обманювали язичників таким чином, караються 6-ти місячним позбавленням причастя (Петро 5) [9, 581-583].

Ті, хто був примушений брати участь у жертвуваннях, але після цього із задоволенням брав участь у язичницьких трапезах, на 5 років відлучаються від причастя; ті ж хто не брали участі у трапезах взагалі, чи брали, але постійно демонстрували своє небажання та факт примусу, чи приносили свою їжу, відлучаються від причастя на термін від 2-х до 4-х років за рішенням місцевого єпископа, з урахуванням їх попереднього життя (Анкир. 4.5.7.) [9, 230-232]. Християни, які жертвувати ідолам двічі, допускаються до причастя тільки через 7 років каяття (Анкир. 8) [9, 232-233].

Особи, які “впали” тільки від погроз тортур, конфіскації майна чи вигнання, караються відлученням від церкви на термін від 4-х до 6-ти років (Анкир. 6. Петро 2. 3) [9, 231, 579-580].

Якщо за гонінь християнин замість себе примусив жертвувати ідолам своїх рабів-християн, він відлучається від Таїн на 3 роки, а його раб лише на 1 рік, так як не міг порушити волю свого господаря (Петро 6. 7) [9, 583-584].

Особи, які не тільки “впали” самі, але й допомагали язичникам знаходити інших християн чи допомагали їх “падінню”, допускаються до причастя тільки через 10 років постійного каяття (Анкир. 9) [9, 233].

Не можуть бути повернені до спілкування “впалі”, які не довели священикам щирість свого каяття у скоєному (Петро 4) [9, 580-581].

Таким чином, можна зробити висновки, що при призначенні покарання за “падіння” християнина враховувалися образ його попереднього життя, обставини його “падіння”, зокрема наявність та обсяг примусу, його поведінка під час та після “падіння” та спроби відвернути останнє.

Як вже було сказано вище, своїми правовими нормами Кормча намагалася ізолювати членів християнської громади від оточуючих іновірців та єретиків. Одночасно Кормча вимагала від мирян та кліриків громади підтримання покарань, що встановлювалися винним священиками, особливо якщо ці покарання передбачали відлучення від спілкування та анафему. Такі положення містяться у Ап. Правилах 11. 65. 70. 71. Трул. 11. Лаод. 6. 29. 31. 32. 33. 34. 37. 38. Антіох. 4 (2 ч.).

За Єфремівською Кормчою вірним мирянам та клірикам категорично забороняється брати участь у службі, що проводиться виверженими з чину або з кліру. (Ап. Правило 11. Антіох. 4 (2 ч.)) [9, 64, 255].

Серед правових норм, що обмежують спілкування членів християнської громади з язичниками, єретиками та іновірцями є заборони укладати з ними шлюби, якщо тільки вони не обіцяють негайно прийняти християнство; молитися разом з ними; приймати від них благословення; святкувати їх свята; визнавати за дійсних їх мартирів та святих (Лаод. 31-34. 38). Єретикам та іновірцям забороняється дозволяти заходити всередину церков та відвідувати святі місця Християнської Церкви. (Лаод. 6) [9, 268, 273, 275].

Окрема увага приділяється запобіганню привнесення у християнство елементів іудаїзму та плутання цих двох релігій. Так, християнам забороняється святкувати разом з іудеями їх свята, отримувати від них подарунки, що пов’язані з релігійною символікою чи традиціями, наприклад, опрісноки; святкувати суботу замість неділі (Лаод. 29. 37) [9, 273, 274]; поститися разом з ними (Ап. Правило 70.) [9, 77], викликати до себе їх лікарів; банитися разом (Трул. 11.) [9, 151]; молитися у синагогах, запалювати там свічки, приносити туди єлей. За порушення цих настанов типовою санкцією встановлюється для мирян – відлучення від спілкування, а для кліриків – розстриг, однак, у виключних випадках, коли християнин продовжує своє спілкування з іудеями, особливо у святкуванні релігійних свят, місцевий священик може покарати його анафемою (Ап. Правила 65. 70. 71.) [9, 75, 77].

До іншої групи можна виділити правові норми Єфремовської Кормчої, які формулюють питання християнської догми, визначають єресі та особливості прийняття до православ’я єретиків, що розкаялися у своїх вчинках. Це норми 1-й Вс. 8 (1 ч.). 19. 2-й Вс. 1. 4. 5. 7. 3-й Вс. 1. 2. 3. 6. 7. 4-й Вс. 1. Трул. 1. 2. 81. 82. 95. 7-й Вс. 1. 7 (1 ч.). Сард. 19. 20. Лаод. 7. 8. 14. Карф. 1. 2. 51. 66. 68. 69. 73. 91. 92. 93. 103. 108. - 116. 134. - 137. Гр. Богослов 1. Амфилохія до Селевка. Афанасія з 39-го послання про свята. До Руфініана. Вас. Вел. 1. 5. 15. 16. 28. 47. 85. 92. Феофіл до Афингія. 1. Трактат Єпифанія Кіпрського про єресі. Збірка з 93 глав 19.

Серед правових норм Єфремовської Кормчої велика увага приділяється питанням догми. Це, безперечно, зрозуміло, так як у новозверненій до християнства країні, якою була Київська Русь, клірики повинні були приділяти значну увагу саме чистоті віри, звільнення її від місцевих нашарувань. З точки зору філософського підгрунтя дрібні, але дуже важливі особливості християнства, мали безліч ускладнень, які місцевому населенню було важко зрозуміти у всіх тонкощах. Саме тому, на нашу думку, питанням догми та єресей присвячено стільки уваги у Кормчих.

Так, в декількох нормах читачеві пропонується перелік книг Старого та Нового Завітів Біблії, які християнство визнає справжніми і, таким чином, рекомендованими для вивчення. Такі переліки є у Св. Афанасія в 39 посланні про свята [9, 556-559], Григорія Богослова 1. [9, 632-633], Амфилохія до Селевка [9, 634-636].

До правових норм, що описують питання догми, треба віднести і Символ віри, викладений у Карф. 2. 134 [9, 311, 438]; правила читання і формулювання молитов (Трул. 81. Карф. 103.) [9, 193, 410]; малювання ікон (Трул. 82.) [9, 194]; освячення храмів з святими мощами (7-й Вс. 7 (1 ч.)) [9, 214-215]; філософські, текстологічні, практичні та догматичні пояснення і тлумачення різних фрагментів священних текстів та творів відомих церковних діячів (Карф. 114. - 116. Вас. Вел. 15. 16. 28. 85. 92.) [9, 418-421, 476-478, 487, 517, 530].

Окремо можна виділити правила, які закликають уважно виконувати усі рішення соборів, накази апостолів, відомих християнських авторів та безпосередньо положення Старого та Нового Завітів, та, безперечно, Символ віри. Зазвичай такі правила містяться на початку послань та зібрань канонів Вселенських та помісних соборів і одночасно виконують роль підтвердження, що усі рішення вказаних соборів повністю відповідають формам християнської догми, визнаної на той час офіційним твердженням Церкви. Ці норми є основоположними для усіх християн, а за їх порушення вказується найсуворіша санкція церковного права – анафема (2-й Вс. 1 (1 ч.). 3-й Вс. 6. 7 (1 ч.). 4-й Вс. 1. Трул. 2. 7-й Вс. 1. Карф. 1. 135. - 137.) [9, 96, 105-106, 112, 141-144, 205-206, 443-455].

Серед догматів Церкви завжди надзвичайна увага приділялася святкуванню Великодня. Церковні діячі своїми постановами завжди намагалися відокремити християнський Великдень від іудейського свята Песах. Спочатку ці свята співпадали і у часі, і у певній кількості пов’язаних з цими святами звичаїв та традицій. Але, згодом Церква своїми правовими нормами визнала суворим правопорушенням святкування Великодня разом з Песахом та перемішування християнських та іудейських традицій, пов’язаних з цим святом. Тому день Великодня став призначатися окремо, а до порушників застосовувалися відповідні санкції, що було неодноразово зафіксовано у правових нормах церковного права (Лаод. 14. Карф. 51. 73.) [9, 347, 374].

Єретиками за церковним правом визнаються ті, хто своїми діями, вчинками чи словами порушує офіційно визнані Церквою догмати християнства, включаючи Символ віри. Протягом усієї історії Церкви постійно виникали єретичні течії. Вони різнилися як масштабністю, так і принциповістю своїх положень та їх відмінностями від загальновизнаної доктрини. На усіх християнах, а, особливо, на кліриках лежав обов’язок докладати максимум зусиль для повернення єретиків до лона Церкви. У Єфремовській Кормчій міститься докладний трактат Єпіфанія Кіпрського про єресі, де вказана 101 “єресь”, серед яких описуються й інші монотеїстичні та політеїстичні релігії з їх особливостями та основними відмінностями від християнства [9, 644-706]. Серед канонів Вселенських та помісних соборів періодично також трапляються згадування окремих єресей, які були поширені за часів проведення кожного собору, з обов’язковими прокльонами в бік їх прихильників (2-й Вс. 1 (2 ч.). Трул. 1. Карф. 108. 109. 110. 111. 112. 113. Збірка з 93 глав 19.) [9, 83, 136-141, 414-418, 756].

Серед положень Єфремовської Кормчої, які стосуються єретиків, багато уваги присвячено процедурі прийняття їх у християнство. Особливості цієї процедури залежать від характерних рис єресі, до якої належав повернений та ключовим відмінностям цієї єресі від догматів християнства. Також у цих нормах містяться покарання за приналежність до єретичної течії та гарантії повернутим з окремих єресей щодо збереження їх сану та перебування у клірі, якщо вони були кліриками (1-й Вс. 8 (1 ч.). 19. 2-й Вс. 5. 7. Трул. 95. Лаод. 7. 8. Карф. 66. 68. 69. 91. 92. 93. Вас. Вел. 1. 5. 47. Афанасія до Руфініана. Феофіл до Афингія. 1.) [9, 87-88, 97, 100-101,200-201, 368, 370, 371, 392, 401, 465, 468, 492-493, 554-555, 538, 533].

Існує комплекс правових норм, який присвячений покаранням тих, хто навпаки, з християнської віри перейшов до єретичних течій, за що клірики розстригаються, а миряни підвергаються анафемі (3-й Вс. 1. 2. 3. 7 (2 ч.)) [9, 102-104, 106].

Усі дії, що вчиняються кліриками, які впали у єресь, пов’язані з їх священнослужницькою діяльністю, а саме, хрещення, причастя, хіротонія у священицькі сани та клір і таке інше - вважаються недійсними і ніяких прав та обов’язків за собою не тягнуть (2-й Вс. 4. Сард. 19. 20.) [9, 97, 295, 296].

Серед проаналізованих правових норм Єфремівської Кормчої, які поширювалися на усіх членів християнської громади багато тих норм, які вже були класифіковані окремо як норми, що поширюються на кліриків, та, окремо, на мирян.

Отже, автор, дослідивши та проаналізувавши правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини усіх членів християнської громади, дійшов висновків: >

кількість правових норм Єфремівської Кормчої, що поширюються на усіх членів християнської громади є дуже незначною, порівняно з нормами що поширюються на мирян та кліриків окремо; отже, правові статуси кліриків та мирян Київської Русі суттєво відрізнялися; >

Єфремівська Кормча серед своїх правових норм містила такі, що описували принципові питання догми християнства, відносини з єретиками та язичниками та процедуру їх переходу у християнство; >

повторювання схожих за змістом правових норм з встановленням різних санкцій пояснюється широкими правозастосувальними можливостями тих, хто призначав покарання, можливістю врахування у кожному окремому випадку покарання пом’якшуючих та обтяжливих умов; >

одним з основних напрямків діяльності представників Християнської Церкви на території Київської Русі було запобігання змішування християнства з місцевими язичницькими традиціями, іншими релігіями, єретичними течіями тощо.

<< | >>
Источник: Цвєткова Ю. В.. Єфремівська Кормча – джерело права Київської Русі (кінець ХІ – початок ХІІ ст.) / Дисертація / Київ. 2003

Еще по теме 2.5 Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини усіх членів християнської громади:

  1. 1.1. Передумови появи Кормчих книг на території Київської Русі
  2. ПРАВОВІ НОРМИ ЄФРЕМІВСЬКОЇ КОРМЧОЇ
  3. 2.1. Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини вищого духовенства
  4. 2.4 Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини мирян
  5. 2.5 Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини усіх членів християнської громади
  6. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -