§ 1. Поняття, структура та види правосвідомості

Проблема свідомості, її призначення та функціонування є од­нією з найважливіших у будь-якій галузі суспільної науки. Яке б питання не вивчали суспільні науки, врешті-решт воно звернене до суті людини, особи як суб'єкта суспільно-історичного процесу.

Свідомість людини, відбиваючи об’єктивні потреби суспіль­ного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки люди­ни. Роль свідомості в регуляції поведінки людини слід розуміти широко: йдеться не лише про регуляцію поведінки окремо взя­того індивіда: регулятивна роль свідомості - це його дія на всю соціальну систему, в межах якої складаються певні суспільні відносини, напрям діяльності цієї системи. Свідомість як вища форма відображення суспільного буття додає цілеспрямованого характеру людській діяльності, дозволяє передбачати її резуль­тати, планувати поведінку з метою досягнення поставлених за­вдань. Тому вивчення діяльності, стосунків, поведінки людей - це водночас вивчення рівня і станів свідомості. Зміст свідомості, його спрямованість детерміновані матеріальними умовами жит­

тя суспільства. І відображення цих умов, пізнання об’єктивних закономірностей суспільного розвитку - важлива функція свідо­мості.

Для виявлення ролі правосвідомості у формуванні соціальної активності людини її належить вивчати на різних рівнях і зрізах у всьому різноманітті прояву й особливостей: як свідомість інди­відуальну, групову, суспільну: як синтез ідеологічних і соціально- психологічних складників: як систему, що включає різні форми (види) відображення суспільних відносин - політичні, правові, етичні, філософські, релігійні.

Правосвідомість є формою суспільної свідомості, що поділя­ється на сфери суспільної, групової та індивідуальної свідомості, виражається як об’єктивно існуючий набір розумових і емоцій­них процесів індивідів, груп або суспільства, який відображає іх ставлення до права, зумовлений правозначущими цінностями, праворозумінням, уявленням належного правопорядку. Право­свідомість визначається культурно-правовими, демократични­ми або авторитарними традиціями, притаманними суспільству, а також соціально-економічними умовами буття.

Формування правосвідомості стає за останні кілька сторіч тим процесом, який просуває розвиток суспільної свідомості на якісніший рівень духовної культури. Наша свідомість про­ходить шлях від утопічної, міфологічної до логічної, і в ідеалі до логіко-правової свідомості, а правосвідомість сприяє цій ме­таморфозі, надаючи суспільній свідомості характеру раціональ­ності. свідомості «здорового глузду». Очевидно, що з розвитком міжнародних економічних відносин, з появою загрози знищення людства внаслідок екологічних катастроф або воєн зростає зна­чення права як найефективнішої регулятивної системи світового порядку.

вдосконалення правосвідомості як умови нормального існування індивіда, групи або суспільства.

У правосвідомості виділяють і взаємодіють три чинники: пізнавальний, оцінний і регулятивний. У зв’язку з цим, а та­кож дотримуючись теоретичної концепції, яку поділяють бага­то авторів, виділено три основні напрями дії правосвідомості на суспільні відносини (функції правосвідомості) - пізнавальний, оцінний, регулятивний.

Пізнавальна функція правосвідомості є набором розумових процесів, спрямованих на виявлення і сприйняття та розуміння того, що з себе являє право в усій сукупності суспільних відносин і яким чином це право виражене в цих суспільних відносинах. Суб’єктом такого пізнання є як законодавці, так і громадяни: кожний із них використовує уявлення про існуюче і належне право для виконання своїх завдань у правовому регулюванні.

Оцінна функція правосвідомості - це виникнення у особи на розумовому й емоційному рівні оцінного ставлення до кон­кретних життєвих обставин щодо їх правової значущості, яке ґрунтується на досвіді та правовій практиці. Це розумове й емо­ційне ставлення виражається у визначенні значущості тих чи інших правових явищ у суспільних відносинах, їх цінності для ін­дивіда, групи, суспільства з погляду уявлень про дійсне, належне та бажане право. Здійснити цю функцію можна лише в тому ви­падку, якщо особа має необхідний рівень своєї правосвідомості. Об’єктом оцінки може виступати як право в цілому, так і інші явища життя (законодавство, протиправні діяння і ті, хто іх зро­бив, діяльність правотворчих і правоохоронних органів тощо), що стосується правової сфери, а також власна поведінка.

У зв’язку з цим виникає інтелектуально-емоційно-вольове утворення правова установка. Певна попередня готовність осо­би сприймати й оцінювати одержувану інформацію суб’єктивно і, як наслідок, набувати схильності до правомірної або проти­правної поведінки відповідно до цієї оцінки, складається під впливом різних соціальних і психологічних чинників.

вих обставинах і звільняє її від необхідності ухвалювати нове рішення в схожій ситуації. Переважання тієї чи іншої установки визначає соціально-правову спрямованість особи, зміст її оцін­ної діяльності. Звідси можна вивести таке поняття як правова орієнтація, що є набором правових установок індивіда, групи, суспільства, що зумовлює характер поведінки даного суб’єкта соціуму в суспільних відносинах.

На регулятивну функцію правосвідомості впливають дві інші функції правосвідомості. Право може впливати на поведінку особи лише за допомогою формування в свідомості особи на­лежного образу поведінки. Для формування такого образу особа повинна бути налаштована активно щодо виявлення правового моменту в суспільних відносинах і щоб її правова установка до­зволяла оцінювати конкретну життєву обставину, маючи за мету досягнення правомірності своєї поведінки, наприклад, під час отримання інформації про норми права, яка регулює конкретне суспільне ставлення: у суб’єкта виникає сукупність психоло­гічних реакцій, що певним чином впливає на його поведінку в даному суспільному відношенні.

Правосвідомість виступає універсальним засобом для соціально-правового контролю за поведінкою особи. Через пра­восвідомість відбувається опанування і переробка правових орі­єнтацій особи, право впливає на особу лише звертаючись до її свідомості. Процес правового регулювання суспільних відносин можливий лише за умови поєднання волі учасника суспільного відношення і волі регулятора цього відношення, але щоб таке поєднання відбулося, необхідне усвідомлення суб’єктом відно­шення звернених до нього вимог. При цьому для різних суб’єктів суспільних відносин висуваються різні вимоги, критерієм тут виступає чинник професіоналізму і наукової підготовленості ін­дивіда.

Буденна (емпірична) правосвідомість складається у широких мас населення під впливом життєвого досвіду, умов існування, за наявності мінімальної правової освіти.

Професійна правосвідомість - поняття, переконання, тра­диції, ідеї та уявлення, що виникають у правників. Залежно від предмета відображення в свідомості правника складаються сфери відповідні різним галузям права (кримінально-правовим, цивільно-процесуальним тощо). Правосвідомість правників му­сить бути теоретичною, позбавленою ідеологічного наповне­ння і суб’єктивного спотворення (упередженості думки, бюро­кратизму і т. ін.). Цьому сприяє фахова підготовка правників, що дозволяє їм опанувати значно могутнішим рівнем правових знань і вмінням застосовувати їх на практиці. У різних моментах правореалізаційної діяльності дати правильну правову оцінку обставинам, що склалися, і кваліфіковано застосувати норму права можуть лише фахівці-правники.

У фахівця-правника формується своєрідне бачення права, що характеризується передусім позитивним ставленням до цього права, формуванням у свідомості правника довіри і згоди щодо правової норми. Підготований юрист повинен розуміти необ­хідність, справедливість і невідворотність застосування норми права для регулювання даного ставлення. При цьому важливо, щоб він сам був переконаний у необхідності особистого дотри­мання закону і діяв відповідно до цього переконання.

Особливості правового розуму і правових відчуттів юристів виражаються також у фаховому розсуді, який є джерелом про­позицій щодо вдосконалення правового регулювання, знятті або нейтралізації суперечностей, які виникають у процесі за­стосування права.

Поняття, ідеї, переконання і уявлення правників складають­ся в процесі їх практичної діяльності, але вони зазнають також значного впливу з боку юридичної науки.

Наукова (теоретична) правосвідомість формується на під­ставі глибоких правових знань, ідей і поглядів, що виражають систематизоване на основі спеціальних досліджень теоретичне освоєння права. Ця правосвідомість має вельми важливе зна­чення при правотворчості й узагальненні юридичної практи­ки, а також під час розробки нових напрямів удосконалення права.

Залежно від суб'єкта правосвідомість поділяють на індиві­дуальну, групову та суспільну. При цьому слід зауважити, що правосвідомість, які свідомість взагалі, притаманна лише інди­відові. Групова та суспільна свідомість є узагальненням змісту і характеру правосвідомості індивіда на рівні окремих груп або всього суспільства.

Індивідуальна правосвідомість належить суб’єктивному світу індивіда як суспільної істоти. Проте вона не є прямою проекці­єю, мініатюрним варіантом правосвідомості суспільства в ціло­му. Вона й утворюється, і будується, і виявляється інакше, ніж правосвідомість суспільства і суспільних груп. Індивідуальна правова свідомість формується у кожного члена суспільства, так чи інакше долученого до суспільних відносин, до різних рухів, партій, структур. Наприклад, члени руху «зелених» (екологічні рухи) мають свою систему правових поглядів, що виявляють формотворчий вплив на індивідуальну правосвідомість. Інши­ми словами, індивідуальна і групова правосвідомість не відо­кремлені одна від одної китайським муром, а взаємопов’язані та переплетені. Проте на теоретичному рівні чітко виділяється індивідуальна правосвідомість.

Канали формування індивідуальної правосвідомості най­різноманітніші. Це і засоби масової інформації, і відомості про право, якими ділиться сусід, це і збірники, і розповіді бувалих людей, що відсиділи в місцях позбавлення волі, і уявлення, що йдуть з глибини століть.

Індивідуальна правосвідомість громадянина має широкий діапазон: від конформізму до нонконформізму, тобто від присто­совництва, законослухняності до протесту, заперечення чинного законодавства, до сподівання на правові зміни. Але в цілому ін­дивідуальна правосвідомість - це чинник формування активнос­ті особи, підприємництва, стимулювання використання права, свобод і виконання обов’язків.

Індивідуальна правосвідомість як особливе і відносно само­стійне явище складається в результаті взаємодії маси специ­фічних соціальних і психічних регуляторів. Особисті потреби й інтереси, соціальне становище, стереотипи правової діяльності, що звично практикує індивід, конкретно неповторні риси сприй­мання, сповідувана мораль, самооцінка -такий неповний пере­

лік тих моментів у житті індивіда, під сукупним впливом яких складається його правосвідомість.

Індивідуальна правосвідомість може відображати рівень со­ціальної зрілості. Він залежить від того, наскільки точно індивід сприймає чинне в суспільстві право; який ступінь інформова- ності індивіда про норми, процедури, інститути, які пов’язані з реалізацією права, яке внутрішнє ставлення індивіда (позитивне або негативне) до цих явищ.

Наступним видом правосвідомості є групова свідомість.

Групова правосвідомість виконує роль ніби проміжної ланки між індивідуальною та суспільною. Будь-яка соціальна група так чи інакше долучена до складу суспільства, тому в її право­свідомості завжди наявні оцінки, імперативи, схеми право­свідомості суспільства. Але разом із ними в правосвідомості суспільної групи є і власні групові установки, критерії, стан­дарти. Групова правосвідомість має складну структуру: класо­ва, інших соціальних груп, суспільних організацій, партій. Це правосвідомість за соціологічними дослідженнями найчастіше формується довкола тих чи інших конкретних законопроектів, законів.

Правосвідомість суспільства (масова правосвідомість) прояв­ляє себе під час загальнонаціональних акцій типу референдуму, голосування за тих чи інших кандидатів у депутати, на посаду президента і т. ін. Це вельми складний феномен, що вивчають і вимірюють різними способами.

Деякі автори виділяють також законосхвалювану, законос­лухняну та законопорушувану правосвідомість, вважаючи кри­терієм її диференціації мотиваційно-регулятивний характер і вольову спрямованість правосвідомості, при цьому за законосх- валюваної правосвідомості вимоги закону суб’єкт сприймає як безумовні, за законослухняної позиція суб’єкта правосвідомості є результатом вибору на підставі зважування й оцінки вигод і переваг дотримання закону і негативних наслідків його пору­шення, за законопорушуваної правосвідомості^ переконаннях суб’єкта складається образ переваг і вигод недотримання закону і здійснення злочинів. Законослухняна і законопорушувана пра­восвідомість носить характер прагматичної правосвідомості, тобто такої, що дає практичні корисні результати.

Така різноманітність класифікацій правосвідомості свідчить про те, що в того самого індивіда можуть бути наявні елементи різних видів правосвідомості.

Правосвідомість, будучи найважливішою формою суспільної свідомості, а деякою мірою і світогляду, має своєрідну структуру, що містить: правову ідеологію та правову психологію.

Правова ідеологія - це насамперед усвідомлене ставлен­ня до права, виражене в обґрунтованій, чітко аргументованій критиці або схваленні всієї правової системи. Сукупність ідей, поглядів, засад, теорій, вимог суспільства і різних груп людності, що відображають правову реальність, - все це формує правову ідеологію. Вона характеризується цілеспрямованим, бажано науковим, підходом до розуміння того, що є право як елемент суспільства.

Ідеологія виконує велику роль у механізмі мотивації соці­альної діяльності людей. У ній, як і в психології, виражаються об’єктивні потреби й інтереси різних соціальних груп, насампе­ред класів, а також національних спільнот. Проте в ідеології ці потреби й інтереси усвідомлюються на вищому, теоретичному рівні. Прикладами правової ідеології можуть виступати марк­систська концепція права і держави, природно-правова та ін.

Той факт, що правова ідеологія виступає у вигляді теоретичних концепцій, свідчить про те, що вона має науково освітлювати пе­ребіг розвитку держави і права, знаходити суть правових явищ і закономірності їх розвитку. Більшою мірою науковим змістом наповнюється ідеологія тих суб’єктів, інтереси яких відповідають основним тенденціям розвитку правових явищ і збігаються з ін­тересами суспільного поступу. В цьому разі їх інтереси збігають­ся зі справжніми інтересами більшості членів суспільства. Тому в них немає необхідності приховувати свої інтереси, водночас є потреба зрозуміти закономірності розвитку правових явищ, взаємодію об'єктивних і суб’єктивних умов їх функціонування, правова ідеологія в цьому випадку міститиме великий етичний потенціал, що має на увазі пріоритет права і свобод особи, роз­поділ влади, політичний плюралізм, що властиво ідеологічно й економічно здоровому суспільству з розвиненою загальною та правовою культурою. На поверхні правової ідеології відображені правовідносини, законність і правопорядок, які вже існують або тільки-но виникають.

Сила впливу правової ідеології визначається положенням у суспільстві тих суб’єктів, інтереси яких вона виражає, а та­кож глибиною її опрацювання, формами та способами її впливу на маси, тому в розробці правової ідеології беруть участь особи, пов’язані з різними сферами життєдіяльності суспільства (прав- ники, економісти, політологи, соціологи тощо), які враховують конкретно-історичні умови життя суспільства, рівень суспільної свідомості та розстановку політичних і економічних сил, волю та інтереси як більшості, так і соціальних меншин, і безліч інших чинників.

Такий глибокий і всебічний підхід під час розробки правової ідеології необхідний внаслідок того, що ідеологічні установки спонукають людей до серйозних соціальних перетворень. Окремі винятки з цього лише підтверджують загальне правило.

Іншим структурним елементом правосвідомості виступає правова психологія: укладені в ній відносини до правових явищ виражаються не лише в потребах та інтересах людей, а й у їхніх різноманітних відчуттях, настроях, звичаях, характерах, традиціях, прагненнях, цілях та ідеалах. Правова психологія характеризується своєрідним настроєм думок і відчуттів, у яких поєднується певне розуміння існуючих у суспільстві юридичних норм і духовне ставлення до них суб’єктів.

Через правову психологію, на думку професора В. В. Лазарева, реалізуються не лише різні звичаї, традиції тощо, котрі увійшли до культури та побуту особи, а й уміння критично оцінювати свою поведінку з погляду її відповідності нормам права.

Правовій психології властиві деякі провідні функції. Одна з них - ціннісно-орієнтована. Вона полягає в тому, що формує пев­ні ціннісні орієнтації особи, наприклад, саме в психологічному середовищі право здійснює провідні засади своєї соціальної суті - гуманізм, справедливість, формальну рівність суб’єктів і т.ін. І надалі, ефективність правореалізаційного процесу залежить від того, наскільки ці засади, з погляду їх оцінки, адекватні чинному законодавству та психологічному настрою суспільства.

Другу функцію правової психології можна охарактеризувати як мотиваційно-спонукальну, оскільки вона спонукає людську спільноту діяти в певному напрямі, тобто породжує певну моти­вацію їхньої діяльності. Понад те, правова психологія за своєю природою досить впливова сфера правового відображення, яка

породжує різні типи реакцій на ухвалення тих чи інших юри­дичних норм, найбільш осмислені з яких можуть значною мірою вплинути на результат законотворчого процесу.

Реалізуючи цю функцію, правова психологія набуває вигляду стихійної правової ідеології, відмінність між цими двома струк­турними одиницями правосвідомості полягає лише в тому, що мотивація поведінки людей, яка перебуває під впливом правової ідеології, теоретично значно більш опрацьована. Взаємозв’язок цих сторін правосвідомості вбачається у тому, що рівень ідеоло­гічної підготовки особи значною мірою впливає на її можливості у сфері контролю над своїми емоціями, відчуттями та настро­ями.