§ 2. Поняття та основні види правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає нормам права і охороня­ється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільно корисною соціальною поведінкою, забезпечує ор­ганізованість громадського життя, сталість правопорядку, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій дер­жави і суспільства, задоволення інтересів суб’єктів права;

2) втілена у юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;

3) має свідомо вольовий характер, який виражається у дії чи без­діяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання і правозастосування, спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти і юридичні вчинки;

4) гарантується і охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два аспекти:

— інформаційний — поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов’язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне використання його громадянами на практиці;

— поведінковий — адекватне уявлення про законні засоби і способи здійснення своїх юридичних прав і виконання обов’язків.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливос­ті і доцільності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за дії, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Лише через правомірну поведінку право діє, поза її межами воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки встановлюються диспози­ціями норм права. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.

Саме правомірна поведінка становить собою сутність правопо­рядку. Через правомірну поведінку здійснюється управління сус­пільством. Основна маса існуючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:

а) належна (суспільна необхідна) — закріплюється в імператив­них нормах як обов’язок і забезпечується державно-владними методами, в тому числі, силою офіційного примусу (захист вітчизни, сплата податків, виконання трудових обов’язків, до­держання правил дорожнього руху тощо);

б) можлива (соціально допустима) — закріплюється, як правило, у диспозитивних нормах як право суб’єкта, реалізується від­повідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою:

— бажана (участь у виборах, оскарження в суді неправомір­них дій посадових осіб, укладення шлюбу тощо);

— небажана (розлучення, страйк тощо).

За об’єктивною стороною правомірна поведінка виражається в:

а) дії;

б) бездіяльності.

За специфікою суб’єктивної сторони розрізняють такі види пра­вомірної поведінки:

а) соціально-активна (принципова) — вид правомірної пове­дінки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових і службових осіб, пов’язаній з реалізацією сво­їх прав, обов’язків, компетенції в рамках правових норм, і пов’язаний з додатковими витратами часу, енергії і матері­альних коштів;

б) звичаєва — вид правомірної поведінки, який являє собою по­всякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, що відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, хай навіть і неусвідомленою в усіх аспектах;

в) стереотипна — вид правомірної поведінки, який являє собою діяльність громадян, посадових і службових осіб в рамках пра­вових норм і заданого, багаторазово апробованого алгоритму, але поза рамками діяльнісної ініціативи та сутнісних іннова­цій;

г) пасивна — вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб’єктом належ­них йому прав і обов’язків — неучасті у виборах тощо. Пасив­на позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші») — аж до підпо­рядкування суб’єкта груповим стандартам і колективним ви­могам;

д) маргінальна — вид поведінки, який характеризується «про­міжним» між правомірним і неправомірним в поведінці осо­би. Маргінальна поведінка особи виражається у готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисоціальною, не призводить до правопорушен­ня через загрозу настання юридичної відповідальності (на­приклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що до нього зайшов контролер).

Причини нестабільності правомірної поведінки у суспільстві такі:

1. Економічні — процес руйнування старого господарського ор­ганізму (нежиттєздатного, однак цілісного) значно виперед­жає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв’язків і матеріальних можливостей ви­робництва — на основі економічної волі. Громадяни позбави­лися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і відверте небажан­ня брати на себе хоч яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної ситуації, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтраш­ньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соці­альної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального за­безпечення держава вільно або мимоволі провокує нестабіль­ність правомірної поведінки.

3. Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, трудно­щі формування політичної системи українського суспільства виявили катастрофічну непідготовленість громадських демо­кратичних сил до швидких історичних зрушень і перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології (позиції) і політики для перехідного (ліберального) періоду. Це призве­ло до політичної нестабільності та ідеологічної дезорієнтації суспільства, що, в свою чергу, викликало нестабільність пра­вомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень право­свідомості як наслідок руйнації системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше зло­чинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька ді­яльність, валютні операції, комерційне посередництво тощо), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

5. Юридичні:

а) в сфері правотворчості — непослідовність прийняття за­конів і підзаконних актів, їх суперечливість підривають віру в якість і силу законів, слугують підставою для право­вого нігілізму; розбіжності, неконкретність, казуїстичність правових актів спричиняє їх неоднозначне тлумачення, що створює безліч можливостей для здійснення діяльності, яка, попри свій явно протиправний характер, не буде ви­знана як така;

б) в сфері правоохоронної діяльності — неефективна діяль­ність правоохоронних органів у боротьбі із кримінальною злочинністю, корумпованість цих органів, що створює умо­ви для можливості обійти закон, породжує хиткість право­мірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, до­статня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний де­мократичний політичний режим, додержання законності усіма поса­довими і службовими особами, а також громадянами, високий рівень правової свідомості й правової культури громадян.