§ 1. Поняття та основні види зобов'язань за спільною діяльністю
У процесі задоволення своїх економічних (майнових) та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин виникає необхідність в кооперації (від лат.
соорегаїіо — співробітництво), тобто спільної діяльності, змістом якої є об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці для досягнення спільної мети. Ця необхідність може бути викликана: відсутністю в особи достатніх фінансових коштів, майна, досвіду, знань, технологій тощо для здійснення будьякого виду діяльності; неможливістю здійснювати певний вид діяльності без партнерів в силу юридичних (нормативноправових) вимог (організація та діяльність фондової біржі, комерційного банку, здійснення довірчих операцій, страхової діяльності, проведення ломбардних операцій); бажанням отримати певні пільги, наприклад, податкові (згідно з ст.32 Закону України «Про іноземні інвестиції», яка діяла до 1 січня 1994 р., підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу звільнялися від сплати податків на доходи протягом п'яти років); прагненням уникнути чи зменшити ризики тощо.Співробітництво для досягнення спільної мети може здійснюватися не тільки між українськими суб'єктами права, але й між ними та іноземними особами. Так, стаття 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає наукову, науковотехнічну, наукововиробничу, виробничу та іншу кооперацію українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з іноземними суб'єктами господарської діяльності, спільну підприємницьку діяльність між ними, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних госпо
286
дарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами.
Відносини, що виникають між суб'єктами права при з'єднанні своїх внесків (майно, знання тощо) і організації співпраці для досягнення спільної мети є одним із різновидів цивільних правовідносин, а саме — зобов'язаннями за спільною діяльністю.
Оскільки ці зобов'язання завжди об'єднують двох і більше учасників, вони можуть бути двосторонніми і багатосторонніми.
Причому кожний учасник зобов'язань за спільною діяльністю виступає одночасно як боржник і як кредитор. Наприклад, він може бути зобов'язаний передати майно і мати право вимагати від другої сторони трудової участі у здійсненні спільної діяльності. У тому випадку, коли учасників більше двох, права та обов'язки виникають у кожного з них по відношенню до інших.На відміну від таких видів зобов'язань, як купівляпродаж, міна, дарування, поставка тощо, де відбувається перехід майна від одного власника до іншого, у зобов'язаннях за спільною діяльністю майно часто об'єднується у спільну власність.
Іншою характерною особливістю зобов'язань за спільною діяльністю є наявність у сторін спільної мети (цілей) діяльності на відміну, наприклад, від зобов'язань купівліпродажу, майнового найму (оренди), в яких одна особа має на меті передати (продати, надати в оренду) майно та одержати за нього певну суму, а друга — набути майно у власність або у володіння і користування.
З'єднання внесків і подальша спільна діяльність для досягнення спільної мети вимагає від учасників чіткої організації. Отже, зобов'язання за спільної діяльності мають чіткий організаційний характер.
Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його учасники, та інших чинників зобов'язання за спільною діяльністю оформляються у певні організаційноправові форми.
Існують дві основні організаційноправові форми та два основних види зобов'язань за спільною діяльністю.
Поперше, учасники можуть обрати організаційноправову форму їх спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому випадку відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить всі істотні та інші умови взаємовідносин сторін.
Подруге, спільна діяльність учасників може бути направлена на здійснення співробітництва у межах самостійного суб'єкта права — юридичної особи.
Тут в силу правових вимог, що287
пред'являються до даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними для цієї мети юридичної особи.
Слід відзначити договори між суб'єктами права про створення, наприклад, громадських організацій, фондів та інших формувань, які є юридичними особами. Такі договори за своїм характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи (про об'єднання майна та здійснення його реєстрації) і не визначають її правового статусу і не виконують функції установчих документів. Так, заснування кредитної спілки здійснюється шляхом укладення її засновниками угоди, що визначає порядок та принципи створення спілки, склад засновників, порядок підготовки проекту статуту та його затвердження. Тут також встановлюється, що кредитна спілка діє на основі статуту.'
Існують відміни і в нормативноправовому регулюванні зазначених основних видів зобов'язань за спільною діяльністю. Якщо зобов'язання за договором про спільну діяльність регулюються главою 38 ЦК України, то зобов'язання, що виникають з установчого договору учасників, поки що регламентуються учасниками правових форм підприємництва (закони України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», декрети Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», «Про страхування» тощо). Основні положення про установчі договори планується включити до нового ЦК України.