11.2.2. Класифікація прав і свобод

В силу динаміки понять вказаної правової категорії не може існувати єдиного їх розуміння, тому наведемо декілька точок зору, які притаманні сучасній правовій науці.

Права і свободи – це закріплені в законодавстві і гарантовані державою юридичні можливості, що дозволяють кожному вільно і на власний розсуд поводитись, а також створювати і користуватись наданими йому нормами права соціальними благами.

Права людини – це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами [510].

Права і свободи особи – це певні можливості, необхідні для задоволення особою своїх життєвих потреб – матеріальних і нематеріальних, для існування та розвитку особи в конкретно-історичних умовах, що об’єктивно обумовлені рівнем розвитку суспільства. Права і свободи є природними, природженими і невід’ємними якостями особи, без яких вона не може нормально існувати.

Цілком логічним є питання про відокремлення таких понять, як «права» і «свободи »? В цілому в сучасній науці ці категорії за своєю суттю і змістом вважаються рівними. За юридичною природою і за засобами гарантування права і свободи є ідентичними. Разом з тим термін «свобода» підкреслює ширші можливості індивідуального вибору (свобода думки, свобода слова), не окреслюючи конкретного кінцевого результату її реалізації, тоді як термін «право» визначає конкретні дії суб’єктів (право на освіту, право на шлюб).

Свобода – це встановлена можливість, яка дозволяє суб’єкту здійснювати всі можливі види юридично-значимої поведінки, за винятком обмежень, встановлені законом.

Положення про природне походження прав і свобод в жодному разі не означає, що вони не потребують законодавчого закріплення, скоріше навпаки, саме завдяки юридичному закріпленню прав і свобод створюються реальні підстави для забезпечення їх невід’ємного і непорушного характеру.

Саме через це правовий статус особи слід розглядати, органічно поєднуючи природно-правові і нормативістські підходи до праворозуміння, оскільки це дозволить уникати певних протиріч і встановлювати об’єктивну істину з питань, які безпосередньо стосуються прав і свобод особи та їх забезпечення.

Права індивіда завжди пов’язані із задоволенням його інтересів і потреб, і тому кожне суб’єктивне право передбачає ряд повноважень, які надаються уповноваженій особі:

а) можливість користуватись наданими соціальними благами;

б) можливість здійснювати власні активні дії (фактичні і юридичні);

в) можливість вимагати від інших осіб виконання дій, що відповідають праву уповноваженої особи;

г) можливість привести в дію примусову силу держави проти зобов’язаної особи.

Наукова класифікація прав і свобод особи є необхідним засобом їх всебічного дослідження. Вона дозволяє не лише розкрити суть і зміст цих важливих компонентів правового статусу особи, але й сфери їх реалізації.

1. Історично найперша спроба класифікації прав і свобод була здійснена у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 року, згідно з якою права і свободи поділялись на дві групи – ті, що належать людині, і ті, що належать громадянину. Ця класифікація засновувалась на концепції природного права, згідно з якою деякі права і свободи існували ще в додержавний період (природні права – права людини), а інші (права громадянина) формуються на основі їх закріплення державою в законах.

У сучасній теорії права роздвоєння прав і свобод особи на права людини і права громадянина пояснюється головним чином на основі розмежування сфер функціонування громадянського суспільства і держави. В громадянському суспільстві на основі прав людини створюються умови для самовизначення, самореалізації особи, забезпечення її автономії.

Права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою, вони кваліфікують особу як члена державно-організованого суспільства. Таким чином, права людини і права громадянина у своїй сукупності відображають найрізноманітніші зв’язки особи із суспільством і державою.

2. Досить розповсюдженим є поділ прав і свобод особи на основні (фундаментальні) та інші. Під основними правами і свободами розуміють конституційні права і свободи, а також ті, що закріплені у міжнародно-правових документах з прав людини і містять загальновизнані універсальні стандарти. Основні права і свободи являють собою серцевину правового статусу, вони передбачають можливість виникнення у особи на їх основі великої кількості інших прав і свобод. Вони є правовою базою для похідних, але не менш важливих, інших прав і свобод.

3. За часом виникнення права і свободи особи поділяються на права і свободи першого, другого і третього поколінь. До прав і свобод першого покоління відносять традиційні ліберальні цінності, суть яких зводилась до обмеження втручання держави у сферу особистої свободи і створення умов для участі громадян у здійсненні управлінських повноважень з метою обмеження державної влади шляхом контролю над її організацією і функціонуванням. Правами першого покоління є громадянські і політичні права і свободи.

Соціально-економічні і культурні права є правами другого покоління, для їх забезпечення і реалізації одного лише невтручання з боку держави замало, вона повинна створювати належні умови для їх реалізації і захисту. Ці права з’являються як наслідок проведення заходів, спрямованих на пом’якшення різких соціальних протиріч, що виникли у процесі розвитку капіталістичних відносин.

Третім поколінням прав і свобод є колективні права, які формуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої суспільної групи. Вони характеризують не індивідуальний статус особи, а її приналежність до певної спільності.

4. Серед інших підходів до класифікації прав і свобод особи можна назвати поділ прав і свобод по галузях права на:

а) публічно-правові і приватноправові;

б) матеріальні і процесуальні;

5. Найбільш розповсюдженою є класифікація прав і свобод особи за сферами суспільних відносин, в яких реалізуються ті чи інші потреби й інтереси особи. Іншим, близьким за змістом критерієм класифікації прав і свобод є соціальні цінності або блага, що виступають об’єктом правових відносин, в яких бере участь особа. Але й серед послідовників цієї класифікації відсутня єдність поглядів.

Відповідно до цієї класифікації права і свободи найчастіше поділяються:

І. Громадянські права і свободи. Вони є природними, невідчужуваними і такими, що не можуть бути обмежені в жодному разі. Особа – носій цих прав і свобод, виступає як член громадянського суспільства. До них належать можливості, необхідні для фізичного існування людини, для задоволення її біологічних та матеріальних потреб та можливості збереження, прояву, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини.

Сюди відносять такі суб’єктивні права:

а) право на життя;

б) право на честь і гідність людини;

в) право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла, недоторканість особистого і сімейного життя, недоторканість і таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

г) право на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне залишення території України та повернення в будь-який час в Україну;

ІІ. Політичні права – це можливості людини і громадянина брати участь у громадському і державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб і об’єднань громадян і т.і. До цієї групи прав відносяться:

а) право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування;

б) право обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;

в) право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

г) право утворювати і брати участь в роботі об’єднань громадян (політичних партіях та громадських організаціях);

д) право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування;

ІІІ.

Економічні права – це повноваження, які відображають економічні аспекти природних прав людини і забезпечують одночасно господарську автономність індивідів і їхні взаємозв’язки один з одним і з суспільством.

До них відносять права:

а) право на приватну власність (індивідуальну і колективну);

б) право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності;

в) право вибору роду занять і роботи за своїм покликанням;

г) право на професійну підготовку і перепідготовку;

д) право на справедливу оплату праці;

ж) право на страйк;

з) право на відпочинок та ін.;

Соціальні права – це можливості людини і громадянина по забезпеченню належних соціальних умов життя. До цієї групи відносять:

а) право на охорону здоров’я;

б) право на житло;

в) право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, роботи та ін.;

г) право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, включаючи харчування, одяг, житло;

Через те, що обидві групи прав і свобод стосуються підтримання і нормативного закріплення соціально-економічних умов життя індивіда та прямо залежать від стану економіки і ресурсів, їх слід об’єднати в одну спільну групу – соціально-економічні права і свободи.

Особливістю цих прав є те, що обсяг і ступінь їх реалізованості багато в чому залежить від стану економіки і ресурсів, і тому гарантії їх реалізації порівняно з громадянськими або політичними правами менш розвинені.

Екологічні права – це можливості людини і громадянина на користування безпечним екологічне середовищем. Сюди включаються:

а) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

б) право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту;

в) право на поширення інформації про довкілля;

г) право відшкодування завданої порушенням цього права шкоди;

IV.

а) право на освіту, яке охоплює практично всі основні її форми;

б) право на свободу творчої і інтелектуальної діяльності та право на її результати;

в) право на свободу думки і слова, право на інформацію, а також право на свободу світогляду і віросповідання;

г) право на користування досягненнями вітчизняної та світової культури;

д) право на свободу наукової, технічної, художньої та літературної творчості.

Сімейні права – це можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах. До них включають права:

а) право не втручання в сімейне життя;

б) право на добровільне укладення шлюбу;

в) право на рівні можливості і обов’язки у шлюбі;

г) право на державну охорону сім’ї, материнства, батьківства і дитинства;

д) право на рівність дітей незалежно від походження чи народження у шлюбі або поза шлюбом та ін.;

Особисті права – це можливості людини і громадянина по захисту своїх прав, свобод і законних інтересів. До цього виду відносять:

а) право на захист передбачених законом можливостей людини і громадянина в суді, в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в міжнародних судах чи відповідних міжнародних організаціях;

б) право на відшкодування матеріальних та моральних збитків, що заподіяні державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами;

в) право знати свої права і обов’язки;

г) право на правову допомогу;

д) право не виконувати явно злочинні накази;