<<
>>

11.1.2. Принципи, функції, засоби, форми та методи правового виховання

Важливим етапом у здійсненні процесу правового виховання є визначення його принципів.

Принципи правового виховання варто розглядати як обумовлені найбільш важливими закономірностями суспільного розвитку й механізму правового регулювання нормативно-регулятивні основи, основні засади, вихідні положення, ідеї, які є орієнтирами, вимогами його здійснення, що мають найвищу імперативність і загальнозначущість, визначають процеси формування правової свідомості, правової і професійної культури, законослухняності, правомірної поведінки та соціально-правової активності особи.

Виходячи з мети та змісту правового виховання необхідно виділити його загальні і спеціально-професійні принципи. До загальних необхідно віднести: гуманізм, законність, демократизм, науковість, об’єктивність (правдивість), зв’язок з життям, доступність, популярність, відкритість, систематичність, системність, цілеспрямованість, доцільність.

Серед спеціально-професійних принципів правового виховання виокремлюють стосовно:

1. Змісту правового виховання:

– особистісно-орієнтаційний принцип полягає, насамперед, у тому, щоб вся система освіти, навчання і виховання працювала на формування особистості, тісно поєднувала, з одного боку, зацікавленість виховання особистості, а з іншого – не шкодила інтересам навчального закладу, держави, суспільства;

– принцип об’єктивності – йдеться про те, щоб у правовиховній роботі особлива увага зверталась на об’єктивні закономірності формування особистості, її індивідуальні можливості, позитивні чинники, виключала формальний, поверховий характер;

– принцип цілісності правовиховного процесу - базується на комплексному використанні поряд з правовим усіх видів виховання: морального, патріотичного, в тому числі й професійного, поєднання цілеспрямованого формування професійних якостей з вихованням особистостей;

– принцип зв’язку теорії правовиховного процесу з практичною професійною діяльністю – знаходить прояв у вихованні особи відповідно до реальних життєвих вимог.

2. Організації правовиховного процесу принципи: доцільності навчання та правового виховання – навчальний та правовиховний процес повинен бути побудований відповідно до психолого-педагогічних закономірностей засвоєння правових і професійних знань, навичок і вмінь; нероздільності навчання та правового виховання з вирішенням освітніх, навчальних, виховних і розвиваючих завдань; свідомості й активності щодо правильного використання самостійної підготовки; єдності навчальної, практичної і дослідницької діяльності; широкого використання освітнього, навчального та виховного потенціалу навчального закладу; створення належних умов для формування та становлення особистості; нероздільності правового виховання та правового самовиховання; правового виховання в колективі і через колектив; вимогливості та поваги до особистості вихованців; комплектування форм, методів правового виховання у поєднанні з використанням інтенсивних технологій; планування проведення правовиховних заходів.

Вищенаведене дає підстави стверджувати, що принципи правового виховання є науковою основою змісту правового виховання, які встановлюють параметри і кордони дії даного напряму виховання; відображають головні тенденції розвитку правового виховання, вказують на що передусім має бути спрямована правовиховна робота та її вплив.

Функції правового виховання – це напрями його впливу на свідомість, волю та поведінку особи, потреба існування якого породжує необхідність здійснення правового виховання як організованого процесу.

Вони відбивають найбільш важливі, характерні елементи, риси, закономірності і спрямовані на виконання завдань, які ставляться перед правовим вихованням в умовах сьогодення.

Для з’ясування змісту функцій правового виховання необхідно класифікувати їх відповідно до напрямів реалізації кожної. Так, до основних функцій правового виховання слід віднести: пізнавальну, регулятивну, охоронну, ідеологічно-виховну, практико-прикладну, прогностично-евристичну, комунікативну, профілактичну.

Засоби правового виховання – це організована методична система, яка об’єднує предмети, технічні можливості, а також різні шляхи передачі змісту правових норм, інформації, тобто все те, що використовується для реалізації та досягнення правовиховної мети.

До засобів правового виховання слід віднести різні шляхи передачі змісту правових норм, які забезпечують реалізацію мети правовиховної роботи, а саме формування необхідного рівня правової свідомості та правової і професійної культури, законослухняності, правомірної поведінки, а також значно підвищують правову активність населення.

У правовиховній роботі використовується багато різних засобів правового виховання, серед яких визначальними є:

- правові акти;

- засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети, журнали);

- культурно-освітні заклади (кінотеатри, театри, будинки культури, клуби);

- наукова і навчальна література.

Форми виховання – це засоби організації виховного процесу, в яких реалізується взаємодія вихователя і вихованців у різних умовах. Форми, в поєднанні з методами виховання, оптимізують роботу і дозволяють досягти наміченої мети[499]. Вищенаведені підходи щодо класифікації форм правового виховання надають можливість впорядкувати їх за такими напрямами:

1. За призначенням, метою, змістом:

– загальні (правова освіта, правова пропаганда, правова агітація тощо);

– спеціальні (службова підготовка, правова практика, проведення науково-практичних семінарів).

2. Залежно від кількості охоплення осіб:

– масові,

– групові,

– індивідуальні.

З точки зору впливу:

– індивідуальні,

– опосередковані,

– безпосередні.

Основними формами правового виховання є: правова освіта (навчання); правова пропаганда; правова агітація; правова просвіта; індивідуально-виховна робота; правова практика; правове самовиховання.

Правова освіта (навчання) – конкретний вид навчального процесу, під час якого під керівництвом досвідчених юристів громадяни оволодівають правовими знаннями, навичками, вміннями застосування правових норм.

Для реалізації основних завдань правової освіти необхідно широко використовувати можливості правової пропаганди, яка займає важливе місце серед форм правового виховання.

Правова пропаганда – цілеспрямована діяльність по формуванню у членів суспільства високого рівня правосвідомості та правової культури, роз’яснення правової політики й поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації за допомогою засобів масової інформації та інших форм доведення правової інформації до широкого загалу.

Правова агiтацiя – форма правового виховання, що полягає у правовому впливі на правосвідомість і настрої членів суспільства через колективні та індивідуальні співбесіди, виступи на мітингах, зборах за допомогою преси, телебачення тощо[500].

Правова просвіта тісно пов’язана із правовим навчанням і пропагандою, але не зводиться до них. Вона має обмежені завдання – дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз’яснити чинне законодавство [501].

Індивідуально-виховна робота - надає можливість всебічно вивчити особистість виховуємого, рівень його правової свідомості та правової і професійної культури, а відповідно знайти підхід до нього з метою отримання належного результату в його майбутній правовиховній діяльності.

Правова практика. Велике значення для досягнення мети правового виховання має проходження правової практики, яка є одним з вирішальних та обов’язкових елементів, що забезпечує здобуття особою належного кваліфікаційного рівня та отримання диплому юриста за спеціальністю «правознавство». Її метою, з одного боку, є оволодіння на основі набутих теоретичних знань практичними навичками та вміннями, які будуть вкрай необхідні у майбутній професійній діяльності, а з іншого – передбачає формування поважного ставлення до праці, обраного фаху.

Особливу цінність для підвищення рівня правової свідомості та правової і професійної культури має правове самовиховання – цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння правовими знаннями, формування позитивних правових мотивів і настанов, навичок правомірної поведінки, що полягає в самостійних зусиллях, спрямованих на вироблення звички до активної правомірної поведінки[502].

Сутність правового самовиховання особи полягає передусім у самостійному ознайомленні та опрацюванні положень, норм та принципів Конституції України, основ галузей права, чинного законодавства, взагалi всiх правових приписів.

Важливе місце в процесі правового виховання поряд з засобами та формами посідають методи даного напряму виховання. Це пов’язано, насамперед, з тим, що вони, з одного боку, обумовлюють характер взаємовідносин між вихователями та вихованцями, а з іншого – саме використання прогресивних методів правового виховання надасть змогу вирішити завдання та досягти мети у правовиховній роботі.

Таким чином, метод правового виховання – це сукупність способів і прийомів правовиховного впливу, які забезпечують реалізацію та досягнення мети виховання.

Юридична та педагогічна наука до основних методів правового виховання відносить: переконання, заохочення, примус, приклад, вправи, змагання, спостереження. Ці методи широко використовуються у правовиховній роботі.

Метод переконання. Переконання – це гуманний вплив вихователя на свідомість, почуття і волю вихованців невербальними і вербальними засобами з метою формування у них активної позиції та позитивних якостей особистості[503].

Метод заохочення – це комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різнобічної діяльності особи, її успіху у вихованні.

Метод примусу – це система прийомів і способів, за допомогою яких вихователь примушує виховуваного розвивати і вдосконалювати свої кращі якості й відмовлятися від поганих, шкідливих звичок.

Метод прикладу – це цілеспрямований, планомірний, систематичний та системний вплив на свідомість і поведінку особи сукупністю позитивних особистих прикладів з боку вихователів, а також усіма іншими видами позитивного прикладу.

Метод змагання у правовиховній роботі надає можливість створити атмосферу здорового суперництва, рівняння на лідерів, стимулювання співпраці між усіма учасниками правовиховного процесу, а також, що є однією із найголовніших умов, забезпечує згуртованість, взаємоповагу та взаєморозуміння в колективі.

Метод спостереження передбачає цілеспрямовану, систематичну та системну, відповідно до раніше розроблених планів чи програм, фіксацію тих явищ, феноменів, які цікавлять педагогів з метою їх обробки, дослідження, аналізу й подальшого використання у практичній правовиховній діяльності.

Вищевикладене дає підстави сверджувати, що вибір та застосування у правовиховній роботі ефективних методів має враховувати такі умови: особливості визначення мети освіти, навчання, виховання, в тому числі й правового виховання у вузі; встановлення атмосфери співробітництва між учасниками правовиховного процесу та взаємовідносини між ними; усвідомлення та врахування завдань, мети, змісту правовиховної роботи; професійну, методичну, теоретико-практичну підготовку, педагогічну майстерність, особисті якості вихователів та інших учасників правовиховного процесу; рівень правової свідомості та правової і професійної культури, підготовки суб’єктів, їх освіченість, розвиненість, вихованість, зокрема правову вихованість; матеріально-технічне забезпечення вузу, наявність обладнання, навчальних посібників тощо.

Використання у правовиховній роботі прогресивних засобів, форм та методів правового виховання допоможе донести до свідомості вихованців варіанти дій, які закріплені в положеннях, нормах, принципах Конституції України, законах держави та в інших правових приписах, а також закріплених у суспільній свідомості і схвалених нею.

Поряд із зазначеними теоретичними напрацюваннями необхідно зазначити, що існують суттєві недоліки, які роблять процес правового виховання поверховим.

1. Мало теоретичних розробок, які стосуються проблеми правового виховання окремих категорій населення. Сьогодені не існує спеціальних державних програм, які враховували б специфіку окремих груп населення.

2. Правовиховна робота нерідко має декларативний характер, тобто проводиться поверхово, відображаючи основні правовиховні заходи на папері, що призводить до негативних наслідків.

3. Повільно долається правовий нігілізм. Неповага та невиконання законів, положень, норм та принципів Конституції України та інших соціальних норм останнім часом стала притаманною значній кількості громадян, установ та організацій, хоча, як правильно зазначає С. Алєксєєв, закони повинні виконуватись, інакше руйнується сам феномен держави, організованого суспільства.

Не повністю враховуються правові потреби людей, тобто відповідні державні та громадські органи, організації та установи, педагоги та вихователі поверхово доводять до громадян ті правові знання, які їм будуть потрібні у роботі, навчанні та повсякденному житті.

Таким чином, в умовах сьогодення рівень правовиховної роботи не повною мірою відповідає вимогам часу, тим суспільним перетворенням, які відбуваються в державі.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 11.1.2. Принципи, функції, засоби, форми та методи правового виховання:

  1. 2.1. Понятие, цели и задачи, формы и методы налогового контроля
  2. 5.1.4. Форми та методи здійснення функцій держави
  3. 9.1.2. Засоби, способи та типи правового регулювання, правові режими
  4. 11.1.2. Принципи, функції, засоби, форми та методи правового виховання
  5. Вопрос 27. Формы и методы осуществления функций.
  6. Вопрос 57. Функции права. Формы реализации.
  7. Розділ 12ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВА, ЙОГО ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ12.1. Поняття і ознаки праваПитання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було відзначено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право — це політична справедливість, для учених середньовіччя — божественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо — загальна воля, Р. Іє-ринга — захищений інтерес,
  8. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВА, ЙОГО ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ
  9. 4. Принципи функціонування і розвитку сучасної політичної системи.
  10. Тема 2.1 Понятие государственного управления. Функции, формы и методы государственного управления.
  11. Бабич В.А. Принципи функціонування державної виконавчої служби // Адвокат, №11, 2011, - С. 34-37.
  12. Тема 3. ПОНЯТИЕ, ПРИНЦИПЫ, ФОРМЫ И МЕТОДЫ ФУНКЦИИ ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ И УПРАВЛЕНИЯ ПРИРОДОПОЛЬЗОВАНИЕМ И ОХРАНОЙ ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ
  13. Формы и методы реализации функций государства
  14. РОЗДІЛ з сутність, функції, ЗАСАДИ І ФОРМИ ПРАВА
  15. § 3. Правова культура: структура, функції, дія. Правове виховання.
  16. Тема 11 СУЩНОСТЬ, ПРИНЦИПЫ, ФУНКЦИИ ПРАВА. ПРАВО И ПРАВОВАЯ СИСТЕМА ОБЩЕСТВА
  17. 5. Формы и методы реализации функций государства
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -