ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Перехід України до нового витку суспільно-політичного розвитку супроводжується певною переоцінкою суспільних інтересів та цінностей, змінами в політичній, економічній та управлінській сферах життєдіяльності суспільства.
Стрімке реформування суспільного устрою з одного боку сприяє прогресивному розвитку держави, а з іншого - тягне появу нових негативних явищ. Бурхливий розвиток ринкових відносин, зародження та становлення приватнопідприємницького сектору економіки з одночасним відставанням засобів регулювання в цій сфері сприяло появі нових для України форм економічної злочинності.Конституцією України гарантовано непорушність права власності та законного розв’язання майнових спорів. Так, частиною 1 ст.19 Основного закону встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством, а у відповідності зі статтею 55 права та свободи людини і громадянина захищаються судом; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Збільшення майнового сектору суспільних відносин, виникнення величезної кількості зв’язків між державними органами та суб’єктами цих відносин щодо врегулювання майнових спорів та інші детермінанти створюють перевантаження державних органів та органів місцевого самоврядування, унеможливлюючи вчасно і повно вирішувати спірні питання. Це, в свою чергу, спричинює зародження підстави для виникнення інших, не державних “органів регулювання” підприємницької діяльності які заповнюють цей вакуум, не маючи на це жодних юридичних підстав. Поява таких “органів” приватного судочинства перешкоджає нормальній діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування.
За таких умов з’являється необхідність кримінально-правового захисту конституційних положень, згідно яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Також потребують охорони норми Загальної Декларації прав людини, що проголошують право людини на: ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення основних прав, наданих конституцією або законом; недоторканість особистого та сімейного життя, житла, таємницю кореспонденції або права на честь і репутацію; захист законом від подібних втручань і посягань.Для вирішення цих проблем державними органами здійснюються певні заходи, серед яких пріоритетне місце займає удосконалення законодавчої бази, наслідком якого стало доповнення в 1996 році Кримінального кодексу статтею 198 , яка передбачала відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, а згодом перейшла до чинного КК у вигляді статті 355. Але такими заходами проблема вирішена не була. Як свідчить практика, вказана стаття застосовується правоохоронними органами вкрай рідко, незважаючи на розповсюдженість негативних явищ, яким вона має протидіяти. Надзвичайно поширені помилки при кваліфікації злочинних дій спрямованих на примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. З досліджених нами кримінальних справ, за яким особи засуджувались за ст.355 КК, їх переважна більшість порушувалось органами досудового слідства за ознаками злочинів проти власності.
Крім того, невирішеним є питання державного забезпечення прав суб’єктів цивільно-правового спору, оскільки їх неадекватний захист призводить до перекосів держаного регулювання виконання цивільно-правових зобов’язань, що є каталізатором появи злочинів, відповідальність за які досліджується.
Як відомо, юридичне закріплення прав і свобод людини, яке одночасно не забезпечене механізмом захисту цих прав, перетворюється на голу декларацію [280, с. 41]. Певною мірою це стосується захисту інтересів суб’єктів кредиторських відносин (у широкому розумінні), у разі грубого порушення одним із них прав та
законних інтересів іншого. Такий захист здійснюється лише засобами цивільного та господарського права (в залежності від суб’єктного складу цих відносин).
Виходячи із ступеню небезпечності та поширеності ухилень від виконання майнових зобов’язань, можна констатувати недостатність такого захисту прав особи. За результатами проведеного опитування лише у 28% випадків майнове зобов’язання виконується вчасно і згідно умов договору. Це тягне за собою прямі матеріальні збитки та інші негативні наслідки - дезорганізацію господарських зв’язків, моральну шкоду, тощо.Дослідженням окремих питань з зазначеної проблеми у вітчизняній правовій науці займались О.Г. Кальман, В.М. Куц, В.О. Навроцький, О. Печений, Р. Сидельніков, М.І. Хавронюк. Соловйовою А.М. було проведено дослідження складу злочину, передбаченого ст.355 КК на дисертаційному рівні, але комплексного дослідження кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань в Україні поки що не здійснювалось. Означене й обумовило актуальність теми пропонованого дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Обрана тема відповідає напрямам наукової діяльності кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Інституту економіки та права Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, а також пріоритетним напрямам розвитку кримінально-правової науки, рекомендованим відповідним відділенням Академії правових наук України. Дослідження проводилось у руслі реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої указом Президента України №1376/2000 від 25.12.2000р., та Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 20.12.06р. які передбачають заходи, спрямовані на протидію злочинності.
Мета і завдання дослідження. Г оловною метою дисертаційного дослідження є формулювання обґрунтованих пропозиції щодо вдосконалення доктринальних поглядів, модернізації національного кримінального законодавства, підвищення
ефективності правозастосовчої діяльності при притягненні осіб до кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.
При проведенні дослідження вирішувалися наступні завдання: визначення соціальної обумовленості криміналізації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та можливих антикриміногенних заходів в цій сфері, дослідження складу цього злочину як підстави кримінальної відповідальності, з’ясування форми такої відповідальності та інших засобів кримінально-правового впливу на суб’єктів вчинення цього злочину.Об’єктом дослідження є кримінально-правове забезпечення порядку розв’язання майнових та немайнових спорів.
Предметом дослідження стала кримінальна відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять положення сучасної теорії наукового пізнання, яка розкриває сутність правових явищ. При дослідженні використовувались загальні та спеціальні методи наукового пізнання, зокрема діалектичний метод, при з’ясуванні об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 355 КК України; історико- правовий, при дослідженні досвіду протидії примушуванню до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та суміжним злочинам; системно- структурний, при визначенні співвідношення складу цього злочину та низки інших складів; порівняльно-правовий, при вивчені зарубіжного досвіду протидії злочинності у цій сфері; статистичний метод, при використанні статистичних даних, анкетний метод, при проведенні анкетування.
Нормативною основою дослідження є: Конституція України, КК, КПК, ЦК, ЦПК, КпАП та інші Закони України, а також деякі законопроекти. Застосування історичного-правового методу дослідження вимагало ознайомлення з законодавством стародавнього світу, Київської Русі, Російської імперії та СРСР, а порівняльно-правового - з законодавством деяких країн близького та дальнього зарубіжжя. В роботі також аналізуються необхідні положення постанов Пленуму ВСУ та інших вищих судових органів України.
Емпіричну основу дослідження склали статистичні звіти та огляди судової практики ВСУ, дані Державного Комітету Статистики України, Державна статистична звітність органів Державної Виконавчої Служби, узагальнення матеріалів слідчо-судової практики, якими охоплено близько 100 кримінальних справ.
Соціологічну основу дослідження складали матеріали анкетування різних соціальних груп (понад 300 опитаних).
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в тому, що це перше в Україні комплексне дисертаційне дослідження не тільки складу злочину примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, а й форм кримінальної відповідальності.
Найбільш важливими положеннями, які визначають наукову новизну дисертації та виносяться на захист є наступні:
- вперше встановлено місце примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань у структурі злочинності в Україні та доведено, що поширеність цього злочину є істотно більшою ніж це висвітлюється у статистичних звітах судових та правоохоронних органів;
- вперше в Україні пропонується встановити кримінальну відповідальність за ухилення від виконання цивільно-правових зобов’язань та обґрунтовується соціальна зумовленість такої криміналізації з застосуванням досвіду іноземних держав;
- вперше доводиться, що самоправство та примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань є спорідненими суміжними складами злочинів, і заперечується їх усталене співвідношення як загального та спеціального;
- вперше пропонується уніфікувати склади злочинів, передбачених статтями 355 та 356 КК України для спрощення процедури кваліфікації з розподілом їх за предметом посягання. По-новому визначається зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак самоправства;
- вперше наголошується на необхідності перегляду встановлених видів та меж кримінального покарання за вчинення цих злочинів у руслі пріоритету застосування покарань не пов’язаних з позбавленням волі;
- вперше акцентується увага на недоцільності звільнення особи від кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань у зв’язку із передачею особи на поруки, якщо злочин було вчинено в інтересах підприємства-роботодавця.
- обґрунтовано позицію, відповідно до якої є необхідним розширити об’єктивну сторону злочину передбаченого ст.129 КК України то включити до неї ознаки погрози заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
- дістало подальший розвиток обґрунтування доцільності криміналізації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань;
- поглиблено розуміння сутності об’єкта та предмета примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, що надало можливість чіткого відмежування цього складу злочину від злочинів проти власності та злочинів у сфері господарської діяльності. Щодо родового об’єкту примушування, пропонується повернутись до позиції КК 1960 року та вважати таким порядок управління, яким, у свою чергу, необхідно визнавати певну систему заснованих на діючому законодавстві дій управлінського характеру, спрямованих на досягнення соціально-корисної мети.
- доведено, що безпосереднім об’єктом цього злочину є порядок розв’язання майнових спорів, а предметом - майно, яке є предметом майнового спору;
- дістало подальшого розвитку розуміння сутності ознак об’єктивної сторони примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, що зумовило доцільність удосконалення диспозиції статті 355 КК України. Так, діянням, у структурі об’єктивної сторони цього злочину пропонується вважати порушення порядку розв’язання майнових спорів, а способом - висловлення суб’єкту такого спору чи його близькому певної вимоги та погрози насильством над будь-ким з них чи погрози пошкодження або знищення їх майна;
- деталізоване поняття вимоги в структурі об’єктивної сторони розглядуваного злочину, під якою пропонується розуміти доведення в категоричній формі за допомогою будь-яких засобів до відома потерпілого певного варіанту його поведінки, який є бажаним для пред ’явника вимоги;
- дістало подальшого уточнення поняття погрози у складі цього злочину, під якою пропонується розуміти доведення погрожуючим за допомогою будь яких засобів до відома потерпілого певного варіанту своєї поведінки, який є небажаним для останнього, у разі невиконання ним пред ’явленої вимоги;
- по-новому визначено зміст погрози насильством, під якою пропонується розуміти погрозу застосування не тільки фізичного (енергетичного) впливу, а й психічного (інформаційного);
- дістала подальшого розвитку характеристика суб’єктивної сторони примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, до структури якої пропонуються віднести вину у формі прямого умислу, мету - примушування до виконання існуючого зобов’язання та відсутність корисливого мотиву;
- більш глибоко, ніж традиційно, охарактеризовано кваліфікуючі ознаки примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та обґрунтовано доцільність доповнення їх переліку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дослідження можуть бути використані: у науковій сфері для теоретичних розробок з питань кваліфікації злочинів та при подальших дослідженнях кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань; у правотворчості при вдосконалені законодавства про кримінальну відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, за самоправство, та за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань; у правозастосовчій діяльності при кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи, злочинів проти власності, самоправства та примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань; у навчальному процесі
при викладенні курсу Особливої частини кримінального права, підготовці підручників і навчальних посібників.
Апробація роботи. Основні положення, теоретичні та практичні виводи дисертації були оприлюднені на чотирьох науково-практичних конференціях: „Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (18-19 грудня 2003 року, Харків); „Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (22-23 квітня 2004 року, Харків); „Всеукраїнська наукова конференція „Другі юридичні читання” (18 травня 2005 року, Київ); Кримінальний кодекс України 2001р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення (13-15 квітня 2007 року, Львів).
Особистий внесок здобувана. В дисертації використовуються розробки щодо кримінально-правової протидії „чорному” рейдерству, які належать науковому керівнику В.М. Куцу: у співавторстві опублікована стаття „Рейдерство: кримінально-правовий аспект” в журналі „Підприємництво, господарство і право”, 2007р., №10 (142). Особистий внесок здобувача складає 50% і полягає в доведенні необхідності розглядати рейдерство скрізь кримінально-правову призму як злочинну технологію збагачення з певним переліком предикатних та вторинних злочинів, а також в обґрунтуванні пов’язаної з таким поглядом модернізації „самоправних” злочинів.
Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у дев’яти публікаціях, п’ять з яких - наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи визначається темою, завданнями та метою дослідження. Дисертація включає: перелік умовних позначень та скорочень, вступ, три розділи, перший та другий із з яких складаються з трьох підрозділів, а третій - з двох, висновки, список використаних джерел та додатки.
Еще по теме ВСТУП:
- 1.2.6. Понятие судебного решения и требования к нему. Вступление решения в законную силу
- 6. Подсудность, основанная на безоговорочном вступлении ответчика в процесс
- Глава 20. ПЕРЕСМОТР ПО ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ РЕШЕНИЙ, ОПРЕДЕЛЕНИЙ И ПОСТАНОВЛЕНИЙ, ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ
- ПРАВО НА ВСТУПЛЕНИЕ В БРАК
- § 1.2. Внешние свойства приговора, вступившего в законную силу
- Тема 17.Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений в порядке надзора
- Тема 19.Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений, вступивших в законную силу
- 29.2. Вступление судебных решений в законную силу
- Условия вступления
- § 2. Вступление приговора в законную силу и обращение его к исполнению
- 2.3. Участие прокурора в пересмотре судебных актов, вступивших в законную силу
- ЛЕКЦИЯ №14. Пересмотр вступивших в законную силу решений суда в суде надзорной инстанции
- 1. Основания для пересмотра вступившего в законную силу акта по вновь открывшимся обстоятельствам
- Статья 100. Вступление в силу настоящего Кодекса
- 25. Підстави та порядок вступу до цив.процесу третіх осіб.
- 25. Третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора (понятж основания и порядок вступления в дело, права и обязанности)