§ 3. Вина у формі умислу

Відповідно до ст. 8 злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків.

Див.: Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. — М., 1950 С. 103. Див.: Пшзнтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — М., 1961. — С. 329—330. Це положення закріплено у Кримінальному кодексі Російської Федерації. Підставою кримінальної відповідальності, говориться в ст. 8 Кодексу, віинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого Цим Кодексом. 171 У ст. 8 вказується на дві характерні ознаки умислу — інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна ознака умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільне небезпечних наслідків. Вольова ознака умислу означає наявність у суб'єкта злочину бажання настання суспільне небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел у теорії кримінального права поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний). При прямому умислі особа: а) усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності; б) передбачає настання суспільне небезпечних наслідків; в) бажає їх настання. При вчиненні злочину з непрямим умислом особа: а) усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння; б) передбачає його суспільне небезпечні наслідки; в) свідомо допускає їх настання. Усе це дозволяє стверджувати, що загальними ознаками як прямого, так і непрямого умислу є: усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності; передбачення їх суспільне небезпечних наслідків. Підставою розмежування двох видів умислу є те, що при прямому умислі винна особа бажає настання суспільне небезпечних наслідків, а при непрямому — виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Усвідомлення суспільне небезпечного характеру вчиненого діяння означає, що винна особа розуміє не лише фактичні обставини, які стосуються об'єкта і об'єктивної сторони складу певного злочину, але і його суспільну небезпечність. Наприклад, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому. Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. При цьому не обов'язково, щоб винний усвідомлював протиправність і караність вчиненого ним діяння. Кримінальне право грунтується на принципі, що незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Вона завжди має можливість після опублікування закону ознайомитись із його змістом і знати, чи є діяння, що вчиняються, протиправними. 172 У тих випадках, коли в суду або органу слідства виникає сумнів щодо того, чи усвідомлювала особа через нерозвиненість, слабоумство або інший хворобливий ^ стан суспільну небезпечність вчиненого нею діяння, обов'язковим є проведення психіатричної або судовопсихологічної експертизи. Ознаки прямого умислу, вказані у ст. 8, характерні для так званих злочинів із матеріальним складом, необхідною ознакою яких є настання певних суспільне небезпечних наслідків і наявність причинного зв'язку між діянням особи і наслідками, що настали. Тому при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільне небезпечні наслідки свого діяння, але й у загальних рисах — розвиток причинного зв'язку між діянням, що вчиняється, і злочинним наслідком, що настане. При вчиненні умисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння як тоді, коли вони неминуче настануть (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви), так і тоді, коли вона передбачає реальну можливість їх настання (особа підпалює житло, де знаходяться люди, які можуть при цьому загинути). Крім того, якщо у диспозиції закону вказуються такі ознаки, як час, місце, спосіб або обстановка вчинення злочину, винний усвідомлює і ці ознаки складу злочину.

Психічне ставлення особи до обставин, що обтяжують умисні злочини, у різних випадках може бути різним: в одних — лише умисним (наприклад, до обставин, що обтяжують умисне вбивство — ст. 93), у других — лише необережне (наприклад, до смерті потерпілого, яка сталася внаслідок умисного тяжкого тілесного ушкодження — ч. З ст. 101), у третіх — умисним або необережним (скажімо, щодо такої обставини, що обтяжує злочин, як зґвалтування неповнолітньої — ч. З ст. 117). У так званих злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку настання певних суспільне небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільне небезпечного характеру своєї дії або бездіяльності та бажання її вчинення (статті 62, 69, 72, 177, 1875, 206', 2062). Отже, характерною ознакою прямого умислу є бажання настання злочинного наслідку — щодо злочинів із матеріальним складом, та бажання вчинення злочинного діяння — щодо злочинів із формальним складом. У такого роду бажанні знаходить свій вираз вольова ознака умислу 173 як його найважливіша і відмітна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших видів вини. Бажання як вольове начало знаходиться у неподільній єдності зі свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачати наслідки свого діяння. Вольова ознака прямого умислу визначає спрямованість злочину на певний об'єкт і передбачає цілеспрямованість дії винного. Умисел особи має бути спрямований на вчинення саме того злочину, який їй інкримінується. Поділ умислу на прямий і непрямий (евентуальний) має важливе значення не лише для кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, але і для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. Так, діяння особи не може визнаватися замахом на злочин, якщо вона не бажає, а лише свідомо допускає настання суспільне небезпечних наслідків, але такі наслідки не настають з причин, що не залежать від її волі.

Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 23 постанови від 1 квітня 1994 р. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" зазначив: "Суди повинні враховувати, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин"'. Щ. було засуджено за замах на вбивство К. Фабула цієї справи така: між К. і Щ. виникла сварка через гроші, на які вони грали в карти. К. ударив Щ. по обличчю. Той зайшов до будівлі, взяв сокиру, сховав її під фуфайку і, підійшовши до К., дав йому ляпаса, К. у відповідь вдарив Щ. Після цього Щ. вихопив сокиру і з вигуком "Уб'ю!" намагався нанести удар лезом сокири по голові К. Той закрив голову рукою і удар припав на кисть руки. Щ. повторив удар. К. відхилив голову, і удар сокири припав на праве передпліччя. К. упав. Щ. підняв його, завів у дім і надав допомогу. К. було заподіяне тяжке тілесне ушкодження, він став інвалідом другої групи. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України перекваліфікувала дії Щ. на статтю про умисне тяжке тілесне ушкодження, виходячи з того, що, хоча Щ. і мав умисел на вбивство К., але він відмовився від здійснення свого наміру і надав допомогу потерпілому. Пленум Верховного Суду скасував касаційну ухвалу судової колегії, а вирок суду залишив без змін, вказавши при цьому, що Щ. мав прямий умисел на вбивство К., для цього двічі намагався завдати удару лезом сокири по голові К., але всупереч його бажанню удари 1 Бюлетень... — С. 94. 174 припали на кисть руки та на передпліччя. Такі дії створюють закінчений замах на вбивство з прямим умислом. Щодо добровільної відмови Щ. від вбивства, на чому наполягала судова колегія, то така відмова може бути лише на стадії незакіиченого замаху на вбивство. До різновидів умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений та альтернативний умисли. Визначений умисел характеризується наявністю у винного бажання досягти конкретного злочинного наслідку, наприклад, заподіяти тяжке тілесне ушкодження, одержати хабара, викрасти чуже майно.

Невизначеним є умисел, при якому винний передбачає суспільне небезпечні наслідки лише у загальних рисах, а не в індивідуально визначеному вигляді. Так, при нанесенні сильного удару особа усвідомлює, що завдає потерпілому тілесне ушкодження, не усвідомлюючи, яким воно буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому випадку така особа відповідає за те тілесне ушкодження, яке вона фактично заподіяла. Альтернативний умисел має місце тоді, коли особа передбачає і бажає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження). Винна особа в такому випадку буде відповідати за той наслідок, який настав фактично. Із урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і часу формування умислу в теорії кримінального права розрізняють умисли: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, та афектований. Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що: 1) він виникає у винного ще до початку вчинення злочину; 2) найважливіші дії і умови, які будуть мати значення для успішного здійснення злочинного наміру, обдумуються завчасно. Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину. Тобто, винний здійснює свій злочинний намір одразу ж після виникнення умислу. Окремим видом умислу, що виник раптово, є афектований умисел, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших особливих обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого. 175 Відповідно до п. 4 ст. 40, вчинення злочину під впливом великого (сильного) душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, що пом'якшує відповідальність, а у деяких випадках — обов'язковою ознакою так званого привілейованого складу злочину (ст. 95 і ст. 103).

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 3. Вина у формі умислу:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -