§ 4. Вина у формі необережності
До злочинів, які можуть бути вчинені з необережності, належать, як правило, ті, обов'язковою ознакою котрих є наявність суспільне небезпечних наслідків (злочини з матеріальним складом). Відповідно до ст. 9 КК України злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. За змістом ст. 9 охоплює два види необережної вини: злочинну самонадіяність і злочинну недбалість. Злочинна самонадіяність має місце, коли особа: 1) передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент); 2) легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольовий момент). При цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, посадовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо). При злочинній недбалості особа: 1) не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності; 2) повинна була передбачити такі наслідки; 3) могла їх передбачити. У цьому випадку винний не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Злочин вважається вчиненим за злочинної самонадіяності, коли особа: 1) передбачає лише можливість суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності; 2) розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволять уникнути настання суспільне небезпечних наслідків; 3) її розрахунки були легковажними (невиправ 176 даними), і такі наслідки настали. У цьому випадку винний, з одного боку, недостатньо оцінив обставини, що могли зумовити шкідливі наслідки, а з іншого — переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому, і в другому випадках особа діє необачно і легковажно. Так, водій автомобіля, який перевищує гранично допустиму швидкість, легковажно розраховує, що завдяки своєму досвіду та умінню він не вчинить наїзду на пішохода, але такий наїзд стався. При злочинній самонадіяності відсутнє свідоме допущення шкідливих наслідків, оскільки винний сподівається, хоча й легковажно, на певні конкретні обставини, здатні їх відвернути. Цим злочинна самонадіяність відрізняється від непрямого умислу, коли особа свідомо допускає настання суспільне небезпечних наслідків, а якщо і сподівається, що вони не настануть, то це є невизначена надія, надія на везіння, а не на конкретні обставини. Злочинна недбалість виявляється у непередбаченні винним суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самонадіяності. Інші ознаки, притаманні недбалості, — це обов'язок і можливість особи передбачити суспільне небезпечні наслідки свого діяння. Обов'язок бути уважним і розсудливим при вчиненні певних дій, передбачати можливість настання їх шкідливих наслідків покладається на громадян законом, спеціальними нормами та правилами, які регулюють службову або професійну діяльність, тощо. Однак наявність одного лише обов'язку передбачення суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов'язана, поперше, з певними суб'єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), подруге, з тими конкретними умовами, за яких діяла така особа. Певною ілюстрацією щодо розглянутих ознак суб'єктивної сторони складу злочину, а також форм і видів вини є схема 9 (див. с. 178). 177 Заподіяння шкідливих наслідків при наявності вини необхідно відрізняти від заподіяння шкоди внаслідок так званого казусу (випадку), тобто невинуватого заподіяння шкоди. Для невинуватого заподіяння шкоди (казусу) характерним є те, що особа не усвідомлювала і не могла усвідомити суспільну небезпечність своєї дії (бездіяльності) або не передбачала і не повинна була чи не могла передбачити настання від свого діяння суспільне небезпечного наслідку. Тим самим казус виключає кримінальну відповідальність особи. Наприклад, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім за ініціативою Я. почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нахилив голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судовомедичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши у дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер. Вона сталася внаслідок необережності самого Я.
Еще по теме § 4. Вина у формі необережності: