§ 2. Умовне засудження

Інститут умовного засудження — ст. 45 КК — сформувала правотворча практика народних судів і трибуналів у перші роки радянської влади. Законодавче вперше на теренах колишньої Росії його закріпила Постанова Народного Секретаріату "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 p., а Декрет РНК України від 21 березня 1919 р.

дав його перше законодавче регламентування'. Відтоді законодавець постійно удосконалює цей інститут. Останні зміни, спрямовані на підвищення його ефективності, здійснено 20 листопада 1996 p., коли в ст. 45 було введено обов'язкове призначення додаткового покарання у вигляді диференційованого штрафу. Ці зміни, по суті, утворили дев'яту, більш ефективну, ніж попередня, модель умовного засудження. Численні зміни, яких не знав жоден з інших інститутів Загальної частини кримінального законодавства, свідчать про пошук найоптимальнішої детермінації майбутньої поведінки умовно засудженого. Однак таким пошукам у минулому перешкоджало ленінське положення, яке увійшло до програми партії і постійно зберігалося в ній і за яким міри кримінального покарання мали трансформуватись у заходи громадського впливу. На законодавчому рівні це положення матеріалізувалося таким чином, що мінімальні стандарти майбутньої поведінки умовно засудженого допускали навіть вчинення умовно засудженим у період іспитового строку нового умисного злочину певної тяжкості. Така регламентація означала суттєву невідповідність цього інституту меті кримінального покарання. Це суттєве відхилення від мети кримінального покарання було ліквідоване лише у восьмій моделі умовного засудження, коли (ІЗП^'І^ГпТ ""еъ^ с "Р"^""0"1"0 в Украинской ССР. Том 1. 397 у 1982 р. в Основах кримінального законодавства (ст. 38) було зазначено, що винесений вирок не виконується, якщо засуджена особа протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і зразковою поведінкою та чесною працею виправдає виявлене їй довір'я.

Така регламентація суттєво збільшила обсяг переконання в інституті умовного засудження — стимулювання засудженого до виправлення'. Згідно зі ст. 45 КК, умовне засудження полягає в тому, що суд, призначаючи винному покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт, враховує обставини справи та особу винного і приходить до висновку про недоцільність відбування засудженим призначеного покарання і можливість виправлення засудженого шляхом реального застосування обов'язкового штрафу, інших додаткових покарань та обов'язкового випробування засудженого упродовж іспитового строку зі здійсненням за його поведінкою державного контролю та із застосуванням впливу громадської організації чи трудового колективу, яким засуджений може передаватися для виправлення та перевиховання. У цьому разі суд постановляє рішення про умовне незастосування основного покарання, якщо засуджений не вчинить нового злочину, сплатить штраф і зразковою поведінкою виправдає виявлене йому довір'я. За радянської доби питання про підстави умовного засудження в теорії кримінального права не знайшли однозначного визначення або однозначного підходу, оскільки в самому законі і тоді, і тепер вони формулюються в аспекті оціночного висновку суду про недоцільність відбування винним призначеного покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт. Тому донедавна підстави умовного засудження визначали, зокрема, як: об'єктивні та суб'єктивні підстави, що свідчать про невелику суспільну небезпечність вчиненого злочину і особи злочинця; наявність особливо пом'якшуючих обставин або взагалі пом'якшуючих обставин; обумовлену обставинами справи і характеристикою особи винного недоцільність реального відбування основного покарання. Таке визначення підстав умовного засудження відповідало тодішній його законодавчій регламентації, яка мала І Докладніше див.: Кобзаренко П.В. Детермінаційна модель умовного засудження // Вісник Київського університету. Юридичні науки. Вил. ЗО. — 1989. — С. 36—43. 398 суттєве неузгодження з метою кримінального покарання, і як уже зазначалось, визнавала вдалим випробування засудженого навіть тоді, коли під час іспитового строку він вчиняв новий умисний або необережний злочин.

Ті ж вчені, які докладали зусиль до узгодження інституту умовного засудження з найближчою метою кримінального покарання, визначали підстави умовного засудження як "переконання суду про недоцільність відбування винним призначеного покарання (основного — авт.) і можливість виправлення і перевиховання винного іншими заходами"', або як "сукупність трьох факторів: а) вчинений злочин не становить великої суспільної небезпеки; б) особа винного та обставини, за яких вчинено злочин, дають підстави вважати, що мета виправлення і перевиховання засудженого буде досягнута без ізоляції його від суспільства; в) за вчинений злочин призначено покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт"2. Саме в такому напрямку відбулося подальше вдосконалення інституту умовного засудження у його восьмій моделі. З 1982 р. ст. 38 Основ кримінального законодавства 1958 p. передбачала можливість остаточного звільнення засудженого від реального відбування основного покарання при умовному засудженні лише тоді, коли протягом іспитового строку він чесною працею і зразковою поведінкою доведе своє виправлення і перевиховання. Наступна, дев'ята, модель умовного засудження (редакція ст. 45 КК зі змінами від 20 листопада 1996 p.) спрямована на подальше підвищення ефективності умовного засудження. Вона передбачає більше передумов для забезпечення досягнення мети виправлення засудженого за рахунок збільшення обсягу реальної кари — сплати обов'язкового штрафу у певних розмірах. Отже, згідно з чинною редакцією ст. 45 підстави умовного засудження — це сукупність факторів, що стосуються обставин справи та особи винного, які свідчать про можливість досягнення мети виправлення та перевиховання засудженої особи без відбування основного покарання шляхом реального застосування лише додаткового (додаткових) покарання (покарань) та обов'язкового випробування засудженого зі здійсненням за його поведінкою дерхав г 1советское уголовное право. Часть Общая. — Свердловск, 1972. — \^' ?,y~v, 2 Советское уголовное право.

Часть общая. — М, 1982 — С. 338. 399 ного контролю і можливого застосування заходів громадського нагляду та впливу. Під обставинами справи, виходячи зі ст. 45, слід розуміти певний характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину та інші фактори — зокрема, сукупність пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин, передбачених ст. 40 та ст. 41 КК. Хоча ст. 45 КК і не передбачає обмежень щодо її застосування ні за видами злочинів, ні за колом осіб, які їх вчинили, теорія і судова практика виходять із того, що умовне засудження здатне забезпечити досягнення мети виправлення і перевиховання, в основному, у випадках вчинення менш тяжких злочинів і злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки. Так, судова колегія Верховного Суду України, задовольняючи протест заступника Генерального прокурора України по справі К. (який раніше засуджувався за ч. З ст. 206 КК до трьох років позбавлення волі і відбув це покарання і якого було засуджено за злісне хуліганство (ч. 2 ст. 206 КК) до трьох років позбавлення волі умовно з іспитовим строком у три роки) зазначила, що умовне засудження, як правило, не слід застосовувати до осіб, винних у вчиненні тяжких злочинів. Судова колегія вказала і на те, що народний суд належно не дослідив і не оцінив обставини справи, що мають суттєве значення. При обгрунтуванні застосування ст. 45 КК до К. народний суд послався на позитивну характеристику за місцем роботи, визнання засудженим своєї вини, розкаяння у вчиненому, а також на те, що потерпілі просили не позбавляти його волі. Президія обласного суду, залишаючи цей вирок без змін, послалася на ті самі обставини, а також на те, що К. має на утриманні трьох малолітніх дітей, і вказала, що призначати засудженому більш суворе покарання недоцільно. Однак недослідженими у справі залишилися дані про те, що К. нещодавно повернувся з місць позбавлення волі, за два місяці до вчинення нового злочину — він був підданий адміністративному стягненню за розпиття спиртного у громадському місці, за місцем проживання характеризувався негативно як такий, що систематично вживає спиртні напої.

Зобов'язуючи дослідити ці обставини при новому судовому розгляді, судова колегія Верховного Суду зазначила, що в разі їх підтвердження призначене К. покарання слід вважати м'якимЩо стосується тяжких чи особливо тяжких злочинів, то застосування умовного засудження можливе лише у виняткових випадках. Наприклад, коли такі злочини були вчинені за наявності виняткових обставин, не були завершені, ' Практика... — С. 48—49. 400 роль винного у їх вчиненні була другорядною, реальне відбуття винним покарання позбавлене перспективи тощо. Важливого значення при застосуванні умовного засудження набуває всебічне вивчення властивостей особи засудженого, як пов'язаних, так і не пов'язаних із вчиненим злочином, які у сукупності з обставинами вчиненого злочину давали б підстави прогнозувати майбутні позитивні зміни у поведінці засудженого при його випробуванні. При цьому треба враховувати і поведінку винної особи після вчинення злочину, яка свідчила б про внутрішню перебудову особи та її мотиваційної сфери. Зокрема, це щире розкаяння, явка з повинною, сприяння розкриттю злочину, різні види діяльного каяття тощо. Так, застосовуючи умовне засудження до студента Г., якого було засуджено за порушення правил безпеки руху автотранспорту за ч. 2 ст. 215 КК, суд поряд з іншими обставинами справи врахував і те, що винний негайно відвіз потерпілого до лікарні, надав допомогу його престарілій матері, забезпечив тяжко травмованому потерпілому посилене харчування в лікарні. Для відшкодування цих коштів Г. продав мотоцикл і тимчасово, не залишаючи навчання в інституті, влаштувався на роботу вантажникомЗастосування умовного засудження у певних випадках не виключається і при призначенні особі покарання за сукупністю злочинів (ст. 42 КК), особі, що має непогашену судимість за вчинення іншого злочину. Застосовуючи умовне засудження, суд повинен мотивувати своє рішення у вироці з посиланням на конкретні обставини, які на думку суду утворюють підстави умовного засудження. Поряд із підставами застосування умовного засудження закон передбачає і його умови.

Цими умовами є: 1. Засудження особи до основних покарань у вигляді позбавлення волі або виправних робіт та будьяких додаткових покарань, крім конфіскації майна. 2. Обов'язкове призначення додаткового покарання, передбаченого ст. 45 КК у вигляді штрафу у передбачених розмірах — у межах від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини — в межах від 40 до 400 таких мінімумів. Незастосування такого штрафу можливе лише за наявності підстав, передбачених ст. 44 КК. ІЇТб.^С'ЇТ1"*0 в' А nf>1fMemme УСЛОВНОГО осуждения. Харьков, 401 3. Покладання на умовно засудженого обов'язку довести своє виправлення і перевиховання упродовж іспитового строку та надання йому такого строку тривалістю від одного до трьох років. 4. Встановлення за поведінкою умовно засудженого контролю органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього — також органів і служб у справах неповнолітніх. 5. Передача (можливість передачі) умовно засудженого громадським організаціям або трудовому колективу для здійснення нагляду за поведінкою умовно засудженого, його виправлення і перевиховання. 6. Умови, пов'язані з виконанням обов'язків, покладених на умовно засудженого. Це — чесна праця і зразкова поведінка, сумлінне ставлення до виховних заходів, що здійснюються громадськими організаціями або трудовим колективом (неухилення від них). Умови скасування умовного засудження. Поперше, це відмова громадської організації або трудового колективу від здійснення з умовно засудженим виховної роботи, оскільки він не виправдав довір'я, порушив обіцянку зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення або залишив трудовий колектив з метою ухилитися від виховного впливу, та подане у зв'язку із цим клопотання громадської організації або трудового колективу про скасування умовного засудження. Подруге, це систематичні порушення громадського порядку, що потягли застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, і здійснене у зв'язку з цим подання органів внутрішніх справ або органів та служб у справах неповнолітніх про скасування умовного засудження. Скасування умовного засудження на підставі систематичних порушень громадського порядку передбачає необхідність з'ясування судом законності та обгрунтованості застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу за вчинення кожного із цих правопорушень. Потретє, це ухилення від сплати штрафу. Почетверте, це вчинення нового злочину у період іспитового строку. Недотримання хоча б однієї з цих умов тягне скасування умовного засудження і направлення винного для відбування основного покарання. У випадку вчинення нового злочину у період іспитового строку покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 43 КК. 402 Доречно зазначити, що в цьому випадку сумарний обсяг кари часто може бути більшим за той, який був би за ВІДСУТНОСТІ застосування умовного засудження, оскільки багато санкцій Особливої частини КК додаткового покарання v вигляді штрафу не передбачають. Із моменту вдалого закінчення іспитового строку особа автоматично звільняється від основного покарання. Вона вже вважається несудимою, якщо судимість від додаткових покарань або термін їх виконання не перевищує розмірів визначеного судом іспитового строку. Отже, застосування умовного засудження, в кінцевому підсумку, породжує один із трьох правових наслідків: а) остаточне звільненння від основного покарання з одночасним погашенням судимості; б) остаточне звільнення від основного покарання, але зі збереженням судимості, породженої відбуванням додаткових покарань; в) скасування умовного засудження і звернення вироку до виконання, що може автоматично збільшити сумарний обсяг кари. Кримінальному законодавству відомий ще один інститут умовного засудження, який виник у 1970 p. і пов'язаний зі значним обмеженням волі засудженого, оскільки він обов'язково залучався до праці в місцях, визначених органами, що відають виконанням вироку. Тривалий час цей інститут не кодифікувався, оскільки емпірично перевірялись його доцільність та ефективність. У 1977 p. цей інститут було кодифіковано в Основах 1958 р. та КК УРСР. Кримінальний кодекс УРСР 23 березня 1977 р. було доповнено ст. 25' під назвою "Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці". Однією з головних умов випробування засудженого у цьому інституті є сумлінна праця, її час може зараховуватися судом у строк відбутого покарання навіть при скасуванні такого засудження і направленні умовно засудженого для відбування покарання у місця позбавлення волі. Постановою Верховної Ради України від 16 травня 1992 p. застосування ст. 25' КК зупинено до прийняття нового Кримінального кодексу. До положень цієї статті доводиться звертатися при визначенні можливості надання відстрочки виконання вироку ^ст'461 кк>> оскільки ст 25» кк передбачає певні умови, за яких обидва інститути не можуть застосовуватися.

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 2. Умовне засудження:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -