§ 2. Звільнення від покарання за давністю виконання обвинувального вироку
Стаття 49 КК передбачає звільнення від покарання особи, засудженої до будьякого виду покарання, в тому числі і смертної кари (але щодо неї питання може вирішуватися і альтернативне — смертна кара може замінюватися позбавленням волі), якщо з дня набуття вироком законної сили призначене покарання не було виконано у вказані в ст. 49 КК строки: від одного до десяти років, а в разі ухилення засудженого від відбування покарання — не більше п'ятнадцяти років. Ці терміни закон визначає як строки давності виконання обвинувального вироку. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміють закінчення передбачених законом строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили. Звільнення від призначеного покарання за давністю грунтується на втраті особою винного колишнього ступеня суспільної небезпечності, яка виявилася у вчиненому ним злочині. У більшості випадків передбачені ст. 49 строки давності за своїм обсягом перевищують максимальний термін позбавлення волі, визначений у вироку суду. Отже, вони перевищують і ті строки, протягом яких процес виправлення і перевиховання засудженого примусово детермінувався б виконанням покарання. У цьому випадку мета кримінального покарання виправлення і перевиховання засудженого досягається шляхом лише стимульованої законом моральної самодетермінапії поведінки засудженого. Він сам досягає стандартів поведін 414 ки які задовольняють законодавця, — не вчиняє нових злочинів, або хоч і вчиняє, але "малозначні" злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 49 такими злочинами є будьякі злочини, за які судом призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк менше одного року або більш м'яке покарання. Положення ч. 2 ст. 49 про те, що вчинення нового "малозначного" злочину в цілому не впливає на успішне виправлення засудженого, свідчить про певну неузгодженість ст. 49 з передбаченими ст. 22 КК стандартами виправлення і перевиховання засудженого. (Така неузгодженість до 1981—1983 pp. була притаманна також інститутам умовного незастосування призначеного покарання або подальшої зміни його обсягів — статті 45, 25', 52, 522, 53 КК). Стаття 49 визначає чотири строки давності — один рік, три роки, п'ять років, десять років — які зорієнтовані на визначену вироком суду тяжкість покарання. Крім них закон передбачає ще один строк давності — п'ятнадцять років, але він зорієнтований не на тяжкість призначеного вироком суду покарання, а на ухилення засудженого від відбуття призначеного покарання. Отже, для звільнення від покарання на підставі перебігу давності необхідна сукупність таких умов: а) закінчення передбачених ст. 49 строків давності; б) неухилення засудженого від відбування покарання (а в разі ухилення — по закінченні п'ятнадцятирічного строку давності); в) невчинеиня упродовж передбачених у ст. 49 строків нового злочину, за який судом призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року. Перебіг строку давності згідно з ч. 1 ст. 49 починається з дня набрання вироком законної сили. Перебіг давності може перериватися вчиненням до закінчення вказаних вище строків нового злочину, але не будьякого, а такого, за який судом призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року, а також може перериватися і ухиленням засудженого від відбування покарання. У першому із зазначених випадків той строк давності, який минув на момент вчинення нового злочину, анулюється і з цього моменту одночасно починається новий перебіг строку давності за кожен із цих злочинів окремо. При ухиленні від відбування покарання новий перебіг строку давності розпочинається з моменту прибуття для відбування покарання або з моменту затримання засудже 415 ного, що переховувався. Якщо з моменту винесення вироку мине п'ятнадцять років, і давність не буде перервана вчиненням нового злочину, то обвинувальний вирок не може бути виконаний. Положення ст. 49 не стосується осіб, засуджених за злочини проти миру і людяності та воєнні злочини, на які строки давності не поширюються, незалежно від того, яке засудженим було призначено покарання, в тому числі і смертна кара. Щодо осіб, засуджених до смертної кари за інші злочини, вона не може застосовуватися, якщо минув максимальний, 10річний, строк давності і давність не була перервана вчиненням нового злочину, або минув 15річний строк давності, коди особа хоч і ухилялася від відбування покарання, але злочину, який перервав би перебіг давності, не вчинила (частини 2, 3 ст. 49 КК). При цьому можливий один із двох правових наслідків: а) суд визнає за можливе застосування давності — і повністю звільняє засудженого від покарання, якщо він суттєво втратив ступінь суспільної небезпечності; б) суд не знаходить підстав для застосування давності, оскільки засуджений суттєво не втратив ступеня суспільної небезпечності, і звертає вирок до виконання, обов'язково замінивши призначену раніше смертну кару позбавленням волі. Звільнення від покарання за перебігом давності відбувається автоматично, крім випадку, передбаченого ч. З ст. 49 КК щодо засуджених до смертної кари. Від моменту перебігу відповідних строків давності засуджені особи, крім названих вище, визнаються несудимими.
Еще по теме § 2. Звільнення від покарання за давністю виконання обвинувального вироку: