16.10. Амністія

Амністія (від грец. Amnestia — забуття, прощення) — це акт законодавчої влади, який приймається Верховною Радою України як закон і яким повністю або частково звільняються від кримінальної відповідальності і покарання певні категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону України від 1 жовтня 1996 р.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Конституції амністія оголошується Законом України, тобто знаходиться у компетенції Верховної Ради України.

Питанням амністії присвячені ст. 44, 85, 86 КК, п. 4. ч. 1, ч. 2, 3, 5 ст. 6 КПК, а також ст. 152, ч. 1 ст. 154 КВК.

Таким чином, треба вважати, що амністія є комплексним інститутом державного, кримінального й кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого права.

Приймаючи рішення про амністію, держава підкреслює гуманістичний напрям у своїй внутрішній політиці, дає можливість певним категоріям злочинців відчути піклування про себе і не допускати вчинення злочинів у майбутньому.

Акт амністії не змінює і не відміняє кримінальний закон, що передбачає відповідальність за діяння, вчинене амністованою особою. Амністія не кидає тіні на законність і обґрунтованість вироку, винесеного такій особі, не реабілітує її.

Акт амністії поєднує в собі звільнення як від кримінальної відповідальності, так і звільнення від покарання (ст. 44, 85, 86 КК, ст. 1 Закону від 1 жовтня 1996 р.).

Амністія згідно з прийнятим законом розповсюджується на певні категорії осіб (тобто має не персоніфікований характер), які на думку законодавців, заслуговують на застосування до них цього акту. Категорії цих осіб і умови їх звільнення визначаються в кожному акті про амністію окремо.

Акт амністії приймається з нагоди певної знаменної події в житті держави ("День незалежності" тощо).

У всіх випадках не підлягають амністії:

особи, яким смертну кару (призначену у часи, коли вона була передбачена законом) в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

особи, що мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких і особливо тяжких злочинів;

особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

особи, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину (крім злочинів, передбачених у п. 3) і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію може бути передбачено:

повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (як основного, так і додаткового);

часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (як основного, так і додаткового);

заміна засудженим покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ч. 3 ст. 86 КК).

У першому випадку така амністія зветься повною, у другому і третьому — частковою.

Судимість законом про амністію не знімається. Це питання вирішується на підставі ст. 88-91 КК із врахуванням фактично відбутого покарання.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно (маються на увазі ті злочини, по яких особи, що їх вчинили, підлягають амністії). Амністія не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються (див. розділ "Множинність злочинів"), якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. Наприклад, якщо людина незаконно зберігала вибухові речовини (ч. 1 ст. 263 КК), і на осіб, які вчинили цей злочин, з певної дати була оголошена амністія, то продовження зберігання цих речовин означає, що амністія на цей злочин не поширюється.

Законом передбачена ще так звана умовна амністія, яка практично не застосовувалася.

На вже виконане до вступу в силу закону про амністію покарання майнового характеру (конфіскація майна, штраф) цей акт не поширюється. У той же час амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (йдеться про необхідність подальшого виконання амністованим його обов'язків, що випливають із задоволеного судом цивільного позову, пов'язаного із вчиненням злочину).

Остаточне рішення у справах конкретних осіб, що підпадають під амністію, приймає суд. Він приймає рішення, впевнившись, що особа відповідає всім вимогам, які сформульовані в законі про амністію.

Якщо акт амністії вступає в силу, коли справа знаходиться у стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання (ч. 2 ст. 6 КПК). Закриття справи за актом амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку (ч. 3 ст. 6 КПК).