13.1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності означає відмову держави від осуду особи, яка вчинила злочин, але надалі повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку, що підтверджується певними, зафіксованими в законі обставинами.

Випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені в розділі IX Загальної частини КК (ст.

В Особливій частині КК зафіксовані підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили деякі конкретні види злочинів.

Звільнення від кримінальної відповідальності треба відрізняти від звільнення від покарання, хоча загальним для їх застосу-

вання є єдина (спільна) обставина — в обох випадках особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого в законі про кримінальну відповідальність. Загальним є і те, що обидва види звільнення може здійснити тільки суд (крім звільнення за актом помилування). Різниця ж полягає в тому, що при звільненні від кримінальної відповідальності через втрату повністю або в значній мірі суспільної небезпеки особою, яка вчинила злочин, виходячи з принципів гуманізму й економії заходів кримінально-правового впливу, кримінальна справа припиняється судом до постановлення вироку, а при звільненні від покарання однією з підстав, передбачених у законі, є винесення (постановлення) обвинувального вироку.

Отже, суд, розглядаючи кримінальну справу, в обумовлених законом випадках приходить до висновку про необхідність чи доцільність її закриття без постановлення вироку, звільнивши особу, що вчинила злочин, від можливого призначення їй покарання в подальшому.

При звільненні від покарання, що буде розглянуто далі, суд постановляє обвинувальний вирок, не призначаючи покарання або звільняючи від його відбування з випробуванням осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, на підставах, зазначених у КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітацією особи, що звільняється.

Звільнення від кримінальної відповідальності водночас означає, що державні органи припиняють кримінальне переслідування звільненої особи, а вчинене нею раніше діяння вважається таким, що не має будь-яких юридичних наслідків.

Оскільки в діях осіб, які охоплюються обставинами, що виключають злочинність діяння, немає ознак складу злочину і вони носять правомірний характер, інститути необхідної оборони, затримання злочинця, крайньої необхідності та інші, розглянуті в попередньому розділі, не належать до проблеми звільнення від кримінальної відповідальності. Відсутність злочину означає від-

сутність підстав для застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності.

Наведені у КК види звільнення від кримінальної відповідальності діляться на загальні та спеціальні.

Загальні передбачені в Загальній частині КК. Це звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку: з дійовим каяттям (ст. 45 КК); з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК); з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), із зміною обстановки (ст. 48 КК), із закінченням строків давності (ст. 49 КК), із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК), за актом амністії (ст. ст. 85-86 КК).

Спеціальні передбачені у статтях Особливої частини КК щодо конкретних видів злочинів і мають бути розглянуті у їх контексті (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 2121, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4. ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369).

Залежно від того, чи є звільнення від кримінальної відповідальності обов'язком чи правом суду, вони поділяються на дискретні (або факультативні) та імперативні (або обов'язкові).

Дискретність означає, що вирішення питання, за наявністю всіх вказаних у законі обставин для прийняття такого рішення, залишається правом суду.

До першого виду належать випадки, передбачені у ст. 47, 48 КК, у ч. 4 ст. 49 КК (питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом) і ч. 1 ст. 97 КК.

До другого належать випадки, передбачені в ст. 45, 46, 49 (крім передбаченого ч. 4) і у статтях Особливої частини КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути безумовним, тобто таким, яке ні за яких умов не може бути переглянуто, і умовним, тобто таким, що може бути переглянуте у зв'язку з негативною поведінкою особи.

До першого виду належить абсолютна більшість випадків звільнення від кримінальної відповідальності, до другого — випадки, передбачені у ст. 47 та ч. 1 ст. 97 КК.